Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №145/1529/26 — Тиврівський районний суд Вінницької області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2026 с-ще Тиврів 145/1529/26

1-кп/145/207/2026

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Тиврівського районного суду Вінницької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026020080000178 від 20.07.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Краматорськ Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з вищою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 НГУ, одруженого, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Старший лейтенант ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, відповідно до вимог ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов`язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватись вимог Статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому.

Згідно зі ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Статтею 41 Конституції України, окрім іншого, передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Згідно з п. 1 додатку № 1 до постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" № 2471-ХІІ від 17.06.1992, окрім іншого, до видів майна, що не може перебувати у власності громадян належать зброя, боєприпаси.

Відповідно до вимог п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання й використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ.

Відповідно до вимог п. 1 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 (далі - Положення) дозвільна система це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку й використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій із метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.

Пунктом 2 Положення, окрім іншого, передбачено, що до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать, окрім іншого, вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолоджена, мисливська нарізна й гладкоствольна), бойові припаси до неї, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї.

Згідно з п. 9 Положення, окрім іншого, видача дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорону, перевезення й використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій здійснюється на вогнепальну зброю (нарізну воєнних зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, охолоджену, мисливську нарізну й гладкоствольну), бойові припаси до неї, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї у порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, (далі Інструкція) окрім іншого, передбачено, що здійснюючи дозвільну систему, органи поліції відповідно до законодавства України видають громадянам дозволи на придбання, зберігання та носіння вогнепальної мисливської зброї, холодної, охолодженої, пневматичної зброї, пристроїв.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України старший лейтенант ОСОБА_5 , командир 1-го кулеметного взводу роти прикриття повітряного простору військової частини НОМЕР_2 НГУ, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, старший лейтенант ОСОБА_5 у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 19.07.2026, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання, носіння бойових припасів, за невстановлених слідством обставин, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, придбав оборонну осколкову ручну гранату "Ф1",яку надалі вирішив забрати собі, таким чином незаконно придбав бойовий припас, який зберігав у невстановленому досудовим розслідуванням місці.

Продовжуючи реалізовувати свій кримінально-протиправний умисел, 19.07.2026 близько 22:04 год., старший лейтенант ОСОБА_5 , зберігаючи без передбаченого законом дозволу при собі оборонну осколковуручну гранату "Ф1", яка є бойовим припасом, зайшов до приміщення бару "Живе пиво", що розташований за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Гнівань, вул. Соборна, буд. 43-Б, після чого почав демонструвати зазначену ручну гранату ОСОБА_6 , який повідомив про даний факт до правоохоронного органу.

Внаслідок таких дій, з метою забезпечення публічного порядку та безпеки ОСОБА_6 було вжито заходів, щодо вилучення у ОСОБА_5 , вищезазначеної оборонної осколковоїручної гранати "Ф1", яку в подальшому після прибуття СОГ відділення поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області на місце події, ОСОБА_6 видав працівниками поліції в ході проведення огляду місця події в приміщенні бару "Живе пиво", що розташований за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Гнівань, вул. Соборна, буд. 43-Б.

Отже, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України - незаконне носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 не оспорював час, місце, спосіб, форму вини за інкримінованим йому кримінальним правопорушенням, свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини його скоєння, викладені в обвинувальному акті, в тих межах, які пам`ятає, погодився з кваліфікацією його дій.

ОСОБА_5 дав показання, що з перших днів повномасштабної війни є військовослужбовцем. 19.07.2026 приблизно о 22:00, перебуваючи вдома, вирішив піти до місцевого бару "Живе пиво" по вул. Соборна, 43-Б, в м. Гнівань. У цей час мав із собою бойову гранату Ф-1, яку продемонстрував у закладі. Гранату побачив власник закладу ОСОБА_7 , який забрав її у нього та викликав поліцію. Указаний предмет у нього був вилучений, а його затримали. Повідомив, що у скоєному щиро розкаюється.

Суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. За змістом ст. 91 КПК України в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення).

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18.01.1978, пункт 161, та "Коробов проти України", заява № 39598/03, від 21.07.2011, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_5 у судовому засіданні не встановлено.

З огляду на викладене, суд, враховуючи позицію прокурора та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 "поза розумним сумнівом" знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України - незаконне носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Отже, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд керується вимогами ст.65-67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за вчинене кримінальне правопорушення, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому виді й розмірі, яке, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень.

На підставі вимог статті 65 КК України суд призначає покарання за вчинене кримінальне правопорушення відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує наступне: позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого - визнання ним вини, щире каяття; ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується за місцем проживання та місцем служби позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є діючим військовослужбовцем НГУ, з перших днів війни виконує свій конституційний обов`язок, бере участь у бойових діях, має ряд нагород (відзнаку Президента України "За оборону України", медаль "За військову службу Україні", відомчі нагороди, цінний подарунок від командуючого НГУ), був неодноразово поранений, та продовжує проходити військову службу.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Слід зазначити, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17, провадження № 51-329км18.

Про щире каяття обвинуваченого беззаперечно свідчить його показання в судовому засіданні, відповідно до яких він не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Про щирість каяття, на думку суду, свідчить також і факт надання обвинуваченим в суді правдивих показань.

Про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення свідчить визнання обвинуваченим своєї винуватості протягом усього часу кримінального переслідування та дії обвинуваченого під час досудового розслідування, оскільки останній добровільно повідомив всі обставини вчинення кримінального правопорушення, брав активну участь проведенні всіх слідчих дій.

За змістом ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати таким, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 суд визнає і те що він з 24.02.2022 проходить військову службу у Національній гвардії України, де характеризується з позитивного боку, неодноразово був поранений, є учасником бойових дій, нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю "За військову службу Україні", відомчими нагородами, цінним подарунком командуючого НГУ.

За вказаних обставин, в порядку ч. 2 ст. 66 КК України суд визнає дані обставини такими, що пом`якшують його покарання, оскільки він в період воєнного часу захищав незалежність та територіальну цілісність України від збройної агресії з боку рф, на даний час є військовослужбовцем.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.

Враховуючи зазначене, ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, обставини справи, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який вину визнав, у вчиненому щиро розкаявся, наявність пом`якшуючих покарання обставин, відсутність обтяжуючих обставин, суд вважає, що покарання достатнє для перевиховання та виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень в майбутньому слід призначити у виді позбавлення волі на строк визначений санкцією статті.

З огляду на те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої обвинувачений не уникав, ураховуючи другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого впродовж кримінального провадження, зважаючи на наявність у обвинуваченого пом`якшуючих покарання обставин у виді щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину, прийняття участі у захисті незалежності та територіальної цілісності України від збройної агресії з боку рф та те, що на даний час він є діючим військовослужбовцем, раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має державні нагороди, тому суд визнає дані обставини винятковими, які істотно знижують ступень тяжкості вчиненого злочину та вважає, що мінімальна міра покарання за ч. 1 ст. 263 КК України не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, у зв`язку з чим, дійшов висновку про доцільність призначення йому покарання, необхідного і достатнього для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст. 263 КК України, у виді 2 років позбавлення волі.

Крім того, з урахування особи винного та тих обставин, що останній продовжує проходити військову службу, на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 58 КК України, покарання у виді позбавлення волі, обвинуваченому доцільно замінити на покарання у виді службового обмеження із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення.

На переконання суду таке покарання відповідає принципам законності, справедливості, індивідуалізації, буде співмірним вчиненому та необхідним для досягнення мети покарання і завдань кримінального судочинства, а також буде відповідати інтересам суспільства на даний час.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою.

Судом з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 20.07.2026, ухвали слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.07.2026, постанови Вінницького апеляційного суду від 24.07.2026 та довідки ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)"установлено, що до ОСОБА_5 з 20.07.2026 по 24.07.2026 включно застосовано попереднє ув`язнення,

З цих причин, згідно з ч. 1, 5 ст. 72 КК України у строк покарання слід зарахувати час попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 20.07.2026 по 24.07.202, з розрахунку три дні службового обмеження для військовослужбовців відповідають одному дню попереднього ув`язнення.

Крім того, судом враховано, що ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.07.2026, було визначено ОСОБА_5 заставу в розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266240 грн, яку постановою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року було скасовано, зменшено розмір застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66560 грн.

Згідно з довідкою з ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", ОСОБА_5 було звільнено з установи 24.07.2026 у зв`язку з внесенням застави в розмірі 66560 грн. Внесення застави в розмірі 66560 грн підтверджується квитанцією № 2396-5299-4141-0980 від 24.07.2026.

Ураховуючи приписи ст. 374 КПК України та відсутність жодних клопотань зі сторони обвинувачення, суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу, а тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків та запобігання ризикам у справі, приймає рішення про залишення до набрання вироку законної сили застосовано запобіжного заходу у виді застави без змін.

Відповідно до ч. 9 ст. 182 КПК України, питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

Судом установлено, що застава, внесена заставодавцем за обвинуваченого відповідно до вимог ст. 182 КПК України як запобіжний захід, під час її дії не підлягала зверненню в дохід держави, оскільки обвинувачений належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, своєчасно з`являвся за викликами суду та не порушував умов застосування застави.

Відповідно до ч. 8 ст. 182 КПК України, застава звертається в дохід держави у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків або порушення умов запобіжного заходу. Оскільки таких порушень судом не встановлено, правові підстави для звернення застави в дохід держави відсутні.

Згідно з ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, яка не була звернена в дохід держави, підлягає поверненню заставодавцю після припинення дії запобіжного заходу.

З огляду на викладене, а також відсутність передбачених законом підстав для звернення застави в дохід держави, суд дійшов висновку про необхідність повернення застави заставодавцю.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно зі ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в розмірі 3850,88 грн, оскільки їх проведення обумовлено розслідуванням скоєного ним злочину.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 349, 368, 371, 373, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 58 КК України замінити ОСОБА_5 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки та призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 1 (один) рік з відрахуванням 10 % із суми його грошового забезпечення в дохід держави.

На підставі ст. 72 КК України у строк покарання зарахувати час попереднього ув`язнення ОСОБА_5 , а саме з 20 липня 2026 року по 24 липня 2026 року, з розрахунку три дні службового обмеження для військовослужбовців відповідають одному дню попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у вигляді застави залишити до набрання вироком законної сили без змін.

Повернути заставодавцю ОСОБА_4 кошти внесені в якості застави в сумі 66560 грн, після набрання вироку законної сили.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в розмірі 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) гривень 88 копійки.

Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 липня 2026 року у справі № 145/1291/26 (провадження № 1-кс/145/319/2026), від 23 липня 2026 у справі № 145/1291/26 (провадження № 1-кс/145/320/2026) - скасувати.

Речові докази після набрання вироком законної сили:

- один продовгуватий предмет циліндричної форми коричневого кольору, ззовні схожий на транспортувальну заглушку корпусу гранати, який було поміщено до спеціального пакету «Національна поліція України» №ICR0180052, який відповідно до квитанції № 743 зберігається в кімнаті зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, що за адресою: Вінницька область Вінницький район, Гніванська територіальна громада, м.Гнівань, вул. Вінницьке шосе, 3;

- змив з поверхні предмету, ззовні схожого на транспортувальну заглушку до корпусу гранати, що було поміщено до паперового конверту «Національна поліція України» коричневого кольору;

- змив з предмету циліндричної форми з ребристою поверхнею зеленого кольору, зовні схожий на корпус ручної гранати «Ф-1», який поміщений до паперового конверту Національна поліція України;

- змив з предмету з важелем та кільцем з маркуванням «21-89 UZRGM354», зовні схожий на запал до ручної гранати типу «УЗРГМ», який поміщений до паперового конверту Національна поліція України;

- металевий предмет циліндричної форми з ребристою поверхнею зеленого кольору, зовні схожий на корпус ручної гранати «Ф-1», який поміщений до спеціального пакету Національна поліція України № CRI1032777; металевий предмет з важелем та кільцем з маркуванням «21-89 UZRGM354», зовні схожий на запал до ручної гранати типу «УЗРГМ», який поміщений до спеціального пакету Національна поліція України №CRІ1032778, які зберігаються в управлінні вибухотехнічної служби ГУНП у Вінницькій області відповідно до листа від 05.08.2026 № 197218-2026, що за адресою: вул.Театральна, 10, м. Вінниця Вінницької області - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів обвинуваченим - з моменту вручення йому копії вироку, рештою учасників процесу - з моменту його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Тиврівський районний суд Вінницької області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги, судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Повний текст вироку складений 11 вересня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1