Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №161/25730/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/25730/25 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.

Провадження № 22-ц/802/1110/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Трикош Н. І.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника третьої особи – Велимчаниці І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з відповідачем ОСОБА_3 він познайомився у 1989 році під час спільної роботи в РМК «Волиньоблспоживспілки». Після створення ним приватного підприємства «Ян-Ті-С» відповідач працювала і продовжує працювати бухгалтером на цьому підприємстві.

Приблизно з кінця 2012 року їхні відносини набули характеру особистих, а з березня 2013 року вони почали проживати разом як чоловік та жінка. Спочатку проживали у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а з 2015 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначав, що з відповідачем вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, разом придбавали рухоме та нерухоме майно, здійснювали витрати на потреби сім`ї, а відповідач здійснювала догляд за ним під час погіршення стану здоров`я.

З 01 березня 2013 року по 15 травня 2024 року вони постійно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільно користувалися майном, разом несли витрати на утримання сім`ї, забезпечення побутових потреб, придбання майна та ведення спільного господарства.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з 01 березня 2013 року до 15 травня 2024 року включно.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2026 року ОСОБА_4 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що він надав чіткі пояснення з приводу всіх обставин, подій та фактів, які мали місце при їх з ОСОБА_3 спільному проживанні однією сім`єю і на які він посилався як на обґрунтування позовних вимог, вказуючи конкретні місця спільного проживання з нею, початком якого є березень 2013 року. Відносини з ОСОБА_3 протягом тривалого часу проживання однією сім`єю є таким як відносини між чоловіком і дружиною та ґрунтувались на повній довірі і взаєморозумінні. Вони як чоловік і дружина ведуть спільне господарство та мають спільний бюджет. ОСОБА_3 як дружина постійно з ним проживає в одній квартирі і виконує всі обв`язки щодо ведення домашнього господарства: приготування їжі, прибирання в квартирі, прання білизни, обробітку городу та вирішує інші побутові питання. Джерелом доходів їх сім`ї є спільно зароблені кошти. Крім того, він і його дружина ОСОБА_3 набували майно у власність за спільні кошти і за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, що є їх спільною сумісною власністю подружжя. Вказані обставини також підтверджуються показаннями допитаних судом свідків, які він не взяв до уваги. Суд помилково дійшов висновку про відсутність спору між сторонами у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові у цій справі. Як правильно встановлено судом, між сторонами фактично відсутній спір, а позивач перед відповідачем не ставив жодної позовної вимоги на захист свого права. Надані позивачем докази у сукупності підтверджують існування між сторонами особистих відносин та взаємної підтримки, однак не доводять належним чином наявності всіх обов`язкових ознак сім`ї у розумінні ст. 3 СК України, а саме: ведення спільного господарства, формування спільного бюджету, спільного набуття майна та існування взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Крім того, факт відсутності шлюбних відносин та спільного проживання однією сім`єю між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у визначений період є преюдиційно встановленим судовим рішенням у справі №161/21761/24, що набрало законної сили.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, а також представника третьої особи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 січня 1996 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано 28 лютого 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

15 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Судом також встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № 161/21761/24, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Хоча у вказаній справі склад учасників є відмінним від складу учасників у справі, що переглядається, проте обставини щодо наявності чи відсутності шлюбних відносин і ведення спільного господарства між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спірний період вже були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах зазначав, що з березня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 склалися фактичні сімейні відносини, вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом придбавали майно, здійснювали витрати на потреби сім`ї, підтримували один одного та фактично виконували права й обов`язки подружжя.

На підтвердження обставин спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та існування відносин, притаманних подружжю, позивач надав: фотоматеріали, запрошення на весілля, копії санаторно-курортних книжок, медичну декларацію, договір купівлі-продажу транспортного засобу, медичні документи, довідки форми ОК-5 та ОК-7 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , акт про фактичне місце проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , складений 09 грудня 2025 року, а також поштову кореспонденцію на ім`я ОСОБА_3 за вказаною адресою за 2025 рік.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат, спільний бюджет, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню, це: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки.

Верховний Суд у своїй постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17 зазначив, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово- експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведене вище повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц також наголошувала, що періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст. 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Крім того, факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі №543/563/22).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У справі, що переглядається, відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сукупність наданих позивачем доказів підтверджують наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 особистих відносин та взаємної підтримки, однак не доводять належним чином наявності всіх обов`язкових ознак сім`ї у розумінні ст. 3 СК України, а саме ведення спільного господарства, формування спільного бюджету, спільного набуття майна та існування взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Показаннями допитаних судом свідків підтверджується, що сторони проживали разом, підтримували близькі стосунки, їздили разом на відпочинок, ОСОБА_3 допомагала ОСОБА_1 під час хвороби. Проте, періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст. 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. При цьому факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів. Позивачем не доведено факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, що не може свідчити про те, що між ним та відповідачем склалися та мали місце відносини, які притаманні подружжю. Більше того, позивач під час розгляду справи у суді першої інстанції особисто підтвердив, що його права не є порушеними, не визнавалися чи оспорювалися відповідачем ОСОБА_3 . При цьому остання фактично визнавала позовні вимоги та не заперечувала проти встановлення факту проживання однією сім`єю, що саме по собі не є безумовною підставою для їх задоволення згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України. Водночас на підставі сукупності наявних доказів, оцінених судом та преюдиційного рішення у справі №161/21761/24, що набрало законної сили, та яким не встановлено факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін у спірний період, тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій справі.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в позові ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Обставини, на які посилався позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: