Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №148/1803/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/1803/26

Провадження № 2/148/1486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчук О.О.,

за участю секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку з повідомленням сторін в м. Тульчині цивільну справу за позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути із відповідача на користь ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 43561872, 03115, місто Київ вулиця Львівська,23 офіс 703) заборгованість за кредитним договором №283632 від 29.05.2025 у розмірі 6188,80 грн., судові витрати пов`язані з розглядом даної справи у сумі 2662,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15500 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19.12.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 283632 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного одноразового ідентифікатора. Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та на умовах, визначених цим договором: сума виданого кредиту 4000 грн.; дата надання кредиту 29.05.2025; строк кредиту 90 днів; валюта кредиту UAH, відсоткова ставка 0,72% (процентів) на добу. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 6188,80 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2188,80 грн..

19.12.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу №19122025/1, ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором. Оскільки відповідач не погашає заборгованість, тому позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви, міститься прохання про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив. Заяви та клопотання про відкладення судового засідання на адресу суду від останнього не надходили.

Зі згоди представника позивача у відповідності до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Верховний Суд не одноразово зазначав, що у тому випадку, якщо судова повістка повертається до суду з причин того, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а особа вважається повідомленою належним чином.

Отже, у разі, якщо судову повістку направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, враховуючи те, що судову повістку направлялося за зареєстрованим місцем проживання відповідачки, то вважаю, що адресатка повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Звертаю увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову повістку за належною адресою та яка повернулася до суду в зв`язку з відмовою від її отримання або відсутністю адресата за вказаною адресою, вважається належним повідомленням, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка направлялась за зареєстрованою адресою проживання відповідачки, що також відображається у п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до ч.1 ст. 191 ЦПК України, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачем заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що не суперечить положенню частини 2 ст. 191 та частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Отже, сторони в справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Судом встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини:

Із копії Договору про надання фінансового кредиту № 283632 від 29.05.2025 (а.с. 13-18) судом встановлено, що ОСОБА_1 електронним підписом підписав договір, згідно якого видано кредит у сумі 4000 грн., спосіб надання кредиту шляхом переказу грошових коштів позичальнику.

Із довідки про ідентифікацію (а.с.10 зворот) судом встановлено, що ОСОБА_1 ідентифіковано ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» за допомогою одноразового ідентифікатора KL3167, 29.05.2025.

Із підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с.24 зворот) судом встановлено, що на картку № НОМЕР_1 – 29.05.2025 здійснено переказ коштів у сумі 4000 грн., призначення переказу видача кредиту №283632.

Із копії виписки з особового рахунку за кредитним договором №283632 від 29.05.2025 (а.с.9 зворот) судом встановлено, що станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 6188,80 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2188,80 грн..

17.03.2026 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором у сумі 6188,80 грн. (а.с.9)

19.12.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу №19122025/1, ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (а.с.19-21)

Дослідивши усі докази в їх сукупності, та беручи до уваги документально підтверджені доводи позивача, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні договірні цивільні правовідносини, за якими відповідачу надано грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, відповідач зобов`язався повернути кредит та проценти за користування кредитом, однак у повному обсязі та вчасно свої зобов`язання не виконав.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Позичальник згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, стаття 1050 ЦК України зобов`язує його сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що кредитний договір укладався між сторонами в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-УІІІ визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» №851-ІУ від 22.05.2003, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Порядок укладення електронного договору визначений ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно якої пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами по даній справі в установленому законом порядку був укладений договір про надання фінансового кредиту в електронній формі, на підставі якого між ними виникли відповідні кредитні правовідносини.

Матеріали справи містять підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с.24 зворот) згідно якого на картку № НОМЕР_1 – 29.05.2025 здійснено переказ коштів у сумі 4000 грн., призначення переказу видача кредиту №283632.

Тобто, суду позивачем надано докази видачі відповідачеві кредитних коштів у сумі 4000 гривень 29.05.2025 року.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подібні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

Оскільки станом на день розгляду справи спір між сторонами не врегульований, відповідач заборгованість за кредитним договором у добровільному порядку не сплатив, тому суд приходить до висновку, що з відповідача, як позичальника, підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 283632 від 29.05.2025 в розмірі становить 6188,80 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000 грн.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2188,80 грн..

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

09.04.2026 року між ТОВ «ФК «Венера фінанс» та АБ «Пархомчук та Партнери» було укладено договір про надання правової допомоги № 09/04/2026, за яким клієнт замовляє, приймати та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту представництва інтересів клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також відносинах із юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав та законних інтересів клієнта.

Згідно акту про отримання правової допомоги від 07.07.2026 року виконавцем надано клієнту, а клієнтом прийнято послуги в сумі 15500,00 гривень, що також підтверджується платіжною інструкцією про перерахунок коштів.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

Правовий висновок щодо того, що суд може з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23. На момент ухвалення рішення, Велика Палата Верховного суду не відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23.

Суд звертає увагу на те, що правовідносини які виникли між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Зазначена категорія справ характеризується низьким рівнем складності.

При цьому, судова практика у цій сфері стала та узгоджена між собою, що не вимагає від представника витрати значного часу для її пошуку та/або узгодження правових позицій.

На думку суду, справа не становить значного суспільного інтересу, та впливає виключно відносини між кредитором та боржником, також суд враховую, що заявлені витрати на правову допомогу (15 500,00 грн) перевищують суму самого позову вдвічі. Справа є малозначною, незначної складності. Обсяг фактично наданих адвокатом послуг зводиться виключно до формування стандартної позовної заяви. Заявлені в Акті послуги, такі як зустріч та консультація (0,5 год.) або „моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу" (1,5 год.) не відповідають критеріям реальності та неминучості витрат. Формування позову в системі „Електронний суд" у такій категорії справ не потребує трьох годин роботи.

Тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що вартість послуги із складання та подання позовної заяви, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 3000,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274, 275, 279, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 43561872, 03115, місто Київ вулиця Львівська, 23 офіс 703) заборгованість за кредитним договором № 283632 від 29.05.2025 в розмірі 6188,80 (шість тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 43561872, 03115, місто Київ вулиця Львівська, 23 офіс 703) у рахунок відшкодування судових витрат: 2662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. судового збору та 3000,00 (три тисячі) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області, протягом тридцяти днів, починаючи з дня проголошення, чи отримання копії рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.О.Дамчук