Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №477/2070/25 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“01” вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

законного представника

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025152230000337 за апеляційною скаргою керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 21 квітня 2026 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Первомайське Миколаївського (раніше – Жовтневого) району Миколаївської області, не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

-обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вітовського районного суду Миколаївської області від 21 квітня 2026 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду строком 1 рік.

Покладено на засудженого до пробаційного нагляду ОСОБА_6 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбаченні програмою «Зміна прокримінального мислення».

Вирішено питання про речові докази.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор ОСОБА_9 просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Покласти на засудженого до пробаційного нагляду ОСОБА_6 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. З ст. 59-1 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбаченні програмою «Зміна прокримінального мислення».

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом першої інстанції та висновки суду щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого, вважає вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через незастосування закону, який підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Зазначає, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Проте, суд першої інстанції взагалі не вирішував питання щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, не надав належної правової оцінки характеру вчиненого кримінального правопорушення та ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також його наслідкам у вигляді отримання неповнолітнім потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.

На переконання апелянта, суд першої інстанції належним чином не врахував, що ОСОБА_6 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, а саме не маючи посвідчення водія та досвіду перевезення пасажирів, не обрав безпечної швидкості руху для безпечного керування та контролю над транспортним засобом, а навпаки рухався у межах населеного пункту із перевищенням швидкості (70 - 80 км/год), внаслідок чого не втримав транспортний засіб на ґрунтовій дорозі та він впав на землю. Наведені обставини свідчать про небезпеку, яку несе обвинувачений за кермом транспортного засобу, як для оточуючих, так і для самого себе.

Тому апелянт вважає, що рішення про призначення покарання ОСОБА_6 без застосування додаткового покарання є безпідставним та таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, передбачених ст. 50, 65 КК України.

На думку прокурора, при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, не застосувавши додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не застосувавши закон, який підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступнею тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

13 червня 2025 року приблизно о 19:44 год обвинувачений - неповнолітній водій ОСОБА_6 , керуючи мотоциклом «Musstang МТІ50/МТ200-9», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у світлий час доби, по сухій, ґрунтовій дорозі по вул. Терешкової у с. Квітневе Миколаївського району Миколаївської області, маючи на задньому пасажирському сидінні неповнолітнього пасажира ОСОБА_10 .

Під час руху в обраному напрямку, обвинувачений ОСОБА_6 , порушив вимоги пунктів 2.1 «а», 2.3 «б», 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року із відповідними змінами та доповненнями (далі - ІІДР України), а саме: рухаючись без посвідчення водія, проявив особисту неуважність та недбалість до забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, а також до дорожньої обстановки та її змін, хоча зобов`язаний був постійно її контролювати та мав таку можливість, а також особливості вантажу, що перевозить і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищивши встановлену швидкість у населеному пункті, не впорався з керуванням внаслідок чого впав на проїзну частину вул. Терешкової у с. Квітневе Миколаївського району Миколаївської області разом з пасажиром ОСОБА_10 , що сидів позаду на транспортному засобі.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній пасажир мотоциклу «Musstang МТІ50/МТ200-9», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді: перелому кісток склепіння черепу, перелому внутрішньої стінки правої очниці, решітчастого лабіринту, підшкірної емфіземи в ділянці м`яких тканин правої орбіти, забою головного мозку І ступеню, підшкірної емфіземи в ділянці м`яких тканин лівої та правої орбіт, перелому кісток носу, наявності крові в придаткових пазухах лобної кістки, осколкового перелому тіла грудини, забійної рани голови, множинних саден кінцівок тулуба, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення обвинуваченим - неповнолітнім водієм ОСОБА_6 , вимог п.п. 2,1 «а», 2.3 «б», 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, та знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу.

Обвинувачений ОСОБА_6 , законний представник обвинуваченого ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили вирок залишити без змін.

Потерпілий ОСОБА_10 та законний представник потерпілого ОСОБА_11 належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду до суду не з`явились. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційні скарзі доводи, суд дійшов таких висновків.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є правильними.

Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_6 та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, апелянтом не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів зазначає наступне.

Санкцією ч.2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого.

Хоча ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, але з необережності.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням вимог ст. 69 КК України, суд першої інстанції, окрім ступеню тяжкості вчиненого злочину, достатньо врахував дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, має сталі соціальні зв`язки, є студентом вищого навчального закладу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, кримінальне правопорушення вчинив, будучи неповнолітньою особою.

Окрім того, судом врахована досудова доповідь начальника сектору ювенальної пробації м. Миколаєва Заводського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, згідно якої загальний ризик вчинення повторного кримінального правопорушення низький.

Обставинами, які згідно ст. 66 КК України, пом`якшують покарання суд визнав визнання обвинуваченим вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до виключного переліку, передбаченого ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначене ОСОБА_6 основне покарання, на переконання колегії суддів, є необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. Вирок в цій частині прокурором не оскаржується.

Разом з тим, при призначенні покарання суд першої інстанції не застосував до обвинуваченого ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Проаналізувавши наведені прокурором доводи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині є безпідставним.

Як вбачається з обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_6 керував транспортним засобом без посвідчення водія.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк від одного до трьох до років.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року (справа №702/301/20, провадження № 51-944 кмо 23), Суд дійшов наступного висновку щодо правозастосування положень статей 55, 286, 286-1 КК України:

Особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Колегія суддів наголошує, що при призначенні покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України.

Підхід щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Разом з тим, суд першої інстанції взагалі не вирішував питання щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. На переконання колегії суддів, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки характеру вчиненого кримінального правопорушення, зокрема його наслідкам у вигляді отримання неповнолітнім потерпілим ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень.

Окрім того, не враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху України, а саме не маючи посвідчення водія та досвіду перевезення пасажирів, не обрав безпечної швидкості руху для безпечного керування та контролю над транспортним засобом, а навпаки рухався у межах населеного пункту із перевищенням швидкості (70 - 80 км/год), внаслідок чого не втримав транспортний засіб на ґрунтовій дорозі та він впав на землю. Наведені обставини свідчать про небезпеку, яку несе обвинувачений за кермом транспортного засобу, як для оточуючих так і для самого себе.

Відтак рішення суду про призначення ОСОБА_6 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, без застосування додаткового покарання, є не вмотивованим та таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, передбачених ст. 50, 65 КК України.

За такого, при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, не застосувавши додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступенею тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Через неправильне застосування закону України про кримінальну· відповідальність вирок щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню (п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України) з ухваленням нового вироку (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України). За такого, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 425, 532, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 21 квітня 2026 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбаченні програмою «Зміна прокримінального мислення».

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3