Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №461/9858/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/9858/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/1163/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 серпня 2024 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір кредиту №МО1.00203.011137644.

Згідно Кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 150 000 грн., зі сплатою 67,5% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, що підтверджується належним чином засвідченими копіями доказів видачі кредиту. Однак, відповідач не виконує свої зобов`язання, передбачені договором кредиту, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед банком в розмірі 245 166,77 грн.

З наведених підстав просив стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 245 166, 77 грн.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 245 166,77 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 2942,01 грн судового збору.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів.

Сам по собі розрахунок заборгованості не підтверджує її наявність, оскільки такий складено банком в односторонньому порядку, повністю залежить від його волевиявлення та не є первинним бухгалтерським документом.

Матеріали справи не містять доказів виконання обов`язку кредитора щодо повідомлення відповідача про дострокове повернення кредиту та строку протягом якого він має бути повернутий.

Банк не виконав обов`язок щодо повідомлення споживача про умови кредитування, відтак відсутні підстав вважати узгодженими з позивачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Крім того, всупереч вимогам закону банк в односторонньому порядку змінив кредитний ліміт.

Просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

16 червня 2026 року від представника АТ «Ідея Банк» - Касіян Р.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилався на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Звертає увагу, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, кредитний договір було підписано без будь-яких застережень, тому такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Учасники справа належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку в електронному вигляді судових повісток-повідомлень до їхніх електронних кабінетів (а.с. 118, 119).

В судове засідання сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, беручи до уваги, що явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 11 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не виконав зобов`язання за кредитним договором, не повернув отримані в кредит кошти та не сплатив проценти за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 245 166,77 грн., розмір якої відповідачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростовано належними та допустимими доказами, а відтак така підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 06 серпня 2024 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено договір кредиту №МО1.00203.011137644, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 150 000 грн., зі сплатою 67,50 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Пунктами 2, 2.1., 2.4 Кредитного договору визначено, що нанесенням власноручного підпису під цим договором, позичальник погоджується з тим, що ДКБОФО та Тарифи, які є невід`ємною частиною ДКБОФО, Графік щомісячних платежів (Додаток №1 до договору) є невід`ємними складовими цього Договору та зобов`язується виконувати їх умови та підтверджує, що в день укладення цього Договору за його вибором йому надано ДКБОФО та Тарифи, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

На підтвердження своїх вимог позивачем долучено до матеріалів справи: договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк», що розміщений на офіційному веб-сайті банку; кредитний договір з додатками (оригінали наявні у позивача); виписку з особового рахунку по кредитному договору відповідача; довідку-розрахунок кредитної заборгованості; вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань; докази направлення вимоги відповідачу.

Згідно п.п. 3, 4 паспорту споживчого кредиту вказаного кредитного договору, банк надає відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. із фіксованою процентною ставкою у розмірі 67,50 % річних строком кредиту на 36 місяців.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи виписки з особового рахунку по кредитному договору, останній платіж ОСОБА_3 по кредитному договору здійснено 06 листопада 2024 року.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість за договором №МО1.00203.011137644 від 06 серпня 2024 року, яка згідно довідки - розрахунку заборгованості станом на 11 листопада 2025 року становить 245 166,77 грн. та складається із наступного: прострочений борг – 147 203,16 грн. та прострочені проценти 97 963,61 грн.

Надана позивачем виписка про рух коштів (а.с. 33) підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також розмір заборгованості за кредитом, який додатково підтверджується довідкою розрахунком заборгованості (а.с. – 34).

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 01 жовтня 2025 року на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також інші платежі за кредитним договором на день повного погашення заборгованості, а також суму пені, нараховану з врахуванням зазначеного в вимозі. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.

У вимозі про усунення порушень кредитних зобов`язань від 01 жовтня 2025 року зазначено, що станом на 01 жовтня 2025 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 245 166,77 грн.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами та відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, чи наявної заборгованості в іншому розмірі.

Суд першої інстанції, дослідивши надані банком первинні бухгалтерські документи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для сумнівів у розмірі заявленої до стягнення заборгованості.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить висновку, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують погодження сторонами всіх істотних умов договору, факт надання позивачем відповідачу ОСОБА_6 кредитних коштів, користування ними та не повернення відповідачем наданих позивачем коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів укладення кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми, спростовуються наявним в матеріалах справи кредитним договором, який містить підпис

ОСОБА_7 іж сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий було підписано без будь-яких застережень, що згідно з вимогами статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з цим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Крім того, відповідач в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається

на те, що позивачем не надано суду документів, що підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів.

На підтвердження видачі та отримання кредиту ОСОБА_6 банк надав суду належним чином засвідчені копії платіжних інструкцій по видачі кредиту.

Виписка по рахунку у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним бухгалтерським документом та підтверджує видачу відповідачу кредиту, а також усі погашення по кредиту та їх зарахування.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що «належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача».

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2021 року по справі № 278/2177/15-ц (отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором).

Матеріали справи містять всі належні, достатні, достовірні та допустимі докази надання відповідачу кредиту та наявності у нього кредитної заборгованості, а також обґрунтованості її розміру.

Доводи відповідача про те, що банк не повідомив його належним чином про умови кредитування, є безпідставними, оскільки підписавши кредитний договір, позичальник підтвердив, що ознайомлений з його умовами, ДКБОФО, Тарифами та Графіком щомісячних платежів, погоджується з ними та зобов`язується їх виконувати. Отже, сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитування, а посилання на їх непогодження не ґрунтуються на матеріалах справи.

Окрім того, відповідач у своїй апеляційні скарзі стверджує, що банк самовільно, всупереч норм чинного законодавства змінив кредитний ліміт в односторонньому порядку.

Угода про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки – вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит. Тобто, за таким типом договору банк надає клієнту кредит на споживчі цілі у вигляді відновлюваної кредитної лінії до рахунку та здійснює платежі клієнта з рахунку (у т.ч. ініційовані клієнтом за допомогою БПК) за рахунок кредиту на суму, що перевищує залишок власних коштів клієнта на рахунку, на умовах повернення, строковості та платності.

Також, встановлюється кредитний ліміт, що може бути змінений в межах

максимального розміру за ініціативою банку або клієнта з дотриманням вимог

ДКБОФО.

Встановлено, що кредитний договір МО1.00203.011137644 від 06 серпня 2024 року - не є угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, тому

кредитний ліміт у даному договорі взагалі не встановлюється.

Відповідно п. 1.10 договору кредиту, банк надає кредит позичальнику,

шляхом переказу коштів в розмірі 150 000 грн. на рахунок позичальника. Датою видачі кредиту є дата зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника.

Згідно із умовами цього договору кредиту, вся сума кредиту (150 000 грн.) була

перерахована на рахунок позичальника одразу, та ніяких змін умов кредитного договору в односторонньому порядку (в тому числі щодо розміру кредиту) не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів виконання обов`язку кредитора щодо повідомлення відповідача про дострокове повернення кредиту та строку протягом якого він має бути повернутий, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Пунктом 1.11.2 Кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення позичальником кредиту за цим договором в повному обсязі у випадку затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць. Сторони домовилися, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за цим договором з вказаних вище підстав, тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк, що зазначений у відповідній вимозі банку, яка

направляється позичальнику в порядку, передбаченому п. 16 цього Договору. В разі направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості – термін

повернення кредиту та виконання інших грошових зобов`язань за договором є таким,

що настав.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору та відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» на адресу відповідача банком надіслано вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 01 жовтня 2025 року.

Згідно вищезгаданої вимоги позивач вимагав терміново, протягом 30

календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання

по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за

користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї

заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного

погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором.

Крім того, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банком

будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості

за кредитним договором на власний вибір банку.

АТ «Ідея Банк» 01 жовтня 2025 року направило рекомендованим листом ОСОБА_6 досудову вимогу, в якій повідомило позичальника про існування заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення упродовж 30 календарних днів (а.с. 35), яка залишена відповідачем без реагування, що ним не спростовано та свідчить про дотримання позивачем приписів ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» покладає на кредитодавця обов`язок направити споживачу письмове повідомлення (вимогу) про усунення порушення із наданням строку для виконання зобов`язання.

Вимога про усунення порушень кредитних зобов`язань була надіслана банком на адресу місця реєстрації відповідача рекомендованим листом, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями списків про згрупування поштових відправлень (а.с.36).

Вказана адреса повністю відповідає адресі реєстрації відповідача, зазначеній ним під час укладання договору кредиту, а також в апеляційній скарзі.

Згідно із п. 16 Кредитного договору всі повідомлення сторін за договором, у тому числі вимоги кредитодавця, вважатимуться зробленими належним чином, якщо вони будуть здійснені в письмовій формі та надіслані листом через поштове відділення зв`язку, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін чи за адресами, зміненими відповідно до п. 11.4 цього Договору, або надіслані у формі електронного документу на адресу електронної пошти, вказану у цьому Договорі, чи змінену відповідно до п. 20.4 цього Договору.

Крім цього, кредитодавець та клієнт вважаються повідомленими належним чином (такими, що отримали повідомлення в день здачі його до установи зв`язку або в день надсилання на адресу електронної пошти) навіть при неотриманні такого листа, у разі наявності відмітки поштового відділення зв`язку про відправлення такого листа/факту надсилання електронного листа на вказану в Договорі адресу, чи на адресу, змінену відповідно до умов цього Договору.

Сам по собі факт неотримання поштового відправлення або ухилення адресата від його отримання не може покладати на банк негативні правові наслідки та свідчити про недотримання ним вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.