Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №141/1049/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 141/1049/25

Провадження № 22-ц/801/2017/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Слісарчук О. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 141/1049/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року, постановлене під головуванням судді Слісарчука О. М. в селищі Оратів Вінницького району Вінницької області, дата складення повного тексту рішення 15 червня 2026 року,

у цивільній справі № 141/1049/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Позов мотивовано тим, що 22 листопада 2001 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого народилися троє дітей: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

28 липня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2009 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття.

Позивачка зазначала, що після досягнення повноліття двоє дітей продовжили навчання за денною формою. Так, з 01 вересня 2025 року донька ОСОБА_3 навчається на першому курсі денного відділення Київського національного лінгвістичного університету на контрактній основі. Строк навчання визначено до 30 червня 2029 року, а вартість навчання становить 41 000 грн на рік. Крім оплати навчання, донька несе витрати на проживання у гуртожитку, придбання навчально-методичної літератури та підручників.

Також з 01 вересня 2025 року син ОСОБА_4 навчається на першому курсі денного відділення Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії на контрактній основі. Строк навчання визначено до 30 червня 2029 року, а вартість навчання становить 45 500 грн на рік. Крім того, він несе витрати на проїзд, придбання навчально-методичних посібників та підручників.

За твердженням позивачки, відповідач матеріальної допомоги на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, добровільно не надає, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом.

Посилаючись на наведені обставини, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання повнолітніх дітей – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які продовжують навчання, у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 24 грудня 2025 року і до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення кожною з них двадцяти трьох років.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які продовжують навчатися, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, на кожну дитину, починаючи стягнення від 24.12.2025 і на весь період навчання дітей, але не більше, ніж до досягнення кожної дитини двадцяти трьох років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1331, 20 грн.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 51 Конституції України та статей 199, 200 СК України повнолітні дочка, син, які продовжують навчання та у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, мають право на утримання від батьків до досягнення двадцяти трьох років за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням обставин, передбачених статтею 182 СК України.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 та правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17 та від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17, роз`яснено, що право на стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, виникає лише за наявності сукупності таких обставин: вік дитини від 18 до 23 років, продовження навчання, потреба у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та можливість батьків її надавати. При цьому позивач повинен довести потребу дитини у матеріальній допомозі, а відповідач – обставини, які свідчать про неможливість її надання або можливість сплачувати аліменти у меншому розмірі.

Установивши, що донька та син сторін є повнолітніми, навчаються за денною формою навчання на контрактній основі, самостійного заробітку не мають та потребують матеріальної допомоги, а відповідач є працездатною особою і доказів неможливості надавати утримання не подав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При визначенні розміру аліментів суд врахував рівність обов`язків обох батьків щодо утримання дітей, матеріальне становище сторін, вартість навчання дітей та інші пов`язані з навчанням витрати. Посилання відповідача на необхідність утримання батька суд відхилив, оскільки належними доказами ці обставини не підтверджені, а наявність у нього ще однієї дитини не звільняє від обов`язку утримувати дітей від попереднього шлюбу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 24 грудня 2025 року і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною двадцяти трьох років.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього судового збору, посилаючись на те, що як особа з інвалідністю ІІ групи він звільнений від його сплати.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Стадник І. М., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду 08 вересня 2026 року о 11 год. 40 хв.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п`ятнадцять днів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим ухвалив незаконне й необґрунтоване рішення.

Апелянт зазначає, що позивач не довела усіх передбачених статтею 199 СК України юридичних фактів, необхідних для стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання. На його думку, сам факт навчання дітей не є достатньою підставою для стягнення аліментів, оскільки позивач не надала належних доказів їхньої потреби у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням, не підтвердила понесення витрат на навчання, проживання, проїзд, придбання підручників та інших необхідних витрат, а також не довела обґрунтованість визначеного розміру аліментів. Крім того, суд не встановив матеріального становища позивача, її можливості брати участь в утриманні дітей, наявності у дітей інших джерел доходу, зокрема стипендії, а також не перевірив, чи проживають повнолітні діти разом із позивачем та чи саме вона несе витрати на їх утримання.

Також апелянт вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно посилаючись на положення Конвенції ООН про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства», статті 180 СК України та визначивши аліменти із застереженням «не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку», хоча предметом спору було утримання повнолітніх дітей, правовідносини щодо якого регулюються статтями 199–200 СК України.

Крім цього, апелянт зазначає, що суд не врахував його стан здоров`я та матеріальне становище, зокрема наявність інвалідності ІІ групи, 60-відсоткової втрати професійної працездатності, перенесених оперативних втручань, постійної потреби в лікуванні та реабілітації, істотного зменшення доходів, а також наявність на утриманні малолітнього сина, який має вроджене захворювання та потребує додаткових витрат. На його переконання, ці обставини свідчать про відсутність можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, однак суд першої інстанції належної оцінки їм не надав.

Також апелянт вказує на істотні порушення норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не дотримався порядку судового розгляду, передбаченого статтями 227–244 ЦПК України, не забезпечив вступного слова учасників справи, належного з`ясування обставин та безпосереднього дослідження письмових доказів, а рішення ухвалив без проведення судових дебатів та належного переходу до стадії ухвалення рішення. Крім того, суд безпідставно розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, чим, на думку апелянта, порушив принципи змагальності, рівності сторін та право на справедливий судовий розгляд.

Окремо апелянт зазначає, що суд безпідставно визнав поведінку відповідача та його представника зловживанням процесуальними правами, хоча причини їх неявки були об`єктивними та належним чином підтверджені.

Крім того, апелянт оскаржує рішення в частині стягнення судового збору, посилаючись на те, що як особа з інвалідністю ІІ групи відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від його сплати в усіх судових інстанціях. Також зазначає, що навіть за відсутності такої пільги суд неправильно визначив розмір судового збору, застосувавши прожитковий мінімум, встановлений на 2026 рік, хоча позов подано у грудні 2025 року.

Посилаючись на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам, не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та скасувати рішення в частині стягнення з нього судового збору.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Сторони не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, його представник - адвокат Кугутюк О. В. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав і просить її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 22 листопада 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , видане відділом реєстрації актів громадянського стану Кам`янець-Подільського міського управління юстиції. Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ».

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвами про народження, у яких батьками дітей зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

28 липня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 . Після розірвання шлюбу позивачка залишила прізвище « ОСОБА_7 ».

ІНФОРМАЦІЯ_8 у ОСОБА_1 та ОСОБА_8 народився син ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

04 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 .

Згідно з довідкою № 079 від 04 грудня 2025 року, виданою деканом філологічного факультету освітніх технологій Київського національного лінгвістичного університету, ОСОБА_3 є студенткою першого курсу денної форми навчання за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти за спеціальністю А4 «Середня освіта», спеціалізація А4.021 «Англійська мова та зарубіжна література». Навчання здійснюється за кошти фізичних та/або юридичних осіб. Період навчання визначено з 08 червня 2025 року до 30 червня 2029 року.

Відповідно до заяви про приєднання (акцепт) до договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця з вищою освітою № 6539-0234 від 03 вересня 2025 року, підписаної ОСОБА_3 , повна вартість навчання за весь строк освітньої програми (з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 року) становить 179 320 грн.

Згідно з довідкою № 763 від 05 грудня 2025 року, виданою Хмельницькою гуманітарно-педагогічною академією, ОСОБА_4 навчається на першому курсі денної форми навчання за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти за спеціальністю А4 «Середня освіта», спеціалізація А4.03 «Історія та громадянська освіта», за кошти фізичної особи. Термін навчання визначено з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 року.

Відповідно до договору про підготовку фахівця, укладеного між Хмельницькою гуманітарно-педагогічною академією та ОСОБА_2 , строк надання освітньої послуги становить три роки десять місяців, вартість одного року навчання — 45 000 грн, а загальна вартість навчання — 172 300 грн.

З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_1 має захворювання, зокрема дивертикулярну хворобу сигмоподібної кишки, сигмоїдно-сечоміхурову норицю, хронічний цистит, кісти нирок та тромбоз ворітної вени, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1831, виданою КПН «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. В.М. Скліфосовського».

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 14704/25, виданою КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18», 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 проведено оперативне втручання — закриття петлевої ілеостоми анастомозом та дренування черевної порожнини.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 846314 серії 12ААГ ОСОБА_1 з 11 грудня 2024 року безстроково встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із травмою та захворюваннями, пов`язаними із захистом Батьківщини.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності № 112174 серії 12ААА ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 60 відсотків.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України від 11 липня 2025 року син відповідача ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , має вроджену деформацію грудної клітки.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу ОСОБА_1 , за період з січня по грудень 2023 року йому нараховано та виплачено дохід у розмірі 1 021 900,09 грн, за період із січня по вересень 2024 року — 380 293,44 грн, а за період із лютого по грудень 2025 року — 119 169,73 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення, з огляду на таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Спір між сторонами виник з приводу стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, а відтак предметом судового розгляду є встановлення наявності передбачених законом умов для виникнення обов`язку батька щодо матеріального забезпечення повнолітніх дітей, які після досягнення повноліття продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд зазначає, що право на звернення до суду за захистом права на належне матеріальне забезпечення є складовою гарантії доступу до правосуддя та ефективного механізму реалізації сімейних правовідносин, які виникають між батьками та дітьми.

Відповідно до частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення, у межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У системному зв`язку із наведеними положеннями міжнародного права положення сімейного законодавства України покладають на батьків обов`язок брати участь у матеріальному забезпеченні дітей, у тому числі після досягнення ними повноліття за наявності визначених законом обставин.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 198, 199, 200, 201 СК України).

Відповідно до статті 198 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.

Разом із тим, спеціальне правове регулювання правовідносин щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, міститься у статті 199 Сімейного кодексу України.

Частиною першою статті 199 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той із батьків, з ким проживає повнолітня дитина, а також самі повнолітні дочка чи син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

З аналізу зазначених норм вбачається, що для виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітню дитину, яка навчається, необхідна одночасна наявність сукупності юридичних фактів.

Такі юридичні факти неодноразово були сформульовані у практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 суд зазначив, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) зроблено правовий висновок про те, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СУ України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199,200, 201 цього Кодексу).

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Разом з тим, доведення тієї обставини, що отримувач аліментів потребує грошового утримання покладається саме на позивача.

Тому звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на період навчання, необхідно надати всі наявні докази, що підтверджують необхідність отримання такого утримання, наприклад: довідка про вартість навчання, в разі якщо дитина навчається на контрактній формі навчання, докази, що підтверджують вартість проживання в гуртожитку чи договір оренди іншого житла, виписка з банківського рахунку дитини, чи будь-які інші докази на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у нього потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Розмір стягуваних аліментів повинен служити задоволенню актуальних життєвих потреб, відповідати життєвому стандарту в місці проживання, а не призводити до збагачення та бути джерелом інших нецільових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що повнолітні донька та син продовжують навчання за денною формою у закладах вищої освіти, не мають власного стабільного доходу, перебувають на її утриманні та у зв`язку з навчанням потребують матеріальної допомоги. Водночас відповідач добровільно участі в їх утриманні не бере, хоча має можливість надавати таку допомогу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу, а повнолітні діти у зв`язку з навчанням потребують матеріальної допомоги.

З висновком суду першої інстанції щодо наявності передбачених законом підстав для стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, суд апеляційної інстанції погоджується.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, оскільки при його встановленні судом першої інстанції не було повною мірою враховано обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема стан здоров`я та матеріальне становище відповідача, наявність у нього іншої малолітньої дитини, стан її здоров`я, а також ступінь втрати відповідачем професійної працездатності.

Так, виникнення обов`язку батьків щодо утримання повнолітньої дочки, сина, які продовжують навчання, пов`язується не лише з фактом досягнення дитиною повноліття та продовженням нею навчання, а й з потребою у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та наявністю у батьків можливості її надавати.

При цьому встановлення наявності у батька обов`язку утримувати повнолітніх дітей не означає, що аліменти можуть бути визначені без урахування його фактичного матеріального та сімейного стану. Навпаки, розмір такого утримання має визначатися індивідуально з урахуванням усієї сукупності обставин, які мають істотне значення для справи.

Саме з цією метою частиною першою статті 200 Сімейного кодексу України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів із урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Положення статті 200 СК України у взаємозв`язку зі статтею 182 цього Кодексу зобов`язують суд при визначенні розміру аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, врахувати не лише їх потреби, пов`язані з навчанням, а й можливості кожного з батьків брати участь у їх утриманні, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 є повнолітніми, продовжують навчання за денною формою здобуття освіти на платній основі та у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи довідками навчальних закладів та документами щодо вартості навчання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивачки права вимагати від відповідача участі в утриманні повнолітніх дітей на період їх навчання.

Разом із тим при визначенні конкретного розміру аліментів суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам, передбаченим статтями 182, 199 та 200 СК України, та фактично обмежився встановленням факту навчання дітей, їх потреби у матеріальній допомозі та працездатності відповідача.

Такий підхід не відповідає вимогам сімейного законодавства, оскільки можливість батька надавати матеріальну допомогу повнолітнім дітям має оцінюватися не формально, лише з огляду на факт отримання ним доходу, а з урахуванням його реального матеріального, сімейного та стану здоров`я.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має захворювання, зокрема дивертикулярну хворобу сигмоподібної кишки, сигмоїдно-сечоміхурову норицю, хронічний цистит, кісти нирок та тромбоз ворітної вени, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1831, виданою КПН «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. В. М. Скліфосовського».

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 14704/25, виданою КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18», 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 проведено оперативне втручання — закриття петлевої ілеостоми анастомозом та дренування черевної порожнини.

Крім того, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 846314 серії 12ААГ ОСОБА_1 з 11 грудня 2024 року безстроково встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із травмою та захворюваннями, пов`язаними із захистом Батьківщини.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності № 112174 серії 12ААА ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 60 відсотків.

Зазначені докази у своїй сукупності свідчать про наявність у відповідача істотних проблем зі станом здоров`я, які об`єктивно впливають на його працездатність, можливість отримання доходу та, відповідно, на його спроможність виконувати аліментний обов`язок у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Важливим для визначення розміру аліментів є й те, що відповідач має на утриманні іншу дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Сам по собі факт наявності у відповідача іншої дитини, безумовно, не припиняє та не зменшує його обов`язку щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Водночас відповідно до пункту 3 частини першої статті 182 СК України наявність у платника аліментів інших дітей прямо визначена законодавцем як обставина, що підлягає врахуванню при визначенні розміру аліментів.

Більше того, відповідно до консультативного висновку спеціаліста Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України від 11 липня 2025 року син відповідача ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , має вроджену деформацію грудної клітки.

Таким чином, відповідач не лише має обов`язок утримувати іншу малолітню дитину, а й змушений враховувати пов`язані зі станом її здоров`я потреби. Ця обставина має істотне значення при оцінці його фактичних можливостей щодо одночасного виконання обов`язків з утримання всіх дітей.

Суд першої інстанції, посилаючись на наявність у відповідача іншої дитини, фактично обмежився зазначенням того, що така обставина не звільняє його від обов`язку утримувати дітей від попереднього шлюбу. Проте такий висновок сам по собі не вирішує питання про належний розмір аліментів.

Наявність іншої дитини не розглядається законом як підстава для повного звільнення від аліментного обов`язку, однак відповідно до статті 182 СК України вона є юридично значущою саме при визначенні розміру аліментів. Тому суд першої інстанції мав оцінити цю обставину в сукупності з іншими даними про матеріальне та сімейне становище відповідача, його стан здоров`я та ступінь втрати професійної працездатності.

Необхідність такого комплексного підходу зумовлена також принципом рівності обов`язків обох батьків щодо утримання дітей. Покладення на одного з батьків обов`язку сплачувати аліменти не означає перенесення на нього всього фінансового тягаря щодо забезпечення повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини другої статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Водночас із положень частини другої статті 200 СК України випливає, що при визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, суд повинен брати до уваги можливість надання утримання другим із батьків.

Отже, при вирішенні питання про розмір аліментів необхідно забезпечити розумний баланс між потребами повнолітніх дітей, які продовжують навчання, та реальною можливістю відповідача надавати їм матеріальну допомогу без порушення його права на належне забезпечення власних потреб та потреб інших осіб, яких він відповідно до закону зобов`язаний утримувати.

При цьому колегія суддів бере до уваги і відомості про доходи відповідача. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу ОСОБА_1 , його доходи у 2025 році істотно відрізнялися від доходів попередніх років.

Таким чином, сам факт наявності у відповідача доходу не може автоматично свідчити про його спроможність сплачувати аліменти саме у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), оскільки при визначенні розміру аліментів має бути враховано реальне матеріальне становище платника на час вирішення спору, а також інші обставини, передбачені статтею 182 СК України.

Колегія суддів також враховує, що вартість навчання повнолітніх дітей є істотною та потребує участі обох батьків у її забезпеченні. Разом із тим наведена обставина не є підставою для покладення на відповідача обов`язку компенсувати визначену частину всіх витрат на навчання незалежно від його матеріального та сімейного стану.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотримання порядку судового розгляду, передбаченого статтями 227–244 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає її розгляду, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому саме по собі подання клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні не зумовлює обов`язкового відкладення справи, оскільки питання поважності причин неявки вирішується судом з урахуванням конкретних обставин.

Апелянт не зазначив, яких саме процесуальних прав він був позбавлений унаслідок розгляду справи за його відсутності, які докази не мав можливості подати чи дослідити та яким чином це вплинуло на правильність вирішення справи.

Не підтверджуються матеріалами справи і доводи про незабезпечення судом вступного слова учасників справи, безпосереднього дослідження доказів та судових дебатів. Саме по собі посилання на недотримання окремих етапів судового розгляду без доведення їх впливу на результат розгляду справи не є достатньою підставою для скасування рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення лише у разі, якщо таке порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Необґрунтованими є також доводи апелянта щодо порушення принципів змагальності та рівності сторін. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона має право доводити обставини, на які вона посилається, а відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі поданих доказів. Матеріали справи не свідчать про позбавлення відповідача можливості подати докази, заперечення чи клопотання.

Щодо посилань апелянта на безпідставне визнання його поведінки та поведінки представника зловживанням процесуальними правами, то відповідно до статті 44 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання ними не допускається. Водночас зазначені доводи не свідчать про такі порушення процесуальних прав відповідача, які вплинули на правильність вирішення справи.

Отже, наведені в апеляційній скарзі посилання на порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність у відповідача обов`язку брати участь в утриманні повнолітніх дітей, які продовжують навчання, однак при визначенні розміру аліментів неправильно застосував положення статей 182 та 200 СК України, оскільки не забезпечив належного врахування всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення цього питання.

Зокрема, суд першої інстанції не надав належної оцінки встановленій відповідачу інвалідності ІІ групи, 60-відсотковій втраті професійної працездатності, наявності захворювань та перенесеному оперативному втручанню, а також наявності на його утриманні малолітнього сина, який має вроджене захворювання та потребує відповідної матеріальної підтримки.

Вказані обставини в сукупності свідчать про те, що можливості відповідача щодо надання матеріальної допомоги повнолітнім дітям є обмеженими, а тому визначення аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) не відповідає його фактичному матеріальному та сімейному становищу.

Також встановлені обставини не дають підстав для повного звільнення відповідача від обов`язку утримувати повнолітніх дітей, оскільки факт їх навчання, потреби у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у відповідача можливості хоча б у певному обсязі брати участь у їх утриманні судом апеляційної інстанції встановлено.

За таких обставин належним та справедливим є визначення розміру аліментів у меншій частці 1/8 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідача, що забезпечить участь батька в утриманні повнолітніх дітей, які продовжують навчання, та водночас відповідатиме його стану здоров`я, матеріальному та сімейному становищу.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є обов`язок відповідача щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, правовідносини щодо якого врегульовані статтями 199–200 СК України.

Відповідно до статті 200 СК України при визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину суд враховує обставини, визначені статтею 182 цього Кодексу. Водночас таке відсилання не передбачає застосування встановленого для неповнолітніх дітей мінімального гарантованого розміру аліментів, а стосується врахування обставин, які мають істотне значення для визначення їх розміру.

Отже, суд першої інстанції безпідставно визначив аліменти із застереженням «не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку», оскільки така мінімальна межа встановлена для аліментних зобов`язань щодо неповнолітніх дітей та не застосовується до правовідносин щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом виключення із резолютивної частини вказівки про стягнення аліментів у розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що відповідає доводам апеляційної скарги.

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині неправомірності стягнення з відповідача судового збору.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 846314 серії 12ААГ, відповідно до якої йому з 11 грудня 2024 року безстроково встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із травмою та захворюваннями, пов`язаними із захистом Батьківщини.

Вказані обставини та документ, що підтверджує встановлення інвалідності, були надані відповідачем суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву, а тому не є новими доказами, які не могли бути досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Отже, з огляду на встановлення відповідачу ІІ групи інвалідності, він належить до осіб, які відповідно до закону звільнені від сплати судового збору під час розгляду цієї справи в усіх судових інстанціях.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не врахував зазначеної пільги відповідача зі сплати судового збору, хоча відомості про його інвалідність та відповідний підтверджуючий документ були наявні в матеріалах справи ще до ухвалення рішення.

Таким чином, стягнення з ОСОБА_1 судового збору здійснено судом першої інстанції всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору підлягає скасуванню.

Водночас наведені апелянтом доводи щодо неправильного визначення судом розміру судового збору із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 2026 рік, не мають самостійного правового значення для вирішення цього питання, оскільки відповідач у силу прямої норми пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» взагалі звільнений від його сплати.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на надану оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання повнолітніх дітей постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що є підставою для зміни рішення в цій частині.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання повнолітніх дітей доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 підлягає зміні шляхом зменшення розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, з 1/3 до 1/8 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача. Виключити з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення аліментів не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Водночас рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі зміни судом апеляційної чи касаційної інстанції рішення або ухвалення нового судового рішення без передачі справи на новий розгляд такий суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Разом із тим пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях осіб з інвалідністю I та II груп.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, а тому відповідно до наведених положень закону звільнений від сплати судового збору під час розгляду цієї справи в усіх судових інстанціях.

Отже, стягнення з ОСОБА_1 судового збору судом першої інстанції здійснено всупереч вимогам пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом виключення з нього положення про стягнення з відповідача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які продовжують навчатися, з 1/3 до 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, на кожну дитину, починаючи з 24.12.2025 і на весь період навчання дітей, але не більше, ніж до досягнення кожної дитини двадцяти трьох років.

Виключити з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення аліментів не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник