Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №750/1433/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1433/25

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1463/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів Луговця О. А., Шитченко Н. В.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- виділити в приватну власність ОСОБА_2 транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску, у розмірі 240609,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 15.07.2016 між сторонами зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області № 955. Від шлюбу у сторін є малолітня дочка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На розгляді у Деснянському районному суді м. Чернігова перебуває справа про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем та стягнення аліментів з відповідача на користь позивача.

Зазначала, що 03.12.2020 сторони, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О. С., придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.7. вищезазначеного договору нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Титульними співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач 4/5 частки та позивач 1/5 частки.

Вказувала, що 02.12.2021 спільно придбали транспортний засіб – Ford Escape, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . Титульним власником транспортного засобу є відповідач.

У зв`язку з недосягненням взаємної згоди щодо поділу майна подружжя – позивач звертається до суду з позовною заявою про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.05.2026 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено у власність ОСОБА_2 транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 240 609,78 грн грошової компенсації за 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 613,71 грн.

Повернуто ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 654,10 грн, сплаченого при подачі позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, згідно квитанції ID: 9306-6868-1635-1012 від 29.01.2025.

В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції зазначив, що укладаючи Договір купівлі-продажу квартири від 03.12.2020 та перебуваючи в зареєстрованому шлюбі колишнє подружжя домовилось про встановлення правового режиму спірної квартири як об`єкта їхньої спільної сумісної власності, яке не оспорювалося по даний час, а тому позовна вимога про поділ спірного нерухомого майна по 1/2 частині кожній стороні у справі підлягає задоволенню. У частині вирішення позовних вимог про поділ спірного автомобіля суд першої інстанції зазначив, що відповідач визнав в цій частині позов, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому рішення в цій частині ухвалюється судом згідно з таким визнанням.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.05.2026 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного нерухомого майна, а саме визнання по 1/2 частині кожній стороні у справі права власності на квартиру АДРЕСА_2 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що спірна квартира купувалась переважно за кошти від продажу особистого спадкового майна відповідача (договір купівлі-продажу від 03.12.2020) іншого джерела доходу у сім`ї не було. За договором купівлі-продажу квартири 03.12.2020 продавці: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відчужили належні їм частки по 1/2 частині квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за ціною 1025000,00 грн.

Зазначає, що в той день коли ОСОБА_2 відчужив належну йому із дядьком квартиру, 03.12.2020 придбано квартиру АДРЕСА_2 , яка є предметом поділу в даній справі, щодо якої позивачем заявлено вимогу про поділ майна в розмірі 1/2 частини (порівну між подружжям).

Наголошує на тому, що договір купівлі-продажу від 03.12.2020 ОСОБА_2 належить 4/5 частки, ОСОБА_1 належить 1/5 частка. Отже, сторони визначили частки у праві власності, що відповідає правовому режиму спільної часткової власності.

Вважає, що судом проігноровано умови договору та фактично змінено його зміст, не враховано внесок сторін і джерело походження коштів. Договір не містить жодного положення про те, що частки мають виключно інформаційний або технічний характер. Частки прямо визначені сторонами та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (4/5 і 1/5).

Стверджує, що посилання суду першої інстанції на положення ст. 628 ЦК України щодо змішаного договору є необґрунтованим. Суд не пояснив, яким чином конструкція змішаного договору впливає на визначені сторонами частки у праві власності. Пославшись на положення про змішаний договір, суд самостійно змінив зміст правочину, визначивши прямо визначені частки сторін лише «описом внесків».

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.05.2026 - без змін.

Доводи відзиву полягають в тому, що позивачка вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів спрямування коштів, отриманих від продажу своєї частки спадкової квартири за адресою: АДРЕСА_4 на придбання саме спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач безпідставно зазначає, що кошти від продажу квартири у повному розмірі належали особисто йому, забуваючи про дядька, який також продавав свою частку квартири. В договорі купівлі-продажу квартири не зазначено, що один співвласник дарує свою частку іншому.

Щодо «послідовності укладення договорів купівлі-продажу, які підтверджують факт походження коштів для придбання спірної квартири», про що зазначає відповідач, то сам по собі факт того, що договір продажу частини особистої квартири відповідача був укладений в один день з договором купівлі спірної квартири, не є достатнім доказом факту сплати скаржником особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру. ОСОБА_4 не доводить взаємозв`язок між продажем 1/2 частки спадкової квартири та купівлі у шлюбі спірної з позивачкою квартири. Будь-яких доказів витрачання саме цих коштів на придбання спірної квартири матеріали даної справи не містять.

Позивачка у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, який правомірно звернув увагу на «кінцеву юридичну кваліфікацію об`єкта, зафіксовану в договорі купівлі-продажу, а саме в договорі прямо вказаний режим «спільної сумісної власності», а зазначення часток розцінює лише як опис фактичного грошового внеску кожного з подружжя на момент купівлі, що не змінює юридичного статусу майна як цілісного об`єкта, що належить сторонам у справі порівну.

Вказує, що укладаючи Договір купівлі-продажу спірної квартири під час перебування у шлюбі подружжя домовилось про встановлення правового режиму спірної квартири як об`єкта їхньої спільної сумісної власності. Даний правочин не оскаржувався та не визнавався недійсним. Отже, ОСОБА_1 вважає, що Деснянський районний суд м. Чернігова, встановивши фактичні обставини у даній справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість чи обов`язок скасування або зміни судового рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктами 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що з 15.07.2016 сторони перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, серії НОМЕР_3 , актовий запис № 955 (а.с. 20).

Від шлюбу сторони мають малолітні дитину – доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 25.02.2017 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, серії НОМЕР_4 , актовий запис № 427 ( а.с. 17 зворот).

За даними ЄДРСР Деснянський районний суд м. Чернігова м. Чернігова своїм рішенням від 14.03.2025 у цивільній справі № 750/17210/24, яке набрало законної сили 15.04.2025, розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

03.12.2020 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О. С. та зареєстрованого у реєстрі за № 4206, подружжя придбало квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, набувши права власності на вказаний об`єкт нерухомості в наступному порядку: 4/5 частки в праві власності на квартиру належать ОСОБА_2 , 1/5 частка в праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 (а.с. 11-12).

У пункті 1.7 Договору купівлі-продажу квартири зазначено, що нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно титульними співвласниками спірної квартири є: відповідач – власник 4/5 частки квартири, позивач – власник 1/5 частки квартири (а.с. 162-163).

02.12.2021 подружжям придбано транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видано на ім`я ОСОБА_2 , дата реєстрації 02.12.2021 (а.с. 19).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що укладаючи Договір купівлі-продажу квартири від 03.12.2020 та перебуваючи в зареєстрованому шлюбі колишнє подружжя домовилось про встановлення правового режиму спірної квартири як об`єкта їхньої спільної сумісної власності, яке не оспорювалося по даний час, а тому позовна вимога про поділ спірного нерухомого майна по 1/2 частині кожній стороні у справі підлягає задоволенню. У частині вирішення позовних вимог про поділ спірного автомобіля суд першої інстанції зазначив, що відповідач визнав позов в цій частині, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому рішення в цій частині ухвалюється судом згідно з таким визнанням.

Рішення суду оскаржується в частині вирішення позовних вимог між сторонами про визнання права власності на 1/2 частину квартири, в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у даній справі лише в оскаржуваній частині.

З висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині не погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (стаття 355 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом про поділ майна подружжя позивач зазначала, що 03.12.2020 сторони, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О. С., придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.7. вищезазначеного договору нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Титульними співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 - 4/5 частки та ОСОБА_1 - 1/5 частки.

Оскільки вказане майно позивач вважає є спільною сумісною власністю, отже ОСОБА_1 просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за кожним з подружжя право власності на 1/2 частини квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що спірна квартира набута подружжям у спільну сумісну власність, отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, проте до таких висновків суд першої інстанції дійшов неправильно застосувавши норми матеріального права, враховуючи наступне.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).

За загальним правилом при множинності суб`єктів виникає (набувається) спільна часткова власність (частина четверта статті 355 ЦК України). Тобто, якщо декілька суб`єктів набувають річ в спільну власність, то вважається, що вони набули таку річ на правовому режимі спільної часткової власності.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Касаційний суд вже зазначав, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20));

Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності, та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою; позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції досліджено копії матеріалів, на підставі яких 03.12.2020 укладено договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О. С., за яким сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , які не містять надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору), а свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності, враховуючи що у власність набував частку квартири кожен з подружжя.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже вказувала, що:

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).

Відповідно до п. 1.7. вищезазначеного договору нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Титульними співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 4/5 частки та позивач ОСОБА_1 1/5 частки.

Проте, п. 2.2. вищезазначеного договору передбачено, що грошову суму в розмірі 1254000,00 грн покупці сплатили продавцям (в тому числі в особі представника продавців) у відповідності до їх часток, а продавці (в тому числі в особі представника продавців) отримали від покупців до підписання цього Договору.

Крім того, однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація проводиться і, в тому числі і на підставі Договорів (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), укладених відповідно до закону.

Судом першої інстанції залишено поза увагою також те, що відповідно до даних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна квартира зареєстрована за сторона відповідно до укладеного договору купівлі продажу від 03.12.2020 за ОСОБА_2 4/5 і за ОСОБА_1 1/5.

З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що судом проігноровано умови договору, фактично змінено його зміст та не враховано внесок сторін і джерело походження коштів, є обґрунтованими, а доводи відзиву спростовуються встановленими обставинами щодо відсутності письмової згоди кожного з подружжя на придбання майна у спільну сумісну власність.

Отже, висновки суду першої інстанції про поділ спільного майна подружжя в частині поділу квартири, частки якої визначені у договорі купівлі-продажу, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому є помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимоги про поділ квартири, як спільного майна подружжя.

Таким чином, з урахуванням викладеного та встановлених судом обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відмову у задоволенні цих вимог.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 01.05.2026 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , тому судовий збір стягнутий з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає зміні, шляхом зменшення з 6 613,71 грн до 654,10 грн.

При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплатив 13963,76 грн (а.с. 203, 214), тому враховуючи задоволення його апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13 963,76 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 травня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 – скасувати, відмовивши у задоволенні цих вимог.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір стягнутого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору з 6 613,71 грн до 654,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 13 963,76 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.09.2026.

Головуючий Судді