Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №581/283/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №581/283/26

Номер провадження 22-ц/816/2787/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Воронець Наталії Богданівни, яка діє в інтересах відповідача Фермерського господарства «Колядинець-Агро»,

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Бутенка Д.В. в селищі Липова Долина Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Колядинець-Агро» про стягнення заборгованості за договором оренди землі,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

12.05.2026 ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Шульгу О.С., звернувся до Липоводолинського районного суду Сумської області з позовом до Фермерського господарства «Колядинець-Агро» (далі – ФГ «Колядинець-Агро») про стягнення заборгованості за договором оренди землі, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою за 2021-2025 роки в розмірі 47 817 грн 50 коп (із урахуванням вимог ст. 625 ЦК України), а також понесені позивачем витрати по сплаті судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що позивач є власником земельної ділянки загальною площею 2,00 га (кадастровий номер: 59232826900:01:003:0307), яку 6 грудня 2021 року строком на 10 років передав в оренду ФГ «Колядинець-Агро», підписавши відповідний договір оренди землі. Відповідно до укладеного договору оренди землі розмір орендної плати складає 15% від нормативної грошової оцінки землі або 11 119 грн за рік оренди. Зазначив, що за увесь період дії договору оренди до 31 грудня 2025 року включно відповідачем жодного разу не сплачувалась орендна плата, у зв`язку з чим виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 45 237,60 грн. Крім того, зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, які дорівнюють 2 579,90 грн 3% річних за прострочення внесення орендної плати за 2021-2025 роки.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року задоволено позов ОСОБА_2 до ФК «Колядинець-Агро»; стягнуто з ФГ «Колядинець-Агро» на користь ОСОБА_1 47 817,50 грн, з яких: 45 237,60 грн орендної плати за 2021-2025 роки, 2 579,90 грн 3% річних за прострочення внесення орендної плати за 2021-2025 роки; стягнуто з ФГ «Колядинець-Агро» на користь ОСОБА_1 1 064,96 грн сплаченого ним при зверненні до суду з даним позовом судового збору та 3 000,00 грн витрат за надану професійну правничу допомогу.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник цивільний спір з приводу стягнення несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у 2021-2025 роках на підставі відповідного договору оренди землі. Суд установив, що згідно з п.п. 4.1, 4.4 договору орендна плата становить 11 119,00 грн за один рік користування земельною ділянкою, вноситься до 31 грудня року, за який виплачується орендна плата, а за перший рік оренди – за фактичну кількість календарних днів оренди. Водночас відповідач у порушення умов договору повно та своєчасно не виплатив орендну плату за частину 2021 року у сумі 761,60 грн, за 2022 рік – 11 119 грн, за 2023 рік – 11 119 грн, за 2024 рік – 11 119 грн та за 2025 рік – 11 119 грн, що в сукупному розмірі складає 45 237,60 грн.

При цьому суд дійшов висновку, що доказів у підтвердження зворотного відповідач суду не надав, оскільки витяг із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків не є достовірним та належним доказом безпосередньої сплати орендної плати позивачу, а лише фіксує факт нарахування доходу та декларування сплати податків; факт втрати відповідачем первинних касово-розрахункових документів також не підтверджує належного виконання обов`язку зі сплати орендної плати. За таких обставин суд визнав обґрунтованою вимогу про стягнення 45 237,60 грн орендної плати, а також 2 579,90 грн 3% річних за прострочення внесення орендної плати за 2021-2025 роки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

10.08.2026 ФГ «Колядинець-Агро» через свого представника Воронець Н.Б. подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року, у якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ФГ «Колядинець-Агро» про стягнення заборгованості за договором оренди землі та 3 % річних відмовити в повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача понесені та документально підтверджені судові витрати у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що інформація з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та податкова звітність (форма № 4-ДФ) не є належними доказами виплати орендної плати, а також безпідставно відхилив та не надав належної правової оцінки факту втрати Відповідачем первинних документів (видаткових касових ордерів) унаслідок викрадення, що зафіксовано правоохоронними органами у матеріалах поліцейської перевірки № 14259 від 28.12.2024. Враховуючи об`єктивну відсутність первинних документів з причини їх викрадення невстановленими особами, фінансова та податкова звітність, подана до контролюючих державних органів, є належним та допустимим доказом виконання зобов`язання. Також безпідставним є твердження суду про те, що договір «віддає перевагу безготівковому розрахунку», оскільки пункт 4.4.2 договору передбачає рівнозначні способи виплати орендної плати, включаючи виплату готівкою через касу орендаря.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував умови спірного договору про відповідальність та порядок виконання зобов`язання, зокрема п. 4.4.1 договору оренди землі від 06.12.2021, відповідно до якого орендар не несе відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, якщо орендодавець не звертався до орендаря за отриманням орендної плати та/або не надав актуальних даних, необхідних для здійснення сплати орендної плати або звернувся із запізненням. Матеріали справи не містять жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 у 2021-2025 роках звертався до ФГ «Колядинець-Агро» із заявами про виплату орендної плати чи надавав банківські реквізити для безготівкового перерахунку у передбачений договором спосіб.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції взагалі не надав належної правової оцінки п. 4.4.1 договору оренди землі, застосувавши загальні норми ст.ст. 526, 610, 612, 625 ЦК України, чим порушив принцип спеціальної договірної норми та пріоритету умов договору над загальними положеннями цивільного законодавства. Оскільки прострочення виникло з вини кредитора (позивача), який не звертався за отриманням орендної плати та не надавав реквізити, нарахування 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України є незаконним та безпідставним.

Вважає, що суд першої інстанції не перевірив період виникнення обов`язку зі сплати орендної плати за 2021 рік та помилково дійшов висновків про наявність заборгованості, а за 2025 рік виплата не була здійснена у зв`язку з невиконанням позивачем вимог п. 4.4.1 договору (відсутність звернення та реквізитів). Нараховувати 3 % річних за 2025 рік, в період з 01.01.2026 по 11.05.2026, за відсутності вини боржника, було порушенням норм чинного законодавства України.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

27.08.2026 ОСОБА_1 , через свого представника Шульгу О.С., подав відзив на апеляційні скарги, в якому просить залишити апеляційну скаргу ФГ «Колядинець-Агро» без задоволення, а судове рішення Липводолинського районного суду у справі № 581/283/26 за позовом ОСОБА_1 без змін.

Відзив на апеляційну скаргу аргументований тим, що доводи апелянта щодо безумовного значення інформації, що міститься в додатку № 4-ДФ, факту втрати відповідачем первинної документації, а також безпідставності твердження суду першої інстанції про перевагу безготівкового перерахунку орендної плати вже були досліджені судом першої інстанції та їм надано належну правову оцінку у п. 3 розділу «Висновки суду по суті заявлених вимог» оскаржуваного рішення. При цьому звітність доводить лише діяльність відповідача як податкового агента, відсутнє належне відновлення втрачених документів орендарем та відсутні ознаки кримінального правопорушення за наслідками перевірки правоохоронним органом. Щодо п. 4.4.2 договору оренди зазначено, що серед трьох можливих способів оплати орендної плати саме цей пункт договору передбачає два безготівкових та лише один спосіб готівкою, а тому умовами договору віддається перевага саме безготівковій формі розрахунку.

Відзив також аргументований тим, що апелянт намагається довести відсутність у відповідача обов`язку нести відповідальність за прострочення зобов`язання через наявність вини позивача, однак замовчує, що фактично орендна плата не сплачувалась жодного разу на протязі всього терміну існування договору, актуальні реквізити відповідача були у наявності у орендаря з моменту укладення договору, позивач звертався із заявою про необхідність виплати орендної плати ще у грудні 2024 року, а також те, що відповідно до умов договору договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, тобто земельна ділянка була передана орендодавцем, отримана орендарем, який приступив до її використання саме в момент укладення договору – 06.12.2021 року. Таким чином, наведені апелянтом аргументи є фактично взаємовиключними, усі твердження були детально проаналізовані ще на етапі розгляду справи, знайшли свою оцінку та належним чином враховані судом першої інстанції, а апелянтом не доведено жодного порушення судом першої інстанції норм матеріального права або неправильного застосування норм процесуального права, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційна скарга ФГ «Колядинець-Агро» не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с-щі Липова Долина Капустиці Липоводолинського району Сумської області, є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 (а.с. 7-10).

6 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ФГ «Колядинець-Агро» укладено договір оренди землі, на підставі якого позивач передав зазначеному товариству у користування строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 2,00 га з кадастровим №59232826900:01:003:0307.

Згідно з п. 4.1, 4.2, 4.4.2, 4.5, 14.1 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 15%, що становить 11 119 грн від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік оренди; орендна плата вноситься орендарем до 31 грудня; за перший рік оренди орендна плата розраховується та сплачується за фактичну кількість календарних днів оренди, починаючи з дня укладення договору, закінчуючи 31 груднем року, в якому укладено договір; орендар має право виплачувати орендну плату частинами протягом строку визначеного договору; орендна плата у грошовій формі може виплачуватися за вибором орендаря: шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок, відкритий на ім`я орендодавця або його законного представника; та/або виплачує готівкою через касу орендаря (за місцем знаходження орендаря); та/або здійснює виплату засобами поштового зв`язку через місцеві відділення УДНПП3 «Укрпошта» шляхом надіслання на адресу орендодавця поштових переказів, та/або в іншій формі, незаборонений законодавством; розмір орендної плати переглядається 1 (один) раз на 7 років у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок) не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом; договір набирає чинності після його підписання сторонами, право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації права (а.с. 17-19).

Рішенням державного реєстратора Демеденка М.В. Липоводолинської селищної ради Сумської області від 6 січня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «Колядинець-Агро» зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим № 59232826900:01:003:0307, підставою вчинення реєстраційної дії було укладення договору оренди землі від 6 грудня 2021 року (а.с. 14).

Із відповіді на заяву про виплату орендної плати голови ФГ «Колядинець-Агро» Сліпченка А.М., адресованої ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до видатково-касових ордерів за 2021 – 2024 роки орендна плата виплачена в повному обсязі, а також були нараховані та сплачені податки з орендної плати, податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, що підтверджують звіти до податкової служби (а.с. 15).

Відповідно до довідки ФГ «Колядинець-Агро» ОСОБА_1 за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2025 року сплачено орендну плату: за 2022 рік – 11 119 грн, за 2023 рік – 11 119,50 грн, за 2024 рік – 12422,36 грн, за 2025 рік нараховано 15 584,42 грн, проте виплата не здійснена (а.с. 86).

Із витягу із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, складеного на ім`я ОСОБА_1 , за 2021-2026 роки, вбачається те, що зазначеній фізичній особі нараховано орендарем дохід у виді орендної плати за землю від ФГ «Колядинець-Агро» у розмірі: у 2022 році – 11 119 грн; у 2024 році – 12 422,36 грн та задекларовано сплату податків та зборів зазначеною юридичною особою з отриманого доходу. Із звіту із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, складеного на ім`я ОСОБА_1 , за 2021-2026 роки, та отриманого судом в електронному вигляді слідують наступні неузгоджені із вищевказаним витягом відомості, а саме: нарахування та сплата податків із доходів позивача у виді орендної плати за 2022 рік орендна плата від ФГ «Колядинець-Агро» в розмірі 11 119 грн, за 2023 рік від зазначеного фермерського господарства – 11 119,5 грн, за 2024 рік – 12 422,36 грн, за 2021, 2025 роки – відсутні відомості про зазначений вид нарахованого доходу та сплаченого з нього податків (а.с. 96-98, 111-117).

Представником відповідача до матеріалів справи долучено податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску; податкові та звітні відомості про суми сукупного нарахованого доходу, отриманого та сплаченого податку на доходи фізичнх осіб, військового збору фермерським господарством «Колядинець-Агро» за 2022-2025 роки, в яких відсутні відомості про виплату орендної плати саме позивачу за 2021-2025 роки (а.с. 55-80).

Із листа начальника ВП №1 (сел. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області від 28 грудня 2024 року, адресованого ОСОБА_3 , слідує, що звернення з приводу зникнення податкових та розрахунково-платіжних документів ФГ «Колядинець-Агро» документів розглянуто та у ході його розгляду ознак кримінального правопорушення не виявлено (а.с. 84).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приват Банк» № 20.1.0.0.0/7-260615/80780 від 19 червня 2026 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , за період з 1 січня 2021 року по 20 червня 2026 року від платника ФГ «Колядинець-Агро» платежі з призначенням за орендну плату за земельну ділянку в системі банку не знайдені (а.с. 107).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Правова база сплати орендної плати та відповідальності за її прострочення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України «зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства».

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з наведених норм права вбачається, що договірне зобов`язання підлягає виконанню відповідно до погоджених сторонами його умов, а встановлений договором строк виконання є обов`язковим для сторін такого договору.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, «орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату».

За статтею 21 Закону України «Про оренду землі» «орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі».

Частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що «розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди».

Відповідно до статті 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі, а за згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, «своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку».

Таким чином, системний аналіз положень статей 526, 530, 629, 792 ЦК України, статей 15, 21, 22, 24 Закону України «Про оренду землі» дає підстави для висновку, що сплата орендної плати є договірним обов`язком орендаря, а її розмір, умови, форма та строки внесення визначаються договором оренди землі з урахуванням вимог закону.

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, у якій зазначено, що «орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі», а «розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди».

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 319/289/16 зроблено висновок про те, що умови договору оренди щодо розміру та строків внесення орендної плати підлягають виконанню сторонами, а невиконання орендарем встановленого договором обов`язку зі сплати орендної плати має правові наслідки, передбачені законом та договором.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 400/1730/19 зазначено, що «сплата орендної плати є обов`язком орендаря, яке кореспондується з його правом користування земельною ділянкою». Такий правовий висновок підтверджує безпосередній взаємозв`язок права орендаря користуватися земельною ділянкою та його обов`язку сплачувати орендну плату.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 зазначено, що орендна плата є платою орендаря за користування майном та відповідає суті орендних правовідносин, які полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Отже, за змістом наведених норм матеріального права та відповідно до правових висновків Верховного Суду обов`язок орендаря зі сплати орендної плати виникає з договору оренди та підлягає виконанню у встановленому таким договором розмірі, формі, порядку та строки. При цьому договірні умови щодо орендної плати є обов`язковими для сторін, а орендодавець має право вимагати їх належного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що «боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми».

Отже, у разі порушення встановленого договором строку внесення орендної плати відповідне грошове зобов`язання вважається простроченим, а до боржника застосовуються правові наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо оцінки доказів фактичної сплати орендної плати та виконання орендарем грошового зобов`язання

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. За змістом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а стаття 78 цього Кодексу визначає допустимість доказів.

У спорах щодо виконання грошового зобов`язання з орендної плати предметом доказування є, зокрема, факт внесення орендарем орендної плати орендодавцеві у визначеному договором розмірі, у встановлений договором строк та у передбачений договором спосіб.

Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 193/805/20, розглядаючи спір щодо належного виконання договору оренди землі, зазначив, що належними доказами сплати коштів за оренду є, зокрема, «видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 193/805/20)».

При цьому з наведеного правового висновку Верховного Суду не випливає, що будь-які відомості податкової звітності самі по собі безумовно підтверджують факт фактичної виплати орендної плати. Навпаки, доказове значення має саме та інформація, яка дозволяє встановити здійснення платежу, його розмір, період та особу, якій здійснено виплату.

Таким чином, форма № 4-ДФ та відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків можуть підтверджувати відображення податковим агентом відповідного доходу, його нарахування та декларування, однак самі по собі не є безумовним доказом фактичної передачі відповідної суми орендодавцеві.

Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у справі № 193/805/20, у якій суд касаційної інстанції, оцінюючи відомості Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про нарахування та виплату орендної плати, у сукупності з іншими доказами перевіряв саме факт щорічної виплати орендної плати з дотриманням умов договору – своєчасно та у повному обсязі.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем із сплати орендної плати, оскільки така була виплачена, зокрема, позивачу та її матері за їх проханням в якості коштів на лікування, поховання є необґрунтованими. При розгляді справи відповідачем не було надано належних доказів щорічної виплати орендної плати з дотриманням умов договору (своєчасно та у повному обсязі). Разом із цим, відповідач не позбавлений права вимоги про повернення від відповідних осіб безпідставно набутих коштів (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року (справа № 193/805/20, провадження № 61-13263св22)).

Отже, податкова звітність за формою № 4-ДФ та відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків можуть підтверджувати обставини нарахування та декларування доходу, однак не є безумовним доказом фактичної виплати орендної плати, якщо з них не вбачається факт здійснення платежу орендодавцеві. Відтак така звітність не набуває автоматично доказового значення факту виконання цивільного грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, а втрата видаткових касових ордерів унаслідок викрадення сама по собі не підтверджує передачу коштів і не змінює розподілу обов`язку доказування. Вирішальним є встановлення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів факту виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати у визначеному договором розмірі, у встановлений строк та передбачений договором спосіб.

При цьому відповідач не був позбавлений можливості звернутися до відповідних банківських установ та отримати документи, що підтверджують здійснення ним переказів орендної плати на користь орендодавця, зокрема виписки за рахунками, платіжні доручення, квитанції або інші документи щодо проведених банківських операцій.

Щодо застосування умов договору про відповідальність за порушення строків сплати орендної плати та стягнення 3 % річних

Відповідно до статей 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений договором строк, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, погоджена сторонами умова договору щодо порядку внесення орендної плати та відповідальності за порушення строків її внесення підлягає обов`язковому застосуванню при вирішенні спору.

Саме лише посилання орендаря на пункт 4.4.1 договору не є підставою для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Зі змісту зазначеної умови договору вбачається, що звільнення орендаря від відповідальності пов`язується з наявністю конкретних обставин, а саме незверненням орендодавця за отриманням орендної плати та/або ненаданням ним актуальних даних, необхідних для здійснення сплати.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на відповідну обставину як на підставу своїх вимог або заперечень, повинна її довести. Отже, посилання орендаря на пункт 4.4.1 договору без доведення того, що орендодавець не звертався за отриманням орендної плати та/або не надав актуальних даних, необхідних для здійснення платежу, не може бути підставою для висновку про відсутність прострочення або звільнення орендаря від наслідків прострочення.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом. Отже, якщо строк виконання грошового зобов`язання визначений договором, для встановлення прострочення достатньо встановити факт невиконання зобов`язання у цей строк, якщо інше не передбачено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено спеціальний правовий наслідок прострочення грошового зобов`язання: боржник «зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми». Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20 зазначив, що нарахування, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України, має компенсаційний характер та є способом захисту майнового права й інтересу кредитора, а 3 % річних нараховуються за весь час прострочення грошового зобов`язання.

За таких обставин висновок про відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних лише з посиланням на те, що орендодавець не звертався за отриманням орендної плати та/або не надав актуальних даних, є необґрунтованим, якщо не встановлено та не доведено наявності саме тих обставин, з якими пункт 4.4.1 договору пов`язує звільнення орендаря від відповідальності. За наявності прострочення виконання грошового зобов`язання та відсутності доведених договірних підстав для звільнення від відповідальності застосування частини другої статті 625 ЦК України є правомірним.

Окрім того, позиція відповідача є взаємовиключною, оскільки, з одного боку, він посилається на податкову звітність за формою № 4-ДФ та відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків як на підтвердження факту виплати орендної плати за 2022-2024 роки, тобто стверджує про фактичне виконання ним грошового зобов`язання перед позивачем, а з іншого – зазначає, що позивач протягом 2022-2025 років не звертався до орендаря у спосіб, передбачений договором, з наданням актуальних реквізитів та адреси, необхідних для здійснення сплати. Якщо орендна плата за 2022-2024 роки фактично була виплачена, як стверджує відповідач, то посилання на ненадання позивачем актуальних реквізитів та адреси, необхідних для здійснення платежу, суперечить такому твердженню, оскільки не може одночасно йтися про неможливість здійснення платежу та про його фактичне здійснення.

Щодо наявності правових підстав для стягнення орендної плати за 2025 рік після настання встановленого договором строку її сплати

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а її «розмір, умови і строки внесення ... встановлюються за згодою сторін у договорі оренди». Згідно зі статтею 24 цього Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за статтею 530 цього Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк. Отже, якщо договором оренди встановлено, що орендна плата за відповідний рік вноситься до 31 грудня цього року, після спливу зазначеного строку невиконане грошове зобов`язання є простроченим, а право орендодавця на його примусове стягнення виникає незалежно від того, коли саме він звернувся до суду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 193/805/20, у якій суд касаційної інстанції виходив із того, що умовами договору оренди було визначено строк внесення орендної плати до 31 грудня звітного року, а порушення цього строку свідчило про неналежне виконання орендарем договірного обов`язку. Верховний Суд наголосив, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі.

При цьому звернення орендодавця до суду у травні 2026 року не може свідчити про передчасність вимоги щодо орендної плати за 2025 рік, оскільки встановлений договором строк її внесення на момент звернення до суду вже сплив. За таких обставин на момент пред`явлення позову існувало порушене право орендодавця на отримання орендної плати за 2025 рік, а відповідне грошове зобов`язання було таким, що підлягало виконанню. Саме невиконання орендарем обов`язку у встановлений договором строк, а не дата звернення кредитора до суду, визначає момент виникнення заборгованості.

Таким чином, правові підстави для стягнення орендної плати за 2025 рік були наявними, оскільки на момент звернення до суду строк її сплати, встановлений договором до 31 грудня 2025 року, закінчився, а зобов`язання орендарем не було виконано. Відсутність звернення до суду до 31 грудня 2025 року не має правового значення для виникнення права на стягнення заборгованості, оскільки таке право виникло після настання строку виконання та невнесення орендної плати.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право зокрема залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 ст. 375 ЦПК України)

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з оцінкою доказів та не свідчать про неправильне застосування норм права. Належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин апелянтом не надано.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для його скасування чи зміни.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 19, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Колядинець-Агро», яка подана його представником – адвокатом Воронець Наталією Богданівною, залишити без задоволення.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року у справі № 581/283/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко