Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №559/4184/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 559/4184/25

Провадження № 22-ц/4815/1018/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мороз Людмили Святославівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ КОЛЕКТОР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" звернулося до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

До Рівненського районного суду Рівненської області на підставі ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01.10.2025 надійшла за підсудністю цивільна справа за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" (далі – позивач, ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР") до ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" заборгованість за кредитним договором №1025-5386 від 17.01.2022 у розмірі 42420,00 грн та покласти на відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 17.01.2022 між ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1025-5386, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 300 днів.

Цей кредитний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа та підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором А864, надісланим йому у смс-повідомленні на телефонний номер, указаний в анкеті-заяві.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у сумі 7000,00 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період 21 день, знижена процентна ставка 2,00 % в день; стандартна процентна ставка 3,00 % в день.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредит, проте останній свої зобов`язання за договором щодо повернення грошових коштів не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом у сумі 42420,00 грн, а саме: 6000,00 грн прострочена заборгованості за кредитом, 36420,00 грн прострочена заборгованості за нарахованими процентами.

26.12.2024 ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" уклали договір факторингу № УКФ 261224-2, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1025-5386 від 17.01.2022.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2026 року позов задоволено.

Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" заборгованості за кредитним договором № 1025-5386 від 17.01.2022 у розмірі 42420,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Мороз Людмила Святославівна, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 6 000,00 грн. Зокрема, на думку апелянта, надана позивачем довідка про перерахування кредиту не є належним первинним бухгалтерським документом та не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить необхідних реквізитів. Водночас виписки за картковим рахунком або інші первинні документи, які б підтверджували фактичне зарахування кредитних коштів відповідачу, до матеріалів справи не долучені.

Крім того, апелянт вважає безпідставним нарахування позивачем процентів у розмірі 36 420,00 грн. після закінчення погодженого сторонами строку користування кредитом. Посилається на те, що відповідно до умов договору заявлений строк користування кредитом становив 21 календарний день, а загальна сума процентів, визначена договором за цей період, становила 2 520,00 грн. З огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, апелянт зазначає, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється після закінчення встановленого договором строку кредитування, а подальші наслідки прострочення грошового зобов`язання мають визначатися відповідно до статті 625 ЦК України. Відтак, на думку апелянта, починаючи з 06 лютого 2022 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.

Також апелянт заперечує факт набуття позивачем права вимоги до відповідача. Зазначає, що хоча між первісним кредитором та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу, матеріали справи не містять реєстру договорів, права вимоги за якими відступалися, а також доказів оплати за договором факторингу. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності підтвердження переходу права вимоги на кожному етапі його відступлення, апелянт вважає, що позивач не довів набуття права вимоги за кредитним договором № 1025-5386 від 17 січня 2022 року.

Крім того, апелянт не погоджується зі стягненням витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, вважаючи їх неспівмірними, необґрунтованими та завищеними. Зазначає, що справа не є складною, участі представника позивача у судових засіданнях не було, а до позову не долучено належних документів на підтвердження фактичного надання правничої допомоги саме у цій справі. У зв`язку з цим апелянт вважає стягнення зазначених витрат безпідставним.

Відзив на апеляційну каргу до суду не надходив.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 17.01.2022 укладено Кредитний договір №1025-5386 (далі – Договір).

Відповідно до умов Договору №1025-5386 позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн, що підтверджується довідкою про перерахування коштів від 17.01.2022.

Відповідно до п. 1.2 Договору Кредитодавець зобов`язується відкрити Кредитну лінію для позичальника шляхом надання грошових коштів (далі - Кредит) позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування Кредитом. Тип Кредиту - кредитна лінія.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що заявлений строк користування Кредитом складає 21 (двадцать одна ціла, нуль сотих) календарних днів з дня надання Кредиту. Заявлений строк - це обраний позичальником в момент укладання цього Договору строк користування Кредитом протягом якого може бути використано право користування Кредитом за Пільговою та/або Зниженою процентною ставкою (далі - Заявлений строк).

Позичальник має право достроково до закінчення Строку кредитування, передбаченого у п.2.8. цього Договору сплатити Кредит повністю у останній календарний день Заявленого строку, як зазначено у п.п. 2.4.1 - 2.4.5. цього Договору.

Згідно п. 2.6 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно починаючи з першого дня видачі Кредиту та до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, в наступних розмірах: Стандартна процентна ставка 3.00% (три цілих, нуль сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключення строку використання права користування Кредитом за Зниженою та/або Пільговою ставкою). Знижена процентна ставка 2.00% (дві цілих, нуль сотих відсотки(-ів)) (право користування Кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених п.п.3.4 - 3.9. цього Договору). Пільгова процентна ставка 0,01% (нуль цілих, одна сота відсотка) ((право користування Кредитом за вказаною процентною ставкою згідно умов, визначених п.п. 3.4. - 3.6. цього Договору).

Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів (до 13.11.2022) з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Строк Договору є рівним Строку кредитування. В частині виконання зобов`язань Договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 2.8 Договору).

Відповідно до кредитного договору №1025-5386 від 17.01.2022 кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 6000 грн, що підтверджується довідкою про перерахування коштів від 17.01.2022.

Отже, Кредитором виконано свої зобов`язання за Договором в повному обсязі.

В свою чергу Позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, що підтверджується розрахунком за договором №1025-5386 від 17.01.2022 у зв`язку з чим станом на 23.09.2025 утворилась заборгованість у розмірі 42420 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 6000 грн та за відсотками - 36420 грн, чим порушуються права та інтереси позивача.

В подальшому, 26.12.2024 між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 за умовами якого ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" за плату відступило ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" своє право грошової вимоги до боржників, указаних у реєстрі боржників.

На підтвердження факту укладення вказаного Договору факторингу позивачем надано Акт приймання-передачі Переліку №1 до Договору факторингу №УКФ-261224-2 від 26.12.2024, та реєстр боржників до Договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024, з якого вбачається, що до ТОВ "Новий колектор" від ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1025-5386 від 17.01.2022 на суму 42420 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 6000,00 грн та за відсотками 36420,00 грн.

Вказана сума заборгованості збігається із наданою позивачем ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" довідкою про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором №1025-5386 від 17.01.2022.

Доказів погашення кредитної заборгованості перед позивачем відповідач суду не надав.

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 1056-1 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Разом з цим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1025-5386 в електронній формі, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 000 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов`язався повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом. Договір укладено в електронній формі шляхом його підписання позичальником одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, зазначений у заявці.

Суд першої інстанції також встановив, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув, доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Крім того, встановлено, що 26 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» укладено договір факторингу № УКФ 261224-2, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 1025-5386 від 17 січня 2022 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості за кредитом та наявність у позивача права вимоги до відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині встановлення факту укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, невиконання ним зобов`язань щодо їх повернення, а також переходу права вимоги до позивача.

Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо розміру процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача.

Переглядаючи оскаржуване рішення, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же позивачем - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", але до іншого боржника, де зазначено таке.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін.

Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді.

Як вбачається з Договору про відкриття кредитної лінії №1025-5386 від 17.01.2022 р. кредитодавець у тексті договору визначив знижену процентну ставку у розмірі 2% (п.2.6), стандартну у розмірі 3% (п.2.6); заявлений строк користування кредитом, що складає 21 календарний день (п.2.4), строк кредитування – 300 днів (п.2.8). В пунктах 2.4.1. - 2.4.5 наведено розрахунок процентів на тіло протягом заявленого строку кредитування, що становить 2520 грн.

Апеляційний суд враховує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, а тому укладення ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії за яким розмір нарахованих процентів майже в 6 разів перевищує розмір кредиту перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та що очевидно не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 509, 627 ЦК України.

Також колегія суддів зважає й на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

З огляду на зміст та тлумачення укладеного правочину нарахування заборгованості за підвищеною процентною ставкою з 07.02.2022 року слід розцінювати як міру відповідальності за порушення умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 8520 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 6000 грн становить заборгованість за тілом кредиту, а 2520 грн - заборгованість за процентами.

Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2422,40 грн судового збору та 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Оскільки позов підлягає задоволенню на 20,08%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути 486,41 грн судового збору за подання позовної заяви та 1204,80 грн витрат на правничу допомогу, всього 1691,21 грн.

Відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено 3633,60 грн судового збору.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню на 79,92%, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру вимог у задоволенні яких відмовлено.

Відтак з позивача на користь відповідача слід стягнути 2903,97 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має сплатити відповідачу. Така різниця становить 1212,76 грн. (2903,97-1691,21).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мороз Людмили Святославівни задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2026 року в частині стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволенні цієї позовної вимоги на суму 2520 гривень.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2026 року змінити в частині визначення загальної суми заборгованості, зменшивши її з 42420 гривень до 8520 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ КОЛЕКТОР" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1212 грн 76 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.