Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №761/10928/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10928/25

Провадження № 2/761/1880/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участю секретаря Гончаренка Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 212 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позов мотивований тим, що 04 червня 2024 було проведено обстеження Позивача лікарем ОСОБА_2 в його медичному кабінеті за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 133а, та взято забір матеріалів на проведення досліджень в медичній лабораторії МедЛаб.

05 червня 2024 року з електронної адреси медичної лабораторії МедЛаб прийшли результати аналізів, згідно з якими в Пацієнта виявлено наявність вище норми двох патогенів - Gardnerella vaginalis, та Ureplasma parvum. Позивач вказує, що після отримання результатів аналізів відповідач переконував швидше почати лікування, на пропозиції позивача здати аналізи в іншій медичній лабораторії реагував агресивно, та переконував, що Медична лабораторія МедЛаб найкраща, та стверджував, що найточніший результат, коли забір аналізів здійснює лікар, а не санітарка на відділенні лабораторії. Позивачем було сплачено 11 000,00 грн., в якості передоплати за курс лікування. Проте, не розділяючи думку Лікаря щодо коректності результатів аналізів, позивач вирішив повторно здати аналізи.

08 червня 2024 року звернувшись в медичну лабораторію Діла, позивач отримав результат, який не підтверджує наявність патогенів. Звернувшись до відповідача з вказаним результатом, останній повідомив, що не довіряє вищевказаній медичній лабораторії та порекомендував звернутися до іншої.

12 червня 2024 року позивач здав аналізи в Неолаб та додатково в центральній медичній лабораторії МедЛаб, які засвідчили відсутність патогенів виявлених в першому аналізі медичної лабораторії МедЛаб, на яких наполягав відповідач.

Позивач вказує, що після того, як результати аналізів, на підставі яких Лікар поспішав почати лікування, були спростовані трьома аналогічними результатами з інших медичних лабораторій, сторони погодили повернення сплачених Пацієнтом коштів на лікування та відшкодування Лікарем витрат Пацієнта на аналізи.

Проте, станом на сьогодні відповідачем повернуто лише 11 000,00 грн. (передоплата за лікування). Відповідач визнав, що маніпулював результатами аналізів МедЛаб (впливав на спотворення результатів) для того, щоб ввести в оману, провести лікування і заробити, а також зобов`язався компенсувати 12 000,00 грн, проте не компенсував, як було зазначено вище.

Щодо моральної шкоди зазначив, що спричинені моральні страждання призвели до негативних змін у житті Позивача. Останній часто має негативні спогади та тривогу, а виявлені Відповідачем патогени - Gardnerella vaginalis, та Ureplasma parvum, стали підставою напружених стосунків і виникнення недовіри зі сторони дружини Позивача. Моральні страждання також спричинені необхідністю відстоювати свої права, і додатковими витратами на відновлення порушених прав. Враховуючи вищезазначене, Позивач вбачає необхідним відшкодуванням завданої моральної шкоди - грошову компенсацію у розмірі 200 000, 00 грн.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 року справу передано судді Юзьковій О.Л.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 14.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На підставі розпорядження № 01-08-584 від 09.03.2026 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 761/10928/25 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 року матеріали позову передані на розгляд судді Романишеній І.П.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.03.2026р. цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання, яке в подальшому було відкладено.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Подав заяву, згідно якої просив розглянути справу за відсутності сторони позивача, зазначивши, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує та позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повістки рекомендованим листом, проте на адресу суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання», правом подачі відзиву не скористався.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справи, які встановлені судом.

ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з метою обстеження.

Відповідно до результатів лабораторних досліджень від 04.06.2024 року у медичній лабораторії "МЕД ЛАБ" у ОСОБА_1 виявлено наявність вище норми двох патогенів - "Gardnerella vaginalis", та "Ureplasma parvum".

Не розділяючи думку відповідача щодо коректності результатів аналізів, позивач вирішив повторно здати аналізи.

Згідно результатів досліджень у медичних лабораторіях "ДІЛА", "НеоЛаб", та "МедЛаб" патогенів - "Gardnerella vaginalis", та "Ureplasma parvum" не виявлено.

Позивач звернувся до відповідача з проханням про повернення грошових коштів у розмірі 11 000,00 грн., які були сплачені за лікування. Відповідач вказані кошти відшкодував.

Надалі позивач звернувся до відповідача з претензією щодо відшкодування витрат у розмірі 12 000,00 грн, понесених у зв`язку зі здачею аналізів.

Відповідно до квитанцій, які містяться у матеріалах справи, позивачем понесено витрати у загальному розмірі 3 932,00 грн.

Згідно розписки відповідача, останній визнав свою вину щодо маніпулювання результатами аналізу та обіцяв компенсувати витрати у розмірі 12 000 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до частин першої, шостої статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров`я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Тобто частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, особу, відповідальну за моральну шкоду, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди, зокрема наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14 (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу.

У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії (бездіяльність), які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 для надання йому медичних послуг з проведення досліджень на наявність патогенів.

Відповідно до результатів лабораторних досліджень від 04.06.2024 року у медичній лабораторії "МЕД ЛАБ" у ОСОБА_1 виявлено наявність вище норми двох патогенів - "Gardnerella vaginalis", та "Ureplasma parvum".

Однак, не розділяючи думку відповідача щодо коректності результатів аналізів, позивач вирішив повторно здати аналізи. Згідно результатів досліджень у медичних лабораторіях "ДІЛА", "НеоЛаб", та "МедЛаб" патогенів - "Gardnerella vaginalis", та "Ureplasma parvum" не виявлено.

Предметом даного спору є відшкодування матеріальної шкоди та компенсація моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг.

Медична послуга - це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров`я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, у результаті чого у дію вступатиме механізм делікту.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до статті 33 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря. (стаття 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року в справі № 584/947/20).

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , з метою отримання медичної послуги - проведення дослідження та, відповідно очікував отримати від відповідача об`єктивні результати дослідження та в подальшому отримати якісне лікування. Натомість, позивачу було видано результати дослідження, в якому зазначено діагноз, який не відповідав фактичним даним, що призвело до витрат, а також моральних страждань. Відтак відповідачем неналежним чином виконані свої обов`язки щодо надання якісних медичних послуг позивачу, що відповідно є підставою для стягнення матеріальної і моральної шкоди.

Враховуючи наявні в матеріалах справи квитанції, пов`язані з необхідністю повторного обстеження стану здоров`я та розписки, з якої вбачається, що відповідач визнав свою вину щодо маніпулювання результатами аналізу та взяв на себе зобов`язання компенсувати позивачу понесені витрати, а також встановлені судом обставини неналежного надання медичних послуг та причинний зв`язок між діями відповідача і необхідністю понесення позивачем додаткових витрат, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено вище, ч.1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 635/6868/16-ц.

Окрім цього, при розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди, що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.

Позивач, звернувшись до відповідача з очікуванням отримати професійну медичну допомогу, отримав інформацію про наявність у нього патогенів Gardnerella vaginalis та Ureaplasma parvum, яка в подальшому не знайшла підтвердження за результатами повторних лабораторних досліджень.

Отримання такої інформації об`єктивно могло спричинити у позивача істотні душевні переживання, тривогу за стан власного здоров`я, сумніви щодо подальшого лікування та необхідність самостійної перевірки отриманих від лікаря відомостей.

Таким чином, між неправомірною поведінкою відповідача та моральними стражданнями позивача наявний необхідний причинно-наслідковий зв`язок.

Отже, встановивши, що позивачу спричинена моральна шкода, яка призвела до негативних змін у житті позивача, виявлені відповідачем патогени стали підставою для напружних стосунків та недовіри зі сторони дружини, а також зверненням до суду для захисту своїх прав, суд приходить до висновку, що виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди за вище вказаних обставин в розмірі 100 000,00 грн є необхідним та достатнім.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною відповідача не надано обґрунтованих доказів, які б спростовували докази позивача.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 12 000,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову визначається у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. (п. 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом, позивач зазначив ціну позову - 212 000,00 грн.

Отже, з урахуванням ціни позову судовий збір становить 1 696,00 грн. (2 120,00 * 0,8).

Однак, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 391,36 грн., тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд роз`яснює позивачу його право звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1 695,36 грн. (3 391,36 - 1 696, 00 грн.) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір".

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 896,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 12 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 896,00 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 24.08.2026 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА