Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №569/26762/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/26762/25

Провадження № 22-ц/4815/855/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2026 року у складі судді Левчука О. В., ухвалене в м. Рівне, повний текст якого складено 27 січня 2026 року,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1553-5852 від 16.05.2025 року в розмірі 38997,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 12000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами – 18597,00 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК – 6000,00 грн., заборгованість по комісії – 2400,00 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн., обґрунтовуючи вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2026 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1553-5852 від 16.05.2025р. у розмірі 16 080, 00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту – 12 000, 00 грн., за процентами – 1 680, 00 грн., заборгованість по комісії – 2 400,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 998,85 грн..

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позовних вимог зумовлене положеннями ст. 1048 ЦК України, яка передбачає право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто в даному випадку нарахування відсотків здійснене поза межами цього строку, у зв`язку з чим такі вимоги залишені без задоволення а також положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», які вказують, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Судом також враховано п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині незадоволених позовних вимог (щодо відмови у нарахуванні та стягненні процентів за користування кредитом в строк договору, а саме 300 днів), ТОВ «Укр Кредит Фінанс» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. В оскаржуваному рішенні суд стягнув на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість у розмірі 16080,00 грн., що складається з суми кредиту, комісії та перерахованих судом процентів за користування кредитом у базовий період 14 днів (п. 4.4 Договору), а не у строк договору 300 календарних днів (п. 4.10 Договору). Згідно п. 4.10 Кредитного договору визначено законне право позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме у межах 300 календарних днів (до 11.03.2026р.), що було здійснено ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відображено в розрахунку заборгованості. Комісія за видачу кредиту нараховувалась одноразово при видачі кредиту (відповідно до умов Договору) та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань. Згідно наданого розрахунку заборгованості за Кредитним договором лінії №1553-5852 від 16.05.2025р. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (п. 4.6, 10.2 кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.10), що погоджений між сторонами. Зазначає, що ОСОБА_1 не скористався правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом 14 днів та продовжував користуватися кредитом на погоджених між сторонами умовах. Вказує, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитом сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України). Відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився з ними. Відповідачу не нараховувалися штрафи за невиконання зобов`язань за договором. Вважає, що суд незаконно скасував законне право позивача на отримання процентів за користування відповідачем кредитними коштами протягом погодженого між сторонами строку кредитування. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1553-5852 від 16.05.2025р. у розмірі 16 080,00 грн. та судовий збір в розмірі 998,85 грн. та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1553-5852 від 16.05.2025р. у розмірі 38997,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 12000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами – 18597,00 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК – 6000,00 грн., заборгованість по комісії – 2400,00 грн., також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 16 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1553-5852, за яким останній отримав кредит в розмірі 12 000,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: - сума кредиту 12 000,00 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту; знижена % ставка 0,90 % в день; стандартна % ставка 1,00 % в день.

Перерахування грошових коштів відповідачу за кредитним договором стверджується матеріалами справи.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і – як наслідок – виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.

З розрахунку заборгованості за договором слідує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 38 997, 00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 12 000, 00 грн., заборгованість за процентами – 18 597, 00 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України – 6 000,00 грн., заборгованість по комісії – 2 400,00 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Факт укладення договору та існування договірних відносин в апеляційному порядку не оскаржується сторонами. У апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заперечує правомірність нарахування відсотків за користування кредитом та помилкову оцінку умов договору щодо строку кредитування.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитного договору, було здійснено нарахування відсотків у відповідності до умов підписаного ним кредитного договору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок заборгованості за відсотками проведено позивачем поза межами строку кредитування, а тому відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається із договору про відкриття кредитної лінії, сторонами обумовлено базовий період сплати відсотків 14 днів, та строк кредитування 300 днів.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).

У тексті кредитного договору вказувалося і про те, що строк кредитування складає 300 днів. Строк договору є рівними строку кредитування, однак в частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань. Тобто в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах який здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

Разом з тим, апеляційний суд бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно було керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитних договорів умовами, в т.ч. графіками платежів та анкетами-заявами, а не завуальованими, двозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Таким чином, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту в розмірі 12 000,00 грн. і строк кредитування 14 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, адже це суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1553-5852 від 16.05.2025 у розмірі 13 680, 00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту – 12 000, 00 грн, за процентами - 1 680, 00 грн..

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 вересня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.