Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №130/3992/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/3992/25

Провадження № 22-ц/801/1998/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокуСправа № 130/3992/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2026 року, постановлене під головуванням судді Шепеля К. А. в м. Жмеринка Вінницької області, дата складення повного тексту рішення невідома,

в цивільній справі № 130/3992/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служби у справах дітей Северинівської сільської ради Жмеринського району про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Служби у справах дітей Северинівської сільської ради Жмеринського району, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_6 у період з 2013 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивовано тим, що з лютого 2013 року позивачка та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу. На початку спільного життя вони проживали у квартирі знайомої через відсутність коштів для оренди власного житла, вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет. Згодом орендували житловий будинок по АДРЕСА_1 , де проживали близько трьох років, а у 2016 році переїхали до іншого орендованого будинку по АДРЕСА_2 , продовжуючи спільне проживання та накопичуючи кошти для придбання власного житла.

Позивачка зазначала, що їхні сімейні відносини були відомі родичам, друзям та знайомим, які відвідували їх удома, а ОСОБА_6 представляв її як свою дружину. За час спільного проживання вони разом придбали автомобіль Ford Focus, а також побутову техніку, меблі та інше майно, зокрема телевізор, холодильник, ліжко, килим і золоті обручки, які носили як подружжя, хоча офіційно шлюб не зареєстрували.

Крім того, позивачка зазначала, що 24 листопада 2016 року після отриманої на будівництві травми ОСОБА_6 було проведено операцію, під час лікування та реабілітації вона здійснювала догляд за ним. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року ОСОБА_6 добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Під час проходження військової служби він приїздив додому, а позивачка відвідувала його за місцем служби, що, на її думку, підтверджується фотознімками та проїзними документами. Також вона зазначала, що у 2024 році ОСОБА_6 проходив лікування у різних медичних закладах, де вона його відвідувала, забезпечувала ліками та продуктами харчування.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер у КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої допомоги». Позивачка вказувала, що встановлення факту її проживання із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу є необхідним для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. Оскільки мати померлого заперечує факт їх спільного проживання як чоловіка і дружини, вона була змушена звернутися до суду з цим позовом.

З огляду на викладене позивачка просила встановити факт її проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2026 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без реєстрації шлюбу з 5 листопада 2013 року по 24 жовтня 2025 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Суд зазначив, що згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у справах № 759/1894/23, № 758/3298/23 та № 758/3298/23, за наявності спору між особами, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Оскільки у цій справі факт проживання позивачки із ОСОБА_6 заперечували його мати ОСОБА_1 та колишня дружина ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей померлого, суд дійшов висновку про наявність спору про право.

Посилаючись на частину другу статті 3 СК України, пункт 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 522/7578/21, суд зазначив, що факт проживання однією сім`єю підтверджується сукупністю доказів щодо спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна та інших обставин, характерних для сімейних відносин.

Оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено факт проживання із ОСОБА_6 однією сім`єю. Такий висновок ґрунтується на показаннях свідків, які підтвердили спільне проживання сторін, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, придбання майна для сім`ї та сприйняття їх оточуючими як подружжя. При цьому відповідачі не спростували подані позивачкою спільні фотографії, листування та інші письмові докази, а пояснення матері померлого про те, що вона зверталася саме до позивачки під час лікування сина та передавала їй його банківську картку для придбання ліків, суд визнав такими, що узгоджуються з доводами позивачки.

Разом з тим суд врахував, що до 04 листопада 2013 року ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , тому, з огляду на положення статей 25, 36 СК України, встановив факт проживання позивачки із ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 05 листопада 2013 року до дня його смерті.

З огляду на встановлені обставини та оцінені у сукупності докази суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позивачкою доведено, що вона та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет та взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2026 року справу призначено до розгляду в залі судових засідань Вінницького апеляційного суду на 01 вересня 2026 року о 12:00 год.

В подальшому розгляд справи відкладено на 09 вересня 2026 року о 09:30 год.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п`ятнадцять днів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга також мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт проживання позивачки із ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Апелянт зазначає, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував спільне проживання, ведення спільного господарства чи спільного бюджету із ОСОБА_6 . Зокрема, відсутні договори оренди житла, платіжні документи щодо оплати оренди чи комунальних послуг, докази спільних витрат, офіційного працевлаштування позивачки, перерахування їй коштів ОСОБА_6 або придбання майна за спільні кошти. Надані товарні чеки на придбання обручок, ліжка, матраца, медикаментів, а також фотографії, листування у месенджерах, медичні документи та інші матеріали, на думку апелянта, лише підтверджують наявність між сторонами близьких особистих стосунків, але не свідчать про існування фактичних шлюбних відносин.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , не надавши належної оцінки їхній заінтересованості у результаті розгляду справи та джерелу їхньої обізнаності щодо обставин спільного проживання сторін. На думку апелянта, жоден із зазначених свідків не підтвердив беззаперечно ведення сторонами спільного господарства, наявність єдиного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Водночас суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які заперечували факт проживання позивачки із ОСОБА_6 однією сім`єю.

На переконання апелянта, показання свідків не підтверджують безперервного проживання сторін однією сім`єю у період з 05 листопада 2013 року по 24 жовтня 2025 року. Частина свідків повідомила лише про спільне проведення дозвілля, участь у сімейних святах, наміри сторін одружитися або власне сприйняття їх як подружжя, тоді як інші свідки зазначали, що ОСОБА_6 не представляв позивачку своєю дружиною. При цьому більшість свідків є друзями чи знайомими позивачки, тому, на думку апелянта, їх показання ґрунтуються переважно на особистому сприйнятті або інформації, отриманій зі слів позивачки, і не можуть підтверджувати ведення спільного господарства, спільного бюджету чи виконання взаємних сімейних обов`язків. З посиланням на постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 апелянт зазначає, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Апелянт також наголошує, що позивачка не надала жодних платіжних документів щодо оплати оренди житла, комунальних послуг чи інших витрат, які б підтверджували ведення спільного бюджету. Крім того, вона не підтвердила документально свого працевлаштування, не надала доказів перерахування ОСОБА_6 коштів на її рахунок, а пояснила, що користувалася його банківською карткою та отримувала від нього готівкові кошти.

На думку апелянта, товарні чеки на придбання золотої обручки, ліжка та матраца також не є належними доказами існування фактичних шлюбних відносин, оскільки не підтверджують, хто саме здійснював такі покупки та для яких потреб вони були придбані. Аналогічно не підтверджують проживання однією сім`єю й чеки на придбання лікарських засобів, оскільки вони стосуються періоду лікування ОСОБА_6 у вересні-жовтні 2025 року, коли, як встановив сам суд, позивачка купувала ліки за банківською карткою, яку їй передала мати померлого.

Також апелянт вважає неналежними доказами надані позивачкою фотографії та роздруківки листування у месенджері, оскільки вони лише підтверджують наявність між сторонами близьких стосунків, але не свідчать про ведення спільного побуту чи існування фактичної сім`ї. При цьому посилається на правові висновки Верховного Суду щодо оцінки електронних доказів, викладені у постанові у справі № 916/3027/21, а також на постанову Верховного Суду від 19 березня 2024 року, відповідно до яких фотографії та листування можуть оцінюватися лише у сукупності з іншими належними і допустимими доказами та самі по собі не підтверджують факт проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, апелянт звертає увагу, що з березня 2022 року ОСОБА_6 проходив військову службу, виконував бойові завдання та тривалий час перебував поза місцем проживання, що, на його думку, виключає можливість визнання доведеним факту їх постійного спільного проживання. Також повідомлення про його загибель було направлено матері, яка займалася організацією поховання та несла відповідні витрати, що, на переконання апелянта, свідчить про зазначення саме її як найближчого члена сім`ї у військово-облікових документах.

Посилаючись на статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц та постанову Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, апелянт зазначає, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно довести сукупність обставин, які свідчать про спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Водночас спільний відпочинок, участь у родинних святкуваннях, фотографії, листування чи матеріальна допомога самі по собі не є достатніми доказами існування фактичних шлюбних відносин, що також відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 02 березня 2023 року у справі № 638/16291/17, від 10 квітня 2024 року у справі № 372/1805/19, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 та від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23.

Отже, подані позивачкою фотографії, листування, чеки, медичні документи, квитанції про придбання ліків, транспортні документи та показання свідків у своїй сукупності підтверджують лише наявність близьких особистих відносин, але не доводять існування між сторонами фактичних шлюбних відносин у розумінні статей 3, 74 СК України та сформованої практики Верховного Суду.

Окремо апелянт зазначає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки фактично вирішено питання про право позивачки на отримання одноразової грошової допомоги без участі Міністерства оборони України. На його думку, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги лише приймає документи та надсилає їх до Міністерства оборони України, яке приймає рішення про призначення чи відмову у призначенні допомоги. При цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до Міністерства оборони України чи прийняття будь-якого рішення за результатами такого звернення, а тому, на думку апелянта, суд вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу в якому заперечила аргументи, викладені в апеляційній скарзі, а також вказала, що суд дійшов до правильного висновку про задоволення позову, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Скаржник ОСОБА_1 та її адвокат Остапенко М. В. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її адвокат Деркач В. Г. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Служби у справах дітей Северинівської сільської ради Жмеринського району покладається на розсуд суду.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Судом установлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: с. Северинівка Жмеринського району Вінницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовець ОСОБА_6 помер у КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої допомоги» внаслідок бойових дій під час захисту Батьківщини, про що його матері ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено відповідне сповіщення. Ці обставини також підтверджуються свідоцтвом про смерть, посмертним епікризом, військовим квитком, посвідченням учасника бойових дій, нагородними документами та довідкою про його поховання.

Із наданих позивачкою фотографій, листування, товарних і фіскальних чеків, проїзних документів, медичних документів, а також свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що вона протягом тривалого часу підтримувала із ОСОБА_6 близькі стосунки, проводила з ним дозвілля, відпочинок, відвідувала його під час лікування, супроводжувала під час переїздів до лікувальних закладів, проводжала на військову службу та зустрічала після повернення, а також придбавала ліки, побутові речі та інше майно, зокрема автомобіль Ford Focus, обручки, меблі.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили 4 листопада 2013 року, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано. Від шлюбу вони мають двох дітей, на утримання яких із ОСОБА_6 стягувались аліменти, що підтверджується рішенням суду, постановою про відкриття виконавчого провадження та банківською випискою.

Також установлено, що ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: с. Олександрівка Жмеринського району Вінницької області, а його мати ОСОБА_1 проживає за тією ж адресою. Із банківських виписок убачається, що у 2023-2025 роках ОСОБА_6 перераховував кошти матері.

Під час судового розгляду допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтвердили, що позивачка та ОСОБА_6 протягом тривалого часу проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, придбавали майно для спільного користування, а ОСОБА_6 представляв позивачку як свою дружину.

Водночас свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили, що не вважають, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю як чоловік і дружина, однак підтвердили, що між ними існували близькі стосунки та вони разом відвідували сімейні заходи.

Допитана в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 пояснила, що після госпіталізації сина телефонувала позивачці та разом із нею відвідувала його в лікарні, передала позивачці банківську картку ОСОБА_6 для придбання ліків, а також разом із позивачкою їздила до м. Києва після переведення його на лікування з м. Харкова.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною першою статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Частиною другою статті 21 Сімейного кодексу України передбачено, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Водночас із наведених положень статті 3 Сімейного кодексу України вбачається, що сімейні відносини не обмежуються виключно відносинами, які виникають на підставі зареєстрованого шлюбу.

За змістом статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя, однак законодавство передбачає можливість існування фактичних сімейних відносин між чоловіком та жінкою без державної реєстрації шлюбу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц виходила з того, що при вирішенні питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно встановити сукупність обставин, які характеризують саме сімейні, а не лише особисті відносини, зокрема спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі №753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі №199/3941/20.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім`ї, на законодавчому рівні не визначена. Водночас, строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 зроблено висновок, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц.

Отже, юридично значущим для вирішення цього спору є не сам факт наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 близьких особистих стосунків, а встановлення того, чи досягли ці відносини такого рівня усталеності, взаємності та фактичної спільності, який дає підстави характеризувати їх як проживання однією сім`єю.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд першої інстанції, дослідивши докази у їх сукупності, встановив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 існували тривалі та усталені відносини, які не обмежувалися особистими стосунками.

Зокрема, судом враховано тривалість відносин сторін, їх фактичне спільне проживання, ведення спільного господарства та побуту, спільне проведення часу, участь у сімейних заходах, взаємну допомогу, придбання речей для спільного користування, а також поведінку сторін у періоди лікування ОСОБА_6 та проходження ним військової служби.

Такі обставини підтверджуються не одним окремим доказом, а сукупністю письмових, електронних доказів, зокрема фотографії, особисте листування, та показаннями свідків.

Так, із фотографій та листування вбачається тривалість їхніх взаємин, характер спілкування, спільне проведення часу, участь у сімейних заходах та інші обставини, які характеризують їхні відносини. Самі по собі зазначені докази не є достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю, однак їх доказове значення полягає у сукупності з іншими матеріалами справи, які підтверджують взаємну участь ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у житті один одного.

Про фактичну участь ОСОБА_2 у житті ОСОБА_6 свідчать також наявні у справі проїзні документи, медичні документи та документи щодо придбання медикаментів. Зазначені докази підтверджують, зокрема, її участь у періоди лікування ОСОБА_6 , надання йому допомоги та турботи, що узгоджується з іншими встановленими судом обставинами щодо характеру їхніх взаємин.

Додатково на підтвердження характеру майнових взаємин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відповідь Жмеринського відділу державної виконавчої служби № 15213 від 10 березня 2026 року.

Як убачається з цієї відповіді, ОСОБА_2 здійснювала неодноразово перерахування аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 . При цьому у виконавчому провадженні наявні квитанції про сплату коштів на банківський рахунок стягувача, платником у яких зазначена ОСОБА_2 , а у призначенні платежу вказано «аліменти від ОСОБА_6 » (т. 2, а. с. 218).

Вказане має істотне значення для оцінки характеру відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , оскільки свідчить про фактичну участь ОСОБА_2 у виконанні майнових обов`язків ОСОБА_6 щодо утримання його неповнолітніх дітей.

При цьому істотне значення має не те, чи може кожен із наведених доказів самостійно підтвердити весь комплекс ознак сім`ї, а те, що в сукупності вони взаємно доповнюють один одного та підтверджують сталість і тривалість відносин сторін.

Зазначені обставини узгоджуються з показаннями свідків. ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повідомили про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ведення ними спільного побуту, проведення спільного дозвілля, придбання побутових речей, спілкування з родичами та дітьми ОСОБА_6 , а також спільне святкування сімейних подій. Свідок ОСОБА_11 , який був побратимом ОСОБА_6 та проживав із ним під час проходження військової служби, також зазначив, що ОСОБА_6 представляв ОСОБА_2 як свою дружину, підтримував із нею постійне спілкування та обговорював сімейні питання.

Водночас ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 надали показання, відповідно до яких ОСОБА_6 не називав ОСОБА_2 своєю дружиною або не представляв її як дружину, а називав подругою чи знайомою. Також зазначені свідки не заперечували наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 близьких стосунків та їхньої спільної участі у сімейних заходах.

Окремо суд першої інстанції обґрунтовано врахував пояснення самої ОСОБА_1 , яка повідомила, що після госпіталізації сина телефонувала ОСОБА_2 , разом із нею відвідувала ОСОБА_6 у лікарні, передавала ОСОБА_2 банківську картку сина для придбання йому лікарських засобів, а також разом із нею їздила до міста Києва після переведення ОСОБА_6 на лікування.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, підтверджується не лише сам факт тривалих особистих стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , а й обставини їх спільного проживання, ведення спільного побуту, спільного проведення часу, придбання побутових речей, участі у сімейних подіях, спілкування з родичами та дітьми ОСОБА_6 , а також взаємної турботи під час його хвороби.

Суд першої інстанції також правильно врахував, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було розірвано рішенням суду, яке набрало законної сили 04 листопада 2013 року, у зв`язку з чим встановив факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме з 05 листопада 2013 року.

Отже, надані позивачкою докази у своїй сукупності та взаємному зв`язку підтверджують обставини, на які вона посилалася, а висновок суду першої інстанції про доведеність факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім`єю ґрунтується на належній оцінці доказів та відповідає встановленим у справі обставинам.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що факт проживання однією сім`єю не доведений через відсутність договорів оренди житла, квитанцій про оплату комунальних послуг, документів про перерахування коштів між сторонами та інших аналогічних документів.

Закон не встановлює вимоги про обов`язкове документальне підтвердження кожної з ознак фактичних шлюбних відносин.

Навпаки, відповідно до статті 80 ЦПК України достатність доказів визначається за їх сукупністю. Тому відсутність окремого виду доказу не означає автоматичної відсутності тієї чи іншої обставини, якщо вона підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

Саме сукупність доказів має дати суду можливість встановити, чи існували між сторонами відносини, характерні для сім`ї.

У цій справі суд першої інстанції не виходив лише з того, що сторони тривалий час перебували у близьких стосунках. Він врахував також показання свідків про спільне проживання, ведення побуту та спільного господарства, придбання речей для спільного користування, характер поведінки сторін у періоди лікування та військової служби, а також інші письмові й електронні докази.

Тому відсутність договорів оренди чи квитанцій про оплату комунальних послуг не спростовує інших доказів, які суд першої інстанції визнав належними, допустимими та взаємопов`язаними.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що чеки на придбання обручок, ліжка, матраца, медикаментів та інших речей не доводять існування сімейних відносин.

Колегія суддів погоджується з тим, що кожен такий чек окремо не є безумовним доказом проживання однією сім`єю. Проте суд першої інстанції не надавав цим документам такого самостійного значення.

Вони були оцінені разом з іншими доказами як такі, що характеризують спільний побут, взаємну турботу та участь сторін у повсякденному житті один одного.

Що стосується чеків на придбання лікарських засобів, то вони підтверджують не лише факт придбання ліків, а й обставини фактичної участі ОСОБА_2 у лікуванні ОСОБА_6 . При цьому передача їй банківської картки сином його матір`ю для придбання медикаментів не спростовує, а навпаки, підтверджує факт залучення ОСОБА_2 до догляду за ОСОБА_6 під час його лікування.

Посилання апелянта на те, що фотографії та листування лише підтверджують близькі особисті стосунки, саме по собі не спростовує висновків суду.

Колегія суддів погоджується, що фотографії та листування самі по собі не можуть бути достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Однак у цій справі суд першої інстанції не обмежився оцінкою зазначених матеріалів. Вони були досліджені поряд із показаннями свідків, документами щодо спільного побуту, придбання речей, лікування ОСОБА_6 , проїзними документами та іншими матеріалами справи.

Отже, наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду про недостатність окремих фотографій або листування не суперечать висновку суду першої інстанції, оскільки юридичний факт встановлено не на підставі одного виду доказів, а за результатами оцінки їх сукупності.

Не приймаються і доводи апеляційної скарги про те, що показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не могли бути покладені в основу рішення через їхні дружні чи інші стосунки з позивачкою.

Відповідно до статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. При цьому закон не встановлює заборони на допит особи як свідка лише з тієї підстави, що вона знайома, товаришує чи перебуває в інших особистих стосунках з одним із учасників справи.

Питання достовірності таких показань вирішується судом відповідно до статті 89 ЦПК України з урахуванням джерела обізнаності свідка, послідовності його показань, їх узгодженості з іншими доказами та наявності чи відсутності суперечностей.

У цій справі показання свідків не були ізольованим доказом, а узгоджувалися з іншими матеріалами справи. Тому сама по собі їхня знайомість із позивачкою не є достатньою підставою для відхилення їхніх показань.

Необґрунтованим є й довід апеляційної скарги про те, що проходження ОСОБА_6 військової служби з 2022 року виключає можливість встановлення факту проживання сторін однією сім`єю.

Поняття спільного проживання у контексті частини другої статті 3 Сімейного кодексу України не може тлумачитися виключно як обов`язкове фізичне перебування чоловіка та жінки за однією адресою кожного дня.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2026 року у справі № № 484/82/25 зазначено, що факт перебування особи на військовій службі, особливо в період воєнного стану, коли місцеперебування військовослужбовця не прив`язано до військової частини, де він проходить службу, чи його місця проживання, не може переривати його спільне проживання однією сім`єю.

Відсутність спільного місця реєстрації за доведеного фактичного спільного проживання сама собою не свідчить про відсутність спільного побуту, який характеризується, зокрема, спільним вирішенням життєвих господарських питань за місцем спільного проживання, чи спільних прав та обов`язків, зокрема таких, як утримання житла у належному стані, витрат бюджету тощо.

Визначальним є існування між ними сталого сімейного зв`язку, спільного побуту, взаємної допомоги, прав та обов`язків, притаманних сім`ї, а не формальна безперервність перебування в одному житловому приміщенні.

За обставинами цієї справи перебування ОСОБА_6 у місцях проходження військової служби було зумовлене виконанням ним конституційного обов`язку із захисту України. Сам факт його перебування за місцем служби, участі у бойових завданнях чи лікування не свідчить про припинення сімейних відносин із ОСОБА_2 .

Навпаки, матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_2 відвідувала ОСОБА_6 за місцем служби та під час лікування, супроводжувала його, забезпечувала медикаментами та продуктами, підтримувала з ним постійні стосунки та брала участь у його житті.

Тому зазначені апелянтом обставини не спростовують, а навпаки, оцінюються в контексті всіх інших доказів, які характеризують взаємини сторін протягом відповідного періоду.

Не спростовує висновків суду і посилання апелянта на те, що повідомлення про смерть ОСОБА_6 було направлено його матері, а саме вона брала участь в організації поховання та несла відповідні витрати.

Зазначені обставини свідчать про існування близького сімейного зв`язку між ОСОБА_6 та його матір`ю, однак самі по собі не виключають існування одночасно фактичних сімейних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Норми Сімейного кодексу України не передбачають, що особа може мати лише один вид сімейного зв`язку з іншими особами або що наявність близьких відносин із батьками виключає можливість проживання однією сім`єю з іншою особою.

Так само направлення повідомлення про загибель військовослужбовця матері не є доказом того, що ОСОБА_2 не проживала із ОСОБА_6 однією сім`єю.

Твердження апелянта про те, що це нібито свідчить про зазначення матері як найближчого члена сім`ї у військово-облікових документах, не може бути покладено в основу судового рішення, оскільки доказів змісту відповідних військово-облікових документів матеріали справи не містять. Таке твердження є припущенням сторони, тоді як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апелянта про те, що автомобіль Ford Focus був придбаний та зареєстрований на ОСОБА_6 , також не спростовують висновку про проживання сторін однією сім`єю.

Предметом цієї справи є встановлення факту проживання однією сім`єю, а не визнання автомобіля спільною сумісною власністю.

Сам факт придбання певного майна одним із членів фактичної сім`ї за власні кошти не виключає існування сімейних відносин. Наявність спільного майна є лише однією з можливих ознак сімейних відносин і не є обов`язковою умовою їх існування. Тому питання про те, на кого було зареєстровано конкретне майно або хто безпосередньо оплатив його придбання, не може оцінюватися відірвано від інших обставин справи.

Довід апелянта про відсутність доказів взаємних прав та обов`язків також є необґрунтованим.

Взаємні права та обов`язки осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не обов`язково оформлюються письмовими договорами чи іншими документами.

Їх існування може випливати з фактичної поведінки сторін, зокрема з взаємної допомоги, піклування про здоров`я один одного, участі у вирішенні побутових питань, спільного придбання та використання речей, спільного проведення часу, підтримки у складних життєвих обставинах.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 здійснювала догляд за ОСОБА_6 після отримання ним травми, супроводжувала його під час лікування, відвідувала його за місцем проходження військової служби, забезпечувала медикаментами та продуктами, підтримувала його під час лікування у 2024-2025 роках.

Наведені обставини у сукупності з іншими доказами характеризують саме взаємну турботу та усталеність відносин сторін.

Посилання апелянта на те, що окремі свідки називали ОСОБА_2 «коханою людиною», «подругою» або зазначали про намір ОСОБА_6 одружитися з нею, також не спростовують правильності висновків суду. Показання свідків підлягають оцінці поряд з іншими доказами, а різне сприйняття сторонніми особами характеру відносин між сторонами не є визначальним для встановлення юридичного факту. Водночас показання свідків, які заперечували факт проживання сторін однією сім`єю, суд першої інстанції також мав оцінити у сукупності з іншими доказами, що відповідає вимогам статей 89, 263 ЦПК України.

Доводи апелянта про те, що більшість свідків є знайомими чи друзями позивачки, також не свідчать про недопустимість їхніх показань. Сам по собі характер відносин свідка з учасником справи не позбавляє його показань доказового значення, а питання їх достовірності та переконливості належить до оцінки судом у сукупності з іншими доказами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд вирішив питання про права та обов`язки Міністерства оборони України, не залучивши його до участі у справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши факт проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, фактично вирішив питання про права та обов`язки Міністерства оборони України, не залучивши його до участі у справі.

Як убачається зі змісту позовних вимог, предметом розгляду у цій справі є встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у визначений позивачкою період. Суд першої інстанції не вирішував питання про призначення чи виплату одноразової грошової допомоги, не визначав її розміру, не встановлював обов`язку будь-якого органу щодо її призначення або виплати та не надавав оцінки законності чи обґрунтованості будь-якого рішення Міністерства оборони України.

Сам по собі факт того, що встановлений судом юридичний факт у подальшому може бути використаний позивачкою для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, не означає, що цим судовим рішенням безпосередньо вирішено питання про права чи обов`язки Міністерства оборони України.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року в справі № 131/364/24 (провадження № 61-15584св24) вказано, що:

«оцінюючи доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі як відповідача Міністерства оборони України, що є підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про таке.

У таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки останнє не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 червня 2026 року у справі № 740/3165/24, відповідно до якої Міністерство оборони України не є суб`єктом права на отримання одноразової грошової допомоги, а тому встановлення судом факту проживання особи однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не вирішує питання про права чи обов`язки цього органу.

Разом з цим слід враховувати, що згідно з абзацом тридцятим пункту 9 Положення № 154 саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань оформлюють документи для призначення та виплати Міноборони одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності.

Таким чином, між встановленням юридичного факту, який є необхідним для подальшої реалізації особою свого права на відповідну соціальну виплату, та безпосереднім вирішенням питання про призначення і виплату такої допомоги існує принципова відмінність. У цій справі суд вирішив лише питання щодо наявності або відсутності юридичного факту, який входив до предмета доказування, а не питання про виникнення у Міністерства оборони України обов`язку здійснити відповідну виплату.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Оскільки оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси чи обов`язки Міністерства оборони України безпосередньо не вирішувалися, передбачена зазначеною нормою процесуального закону підстава для скасування рішення суду першої інстанції відсутня.

Отже, довід апеляційної скарги про необхідність залучення Міністерства оборони України до участі у цій справі є необґрунтованим та не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував положення статей 3, 21, 36 Сімейного кодексу України, належним чином визначив предмет доказування, дослідив та оцінив докази відповідно до вимог статей 76-81, 89, 90 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Висновок суду першої інстанції про те, що сукупність установлених обставин свідчить не лише про наявність між сторонами близьких особистих стосунків, а про існування між ними сталих фактичних сімейних відносин, відповідає характеру досліджених доказів та правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.

Проте сама лише незгода сторони з оцінкою доказів не може бути підставою для скасування судового рішення, якщо така оцінка здійснена відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції надана правильна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Отже колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник