Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №564/5050/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 564/5050/25

Провадження № 22-ц/4815/1813/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

секретар судового засідання – Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не

заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Олицької селищної ради

Луцького району Волинської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Радюк Зоєю Олександрівною на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 червня 2026 року (ухвалене у складі судді Снітчук Р.М., повний текст рішення суду складено 16 червня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Олицької селищної ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав, –

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Олицької селищної ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовував тим, що у період 2016 – 2022 років він перебував у шлюбі з відповідачкою, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 01.06.2022 шлюб між ними розірвано.

Після розлучення відповідач залишила місце їх спільного проживання та виїхала до іншого населеного пункту, дитина залишилася проживати разом із батьком.

У зв`язку з тим, що із січня 2022 року матір свої обов`язки щодо виховання, догляду та утримання сина не виконувала, він звертався до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 22.10.2024 у справі № 564/1051/24 у задоволенні його позовної заяви до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте, з моменту ухвалення зазначеного судового рішення та на даний час ставлення відповідача до дитини не змінилося.

Відповідач постійно перебуває за межами України, дитину бачить досить рідко, тривалість зустрічей близько 10 хв, належної уваги вихованню, матеріальному забезпеченню, навчанню дитини не приділяє, не цікавиться станом його здоров`я, фізичним та духовним розвитком, не спілкується з сином в обсязі, достатньому для його нормального самоусвідомлення, не піклується про нього.

Поодинокі зустрічі дитини з матір`ю завдають негативних хвилювань дитині.

Вказав, що відповідач свідомо самоусунулася від виховання сина, жодної участі в його житті не приймає, належним чином свої обов`язки щодо виховання, догляду та матеріального забезпечення дитини не приймає.

Просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 червня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Олицької селищної ради Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Рішення мотивовано відсутністю визначених ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 , через представника – адвоката Радюк З.О., оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі покликається на наявність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Вказує, що мати свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання сина ОСОБА_3 , незважаючи на попередження суду у рішенні від 22.10.2024 року.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 01.06.2022 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до судового наказу № 158/658/22 від 19.04.2022, виданого Ківерцівським районним судом Волинської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від її заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 18.04.2022 і до досягнення дитиною повноліття.

Із розрахунку державного виконавця та наданих відповідачем суду квитанцій вбачається, що заборгованість за аліментами за вказаним судовим рішенням відсутня.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 22.10.2024, справа № 564/1051/24, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду із новим позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позивач покликався на те, що з часу ухвалення вищезазначеного рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 22.10.2024, яким відповідачку попереджено про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поведінка матері не змінилася, а навпаки погіршилася.

З інформації Личанівської гімназії Олицької селищної ради від 08.09.2025 вбачається, що малолітній ОСОБА_3 навчається в другому класі вказаного навчального закладу. Матір дитини ОСОБА_2 зв`язку зі школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, з класним керівником не спілкується, батьківські збори не відвідує. Батько ОСОБА_1 цікавиться навчанням сина, систематично відвідує батьківські збори, контролює поведінку та успішність дитини (а.с. 13).

Висновком органу опіки та піклування Олицької міської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Олицької міської ради від 26 лютого 2026 року № 21 рекомендовано позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 59-60).

Службою у справах дітей неодноразово надсилалися листи матері ОСОБА_2 щодо необхідності належного виконання батьківських обов`язків та зміни свого ставлення до дитини. Протягом року після ухвалення Костопільським районним судом Рівненської області рішення від 22 жовтня 2024 року служба у справах дітей Олицької міської ради здійснювала обстеження умов проживання за місцем проживання дитини. Відповідно до актів обстеження, мати ОСОБА_2 навідувалася до сина лише у лютому 2025 року.

На засідання комісії з питань захисту прав дитини Олицької міської ради 25.02.2026 року було запрошено громадянку ОСОБА_2 , на яке вона не з`явилася.

Враховуючи безвідповідальне та байдуже ставлення матері до суті справи в цілому, члени комісії з питань захисту прав дитини Олицької міської ради одноголосно підтримали рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 (а.с. 60).

Відповідно до положення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі – СК України) згідно якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У справі "Савіни проти України" (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 (справа №753/2025/19) дійшов наступного висновку: "Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Із відміток у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, заяви суб`єкту, що не надає послуги у сфері тимчасового працевлаштування про доручення праці іноземцеві вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у період з 2022 року систематично на значний період часу виїжджала до Польщі та мала дозвіл на працевлаштування.

Малолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що інколи сумує за матір`ю, хоче, щоб вона частіше його відвідувала. Мама купувала йому одяг, взуття, іграшки, солодощі, подарувала планшет. Матір телефонувала йому, однак батько забороняв з нею розмовляти.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування Олицької міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Олицької міської ради від 26 лютого 2026 року № 21 є недостатньо мотивованим та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.

Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, та не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідачки такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав доньки.

Висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є правильним та відповідає наявним у матеріалах справи доказам, які оцінені місцевим судом згідно вимог ст. 89 ЦПК України.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Радюк Зоєю Олександрівною залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Рівненського апеляційного суду Шимків С.С.

10 вересня 2026 року