Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №130/3647/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/3647/24

Провадження № 22-ц/801/1886/2026

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокуСправа № 130/3647/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест», в інтересах якого діє адвокат Московко Олександр Олександрович, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Грушковської Л. Ю. в залі суду в м. Жмеринка Вінницької області, дата складення повного судового рішення не зазначена,

у цивільній справі № 130/3647/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» про визнання права оренди землі відсутнім,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» (далі – ТОВ «Поділля Латінвест») з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014192 від 09.06.2008, з кадастровим номером 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Рівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області; скасувати державну реєстрацію права оренди державного реєстратора Могилів-Подільської районної державної адміністрації Анцут Олександра Анатолійовича за індексним номером 31197390 від 02.09.2016; стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Свої вимоги обґрунтував тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га, для ведення, товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Рівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 014192 від 09.06.2008.

Приводом для звернення позивача за судовим захистом стало те, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів' нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна йому стало відомо, що до реєстру внесений запис про інше речове право на земельну ділянку позивача, а саме право оренди на підставі договору оренди б/н від 15.08.2016 та додаткової угоди до нього зареєстровано за ТОВ «Поділля Латінвест», підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31197390 від 02.09.2016 року державного, реєстратора Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Анцут О. А. Згідно з цим записом ОСОБА_1 передав в оренду відповідачу власну земельну ділянку на строк 10 (десять) років, з правом пролонгації, з правом передачі в суборенду. Однак ОСОБА_1 з відповідачем не підписував жодних договорів та додаткової угоди, у розпорядженні позивача відсутні примірник договору оренди від 15.08.2016 та додаткової угоди до нього. Позивач неодноразово звертався в усному порядку до керівництва відповідача про надання йому примірника договору оренди та додаткових угод, укладених мовби ним, але такі вимоги відповідач проігнорував.

Отже у відповідача в користуванні знаходиться земельна ділянка без законних на те підстав, а тому позивач вважає, що земельна ділянка має бути повернута йому як власнику. Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 у заявленому позові наголошує, що договір оренди та додаткову угоду він не підписував, і відповідних повноважень нікому не надавав, їх умови не погоджував, тож ТОВ «Поділля Латінвест» безпідставно використовує належну йому земельну ділянку, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог в якій просив: визнати право оренди землі відсутнім у ТОВ «Поділля Латінвест» на земельну ділянку з кадастровим номером 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га, яка розташована на території Рівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014192 від 09.06.2008; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано право оренди землі відсутнім у ТОВ «Поділля Латінвест» на земельну ділянку з кадастровим номером 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га, яка розташована на території Рівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014192 від 09.06.2008.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Латінвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 10 602 грн.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що під час вирішення спору встановлено припинення строку дії основного договору оренди землі від 15.08.2016, за який позивачем було отримано орендну плату, що ним і не оспорюється, а додатковою угодою від 15.08.2016 строк дії договору було продовжено на три роки, тобто до 15.08.2026. Разом із тим, як встановлено із висновку експерта позивач ОСОБА_1 даної додаткової угоди не підписував. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів фактичного виконання умов додаткової угоди, зокрема доказів сплати орендної плати позивачу протягом продовженого строку оренди, а саме з 15.08.2023 по 15.08.2026, що свідчить про відсутність у відповідача права оренди земельної ділянки.

Враховуючи припинення строку дії договору оренди землі, відсутність належних доказів виконання відповідачем умов додаткової угоди та необхідність ефективного захисту прав власника земельної ділянки, місцевий суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, відповідач ТОВ «Поділля Латінвест», діючи через свого представника – адвоката Московка О. О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, оскільки судом неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального та порушено норми процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача разом з апеляційною скаргою також подав заяву про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи, проведення якої просить доручити експертам Вінницького НДЕКЦ МВС України, та на розгляд якої поставити таке питання: ким виконаний підпис у графі «Підпис ОСОБА_2 у наданому оригіналі додаткової угоди від 15.08.2016 до основного договору від 15.08.2016, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Латінвест» – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи іншою особою.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2026 року поновлено ТОВ «Поділля Латінвест» строк на апеляційне оскарження рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 травня 2026 року.

Цією ж ухвалою апеляційну скаргу залишено без руху із наданням скаржнику строку для сплати судового збору в розмірі 1 453,44 грн, а також витребувано з місцевого суду матеріали цивільної справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2026 року, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року в задоволенні клопотання ТОВ «Поділля Латінвест» про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи відмовлено, справу призначено до апеляційного розгляду 01 вересня 2026 року о 11:20 год. з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 07 липня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ «Поділля Латінвест» на п`ятнадцять днів.

За клопотанням представника ОСОБА_1 – адвоката Смірнова С. М. розгляд справи відкладено на 08 вересня 2026 року о 12.10 год у зв`язку з його перебуванням у відпустці.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції ґрунтується лише на єдиному доказі – висновку експерта №1401/25-21 від 21.10.202, в якому зазначено, що підпис у графі «Підпис Орендодавець _______ ОСОБА_1 » у наданій додатковій угоді від 15.08.2016 до договору оренди від 15.08.2016, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Латінвест» виконаний не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою.

При цьому, на переконання апелянта, судом першої інстанції були повністю проігноровані норми статей 102, 110 ЦПК України та судом ухвалено повністю незаконне рішення яке базується виключно на сумнівному доказі – висновку експерта.

Відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, однак ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 04.05.2026 у задоволенні цього клопотання було відмовлено.

Разом з тим, відповідач вважає, що вказаний висновок експерта здійснено на недостатній кількості вільних та умовно вільних зразків, про що експертом зазначено в описовій частині дослідження. Крім того, інформація у цьому висновку, вказана експертом ОСОБА_3 щодо її стажу експертної роботи з 2012 року, не відповідає інформації визначеній в реєстрі судових експертів Міністерства юстиції України. Зазначене підтверджується карткою атестованого судового експерта, що долучене відповідачем до клопотання про виклик експерта в судове засідання.

Також звертає увагу, що судом першої інстанції повністю безпідставно не взято до уваги відзив на позовну заяву, який поданий відповідачем у визначені судом строки, а також відповідач через неотримання ухвали про уточнення позовних вимог, був позбавлений права подати уточнений відзив з врахуванням зміни позовних вимог, проте місцевим судом внаслідок недотримання норм процесуального права та неправильного встановлення даних обставин, повністю незаконно не прийнято до уваги відзив на позовну заяву, що в свою чергу є одним із наслідків прийняття повністю необґрунтованого судового рішення.

Судом першої інстанції взагалі не взято до уваги те, що сторонами під час розгляду справи не спростовувались обставини того, що ОСОБА_1 на протязі всього часу дії договору оренди та додаткової угоди, отримував орендну плату за користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га. При цьому позивачем основний договір не оспорювався а також не оспорювався і факт отримання орендної плати за весь час. Так, в матеріалах справи містяться відомості про отримання орендної плати позивачем, довідка про доходи ОСОБА_1 за 2019-2024 роки, власноручні розписки в отриманні орендної плати.

Апелянт зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав, при цьому посилається на висновки Верховного Суду, наведені зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Зазначені вище факти вказують на те, що між сторонами фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі.

Тобто позивач, заявивши позов та стверджуючи, що договір між сторонами є неукладеним та висуваючи вимогу визнати право оренди відсутнім у ТОВ «Поділля Латінвес» на земельну ділянку 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га - діє недобросовісно, оскільки він не оспорює фактів отримання ним орендної плати (ставив підписи у відповідних відомостях на отримання плати власноручно писав розписки про отримання) від відповідача ТОВ «Поділля Латінвест», тобто схвалював використання відповідачем його земельної ділянки, право оренди якого було зареєстровано у відкритому реєстрі.

Отже, поведінка позивача свідчить про прийняття ним умов договору, тобто фактично він висловив волевиявлення на існування договірних відносин сторін.

За таких обставин апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, сформованому в системі «Електронний суд» 28.07.2026, представник позивача – адвокат Смірнов С. М. ставить питання про поновлення строку подання цього відзиву, просить у задоволенні скарги ТОВ «Поділля Латінвест» відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зокрема вказав, що позиція відповідача зводиться до наявності у ТОВ «Поділля Латінвест» права оренди на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що відносини між сторонами продовжують діяти, хоча позивач не підписував додаткову угоду від 15.08.2016 до договору оренди землі від того ж дня, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи № 1401/25-21 від 21.10.2025.

Висновок експерта позивач вважає категоричним, тому будь-які твердження сторони відповідача про необхідність призначення повторної судової почеркознавчої експертизи є безпідставними, та такими, що направлені на затягування процесуального часу, що ТОВ «Поділля Латінвест» успішно виконується вже майже два роки, з грудня 2024 року справа перебуває в провадженні суду, весь цей час відповідач обробляє земельну ділянку позивача, отримує прибутки і при цьому не несе жодного фінансового тягаря відповідальності перед власником земельної ділянки.

Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів фактичного виконання умов додаткової угоди, зокрема доказів сплати орендної плати позивачу протягом продовженого строку оренди, а саме з 15.08.2023 по 15.08.2026, що свідчить про відсутність у відповідача права оренди земельної ділянки.

Клопотання про поновлення строку подання відзиву на апеляційну скаргу представник позивача обґрунтовує тим, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справі, встановлено позивачу 5-денний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Однак, лише 10.07.2026 представник позивача, дізнався про вказану апеляційну скаргу, перевіривши інформацію на вебпорталі Судова влада України, ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження та примірник апеляційної скарги він не отримував. Того ж дня звернувся до суду із заявою про надання доступу до даної справи в системі «Електронний суд». Такий доступ йому надано 13.07.2026.

Разом з тим, відповідно до довідки Ради адвокатів Вінницької області № 235 від 29.06.2026 представнику позивача надано відпустку тривалістю 9 календарних днів на період з 18.07.2026 по 26.07.2026 включно, що підтверджується відповідною довідкою.

Тому заявник вважає, що з поважної причини, в 5-денний строк з моменту надання доступу до справи в системі «Електронний суд», він не встигав подати відзив на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим просить поновити йому строк на подання відзиву.

Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Наведені заявником обставини підтверджуються матеріалами справи, тому пропущений ним строк на подання цього відзиву підлягає поновленню.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Представник ТОВ «Поділля Латінвест» в судове засідання не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений належним чином, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Смірнов С. М. в судове засідання не з`явився, попередньо подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів' нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що до реєстру 27.08.2016 внесено запис про інше речове право на земельну ділянку позивача, а саме право оренди на підставі договору оренди б/н від 15.08.2016 та додаткової угоди до нього зареєстровано за ТОВ «Поділля Латінвест», підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31197390 від 02.09.2016 державного реєстратора Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Анцут О. А. Згідно цього запису ОСОБА_1 передав в оренду відповідачу власну земельну ділянку на строк 10 (десять) років, з правом пролонгації, з правом передачі в суборенду.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,2399 га, кадастровий номер 0521085000:04:004:0035, що розташована на території Рівської сільської ради на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014192 від 09.06.2008.

З оригіналу договору оренди землі від 15.08.2016, встановлено, що цей договір укладений між ТОВ «Поділля Латінвест» та ОСОБА_1 строком на 7 років, тобто він діє до 15.08.2023.

Згідно з оригіналом додаткової угоди до договору оренди землі від 15.08.2016, укладеної між ТОВ «Поділля Латінвест» та ОСОБА_1 строком на 3 роки, тобто договір діє до 15.05.2026.

Відповідно до висновку експерта №1401/25-21 від 21.10.2025 підпис у графі «Підпис Орендодавець _______ ОСОБА_1 » у наданій угоді від 15.08.2016 до договору оренди від 15.08.2016, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Латінвест» виконаний не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою.

Згідно з наданими стороною відповідача відомостями про виплату готівки та відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 отримував орендну плату за період з 2019 по 2023 роки.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень частини першої статті 627 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом статей 125 і 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В силу частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV.

За умовами статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Із положень частини першої статті 14 Закону №161-ХІV слідує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Як передбачено статтею 15 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За нормами статей 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), інші речові права відповідно до закону.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції враховано правовий висновок, викладений у постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц, про те що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 зазначила, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року в справі № 456/252/22 зазначила: «Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23.

Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи» (пункти 110, 111, 113, 115, 116 Постанови).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 144/338/18 від 27 червня 2022 року.

Згідно зі статтями 12, 18 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечуючи проти факту укладення з відповідачем додаткової угоди до договору оренд землі, позивач послався на письмовий доказ – висновок експерта №1401/25-21 від 21.10.2025 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, згідно якого підпис у графі «Підпис Орендодавець _______ ОСОБА_1 » у наданій угоді від 15.08.2016 року до договору оренди від 15.08.2016, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Латінвест» виконаний не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Поділля Латінвест» зводяться до критики вказаного висновку, який на думку відповідача не відповідає вимогам закону і методики проведення почеркознавчих експертиз, і тому судом незаконно прийнятий як доказ по справі.

Отже відповідач вважає, що судом неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи, тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам.

Відповідно до роз`яснень наведених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1.2.1 пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 08.10.1998 №53/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 року за № 705/3145, почеркознавча експертиза є підвидом криміналістичної експертизи.

Згідно з пунктом 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.

Задля перевірки доводів апеляційної скарги колегією суддів, як і судом першої інстанції, досліджено матеріали справи, в тому числі вказаний висновок експерта, що складений провідним судовим експертом Сімчук Лілією Юріївною, яка має відповідний кваліфікаційний рівень за спеціальністю «Дослідження почерку й підписів», стаж експертної роботи з 2012, свідоцтво від 23.03.2023, № 146-23/Д, видане ЦЕКК при МЮУ (згідно з наказом МЮУ №3565/5 від 10.12.2024 - безстроково) та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Для проведення експертизи експерту надано вільні зразки підпису, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису Скрими А. П.

Так, висновок експерта про те, що підпис в додатковій угоді від 15.08.2016 до договору оренди від 15.08.2026 виконаний не Скримою А. П., а іншою особою, складений експертом на підставі дослідження та порівняння різних груп зразків підпису та почерку Скрими А. П. з врахуванням загальних та окремих почеркових ознак - отже, немає підстав для відхилення такого доказу як неналежного та недопустимого, чи такого, що отриманий з порушенням порядку, встановленого законом.

Проведення експертизи було доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. При цьому компетентність експерта не викликає сумнівів, обставини, які виключали б участь експерта у справі відсутні, відповідь на порушене питання не суперечать іншим фактичним даним, отже висновок відповідає вимогам належності та допустимості.

Судом взято до уваги, що визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик та методів дослідження) належить до виключної компетенції експерта (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі №233/3473/17).

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2024 року у справі №758/6794/18 погодилася з висновком апеляційного суду про те, що суд не уповноважений надавати власну оцінку використаним експертом при проведенні експертизи методик та підходів, а також способу їх застосування, оскільки він не наділений спеціальними знаннями у відповідній галузі.

Висновок, підготовлений у рамках цивільного провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/19 судом касаційної інстанції вказано, що процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності.

Наявний в матеріалах справи висновок експерта №1401/25-21 від 21.10.2025 за результатами проведення почеркознавчої експертизи не суперечить матеріалам справи та не викликає сумніву в його правильності.

Судом першої інстанції правильно враховано усталену правову позицію Верховного Суду про те, що фактичне виконання сторонами умов договору, зокрема прийняття орендодавцем орендної плати та користування орендарем земельною ділянкою, свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин та підтверджує укладення договору оренди землі.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 зазначила, що слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі та момент державної реєстрації права оренди, а відсутність державної реєстрації сама по собі не свідчить про неукладеність договору за наявності погоджених сторонами істотних умов та фактичного виконання договору сторонами.

Верховний Суд неодноразово виходив із того, що отримання орендодавцем орендної плати є підтвердженням існування між сторонами орендних правовідносин та схвалення відповідного договору або додаткової угоди.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року в подібній справі № 390/34/17, висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 протягом трирічного строку дії додаткової угоди орендної плати не отримував, а відповідач не надав належних та допустимих доказів її сплати, що свідчить про відсутність належного виконання відповідачем умов оренди землі та фактичної реалізації права оренди земельної ділянки.

Строк дії основного договору оренди землі від 15.08.2016 закінчився 15.08.2023, за який позивачем було отримано орендну плату, що ним і не оспорюється, а додатковою угодою від 15.08.2016 строк дії договору було продовжено на три роки, тобто до 15.08.2026. Разом із тим, як вбачається із висновку експерта позивач ОСОБА_1 цієї додаткової угоди не підписував.

Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів фактичного виконання умов додаткової угоди, зокрема доказів сплати орендної плати позивачу протягом продовженого строку оренди, а саме з 15.08.2023 по 15.08.2026, що свідчить про відсутність у відповідача права оренди земельної ділянки.

Так, до відзиву на позовну заяву ТОВ «Поділля Латінвест» долучено розписки Скрими А. П. про отримання ним орендної плати за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відомості на виплату готівки № 19 за 21.10.2020 та № 005 за 29.10.2021 (т. 1 а. с. 41-52).

В матеріалах справи також міститься довідка про доходи ОСОБА_1 , видана ТОВ «Поділля Латівест» від 16.12.2024, з якої вбачається. що позивач як орендодавець земельної ділянки в період з 2019 по 2023 роки отримав дохід в загальній сумі 35 526 грн 00 коп (т. 1 а. с.48).

Щодо твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що 24 грудня 2024 року товариством на адресу позивача було направлено лист з проханням отримати орендну плату за користування земельною ділянкою 0521085000:04:004:0035, площею 3,2399 га, то такий лист був направлений ним вже після звернення позивача з відповідним позовом до суду 20 грудня 2024 року.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні цієї справи судом повно і всебічно досліджено її матеріали та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

З цих підстав висновки суду про задоволення позову з врахуванням обрання позивачем належного способу захисту порушеного права, є законними та обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

За таких обставин колегія суддів, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за відповідачем.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест», в інтересах якого діє адвокат Московко Олександр Олександрович залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник