Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №127/11176/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №127/11176/25

Суддя: Міхасішин І. В.

Справа № 127/11176/25

Провадження № 22-ц/801/1939/2026

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокуСправа № 127/11176/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.

суддів: Войтка Ю.Б., Ковальчука О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справ в м. Вінниця цивільну справу № 127/11176/25 за позовом комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

за апеляційною скаргою ідповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року, ухвалене в складі судді Бойка В.М.,-

встановив:

КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, в якому просив стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 включно у розмірі 17 429,67 грн., з яких: 16 713,20 грн. – сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 427,87 грн. – суми втрат від інфляції, 288,60 грн. – 3% річних від простроченої суми заборгованості, та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що позивач є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, відповідно до умов визначених Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.09.2019 №830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 №1022) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 за №2189-VІІІ.

Житлове помешкання за адресою: АДРЕСА_1 де зареєстрований та проживає відповідач, забезпечується послугами з надання теплової енергії, що надаються позивачем, однак відповідач за дані послуги не сплачує, у зв`язку з чим виникла заборгованість. З підстав, зазначених вище, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року, позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01.10.2022 по 29.02.2024 включно у розмірі 17 429 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дев`ять) гривень 67 копійок, із яких: 16 713,20 грн. – сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 427,87 грн. – сума втрат від інфляції, 288,60 грн. – 3% річних від простроченої суми заборгованості, та судові витрати у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вимогам процесуального закону не відповідає, судом першої інстанції порушено норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що він не проживає за адресою, вказаною позивачем, протягом останніх майже шести років, а довідка про місце його реєстрації не є доказом проживання та користування комунальними послугами. Звертав увагу, що у нього відсутній договір з позивачем на отримання послуг, і позивач не пропонував його укласти, хоча це є його обов`язком згідно із законом. Позивач не надав жодних доказів фактичного користування ним послугами з теплопостачання та гарячої води, а висновок суду про користування послугою є безпідставним. д.

Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, встановлених судом правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, відповідно до умов визначених Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.09.2019 №830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 №1022) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 за №2189-VІІІ.

Відповідно до витягу з реєстру особових рахунків житлового фонду м. Вінниця, особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 що проживає та постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Кількість проживаючих – 1 особа: ОСОБА_1 з 20.03.1996 року. Вказана вище квартира забезпечується послугами централізованого теплопостачання, що надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», що підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку № НОМЕР_1 .

Відповідно до оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 10.2022 по 02.2024 заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 складає: 17 429,67 грн., з яких: 16 713,20 грн. – сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 427,87 грн. – суми втрат від інфляції, 288,60 грн. – 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Також, судом додатково встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з реєстру вінницької міської територіальної громади.

Між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та оплати за них.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За визначеннями, які наведені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та / або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Такі послуги надаються споживачу – фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга – послуга з управління багатоквартирним будинком, та комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

За змістом частини другої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавцем комунальних послуг із постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному у пункті 2 частини другої статті 8 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

Апеляційний суд звертає увагу на те, що КП ВМР «ВМТЕ» запропонувало населенню публічну оферту для ознайомлення та укладення договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води шляхом опублікування у Вінницькій газеті № 32 від 03 серпня 2018 року типового договору приєднання. Зміст договору розміщено на веб-сайті підприємства.

Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Крім того пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву відповідає визначений в пункті 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як видно з матеріалів справи між КП ВМР «ВМТЕ» та ОСОБА_1 відсутні належно оформлені договірні відносини, однак своєю поведінкою ОСОБА_1 засвідчив свою волю до настання відповідних правових наслідків, а саме отримання ним зазначених послуг.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином правовідносини, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).

Крім того на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та сплати коштів за спожиті послуги, які відповідач своєчасно не оплачував та прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП ВМР «ВМТЕ» боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 3 % річних та інфляційних втрат.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не проживає за адресою, вказаною позивачем, а довідка про місце його реєстрації не є доказом проживання та користування комунальними послугами, з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

У пункті 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

Частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та / або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

З огляду на викладене нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов`язані особи, місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.

Жодних документів про тимчасову відсутність ОСОБА_1 за вказаною адресою до КП ВМР «ВМТЕ» у спірний період не надходило.

Отже на момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 у встановленому порядку був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 , а тому на законних підставах несе відповідальність за зобов`язання з оплати наданих послуг, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 зробив висновок, що: «позивач виконував свій обов`язок по наданню послуг, а відповідачі ними користувалися, а тому зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг».

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання або неналежного надання йому послуг з централізованого теплопостачання позивачем або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

О.В. Ковальчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua