Вирок від 06 вересня 2026 р. у справі №132/1794/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1794/26

Провадження №1-кп/132/362/26

Вирок

Іменем України

07 вересня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020220000044 від 03 лютого 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Корделівка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який обліковується у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, солдата, судимого 20 червня 2022 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.162 КК України (номер справи 132/1066/22, номер провадження 1-кп/132/242/22), із врахуванням ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 05 вересня 2023 року, якою було скасоване звільнення від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 (два) роки на підставі ст.75 КК України, до відбування покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі, звільненого 15 травня 2025 року умовно-достроково згідно ухвали Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року, із невідбутим строком покарання – 1 (один) рік 4 (чотири) місця 21 (двадцять один) день, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурорів – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_9 , будучи судимим 20 червня 2022 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.162 КК України (номер справи 132/1066/22, номер провадження 1-кп/132/242/22), із врахуванням ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 05 вересня 2023 року, якою було скасоване звільнення від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 (два) роки на підставі ст.75 КК України, до відбування покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі, та звільненим 15 травня 2025 року умовно-достроково згідно ухвали Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2025 року, із невідбутим строком покарання – 1 (один) рік 4 (чотири) місця 21 (двадцять один) день, на шлях виправлення не став та скоїв нові кримінальні правопорушення в період умовно-дострокового звільнення, за наступних обставин. Так, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдатом, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, діючи всупереч інтересам служби та вимог статей 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з прямим умислом, із особистих мотивів, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, 08 червня 2025 року (точного часу органом досудового розслідування не встановлено, однак не пізніше 21год.00хв.), без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, яка дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_2 , внаслідок чого ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 26 лютого 2026 року, а саме до моменту прибуття до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. За час відсутності у військовій частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, солдат ОСОБА_9 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами зазначеної військової частині, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Він же, 28 лютого 2026 року (точного часу органом досудового розслідування не встановлено, однак не пізніше 10год.00хв.), будучи включеним до списку тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, діючи повторно, з прямим умислом, із особистих мотивів, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, самовільно залишив розташування базового табору військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, із дислокацією у АДРЕСА_1 , внаслідок чого ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 20 травня 2026 року, а саме до моменту його затримання в порядку ст.615 КПК України працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області. За час відсутності у військовій частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, солдат ОСОБА_9 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами зазначеної військової частині, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю, підтвердивши, що дійсно двічі, за обставин, які наведені в обвинувальному акті, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, самовільно залишав відповідні військові частини, та проводив час на власний розсуд. При цьому, обов`язки військової служби не виконував усвідомлено, без поважних причин, розуміючи, що вчиняє протизаконно.

Не дивлячись на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_9 своєї вини в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, його вина в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України, повністю доведена безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами:

військовим квитком серії НОМЕР_3 , виданим 20.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого військовозобов`язаний ОСОБА_9 призваний 20.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період;

витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України полковника ОСОБА_10 від 21.05.2025 року № 143, згідно якого, солдата ОСОБА_9 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, зараховано на котлове забезпечення з 22.05.2025 року та призначено курсантом навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України;

рапортом т.в.о.командира навчальної роти - старшого викладача школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України старшого лейтенанта ОСОБА_11 від 08.06.2025 року, згідно якого, 08.06.2025 року о 21год.00хв. в ході проведення вечірньої перевірки наявності особового складу підрозділу, який розташовано в районі територіальної громади села Веселинове Миколаївської області, виявлено відсутність солдата ОСОБА_9 , курсанта навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Першочергові заходи щодо встановлення місцезнаходження солдата ОСОБА_9 не надали результатів, телефон вимкнений;

витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України полковника ОСОБА_10 від 08.06.2025 року № 161, згідно якого, солдата ОСОБА_9 , курсанта навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, знято з котлового забезпечення з 09.06.2025 року, у зв`язку із самовільним залишенням військової частини;

витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) Міністерства оборони України полковника ОСОБА_10 від 09.06.2025 року № 1145, згідно якого, призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_9 , курсантом навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 ;

витягом із наказу т.в.о.командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України полковника ОСОБА_12 від 18.06.2025 року № 172, згідно якого, солдата ОСОБА_9 , курсанта навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, звільнено з 18.06.2025 року від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України;

актом проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України солдатом ОСОБА_9 , затвердженим 09.07.2025 року командиром військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України полковником ОСОБА_13 , згідно висновків якого встановлено, що солдат ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем по мобілізації, в період з 21год.00хв. 08.06.2025 року по теперішній час, без поважних причин, самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (тимчасове розташування підрозділу поблизу села Веселинове Миколаївської області), та ухилився від проходження військової служби в умовах воєнного стану;

листом-довідкою завідувача поліклінічного відділення з денним стаціонаром КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради ОСОБА_14 від 04.02.2026 року № 01-2-26/260, згідно якої, ОСОБА_9 в період з 08.06.2025 року по 04.02.2026 року на лікування в закладі охорони здоров`я не перебував, за медичною психіатричною, неврологічною, нейрохірургічною та наркологічною допомогою не звертався;

листом-довідкою директора КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_15 від 04.02.2026 року № 04-152, згідно якої, ОСОБА_9 в період часу з 08.06.2025 року по теперішній час за медичною допомогою до закладу охорони здоров`я не звертався;

листом-довідкою директора КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І.Пирогова» Вінницької обласної ради ОСОБА_16 від 10.02.2026 року № 01.01.-25/592, згідно якої, ОСОБА_9 в період з 08.06.2025 року по теперішній час за медичною допомогою в лікарню не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував;

листом-довідкою начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Міністерства оборони України полковника медичної служби ОСОБА_17 від 12.02.2026 року № 549/2508, згідно якої, військовослужбовець ОСОБА_9 у період з 08.06.2025 року по теперішній час на стаціонарному та амбулаторному лікування у центрі не перебував;

письмовою згодою т.в.о.командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України лейтенанта ОСОБА_18 від 26.02.2026 року № 11099, згідно якої надано згоду на проходження ОСОБА_9 військової служби на вакантній посаді у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України;

витягом із наказу т.в.о.командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України лейтенанта ОСОБА_18 від 26.02.2026 року № 64, згідно якого, солдата ОСОБА_9 визнано таким, що прибув, включено до списку тимчасово прибулого особового складу;

рапортом командира роти резерву сержантського (старшинського) складу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України лейтенанта ОСОБА_19 від 28.02.2026 року, згідно якого, 28.02.2026 року о 10год.00хв. у місці тимчасового розташування роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 ), під час контрольної перевірки особового складу виявлено відсутність новоприбулого тимчасово прикомандированого солдата ОСОБА_9 . Пошукові заходи результатів не дали;

витягом із наказу т.в.о.командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України підполковника ОСОБА_20 від 28.02.2026 року № 66, згідно якого, солдата ОСОБА_9 , який обліковуються у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України як тимчасово прибулий, з 28.02.2026 року визнано таким, що самовільно залишив розташування цієї військової частини, призупинено продовольче забезпечення з 01.03.2026 року;

протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складеним 20.05.2026 року заступником начальника СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_21 , згідно якого, військовослужбовець ОСОБА_9 був затриманий 20.05.2026 року о 17год.30хв. в порядку ст.615 КПК України.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Положеннями статті 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними та допустимими, такими, що не протирічать один одному, приймає їх та приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України.

Від допиту свідків обвинувачення: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , прокурор відмовився з огляду на позицію ОСОБА_9 , який не оспорював обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України, та повністю визнав свою вину у вчинені зазначених кримінальних правопорушень. З цієї ж самої підстави, обвинувачений та його захисник підтримали позицію прокурора та вважали недоцільним виклик та допит вищезазначених свідків, а тому на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області, постановленій у протокольній формі та зафіксованій у відповідному журналі судового засідання, дана відмова прокурора прийнята судом та визнано недоцільним допит свідків обвинувачення: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 під час розгляду даного кримінального провадження.

Згідно статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.5 ст.407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд відповідно до вимог статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також виходить із того, що покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

ОСОБА_9 вчинив два умисні кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України, а саме самовільно залишив військову частину (місце служби), тривалість кожного з яких перевищила три доби, будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, при цьому друге кримінальне правопорушення вчинено повторно.

Кримінальні правопорушення відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів.

Суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, які посягають на встановлений порядок несення або проходження військової служби та в умовах воєнного стану створюють підвищену небезпеку для належного функціонування військових формувань і виконання ними завдань за призначенням.

При цьому суд бере до уваги тривалість кожного періоду самовільної відсутності. Перше кримінальне правопорушення тривало з 08 червня 2025 року до 26 лютого 2026 року, тобто протягом значного проміжку часу. Після прибуття до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - ОСОБА_9 знову 28 лютого 2026 року самовільно залишив місце служби та перебував відсутнім до 20 травня 2026 року. Таким чином, після припинення першого періоду самовільної відсутності обвинувачений, маючи реальну можливість продовжити проходження військової служби, через короткий проміжок часу повторно вчинив аналогічне кримінальне правопорушення.

Суд також враховує, що обидва кримінальні правопорушення вчинені умисно, без дозволу відповідного командира та без поважних причин, що свідчить про стійке нехтування обвинуваченим установленим порядком проходження військової служби.

З матеріалів кримінального провадження № 12026020220000044 від 03.02.2026 року слідує, що ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Корделівка Калинівського району Вінницької області, є громадянином України, має загальну середню освіту, неодружений, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який обліковується у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, має військове звання «солдат», проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно медичної характеристики начальника медичної служби – начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України майора медичної служби ОСОБА_24 від 21.01.2026 року, та листа-довідки директора КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_15 від 04.02.2026 року № 04-150, ОСОБА_9 має задовільний стан здоров`я, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

За службовою характеристикою начальника школи базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України підполковника ОСОБА_25 , військовослужбовець ОСОБА_9 характеризується з негативної сторони. В довідці-характеристиці старости Черепашинецького старостинського округу Калинівської міської ради ОСОБА_26 від 09.02.2026 року № 10-21-16/28 зазначено про відсутність компрометуючих матеріалів відносно ОСОБА_9 .

Відповідно до відомостей інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 04.02.2026 року, ОСОБА_9 був засуджений 20 червня 2022 року вироком Калинівського районного суду Вінницької області у справі № 132/1066/22 (провадження № 1-кп/132/242/22) за ч.1 ст.162 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі, із застосуванням ст.75 КК України та звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, з установленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки. Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 05.09.2023 року звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням скасовано, а його направлено для відбування призначеного вироком покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі. Вподальшому, на підставі ухвали Крижопільського районного суду Вінницької області від 07.05.2025 року, ОСОБА_9 звільнено 15.05.2025 року умовно-достроково від подальшого відбування покарання, при цьому невідбута частина покарання становила 1 (один) рік 4 (чотири) місяці 21 (двадцять один) день.

З урахуванням вимог положень статей 66, 67 КК України, роз`яснень щодо застосування його норм, викладених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 156/98/18 (номер провадження 51-9408км18) та рекомендацій, наведених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків:

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 , що визначені статтею 66 КК України, судом не встановлено.

Саме по собі визнання ОСОБА_9 вини та підтвердження ним обставин вчинення кримінальних правопорушень не є безумовною підставою для визнання відповідної обставини такою, що пом`якшує покарання, а інших обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого або позитивно характеризували його поведінку після вчинення кримінальних правопорушень, судом не встановлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_9 , що визначена статтею 67 КК України, є рецидив кримінальних правопорушень.

Так, ОСОБА_9 раніше був засуджений 20 червня 2022 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.162 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України. У подальшому звільнення від відбування покарання з випробуванням було скасовано, а 15 травня 2025 року ОСОБА_9 умовно-достроково звільнено від відбування покарання, при цьому невідбута частина покарання становила 1 (один) рік 4 (чотири) місяці 21 (двадцять один) день.

Попередній злочин, передбачений ч.1 ст.162 КК України, є умисним, а вчинені ОСОБА_9 кримінальні правопорушення за ч.5 ст.407 КК України також є умисними. На час їх вчинення судимість за попереднім вироком не була погашена або знята, у зв`язку з чим наявні передбачені ст.34 КК України підстави для визнання в діях обвинуваченого рецидиву кримінальних правопорушень.

При цьому, повторність самовільного залишення військової частини як ознака складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, окремо як обставина, що обтяжує покарання, судом не враховується відповідно до ч.4 ст.67 КК України.

Частина 5 статті 407 КК України визначає, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Оцінюючи особу обвинуваченого, суд враховує, що ОСОБА_9 є військовослужбовцем, раніше судимий за умисне кримінальне правопорушення, за яке відбував покарання у виді обмеження волі, умовно-достроково звільнений від його відбування, однак протягом невідбутої частини покарання вчинив нові умисні тяжкі злочини.

Суд також враховує, що умовно-дострокове звільнення не сприяло належному виправленню обвинуваченого, оскільки невдовзі після такого звільнення ним було вчинено перше, а згодом і друге кримінальне правопорушення. Зазначена обставина, хоча й не є самостійною обставиною, що обтяжує покарання у розумінні ст.67 КК України, характеризує особу обвинуваченого та свідчить про недостатність попереднього покарання для його виправлення.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливі лише за умови призначення йому покарання у виді позбавлення волі.

Визначаючи розмір покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.5 ст.407 КК України.

Призначення покарання саме в мінімальному розмірі суд вважає достатнім з огляду на те, що, незважаючи на значну тривалість кожного з періодів самовільної відсутності та наявність рецидиву кримінальних правопорушень, ОСОБА_9 визнав свою вину та не заперечував фактичних обставин пред`явленого йому обвинувачення.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, як вбачається із зазначених положень закону, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ч.1 ст.69 КК України), та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст.75 КК України), не застосовується у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану.

З урахуванням цього, звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, або призначення більш м`якого покарання, ніж передбаченого законом на підставі статті 69 КК України, не є можливим.

Як встановлено судом, солдат ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, та проходячи військову службу у відповідних військових частинах, діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив військові частини, і проводив час на власний розсуд до моменту його виявлення (затримання).

Такі дії, в умовах воєнного стану, коли інші військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, є недопустимими, а тому звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням або призначення їм більш м`якого покарання, ніж передбаченого законом, демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.

Таким чином, ОСОБА_9 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк – 5 (п`ять) років, яке він має відбувати реально.

Виходячи з положень частини 1 статті 62 КК України, строк даного покарання не може бути замінений на тримання у дисциплінарному батальйоні.

Частиною 4 статті 52 КК України передбачено, що до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

За положеннями статті 54 КК України, особа, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Порядок призначення покарання, передбаченого статтею 54 КК України, характеризується певними особливостями, зокрема, призначення цього покарання обмежено законом ступенем тяжкості вчиненого злочину, оскільки можливе при засудженні особи лише за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; воно може бути призначене тільки як додаткове покарання; це додаткове покарання не передбачене в жодній із санкцій статей (санкцій частин статей) Особливої частини цього Кодексу і тому в усіх випадках призначається на підставі статті 54 Загальної частини КК. Отже, призначення цього додаткового покарання є правом, а не обов`язком суду, який застосовує його на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного.

Крім того, це покарання є спеціальним і тому застосовується не до будь-якого суб`єкта злочину, а лише до тих, які на момент постановлення вироку мали військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, котрі були присвоєні їм у встановленому законом порядку.

Згідно роз`яснень, наведених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання не зазначається у санкціях норм Особливої частини КК України і застосовується за рішенням суду. Відповідно до ч.2 ст.52 і ст.54 КК України це покарання є додатковим і може бути застосоване судом лише щодо особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку відповідних мотивів. Ті види покарань, які застосовуються як додаткові, крім штрафу і конфіскації майна, можуть призначатися й тоді, коли вони не вказані в санкції закону. В такому разі рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, має містити посилання на статтю Загальної частини КК, якою передбачено умови та порядок застосування цього виду покарання.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням, яке спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засуджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас (постанова Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №820/2501/15).

При цьому, позбавлення військового звання є правом, а не обов`язком суду (ухвала Верховного Суду від 21.11.2023 року у справі № 689/145/23).

Таким чином, позбавлення військового звання є необов`язковим і в розумінні положень ст.54 КК України, є правом суду, а тому суд його не застосовує.

Відповідно до частини четвертої статті 81 КК України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

За підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.

Оскільки кримінальні правопорушення у даній справі ОСОБА_9 вчинив у період умовно-дострокового звільнення, то на підставі ст.ст. 81, 71 КК України, суд до покарання, призначеного за цим вироком, повинен частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2022 року у справі № 132/1066/22 (провадження № 1-кп/132/242/22), та з урахуванням положень ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання за сукупністю вироків.

З урахуванням вищенаведеного, на підставі ст.ст.71, 81 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, необхідно частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2022 року у справі № 132/1066/22 (провадження № 1-кп/132/242/22), та з урахуванням положень ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у вигляді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Визначене даним вироком покарання ОСОБА_9 , на переконання суду, відповідатиме вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, є відповідним вчиненим ним кримінальних правопорушень, а за своїм видом та розміром - необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими військовослужбовцями.

Саме такий захід примусу, на думку суду, відповідає вимогам справедливості при призначенні покарання і відображає співмірність злочину та кари, та здатний внести корективи в соціально-психологічні властивості ОСОБА_9 , нейтралізувати негативні настанови та змусити його додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення про залік досудового тримання під вартою.

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 затриманий 20 травня 2026 року в порядку статті 208 КПК України, та щодо нього на підставі ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_27 від 21 травня 2026 року у справі № 132/1704/26 (номер провадження 1-кс/132/236/26), застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, дія якого на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року, продовжена до 10 вересня 2026 року включно.

З урахуванням цього, на підставі ч.5 ст.72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_9 необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з 20 травня 2026 року по день набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід ОСОБА_9 необхідно залишити тримання під вартою.

Кримінальним правопорушенням матеріальна шкода не завдавалась.

Потерпілі в кримінальному проваджені відсутні, цивільний позов не заявлявся.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення – місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 07 вересня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Відповідно до вимог частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.349, 368, 370, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 81, 71 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2022 року у справі №132/1066/22 (провадження № 1-кп/132/242/22), та з урахуванням положень ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання за сукупністю вироків у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_9 в строк призначеного покарання - строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з 20 травня 2026 року по день набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_9 залишити утримання під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», до вступу вироку в законну силу, після чого його виконати.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя