Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №674/481/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/481/26

Провадження № 2/674/626/26

РІШЕННЯ

іменем України

10 вересня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., з участю секретаря судового засідання Калянової І.Ю., позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), його представника - адвоката Ороновської О.М. (в режимі відеоконференції), представника відповідача - адвоката Наталюка Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів та звільнення від заборгованості зі сплати аліментів,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Ороновська О.М., звернувся до суду з позовом, у якому просить припинити з 19 січня 2026 року стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проводиться на підставі рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 14 січня 2025 року у справі № 674/1877/24, та звільнити його від заборгованості зі сплати аліментів у сумі, що відповідає частці аліментів на утримання цієї дитини.

Позов мотивовано тим, що з 19 січня 2026 року донька ОСОБА_3 виїхала до батька та почала проживати з ним у місті Карлайлі графства Камбрія (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії), де була забезпечена житлом, зарахована до навчального закладу і перебувала на повному матеріальному утриманні позивача. Оскільки дитина проживає окремо від одержувача аліментів, подальше стягнення аліментів на її утримання на користь матері суперечить цільовому призначенню аліментів, визначеному ст. 179 СК України. Заборгованість зі сплати аліментів, за доводами позивача, утворилася не з його вини, а внаслідок здійсненого державним виконавцем перерахунку розміру аліментів виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, тоді як аліменти сплачувалися ним щомісяця.

У додаткових поясненнях від 05 серпня 2026 року представник позивача – адвокат Ороновська О.М. позовні вимоги підтримала, зазначивши, що подані відповідачкою довідка про навчання дитини та довідка про зареєстрованих осіб не спростовують доводів позивача, оскільки не підтверджують ані постійного характеру перебування дитини в Україні, ані здійснення матір`ю її фактичного матеріального забезпечення.

Відповідачка ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подала. У судовому засіданні 10 липня 2026 року відповідачка та її представник – адвокат Наталюк Н.М. проти позову заперечили. Представник відповідачки подав і суд приєднав до матеріалів справи довідку управління "Центр надання адміністративних послуг" Дунаєвецької міської ради № 1028 від 30 червня 2026 року про зареєстрованих осіб та довідки Дунаєвецького ліцею № 1 Дунаєвецької міської ради № 11 і № 10 від 01 липня 2026 року про навчання дітей. У судовому засіданні 06 серпня 2026 року представник відповідачки зазначив, що позовна заява не містить доказів нераціонального використання аліментів, що мати піклується про дітей, а догляд за ними здійснюють баба і дід, які в силу закону є членами сім`ї дитини.

Третя особа – Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судові засідання свого представника не направила, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, письмових пояснень щодо позову не подала.

У судовому засіданні 10 вересня 2026 року представник позивача – адвокат Ороновська О.М. просила задовольнити позов частково, врахувавши період з 12 січня 2026 року по 26 червня 2026 року, коли, за її доводами, дитина проживала з позивачем, і звільнити позивача від сплати аліментів за цей період. Позивач ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника, зазначивши, що донька проживала з ним з 12 січня 2026 року, а зазначення в позовній заяві дати 19 січня 2026 року пояснив помилкою свого представника; що він піклується про дитину та надсилає кошти, а на утримання старшої доньки сплачує аліменти в розмірі 4500 грн, і просив задовольнити позов повністю. Представник відповідачки – адвокат Наталюк Н.М. проти позову заперечив, зазначивши, що заборгованість зі сплати аліментів виникла ще до того, як дитина почала проживати з батьком, що визначити частку ОСОБА_3 у заборгованості неможливо, оскільки аліменти стягнуто в розмірі 1/3 заробітку (доходу) на утримання двох дітей, а сама дитина у своїх поясненнях не повідомляла про те, що її змусили повернутися в Україну; просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, докази понесення яких буде подано у встановлений законом строк.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, ухвалою від 06 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін та думку малолітньої ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази, доходить таких висновків.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 14 січня 2025 року у справі № 674/1877/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 (однієї третини) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 27 листопада 2024 року до досягнення дітьми повноліття.

На виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 77934880 з примусового виконання виданого на підставі зазначеного рішення виконавчого листа. Згідно з листом відділу від 05 березня 2026 року та розрахунком державного виконавця заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 04 березня 2026 року становить 45 849,56 грн. Із цього ж листа вбачається, що за відповіддю Державної податкової служби України у боржника відсутні джерела доходу, у зв`язку з чим розмір аліментів визначався державним виконавцем у порядку ст. 195 СК України – виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Судом установлено, що 19 січня 2026 року ОСОБА_3 виїхала за межі України, з 23 лютого 2026 року була зарахована ученицею католицької школи ім. Св. Джона Генрі Ньюмена в місті Карлайлі, проживала разом із батьком в орендованому ним житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і перебувала на його утриманні. Ці обставини підтверджуються копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон із відмітками про перетин державного кордону, листом навчального закладу від 27 лютого 2026 року, договором оренди житлового будинку від 29 березня 2024 року, листом орендодавця від 05 січня 2026 року та листом Ради графства Камберленд від 12 лютого 2026 року.

Пояснення позивача про те, що зазначення в позовній заяві дати 19 січня 2026 року є помилкою його представника, а фактично донька проживала з ним з 12 січня 2026 року, на висновки суду не впливають. Дата 19 січня 2026 року відповідає відмітці про перетин державного кордону в копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , на яку позивач послався в позовній заяві як на доказ початку проживання дитини з ним. Крім того, підставою для відмови в позові є не момент, з якого дитина почала проживати з батьком, а та обставина, що таке проживання на час ухвалення рішення припинилося.

Разом з тим у червні 2026 року ОСОБА_3 повернулася в Україну, про що суду повідомила сама представник позивача в судовому засіданні 10 липня 2026 року. Згідно з довідкою управління "Центр надання адміністративних послуг" Дунаєвецької міської ради № 1028 від 30 червня 2026 року ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 та сестрою ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За довідкою Дунаєвецького ліцею № 1 Дунаєвецької міської ради № 11 від 01 липня 2026 року ОСОБА_3 навчається у 7-В класі цього закладу освіти.

У судовому засіданні 06 серпня 2026 року позивач ОСОБА_1 пояснив, що останні півтора місяця донька з ним не проживала, а з часу виїзду вона чотири місяці проживала з ним постійно і два місяці – періодично.

Малолітня ОСОБА_3 , яку суд опитав у судовому засіданні 06 серпня 2026 року в присутності педагога та представників служби у справах дітей і органу опіки та піклування, пояснила, що їй 12 років і вона навчатиметься у 7 класі закладу освіти в м. Дунаївцях; що в Англії їй було важко, вона не розуміла мови і сама виявила бажання повернутися; що їй краще в Україні і повертатися до батька в Англію вона на даний час не бажає.

Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аналіз наведеної норми свідчить, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а обов`язок сплачувати аліменти – той з батьків, хто проживає окремо від неї.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини; той із батьків, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

За ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Стягнення з платника аліментів на утримання дитини, яка проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить ст. 181 СК України. Існування судового рішення про стягнення аліментів має оцінюватися з урахуванням обставин, які змінилися після його ухвалення, і не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору проживає дитина (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, провадження № 61-3738св22).

Отже, обставиною, яка входить до предмета доказування у цій справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі – з одержувачем аліментів чи з їх платником. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21, на яку, як і на постанову Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 495/5950/21, посилається сам позивач у додаткових поясненнях від 05 серпня 2026 року. У справі № 186/126/21 стягнення аліментів припинено з часу звернення платника аліментів до суду, оскільки дитина проживала з ним і перебувала на його повному утриманні; з часу звернення до суду припинено стягнення аліментів і у справі № 495/5950/21.

Досліджені судом докази підтверджують, що на час ухвалення рішення ОСОБА_3 з батьком не проживає. Дитина повернулася в Україну в червні 2026 року, зареєстрована та проживає за місцем проживання матері, з 01 липня 2026 року навчається у Дунаєвецькому ліцеї № 1, повертатися до батька не бажає. Ці обставини визнав і сам позивач, пояснивши, що останні півтора місяця донька з ним не проживає, а з шести місяців після виїзду за кордон постійно проживала з ним лише чотири.

За таких обставин обставина, з якою позивач пов`язує припинення стягнення аліментів, – проживання дитини разом із ним та перебування на його повному утриманні – на час ухвалення рішення відпала. Припинення стягнення аліментів можливе у тому випадку, коли дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21). Оскільки ОСОБА_3 проживає з матір`ю, яка є одержувачем аліментів, правові підстави для припинення стягнення аліментів на її утримання відсутні. Тимчасове проживання дитини з батьками матері - її бабусею та дідусем -, а також виконання ними окремих батьківських обов`язків під час відсутності за місцем проживання дитини матері чи батька не впливає на висновки суду.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц висновків суду не змінює. У тій справі Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції про припинення стягнення аліментів з огляду на встановлений факт того, що протягом більш як семи місяців позивач самостійно піклується про спільних дітей сторін та забезпечує їх усім необхідним. У цій справі проживання дитини з позивачем на час ухвалення рішення припинилося, і дитина проживає з одержувачем аліментів.

Окремо суд зважає й на те, що рішенням від 14 січня 2025 року аліменти присуджені єдиною часткою від заробітку (доходу) платника аліментів на утримання двох дітей, як це передбачено ч. 2 ст. 183 СК України. Така єдина частка стягується до досягнення найстаршою дитиною повноліття, і лише після цього закон виокремлює рівну частку, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 183 СК України). На обов`язку суду у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити саме єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття, наголосив і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 22 лютого 2017 року у справі № 756/14962/15. Припинення стягнення аліментів на утримання однієї з двох дітей без одночасного визначення розміру аліментів на утримання другої дитини є неможливим, оскільки залишало б розмір аліментів на утримання ОСОБА_4 невизначеним і унеможливлювало б виконання рішення суду. Вимоги про визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 позивач не заявляв, а суд відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених вимог. Суд не обмежується визначеними позивачем правовими підставами позову, проте межі судового розгляду визначають фактичні підстави позову, наведені в позовній заяві (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі № 758/5829/24); обставин, з якими закон пов`язує визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 , позовна заява не містить.

Не заслуговують на увагу й доводи представника позивача, висловлені в судових дебатах, про часткове задоволення позову шляхом звільнення позивача від сплати аліментів за період з 12 січня 2026 року по 26 червня 2026 року. Припинення стягнення аліментів з часу звернення платника до суду, як у справах № 186/126/21 та № 495/5950/21, можливе за умови, що дитина проживає з ним на час вирішення спору, чого в цій справі не встановлено. Частина ж заявленого періоду (з 12 січня по 12 березня 2026 року) взагалі передує зверненню позивача до суду 13 березня 2026 року. Аліменти за період, який уже минув, у несплаченій частині становлять заборгованість, і питання про звільнення від неї вирішується за правилами ч. 2 ст. 197 СК України. Крім того, розмір аліментів, що припадає на утримання ОСОБА_3 за вказаний період, окремо не визначався, оскільки аліменти стягнуто єдиною часткою на утримання двох дітей.

Щодо вимоги про звільнення від заборгованості зі сплати аліментів суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Перелік таких обставин не є вичерпним, проте звільнення від сплати заборгованості можливе лише за умови, що саме така обставина зумовила її виникнення.

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц виснував, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України може бути підставою для звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами; таке рішення повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Отже, проживання ОСОБА_3 з позивачем могло б мати значення лише для тієї частини заборгованості, яка утворилася за період такого проживання.

Із розрахунку державного виконавця вбачається, що заборгованість утворювалася щомісяця починаючи з грудня 2024 року як різниця між сумою аліментів, нарахованою виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, і сумою, яку фактично сплачував позивач. Станом на кінець грудня 2025 року заборгованість уже становила 42 853,38 грн із загальних 45 849,56 грн станом на 04 березня 2026 року; у січні 2026 року вона зросла на 4 748,03 грн, а в лютому 2026 року позивач сплатив 10 812,00 грн при нарахованих 9 060,09 грн і зменшив її на 1 751,91 грн. Отже, заборгованість, про звільнення від якої заявлено вимогу, майже повністю виникла за період, коли обидві дитини проживали в Україні і факт їх проживання окремо від позивача не заперечувався. Яка частина заборгованості утворилася після 19 січня 2026 року та припадає саме на утримання ОСОБА_3 , позивач не довів, а визначити її неможливо, оскільки аліменти стягуються єдиною часткою на утримання двох дітей. У подібній справі, де аліменти стягувалися єдиною часткою на кількох дітей, Верховний Суд залишив у силі рішення про відмову у звільненні від заборгованості, оскільки позивач не довів необхідних умов для застосування ч. 2 ст. 197 СК України (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 545/96/20).

Обраний державним виконавцем спосіб визначення розміру аліментів прямо передбачений ст. 195 СК України для випадку, коли платник аліментів одержує дохід у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, і сам по собі обставиною, що має істотне значення в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України, не є. Доказів тяжкої хвороби, тяжкого матеріального становища чи інших обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачеві сплачувати аліменти в належному розмірі, суду не подано; навпаки, з матеріалів справи вбачається, що позивач працює за кордоном за контрактом та орендує житло.

Крім того, заявлена вимога сформульована як звільнення від заборгованості "в сумі, що відповідає частці аліментів" на утримання ОСОБА_3 , без зазначення ні суми, ні періоду, за який позивач просить звільнити його від сплати заборгованості. Частка, яка припадала б на утримання ОСОБА_3 , у межах єдиної частки до досягнення повноліття найстаршою дитиною законом не виокремлюється (ч. 2, 3 ст. 183 СК України) і рішенням від 14 січня 2025 року не визначалася. Задоволення вимоги в такому формулюванні вимагало б від суду самостійно визначити і частку, і період, що виходить за межі заявлених вимог, а резолютивна частина рішення не була б чіткою та виконуваною.

За таких обставин підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами суд не вбачає.

Оцінюючи докази в їх сукупності за правилами ст. 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

Представник відповідачки до закінчення судових дебатів заявив про понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу та про подання доказів їх понесення у встановлений законом строк. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів; такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. У разі подання таких доказів питання про розподіл витрат відповідачки на професійну правничу допомогу буде вирішено додатковим рішенням у порядку ст. 270 ЦПК України.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 179, 180, 181, 183, 195, 197 СК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів та звільнення від заборгованості зі сплати аліментів відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11 вересня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідачка – ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

третя особа – Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Котлярська, буд. 6, м. Львів Львівської області, код ЄДРПОУ 35009321).

Суддя Давид БАРАТЕЛІ