Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №569/18464/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/18464/24

Провадження № 22-ц/4815/1455/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

за участю: ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня 2026 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

Приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Капустіна Д.А. звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з поданням, в якому просить тимчасово обмежити ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання зобов`язань, покладених на неї згідно зведеного виконавчого провадження ВП № 80643077 з примусового виконання виконавчого листа № 569/18464/24, виданого 23 липня 2025 року Рівненським міським судом Рівненської області та виконавчого листа №569/25141/24, виданого 16 лютого 2026 року Рівненським міським судом Рівненської області.

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця перебувають виконавчі провадження з примусового виконання судових рішень про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 345 480 доларів США, які об`єднано у зведене виконавче провадження № 80643077.

Зазначено, що приватним виконавцем вжито передбачених законом заходів примусового виконання рішень, зокрема здійснено перевірку майнового стану боржниці, накладено арешт на її кошти, направлено відповідні виклики та здійснено вихід за адресами її реєстрації та фактичного проживання. При цьому встановлено відсутність у ОСОБА_3 зареєстрованого нерухомого майна, офіційного працевлаштування та достатніх коштів для погашення заборгованості.

На думку приватного виконавця, боржниця, будучи обізнаною про відкриті виконавчі провадження, ухиляється від виконання судових рішень, зокрема не подала декларацію про доходи та майно, не вживає заходів щодо погашення заборгованості та фактично ігнорує вимоги виконавця. Також зазначено, що пояснення боржниці про відсутність у неї майна та коштів викликають сумнів з огляду на значний розмір отриманих нею та неповернутих грошових коштів.

У зв`язку з наведеним приватний виконавець просила тимчасово обмежити ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання нею зобов`язань за виконавчими документами.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня 2026 року в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця задовольнити.

Апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки тому, що боржниця, будучи обізнаною про відкриті виконавчі провадження та значний розмір заборгованості, не подала декларацію про доходи та майно, не здійснила жодного платежу на погашення боргу та не вчинила інших дій, спрямованих на добровільне виконання судових рішень.

Також вказує, що твердження боржниці про відсутність у неї майна та коштів підлягають критичній оцінці, оскільки вона отримала від стягувачів грошові кошти на загальну суму 345 480 доларів США, однак не надала пояснень чи доказів щодо їх подальшого руху.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено про неправильне застосування судом першої інстанції частини третьої статті 441 ЦПК України. Апелянт наголошує, що ухилення від виконання судового рішення може проявлятися як в активних діях, так і в бездіяльності боржника, зокрема в невчиненні ним заходів для виконання рішення за відсутності об`єктивних перешкод.

На думку апелянта, сукупність встановлених обставин - обізнаність боржниці про виконавчі провадження, невиконання обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», відсутність платежів та інших дій щодо виконання рішень, а також ненадання доказів об`єктивної неможливості їх виконання - свідчить про її свідоме ухилення від виконання судових рішень та є достатньою підставою для тимчасового обмеження права виїзду за межі України.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Д.А. перебуває зведене виконавче провадження ВП № 80643077 з примусового виконання виконавчого листа № 569/18464/24, виданого 23 липня 2025 року Рівненським міським судом Рівненської області, та виконавчого листа №569/25141/24, виданого 16 лютого 2026 року Рівненським міським судом Рівненської області.

Так, 05 серпня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Капустіною Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 569/18464/24, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці), або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Копію постанови направлено боржнику, за адресою, зазначеною у виконавчому документі, однак конверт повернувся приватному виконавцю без вручення з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою».

28 жовтня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Капустіною Д.А. здійснено вихід за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 , та складено Акт приватного виконавця. Згідно Акта в ньому наявний підпис боржника, що підтверджує, що ОСОБА_3 відомо про перебування на виконанні у приватного виконавця виконавчого листа № 569/18464/24, виданого 23 липня 2025 року Рівненським міським судом Рівненської області.

Згідно пояснень ОСОБА_3 від 28 жовтня 2025 року у неї немає майна, яке можливо передати для погашення боргу. У разі зміни матеріального становища, працевлаштування зобов`язується повідомити про це виконавця.

31 березня 2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Капустіною Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 569/25141/24 ВП № 80642930, а також постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, з яким дане виконавче провадження об`єднано з виконавчим провадженням № 78783020.

Разом з тим, доказів, що боржнику відомо про перебування на виконанні у приватного виконавця виконавчого листа № 569/25141/24 матеріали справи не містять. Доказів направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 березня 2026 року з виконання виконавчого листа № 569/25141/24, виданого 16 лютого 2026 року, та постанови про об`єднання виконавчих провадження у зведене виконавче провадження від 31 березня 2026 року матеріали справи також не містять.

Згідно відповіді КП «РОБТІ» №122 від 17 листопада 2025 року за ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на нерухоме майно не зареєстровано.

З відповіді на запит № 316802745 від 02 березня 2026 року до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів в МВС України вбачається, що відсутні дані про зареєстровані за ОСОБА_3 транспортні засоби.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №470723205 від 31 березня 2026 року за ОСОБА_3 нерухомого майна не зареєстровано.

З відповіді на запити № 330197788 та №330197790 від 17 квітня 2026 року до Державної податкової служби України вбачається, що інформація щодо ОСОБА_3 відсутня.

Як слідує з відповіді на запит № 330197791 від 17 квітня 2026 року до Пенсійного фонду України інформація щодо ОСОБА_3 відсутня.

Згідно відповіді на запит № 333453930 від 30 квітня 2026 року до Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону ОСОБА_3 за період з 05 серпня 2025 року по 30 квітня 2026 року не здійснювала перетин державного кордону.

Відмовляючи у задоволенні подання суд першої інстанції виходив з того, що надані приватним виконавцем матеріали подання містять фактичні дані щодо перебігу вчинених виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання виконавчих документів, однак доказів того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення не наведено; відсутні докази на підтвердження вчинення боржником саме умисних дій, спрямованих на приховання грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, а також про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на ОСОБА_3 у зв`язку з примусовим виконанням рішень суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця, виходячи з такого.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частинами першою, другою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1-3 статті 441 ЦПК України встановлено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» - частина 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Отже, право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто, наявність лише самого зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду України, викладених у листі від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, зазначеними нормами діючого законодавства передбачена можливість тимчасового обмеження виїзду за кордон боржника у разі ухилення боржником від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

При цьому, Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.12.).

У справі, яка переглядається, встановлені судом фактичні обставини на підставі поданих приватним виконавцем письмових доказів свідчать про те, що боржник ОСОБА_3 обізнана про відкриття виконавчого провадження щодо виконання судового рішення у справі №569/18464/24 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 222 480 доларів США, судового збору у розмірі 12 112 грн.

Разом із тим ОСОБА_3 не вчинила жодних дій, спрямованих на добровільне виконання рішення суду. Матеріали справи не містять доказів сплати нею заборгованості хоча б частково, звернення до стягувача з пропозиціями щодо її погашення, вжиття заходів для отримання доходу, за рахунок якого могла б бути погашена заборгованість, або вчинення інших дій, які б свідчили про реальне прагнення виконати судове рішення.

Посилання боржниці на відсутність майна та роботи саме по собі не спростовує висновку про ухилення від виконання судового рішення. Навпаки, за наявності значного розміру заборгованості та обізнаності про необхідність її погашення відсутність будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення, у сукупності з іншими встановленими обставинами підлягає оцінці як свідома пасивна поведінка боржниці.

При цьому боржницею не наведено об`єктивних обставин, які б унеможливлювали вчинення нею хоча б часткових дій, спрямованих на виконання судового рішення, а також не надано доказів того, що після повідомлення про відкриття виконавчого провадження вона вживала заходів для погашення заборгованості.

Твердження суду першої інстанції про те, що матеріали подання не містять доказів, із яких би вбачалося свідоме вчинення боржником діянь, що спрямовані на невиконання судового рішення, є необґрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного/приватноговиконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Вищезазначені обставини у їх сукупності дають підстави для висновку про необхідність застосування до боржника такого виключного заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання рішення суду у даній справі.

Зазначене обмеження переслідує легітимну мету захист прав і свобод іншої особи стягувача за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Таке обмеження є пропорційним, оскільки тривале невиконання судового рішення суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже нівелює значення судового рішення, яке захищає права людини, робить відповідне право не реальним, а ілюзорним.

Водночас колегія суддів вважає, що подання приватного виконавця підлягає частковому задоволенню, оскільки підстави для застосування до ОСОБА_3 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України встановлені лише щодо виконання судового рішення у справі № 569/18464/24. Обставини виконання судового рішення в іншій справі № 569/25141/24, зокрема щодо обізнаності боржниці про відкриття відповідного виконавчого провадження, не можуть бути покладені в основу висновку про її ухилення від виконання цього рішення, оскільки такі обставини не є предметом встановлення та оцінки у межах цього розгляду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржувану ухвалу слід скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення подання приватного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня 2026 року скасувати.

Подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити частково.

Тимчасово обмежити боржника – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї виконавчим листом №569/18464/24, виданим 23.07.2025 року Рівненським міським судом Рівненської області.

В іншій частині подання приватного виконавця відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2026 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.