Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №931/227/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 931/227/25 Головуючий у 1 інстанції: Кідиба Т. О.

Провадження № 22-ц/802/970/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника відповідача Товта С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом.

Покликалася на те, що 31 жовтня 2024 року, рухаючись по автодорозі сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», на вул. Луцькій в селі Війниця Володимирського району Волинської області водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснював перетин проїзної частини на неосвітленій ділянці справа наліво відносно руху автомобіля. У результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер у кареті швидкої допомоги.

За фактом ДТП Слідчим управлінням ГУНП у Волинській області 01 листопада 2024 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024030000000462 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. У вказаному кримінальному провадженні триває досудове розслідування.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Skoda Octavia», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача — ПАТ «СГ «ТАС», відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №222925540.

Крім того позивач вказувала, що потерпілим у ДТП був її син, на утриманні якого вона перебувала як особа пенсійного віку, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду і не здатна до самообслуговування довічно.

У зв`язку з втратою годувальника позивач ОСОБА_5 просила суд стягнути з відповідача АТ «СГ «ТАС» на свою користь 272000 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, 48 000 грн за завдану їй моральну шкоду та 15 000 грн понесених судових витратза надання професійної правничої допомоги.

Під час розгляду справи ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 09 липня 2025 року провадження цій у справі в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 48 000 грн було закрито у зв`язку зі смертю позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Провадження в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, було зупинено судом до залучення правонаступника. Ухвалою цього ж суду від 14 січня 2026 року до участі у справі було залучено правонаступника — ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ПАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 : 272000 грн страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника; 15 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ПАТ «СГ «ТАС» на користь держави судовий збір в сумі 2176 грн.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, відповідач ПАТ «СГ «ТАС» подав апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з невідповідністю зроблених ним висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, оскільки право на отримання страхової виплати за шкоду завдану смертю годувальника не спадкується.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 — ОСОБА_6 , вважаючи, що твердження викладені в апеляційній скарзі ПАТ «СГ «ТАС» про незаконність рішення суду є помилковими, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, оскільки страховиком цивільно-правової відповідальності водія є відповідач, шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, ОСОБА_2 як непрацездатна мати загиблого мала право на це відшкодування на умовах визначених чинним законодавством України, а після її смерті відповідне право в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_1 , залученої до участі у справі в порядку процесуального правонаступництва.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що 31 жовтня 2024 року на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» по вул. Луцькій в с. Війниця Володимирського району Волинської області водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер від отриманих тілесних ушкоджень. За фактом ДТП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024030000000462 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Skoda Octavia», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СГ «ТАС» за полісом №222925540.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що потерпілий у ДТП ОСОБА_4 був сином ОСОБА_2 , проживав разом з нею, здійснював постійний догляд за останньою у зв`язку з її похилим віком та станом здоров`я, був працевлаштований і мав можливість її утримувати. Факт родинних відносин та перебування на утриманні підтверджено приєднаними до матеріалів справи свідоцтвами про народження, про розірвання та укладення шлюбу, пенсійним посвідченням, висновком ЛКК, медичними документами, довідками про реєстрацію місця проживання, актом про засвідчення факту перебування на утриманні та довідкою про доходи загиблого.

Крім того встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач у даній справі ОСОБА_2 померла. Ухвалою суду Локачинського районного суду Волинської області від 14 січня 2026 року до участі у даній справі, як правонаступника було залучено її дочку ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

За правилами ст. 5 цього Закону Страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Згідно ст. 25 цього ж Закону страхова (регламентна) виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть потерпілої фізичної особи настала протягом одного року з дня дорожньо-транспортної пригоди та є прямим її наслідком.

Страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у разі смерті потерпілої фізичної особи здійснює страхову (регламентну) виплату у зв`язку із втратою годувальника кожній особі, яка відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та з урахуванням положень Сімейного кодексу України має право на таке відшкодування, у розмірі, що розраховується відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Страхова (регламентна) виплата у зв`язку із втратою годувальника кожній особі, яка має право на таку виплату, здійснюється у формі ануїтету - рівномірними послідовними щомісячними виплатами, якщо іншу періодичність виплат не узгоджено особою, яка має право на таку страхову (регламентну) виплату, і страховиком (МТСБУ), протягом дії такого права та не підлягає подальшому перерахунку.

Загальний мінімальний розмір страхової (регламентної) виплати особам, які перебували на утриманні одного померлого, за весь період її отримання не може становити менше 36 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку.

Страхова виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом третім цієї частини, за письмовими зверненнями осіб, які мають право на отримання відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, здійснюється одноразово.

Зі змісту вказаної норми закону слідує те, що дана норма закону чітко встановлює перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди.

Зокрема встановлено, інші непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого, - мають право на відшкодування шкоди по втраті годувальника протягом п`яти років після смерті потерпілого. Основними доказами на отримання такого відшкодування є документ, яким встановлено непрацездатність особи, а також документ яким встановлено, що вказана особа була на утриманні потерпілого.

Як вірно встановлено судом першої інстанції факт родинних відносин між загиблим ОСОБА_4 та його матір`ю позивачем ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про розірвання шлюбу ОСОБА_7 , свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , з яких вбачається також зміна прізвища ОСОБА_7 на ОСОБА_8 та на ОСОБА_2 (а.с. 23, 24).

Крім того з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні в загиблого ОСОБА_4 , зокрема це підтверджується актом про засвідчення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні свого сина - ОСОБА_4 , що посвідчений печаткою старости ст.о. Війниця ОСОБА_9 .

Також встановлено, що первісний позивач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла і єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину є її дочка ОСОБА_1 .

У частині першій статті 1229 ЦК України передбачено, що страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що спірні правовідносини за даним позовом в частині відшкодування страхової виплати (страхового відшкодування) допускають правонаступництво.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 надала всі необхідні документи, які підтверджують її право на спадщину після смерті матері ОСОБА_2 право, що свідчить про наявність у неї права на отримання вищезазначеного страхового відшкодування.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та встановивши зазначені вище обставини справи і дослідивши наявні у справі докази, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді