Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №302/2016/23 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/2016/23

1-кп/302/32/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуселище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань угоду про примирення, укладену 19 серпня 2026 року між потерпілим ОСОБА_6 з одної сторони та обвинуваченим ОСОБА_4 ,

в кримінальному провадженні № 12023071110000214, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 жовтня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Вільбівне Острозького району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , працюючого бетонярем в ТОВ «Будімпет», з середньою професійно-технічною освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 та яке визнано судом доведеним.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, за таких обставин.

07 жовтня 2023 року о 18:54 годин, в денну пору доби, водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «AUDI А6» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Р-21» Долина-Хуст зі сторони смт. Міжгір`я Хустського району Закарпатської області у напрямку с. Запереділля, в населеному пункті с. Запереділля Хустського району Закарпатської області, рухаючись на швидкості біля 80 км./год., навпроти будинку № 6 проявив неуважність до дорожньої обстановки та не забезпечив безпечну швидкість, тобто грубо порушив п.п. 1.3; 1.5; 2.3; 12.1; 12.3; 12.4; та 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, які вступили в дію з 1 січня 2002 року, будучи самовпевненим, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, маючи можливість завчасно оцінити дорожні умови та дорожню обстановку, не маючи перешкоди в русі, проявив неуважність до дорожньої обстановки та допустив виїзд керованого ним транспортного засобу на праве узбіччя, за його напрямком руху, де допустив зіткнення з стелажем дров, які були розвантажені.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді: двох ссадин на шкірних покривах середньої третини правої гомілки по передній поверхні, на шкірних покривах лівої щічної ділянки відмічається вшита рана з набряком м`яких тканин, на шкірних покривах лівого ока відмічається синець із субконюктивальним крововиливом, на шкірних покривах 4 пальця нігтьової фаланги відмічається вшита рана, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана лівої щоки, закритий перелом Тh 4 II ступеня, закритий перелом нижньої третини правої малогомілкової кістки зі зміщенням. Дані тілесні ушкодження є характерними для дорожньо-транспортної пригоди, виникли від дії твердих тупих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути виступаючі частини салону автомобіля та по давності вкладаються в час пригоди, яка мала місце 07.10.2023.

Тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому Тh 4 II ступеня, закритого перелому нижньої третини правої малогомілкової кістки зі зміщенням, потягли за собою розлад здоров`я більше 21 дня і відповідно до п.п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995р. № 6, зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 року за №255/791, узгоджених з Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, кваліфікуються як середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку, забійної рани лівої щоки, вшитої рани лівої щічної ділянки, вшитої рани 4 пальця нігтьової фаланги потягли за собою розлад здоров`я більше 6, але менше 21 дня і відповідно до п.п. 2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995р. № 6, зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 року за №255/791, узгоджених з Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Тілесні ушкодження у вигляді синця лівого ока, саден середньої третини правої гомілки розладу здоров`я за собою не потягли і відповідно до п.п. 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995р. № 6, зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 року за №255/791, узгоджених з Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, водій ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 1.3; 1.5; 2.3; 12.1; 12.3; 12.4; та 1.10 ( в частині тлумачення поняття «безпечна швидкість» та «дорожні умови») «Правил дорожнього руху» повинен був, з технічної точки зору, вести свій автомобіль з безпечною швидкістю не більше 50 км/год., яка ураховує дорожню обстановку і дорожні умови, гальмування та поворот керма застосовувати відповідно вибраній безпечній швидкості, при цьому уникати різкого гальмування та повороту керма, що дає змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, вести свій транспортний засіб по проїзній частині дороги по смузі руху, не виїжджаючи на узбіччя.

Згідно «Правил дорожнього руху» передбачено:

п. 1.3. - учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п. 1.5. - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган;

п. 1.10. Терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення:

«безпечна швидкість» - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах;

«дорожні умови» - сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан;

«дорожня обстановка» - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом;

«узбіччя» - виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів, крім випадків, передбачених цими Правилами. Узбіччя може використовуватися для зупинки і стоянки транспортних засобів, руху пішоходів, мопедів, велосипедів (за відсутності тротуарів, пішохідних, велосипедних доріжок або у разі неможливості пересуватися по них), гужових возів (саней);

п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

г) - під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів;

п. 2.9 Водієві забороняється:

а) - керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

в) - керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака;

п. 10.1. - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_4 вчинив у результаті порушення та невиконання вимог п. 2.3; 12.1; 12.3; 12.4 «Правил дорожнього руху», які безпосередньо перебувають у прямому причинному зв`язку з наставшими наслідками, зокрема отриманням потерпілим ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також п. 1.3., п. 1.5., п. 1.10. з посиланням на термін «безпечна швидкість», «дорожні умови» та «дорожня обстановка», які сприяли порушенню вищевказаних ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введені в дію з 01 січня 2002 року.

Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.

19 серпня 2026 року в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області між потерпілим у кримінальному провадженні ОСОБА_6 з одної сторони та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 з іншої сторони, укладена угода про примирення між потерпілим і обвинуваченим.

За змістом угоди формулювання та обсяг обвинувачення, а також правова кваліфікація дій ОСОБА_4 із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, є тотожними формулюванню та кваліфікації, наведеним в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12023071110000214від 08.10.2023, складеному 16.11.2023.

З угоди про примирення слідує, що її сторонами при вирішенні питання про її укладення було враховано такі істотні для кримінального провадження обставини, а саме:

1) ступінь та характер сприяння обвинуваченого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні щодо нього, з врахуванням відсутності інших обвинувачених у провадженні, а саме: визнання ним своєї винуватості в інкримінованому кримінальному правопорушенні, активне сприяння в його розкритті;

2) тяжкість вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке кваліфікується як нетяжкий злочин;

3) особу обвинуваченого ОСОБА_7 який раніше не судимий, одружений, працюючий бетонярем в ТзОВ «Будімпет»,

4) наявність обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , а саме: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків та заподіяної шкоди;

5) відсутність обставин, які б згідно зі ст. 67 КК України обтяжували покарання ОСОБА_4 ;

6) взяття на себе зобов`язання, у зв`язку з триваючою війною внаслідок збройної агресії з боку рф, здійснити добровільну пожертву грошових коштів у сумі 153 000,00 грн на підтримку Збройних Сил України, з яких 50 000 грн сплачено до подання угоди суду.

В угоді міститься інформація про повне визнання ОСОБА_4 винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Вчиненням інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення не заподіяно матеріальних збитків. Заподіяна потерпілому ОСОБА_6 шкода обвинуваченим відшкодована повністю.

Відповідно до вимог ст. 472 КПК України сторони також узгодили покарання, яке підлягає призначенню обвинуваченому ОСОБА_4 у разі затвердження угоди та на яке обвинувачений надав згоду, засвідчивши її власним підписом – за ст. 336 КК України із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч неоподаткованих мінімумів), що становить 85 000,00 грн (вісімдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.) з позбавленням права керувати транспортним засобами на строк 3 (три) роки.

Окрім зазначеного, в угоді передбачені наслідки її укладення і затвердження, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання відповідно до ст. 476 КПК України.

Відповідні пункти угоди містять підписи, зокрема обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_6 , а сама угода містить підписи сторін, що також підтверджено учасниками провадження у судовому засіданні.

Позиції учасників кримінального провадження щодо угоди.

Прокурор ОСОБА_3 проти затвердження угоди судом заперечив. Заявив, що у кримінальному провадженні за вчинення двооб`єктного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, наявні як публічні так і приватні інтереси, а тому угода про примирення не може бути укладена й не може бути затверджена судом. В обґрунтування своєї позиції посилався на п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 756/1161/17. При з`ясуванні наявності заперечень щодо змісту угоди, обставин кримінального провадження, викладених у ній чи щодо обраного сторонами покарання – прокурор заявив про відсутність зауважень, натомість заперечує можливість укладення й затвердження загалом.

Обвинувачений ОСОБА_4 добровільність наміру щодо укладення угоди підтвердив та просив суд затвердити угоду про примирення. Повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді та обвинувальному акті, визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, ще на стадії досудового розслідування оплатив проведення необхідних судових експертиз, надавав правдиві показання під час досудового розслідування, шкодує про вчинене, засуджує свою поведінку, готовий понести узгоджене покарання, зробив для себе належні висновки та в майбутньому не вчинить подібного чи будь-якого іншого кримінального правопорушення, добровільно в повному обсязі відшкодував заподіяну потерпілому шкоду та примирився з ним ще на стадії досудового розслідування. Повідомив, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей. ОСОБА_4 з метою посилення обороноздатності України добровільно зобов`язався пожертвувати на потреби ЗСУ суму 153 000,00 грн, з яких 50 000,00 грн вніс до подання угоди суду. Решту 103 000,00 грн зобов`язався перерахувати на ЗСУ впродовж 2-3 місяців, оскільки є працевлаштованим і має законне джерело доходів. Заявив, що зможе виконати узгоджене сторонами покарання. Просив затвердити угоду про примирення.

Потерпілий ОСОБА_6 повідомив суду, що ініціатива укладення угоди про примирення була взаємною: як потерпілим так і обвинуваченим. Підтвердив добровільність укладення угоди, а також те, що розуміє наслідки її укладення. Потерпілий ОСОБА_6 заявив, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю відшкодував йому заподіяну шкоду ще на досудовому розслідуванні й він не має до обвинуваченого жодних претензій як матеріального так і морального характеру, вони примирились і є товаришами. Потерпілий ОСОБА_6 просив затвердити угоду про примирення.

Мотиви, з яких виходив суд при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК України та закону про кримінальну відповідальність і ухваленні вироку, та положення закону, якими вона керувалась.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2025 року було скасовано вирок Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2023 року, постановлений на підставі угоди про примирення, та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Сторони кримінального провадження після призначення судового розгляду кримінального провадження на підставі ухвали суду, скористались своїми процесуальними правами та надали суду угоду про примирення від 19 серпня 2026 року.

Вирішуючи питання щодо можливості укладення й затвердження угоди в цьому кримінальному провадженні суд враховує таке.

Згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 416 КПК України після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.

Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угод регламентовано главою 35 розділу VI КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 474 КПК України якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Згідно з приписами абз. 7 ч. 7 та ч. 8 ст. 474 КПК України у разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується у загальному порядку.

До моменту видалення суду до нарадчої кімнати сторони угоди мають право ініціювати зміни до укладеної угоди та у разі досягнення згоди укласти нову угоду.

Повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди. У разі повторної відмови судом у затвердженні угоди наступне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні не допускається.

Аналізуючи наведені приписи процесуального законодавства суд констатує, що сторони кримінального провадження не позбавлені права ініціювати та укласти угоду під час нового розгляду кримінального провадження після повернення його з суду апеляційної інстанції.

Відтак, згідно з нормами ч. 3 ст. 474 КПК України, суд зобов`язаний розглянути угоду про примирення в установленому законом порядку й вирішити питання щодо її затвердження чи відмови в затвердженні угоди та продовження судового розгляду.

Проаналізувавши зміст обвинувального акта від 16.11.2023 та угоду про примирення від 19.08.2026, дослідивши надані сторонами матеріали, заслухавши учасників провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо відповідності умов угоди вимогам КПК України та/або закону, у тому числі щодо правової кваліфікації та узгодженого сторонами покарання.

Суд установив, що укладена між обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_6 угода про примирення містить формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію обвинувачення із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність.

Так, фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження обвинуваченим ОСОБА_4 цих обставин та визнання ним своєї вини у присутності захисника дають суду підстави дійти висновку про існування обґрунтованих підстав для визнання винуватості обвинуваченого в учиненні інкримінованого злочину.

Беручи до уваги вказані в обвинувальному акті та угоді відомості щодо дій обвинуваченого ОСОБА_4 , який, за версією сторони обвинувачення вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення, у сукупності із підтвердженням обвинуваченим ОСОБА_4 фактичних обставин, за яких він вчинив інкримінований злочин, дають підстави дійти висновку про те, що сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні обставини цього кримінального провадження, які відповідають формулі кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 .

Згідно з ч. 1 ст. 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого.

Як встановлено з пояснень потерпілого ОСОБА_6 , які підтверджені обвинуваченим ОСОБА_4 , угода про примирення укладена за взаємною ініціативою обвинуваченого й потерпілого.

Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Згідно зі ст. 12 КК України діяння, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України є нетяжким злочином.

За загальним правилом, домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. На думку суду, вказаних вимог закону сторони угоди дотримались.

Так, зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні сторонами покарання ОСОБА_4 було враховано і дотримано положення:

1) ст. 65 КК України, а саме: сторони при визначенні виду та меж покарання виходили із положень розділів X-ХІ Загальної частини КК України й урахували характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів; взяли до уваги особу винного, зазначили обставини, що пом`якшують покарання та не вказали обставин, які б обтяжували покарання;

2) ст. 69 КК України, яка передбачає, у зв`язку з наявністю кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням. При цьому враховується, що інкриміноване кримінальне правопорушення не належить до переліку тих, які виключають можливість застосування ст. 69 КК України.

Суд бере до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к, відповідно до яких активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом`якшують покарання.

Також суд враховує як пом`якшуючу обставину зобов`язання обвинуваченого ОСОБА_4 здійснити пожертву на підтримку Збройних Сил України в сумі 153 000,00 грн, як добровільний, свідомий суспільно-корисний вчинок, спрямований на зміцнення й підтримку обороноздатності держави, яка перебуває в стані війни.

Відтак суд враховує як пом`якшуючі покарання обставини: щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, примирення з потерпілим і добровільна пожертва на підтримку Збройних Сил України.

Суд бере до уваги відомості про особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформація про притягнення до кримінальної відповідальності в інших кримінальних провадженнях чи щодо притягнення до адміністративної відповідальності обвинуваченого відсутня. ОСОБА_4 висловив осуд своїй поведінці, ствердив, що зробив належні висновки й не повторить подібного в майбутньому, повністю відшкодував заподіяну злочином шкоду, ствердив про готовність понести призначене покарання, що в сукупності з посткримінальною поведінкою обвинуваченого на думку суду є ознаками його виправлення й усвідомлення неприпустимості протиправної поведінки.

Фактичні дані досудової доповіді органу пробації, свідчать, що ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення і ризик небезпеки для суспільства визначено як середній, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

Вказані обставини в своїй сукупності на думку суду, настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, суд висновує, що саме призначення покарання у виді штрафу в розмірі узгодженому потерпілим і обвинуваченим, з врахуванням усіх обставин кримінального провадження, дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Із матеріалів кримінального провадження убачається, що у даному кримінальному провадженні встановлено наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому. Наведені вище обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та з урахування наведених вище даних про особу винного, дають всі підстави для застосування ст. 69 КК України та призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК

Суд дійшов висновку, що є достатні підстави вважати, що узгоджене сторонами покарання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та для досягнення мети покарання, що узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК. Даних про те, що ОСОБА_4 після вчинення злочину притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності не має. Крім того, суд враховує, що сторонами узгоджено реальне покарання у виді штрафу, розмір якого є достатньо високим.

Щодо відповідності умов угоди інтересам суспільства .

Кримінальний процесуальний закон зобов`язує при вирішенні питання про затвердження угоди про примирення перевіряти наявність суспільного інтересу. Суд уважає, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, які полягають у своєчасному розкритті злочинів, а відтак затвердження угоди в даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінального провадження при мінімальних витратах державних ресурсів, що в свою чергу сприятиме індивідуальній та загальній превенції. Перевіряючи наявність суспільного інтересу в укладенні угоди, суд також бере до уваги сплату ОСОБА_4 перед її підписанням добровільної пожертви в сумі 50 000,00 грн на підтримку Збройних сил України та висловлене зобов`язання здійснити добровільну пожертву на підтримку Збройних Сил України в сумі 103 000 грн.

Ураховуючи викладене, а також визнання ОСОБА_4 своєї вини, на думку суду, було б недоцільним застосовувати загальний порядок кримінального провадження до обвинуваченого.

Також на переконання суду обставини, характер та тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, відомості про особу винного, його ставлення до вчиненого, активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття, осуд своєї поведінки й висловлення готовності понести призначене судом покарання, добровільне й повне відшкодування шкоди потерпілому і примирення з потерпілим, а також посткримінальна поведінка обвинуваченого вказує на його бажання виправитись. Такі дії обвинуваченого ОСОБА_4 розцінюються судом як ознаки щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Водночас ці обставини, на думку суду, свідчать про досягнення мети індивідуальної превенції при призначенні судом узгодженого потерпілим і обвинуваченим покарання.

Відтак суд дійшов до висновку про відсутність підстав вважати, що умови угоди про визнання винуватості не відповідають інтересам суспільства.

Щодо порушення умовами угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Із досліджених судом у судовому засіданні обвинувального акта та угоди про примирення, пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, зокрема, і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченого. Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

Щодо добровільності укладення угоди.

Потерпілий ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_4 під час судового засідання, в присутності захисника адвоката ОСОБА_5 , підтвердили свої наміри щодо укладення угоди та просили суд її затвердити, вказавши, що укладення угоди було за спільної взаємної ініціативи, зроблено добровільно.

На підставі цього суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодами.

Щодо можливості виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань.

Обвинувачений вказав, що визначене в угоді про визнання винуватості покарання є для нього зрозумілим і виконуваним. Обвинувачений надав згоду на призначення узгодженого в угоді покарання.

Щодо відсутності фактичних підстав для визнання винуватості.

Відсутності фактичних підстав для визнання винуватості ОСОБА_4 суд не встановив.

З урахуванням наведених обставин суд констатує, що укладена у цьому кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність.

Також суд не встановив підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, а відтак досліджена угода про визнання винуватості підлягає затвердженню шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженого угодою покарання із застосування ст. 69 КК України у виді штрафу.

Виконуючи вимоги приписів. 3 ст. 415 КПК України суд враховує, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2025 року вирок Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2023 року було скасовано на підставі п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України. Закарпатський апеляційний суд виснував, що умови угоди суперечать загальним засадам призначення покарання. Зокрема із змісту ухвали слідує, що така суперечність обумовлена м`якістю призначеного покарання, яке було призначено у виді штрафу в розмірі 2 000 (дві тисячі неоподаткованих мінімумів), що становить 34 000,00 грн (тридцять чотири тисячі гривень 00 коп.).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, суд здійснив ретельну перевірку угоди від 19.08.2026 про примирення між потерпілим та обвинуваченим на предмет відповідності суспільним інтересам. В кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК України, яке є нетяжким злочином може бути укладена угода про примирення, що слідує з практики правозастосування, викладеної в постановах Верховного суду від 30.04.2026 в справі № 284/1083/24, від 12.03.2025 в справі № 161/5053/22, від 10.04.2025 в справі № 756/2340/23 та ін. Відповідно до сталої практики правозастосування Верховним Судом норм ст. 69 КК України – положення цієї норми не містять виключень у застосуванні, за наявності правових підстав у кримінальних провадженнях за ст. 286-1 КК України. Здійснюючи оцінку відповідності узгодженого сторонами покарання загальним засадам призначення покарання та його індивідуалізації, з врахуванням конкретних обставин провадження, з урахуванням думки потерпілого й відсутності заперечень прокурора, суд висновує, що призначення покарання у виді штрафу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) неоподаткованих мінімумів, що становить 85 000,00 грн (вісімдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.) відповідає ступеню тяжкості інкримінованого злочину й особі обвинуваченого та не є явно несправедливим як через м`якість так і через суворість.

Суд відхиляє доводи прокурора про неможливість укладення угоди в цьому кримінальному провадженні. При цьому суд бере до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 в справі № 161/5053/22, зі змісту яких слідує, що у разі примирення потерпілого з обвинуваченим законодавчі заборони щодо звільнення від кримінальної відповідальності осіб за вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, стосуються саме випадків звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, та у підсумку закриття кримінального провадження.

Угода ж про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують правовий інститут примирення саме до конкретного випадку, чим фактично задовольняється як власні (приватні) інтереси, так і за результатом укладення угоди суспільний (публічний) інтерес.

При цьому публічний інтерес в такому випадку задовольняється шляхом притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, призначення їй узгодженого, але ж покарання, та настання відповідних наслідків кримінально правового характеру (до прикладу настання судимості, призначення більш суворого покарання у разі вчинення нового кримінального правопорушення, або ж призначення покарання із застосуванням положень статей 70, 71 КК, тощо), які є відмінними від тих, які настають у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК.

Отже, виходячи із аналізу норм матеріального і процесуального права, реалізація інституту примирення між потерпілим та обвинуваченим має два шляхи його правової реалізації.

Перша - звільнення від кримінальної відповідальності та, як наслідок, закриття кримінального провадження, що обумовлює припинення кримінального переслідування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, що очевидно є більш сприятливою умовою, ніж ухвалення вироку на підставі угоди про примирення з визначенням узгодженого покарання. Саме тому положення ст. 46 КК визначають більш широкий перелік вимог, аніж воля осіб та тяжкість кримінального правопорушення, наявність яких є необхідними для можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 46 КК.

Друга - затвердження вироком суду угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим і призначення узгодженого сторонами покарання. У такому випадку окрім покарання, правовим важелем для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень законодавець передбачив також наслідки за невиконання узгодженого покарання, які закріплені у ст. 476 КПК.

Верховний Суд України підкреслював, що під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) - це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права (постанова Верховного Суду України від 31 березня 2016 року у справі № 5-27 кс 16).

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд виснував, що доводи про неможливість укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК з посиланням на положення ст. 46 КК є такими, що суперечать точному змісту вимог ч. 3 ст. 469 КПК.

Відтак ухвалення вироку на підставі укладеної між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_4 угоди про примирення не суперечить суспільним інтересам, при забезпеченні балансу інтересів сторін угоди, а також дотримання принципів публічності й диспозитивності.

Схожі висновки щодо законності укладення угод про примирення в зазначеній категорії справ викладені в постанові Верховного Суду від 10.04.2025 в справі № 756/2340/23

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

В ході досудового розслідування кримінального правопорушення, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , були понесені витрати на залучення експертів у сумі 4 040,00 грн, які обвинуваченим відшкодовані на стаді досудового розслідування.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Рішення щодо запобіжного заходу

Запобіжні заходи, на стаді судового розгляду відносно обвинуваченого не обирались. Суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу.

Ураховуючи викладене, керуючись ст. 368-371, 373, 374, 468, 469, 471, 474, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду, укладену 19 серпня 2026 року між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_4 про примирення у зазначеному кримінальному провадженні.

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч.1 КК України, та призначити йому міру основного покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч гривень) грн із застосуванням обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Апеляційну скаргу на вирок суду може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення в Закарпатський апеляційний суд через Міжгірський районний суд Закарпатської області :

- обвинуваченим виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз`яснення наслідків угоди;

- потерпілим виключно з підстав: призначення покарання менш суворого, ніж узгодженого сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; не роз`яснення наслідків укладення угоди; не виконання судом вимог, встановлених частинами 6 чи 7 ст. 474 КПК України;

- прокурором виключно з підстав: затвердження угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною 3 ст. 469 КПК України укладена угода про примирення не може бути укладена.

Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ст. 349 КПК України

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1