Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №559/1051/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 559/1051/26

Провадження № 22-ц/4815/1447/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача – Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання,

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 22.07.2006, який рішенням суду від 10.12.2015 розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час вже є повнолітньою. Разом з тим, вона продовжує навчатися та є студенткою денної форми навчання на контрактній основі. Донька перебуває на утриманні позивачки, яка не в змозі самостійно її утримувати, оскільки є пенсіонером МВС та отримує пенсію за вислугою років, інших видів доходу не має. Навчання дитини потребує значних витрат, відповідач у добровільному порядку допомоги на утримання доньки, яка продовжує навчання на денній формі, не надає. Тому, просить стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки, яка продовжує навчання у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2026 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 березня 2025 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23-річного віку.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисячі триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції без належного дослідження всіх обставин справи визначив розмір аліментів, який, на її думку, є недостатнім для забезпечення життєво необхідних потреб повнолітньої доньки у період навчання та фактично покладає переважну частину витрат на її утримання на матір. Посилається на значні витрати, пов`язані з навчанням, проїздом, харчуванням, одягом, лікуванням, придбанням канцелярського приладдя та найманням житла.

Вказує, що відповідач є пенсіонером МВС, проходить військову службу та отримує заробітну плату, однак суд не дослідив розмір його пенсії та заробітку, у зв`язку з чим безпідставно визначив аліменти у розмірі 1/6 частини доходу, а не 1/4 частини. При цьому зазначає, що відповідач не довів неможливості сплачувати аліменти у заявленому розмірі, а наявність у нього іншої дитини сама по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.

Крім того, апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, зазначаючи, що суд не надав належної оцінки доказам, не дослідив усіх істотних обставин справи, поклав в основу рішення недостовірні докази та не врахував достовірні, у зв`язку з чим, на її думку, порушено вимоги статей 78, 79, 80, 89 ЦПК України.

Також апелянт зазначає, що не отримувала копії поданої відповідачем заяви та доданих до неї документів, у зв`язку з чим була позбавлена можливості подати щодо них заперечення та письмові пояснення відповідно до статті 179 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що відповідач не заперечує проти обов`язку брати участь в утриманні повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та саме тому подав заяву про часткове визнання позову, погодившись на стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини його доходу. При цьому на його утриманні перебуває інша неповнолітня дитина, що, на думку представника, є обставиною, яку суд відповідно до сімейного законодавства зобов`язаний ураховувати при визначенні розміру аліментів.

Представник відповідача заперечує доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача достатніх доходів для сплати аліментів у більшому розмірі, посилаючись на відсутність належних і допустимих доказів його значних доходів. Зазначає, що сам факт проходження військової служби не свідчить про наявність у відповідача надмірних фінансових можливостей, а відповідач також має витрати, пов`язані зі станом здоров`я.

Також у відзиві вказано, що твердження апелянта щодо матеріального становища відповідача ґрунтуються переважно на припущеннях, оскільки не підтверджені належними доказами, а сама позивачка не скористалася передбаченими ЦПК України процесуальними механізмами для отримання відповідної інформації. У зв`язку з цим представник вважає необґрунтованими доводи про неповне дослідження судом доходів відповідача та порушення правил оцінки доказів.

Щодо доводів про неналежне врахування заяви відповідача представник зазначає, що така заява є реалізацією передбаченого статтею 206 ЦПК України права на часткове визнання позову, а тому могла бути врахована судом при визначенні розміру аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4).

Рішенням Млинівського районного суду від 10.12.2015 шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу позивачка відновила собі дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » (а.с.5).

Також судом встановлено, що на день подання позову до суду ОСОБА_3 вже є повнолітньою, навчається та є студенткою І курсу денної форми навчання Івано-Франківського інституту «Одеська юридична академія» за програмою бакалавр, підготовка якого складає 3 роки. Вартість контракту за 1 курс бакалавра 2025-2026 навчального року становить 42500 грн. Вказні обставини підтверджуються довідкою Івано-Франківського інституту «Одеська юридична академія», Індивідуальним договором №15466782-2025 про надання освітніх послуг від 11.08.2025 та Договором №15466782-2025 про навчання від 11.08.2025 (а.с.6-10).

ОСОБА_1 являється пенсіонером МВС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.11.2025 (а.с.13).

ОСОБА_2 являється військовослужбовцем та перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_2 №823/489/47/1190/пс від 07.04.2026 (а.с.27).

Згідно актового запису про народження, ОСОБА_2 також має на утриманні неповноті нього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.29).

Статтею 199 СК України визначено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 Постанови від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів",обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід враховувати, що тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

При цьому під час вирішення спору про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, одним із елементів доказування є наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Стверджуючи про наявність у відповідача можливості сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини його доходу, позивачка відповідних доказів не надала. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували розмір доходів відповідача та свідчили про наявність у нього можливості сплачувати аліменти саме у заявленому розмірі. Клопотань про витребування таких доказів позивачка також не заявляла.

Посилання апелянта на те, що відповідач не спростував можливості сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини доходу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачка фактично виходить із того, що відсутність такого спростування сама по собі підтверджує наявність у відповідача відповідної можливості. Проте обставина, на яку посилається сторона, не може вважатися доведеною лише з огляду на відсутність її спростування іншою стороною, оскільки обов`язок доказування такої обставини покладається на сторону, яка на неї посилається

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Оскільки позивачкою не доведено заявлений розмір позовних вимог, то суд першої інстанції обґрунтовано врахував заяву відповідача про часткове визнання позову на стягнення аліментів розмірі 1/6 частини його доходів та надані ним докази щодо проходження військової служби й наявності на його утриманні іншої неповнолітньої дитини та задовольнив позов в обсязі визнаному відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував подану відповідачем заяву, не свідчать про неправильність ухваленого рішення, оскільки зазначена заява є реалізацією відповідачем передбаченого статтею 206 ЦПК України процесуального права на визнання позову в частині.

Крім того, відповідно до абзацу другого частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Саме по собі прийняття судом першої інстанції наданих відповідачем доказів та врахування його заяви про часткове визнання позову не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки позивачка не довела обставин, які б давали підстави для стягнення аліментів у більшому, ніж визначено судом першої інстанції, розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачка не мала можливості надати заперечення щодо заяви відповідача та доданих до неї документів, колегія суддів враховує, що відповідні доводи та заперечення були викладені нею в апеляційній скарзі та підлягають оцінці судом апеляційної інстанції. Відтак зазначене процесуальне порушення, навіть за умови його наявності, не призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.