Вирок від 09 вересня 2026 р. у справі №554/7140/22 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/7140/22 Номер провадження 11-кп/814/1577/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої ОСОБА_3 потерпілої захисника обвинуваченої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12019170040002843 від 26 вересня 2019 року за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_12 на вирок Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Полтава, з вищою освітою, заміжню, маючу трьох неповнолітніх дітей, безробітну, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , судиму

15 червня 2026 року Харківським апеляційним судом за ч.5 ст.190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла,

визнано винуватою та засуджено за ч.2 ст.190 КК України (в редакції станом на 2019 рік) на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за оскаржуваним вироком більш суворим покарання за вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року призначено ОСОБА_13 остаточне покарання – 5 років позбавлення волі.

Залишено ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк покарання ОСОБА_13 ухвалено обчислювати з 16 жовтня 2025 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_13 в строк покарання строк її затримання та перебування під вартою з 28 червня 2022 року до 04 липня 2022 року.

За ч.1 ст.190 КК України ОСОБА_13 визнано невинуватою та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення щодо померлого ОСОБА_14 вчинене обвинуваченою.

Вирішено питання щодо цивільних позовів і речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_13 визнано винуватою та засуджено за вчинення нею кримінальних правопорушень за таких обставин.

Епізод №1

У період часу з лютого по березень 2019 року ОСОБА_13 , видаючи себе за працівника Служби безпеки України, діючи умисно, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою ОСОБА_15 та вдаючись до обману, під приводом надання допомоги в перерахуванні та збільшенні соціальних виплат (страхового стажу), придбанню у власність квартир, а також підвищення пенсійних виплат матері ОСОБА_15 – ОСОБА_16 , заволоділа грошовими коштами ОСОБА_17 на загальну суму 106 000 гривень, чим заподіяла останній значного матеріального збитку.

Епізод №2

У період часу з березня по травень 2019 року ОСОБА_13 , видаючи себе за працівника Служби безпеки України, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою ОСОБА_3 , вдаючись до обману, під приводом надання допомоги в отриманні групи інвалідності, збільшенні пенсійних виплат та отримання квартири батьку ОСОБА_3 – ОСОБА_18 , заволоділа грошовими коштами ОСОБА_3 на загальну суму 50 000 гривень.

Епізод №3

У період часу з березня по серпень 2019 року ОСОБА_13 , видаючи себе за працівника Служби безпеки України, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою ОСОБА_19 та вдаючись до обману, під приводом надання допомоги в отриманні групи інвалідності, перерахунку трудового стажу та придбанню у власність квартири, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_19 на загальну суму 85 000 гривень.

Епізод №4

У період часу з квітня по серпень 2019 року ОСОБА_13 , видаючи себе за працівника Служби безпеки України, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою ОСОБА_9 та вдаючись до обману, під приводом надання допомоги з придбання у власність автомобіля, квартири, підвищення пенсійних виплат батьку ОСОБА_9 , заволоділа грошовими коштами ОСОБА_9 на загальну суму 67 500 гривень.

Епізод №5

У період часу з 21 червня по 28 серпня 2019 року ОСОБА_13 , видаючи себе за працівника Служби безпеки України, діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою ОСОБА_20 та вдаючись до обману, під приводом надання допомоги з придбання у власність автомобілів, квартир, земельних ділянок, гаражу, підвищення пенсійних виплат батькам ОСОБА_20 , заволоділа грошовими коштами ОСОБА_20 на загальну суму 162 500 гривень, чим заподіяла йому значного матеріального збитку.

Інкриміновані ОСОБА_13 стороною обвинувачення обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за епізодом якого її визнано невинуватою та виправдано місцевим судом, детально наведені в оскаржуваному вироку, який у цій частині в апеляційному порядку не оскаржується.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року в частині призначення ОСОБА_13 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити їй покарання за ч.2 ст.190 КК України – 3 роки позбавлення волі, на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покарання за вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року, скасованим за вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року в частині призначення покарання, призначити ОСОБА_13 остаточне покарання – 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла, строк покарання обвинуваченій обчислювати з дня набрання вироком законної сили, відповідно до ч.4 ст.70 КК України в строк остаточно призначеного покарання за цим вироком зарахувати частково відбуте покарання за вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року, який скасовано за вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року в частині призначення покарання, на підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_13 в строк покарання строк її попереднього ув`язнення в даному провадженні з 28 червня 2022 року до 04 липня 2022 року, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції: під час призначення покарання не врахував те, що вирок Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року був скасований 15 червня 2026 року Харківським апеляційним судом у частині призначення покарання з ухваленням нового вироку, за яким ОСОБА_13 засуджено за ч.5 ст.190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла; належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, із яких він дійшов висновку про можливість неприєднання до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, додаткового покарання, призначеного ОСОБА_13 за попереднім вироком за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України (санкція якої передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання); не зарахував у строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_13 за правилами ч.4 ст.70 КК України, покарання, відбуте нею за попереднім вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року, який 15 червня 2026 року скасовано Харківським апеляційним судом. Апелянт посилається на те, що неправильне застосування судом першої інстанції положень ч.4 ст.70 КК України фактично призвело до перегляду в непередбачений законом спосіб вироку іншого суду та призначення ОСОБА_13 остаточного покарання в меншому розмірі, ніж визначено попереднім вироком, який вже набрав законної сили.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку прокурора, потерпілої та представника потерпілого та підтримку апеляційної скарги, позицію обвинуваченої та її захисника, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчила й дослідила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду щодо: доведеності винуватості ОСОБА_13 у вчиненні п`яти епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України – заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайства), із кваліфікуючими ознаками за епізодами: №№1, 5 – заподіяння значної матеріальної шкоди потерпілим; №2, 3, 4, 5 – вчинення злочину повторно; визнання її невинуватою та виправдання за ч.1 ст.190 КК України; виду та розміру призначеного обвинуваченій покарання за ч.2 ст.190 КК України; необхідності застосування положень ч.4 ст.190 КК України під час призначення їй остаточного покарання, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи прокурора про безпідставне непризначення місцевим судом ОСОБА_13 додаткового покарання у вигляді конфіскації майна при застосуванні положень ч.4 ст.70 КК України є обґрунтованими.

Виходячи з п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.409, п.2 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На підставі п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Приписами ст.70 КК України визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень. За змістом ч.4 ст.70 КК України, якщо після ухвалення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й у іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до ухвалення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У такому випадку за правилами, передбаченими в ст.72 КПК України, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

Як убачається з матеріалів справи, 16 березня 2026 року Київським районним судом м. Харків ОСОБА_13 визнано винуватою та засуджено за ч.5 ст.190 КК України на 5 років позбавлення волі.

За вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року вирок Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року в частині призначеного ОСОБА_13 покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено їй покарання за ч.5 ст.190 КК України - 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла, строк покарання ОСОБА_13 ухвалено обчислювати з дня ухвалення вироку апеляційного суду, тобто з 15 червня 2026 року, на підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_13 в строк покарання строк її попереднього ув`язнення із 16 жовтня 2025 року до 14 червня 2026 року з розрахунку день за день, в іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни (т.2 а.п.219-226).

У кримінальному провадженні, що є предметом апеляційного розгляду, суд першої інстанції призначив ОСОБА_13 покарання за ч.2 ст.190 КК України - 3 роки позбавлення волі, й на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за оскаржуваним вироком більш суворим покаранням за вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року призначив обвинуваченій остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

Але суд першої інстанції, застосовуючи правила ч.4 ст.70 КК України, не перевірив, чи є чинним у частині призначеного обвинуваченій покарання вирок Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року, в результаті чого не врахував те, що 15 червня 2026 року Харківським апеляційним судом зазначений вирок у частині призначеного ОСОБА_13 покарання було скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_13 покарання за ч.5 ст.190 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла.

Оскільки на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення існував вирок Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року, який, до того ж, у день його ухвалення (15 червня 2026 року) набрав законної сили, то Шевченківський районний суд м. Полтава під час застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням за попереднім вироком, у ході визначення більш суворого покарання мав виходити із виду й розміру покарання, призначеного ОСОБА_13 саме за вироком Харківського апеляційним судом від 15 червня 2026 року, й застосувати його як більш суворе покарання при призначенні обвинуваченій заходу примусу за сукупністю кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене за попереднім вироком за окреме кримінальне правопорушення. Суд також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання в новому вироку. У даному випадку діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч.4 ст.70 КК України.

Але місцевий суд усупереч викладеному вище при застосуванні положень ч.4 ст.70 КК України безпідставно не призначив ОСОБА_21 додаткове покарання у вигляді конфіскації всього майна, яке її власністю, крім житла, що було призначене обвинуваченій за попереднім вироком (вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року).

Отже, місцевим судом закон України про кримінальну відповідальність (ч.4 ст.70 КК України) застосовано неправильно (не застосовано закон, який підлягав застосуванню), через це оскаржуваний вирок у частині призначення обвинуваченій остаточного покарання належить скасувати й ухвалити в цій частині новий вирок, яким на підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року, призначити ОСОБА_13 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла.

Саме таке покарання буде законним і та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_13 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції не зарахував у строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_13 за правилами ч.4 ст.70 КК України, покарання, відбуте нею за попереднім вироком Київського районного суду м. Харків від 16 березня 2026 року, який 15 червня 2026 року скасовано Харківським апеляційним судом, слід зазначити наступне.

У вироку Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року строк призначеного ОСОБА_13 покарання ухвалено обчислювати з 15 червня 2026 року, на підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано обвинуваченій у строк покарання строк її попереднього ув`язнення із 16 жовтня 2025 року до 14 червня 2026 року з розрахунку день за день (т.2 а.п.219-226).

У кримінальному провадженні, що є предметом апеляційного розгляду, вироком Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року на підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_13 зараховано в строк покарання строк її попереднього ув`язнення з 28 червня 2022 року до 04 липня 2022 року та ухвалено строк остаточно призначеного їй покарання (із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України) обчислювати з 16 жовтня 2025 року.

Таким чином, прийняті місцевим судом у оскаржуваному вироку рішення про: зарахування ОСОБА_13 в строк покарання строку її попереднього ув`язнення з 28 червня 2022 року до 04 липня 2022 року; обчислення обвинуваченій строку остаточного призначеного їй покарання за правилами ч.4 ст.70 КК України з 16 жовтня 2025 року, передбачають врахування всіх відповідних періодів ізоляції ОСОБА_13 від суспільства під час перебування під вартою та відбуття покарання в кримінальних провадженнях, в межах яких ухвалено оскаржуваний вирок і попередній вирок (вирок Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року), а тому суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх і виправданих підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку в цій частині.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року в частині призначення ОСОБА_11 остаточного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_11 засудженою за ч.2 ст.190 КК України (в редакції станом на 2019 рік) до покарання, призначеного судом першої інстанції, на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Полтава від 06 липня 2026 року, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Харківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року, призначити ОСОБА_11 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла.

В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, засудженою, яка перебуває під вартою - у той же строк з дня вручення їй копії вироку апеляційного суду.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_5