Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №441/2492/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 441/2492/23

провадження № 61-3555св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дашинич Ольга Богданівна, на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

від 20 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що їй та членам її сім`ї ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_4 (матір), ОСОБА_5 (син) на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

3. Під час оформлення спадщини після смерті матері вона довідалася, що 1/4 частка квартири зареєстрована на праві власності за її братом - відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 20 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

4. Вважає, що укладення цього договору суперечить вимогам закону, оскільки квартира належала співвласникам на праві спільної сумісної власності, частки не виділялися і, відповідно, її батько подарував майно, частка якого у спільній сумісній власності не була виділена.

5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір дарування Р№ 523 від 20 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/4 частку в квартирі

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області, у складі судді Перетятько О. В., від 17 квітня 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування Р№ 523 від 20 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/4 частку в квартирі АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

7. Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування не міг бути укладений, оскільки квартира належала співвласникам на праві спільної сумісної власності, частки не виділялися і, відповідно, дарувальник не мав у власності частки квартири.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

8. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

9. Апеляційний суд виходив із того, що законом не передбачено необхідності надання згоди іншими співвласниками на укладення договору дарування одним із співвласників його частки. При цьому частки кожного із співвласників у спірній квартирі є рівними (по 1/4 частці за кожним). Частка позивачки внаслідок укладення оспорюваного договору не змінилася, а її права як співвласника майна цим договором не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Дашинич О. Б., просить постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року скасувати, залишивши в силі рішення Городоцького районного суду Львівської області від 17 квітня 2025 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. 18 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дашинич О. Б., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 441/2492/23, які у квітні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Вказує, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, які зводились виключно до пропуску позовної давності.

15. Наголошує, що спірна квартира належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, частки не виділялись, дарувальник не мав у власності 1/4 частки квартири, тобто подарував майно, якого сам не мав.

16. Зауважує, що розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

17. Відповідно до свідоцтва про право власності від 29 листопада

2005 року НОМЕР_1 об`єкт нерухомого майна, розташований в

АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.

18. Відповідно до договору дарування від 20 березня 2007 року

ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 .

19. Згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_3 17 квітня 2007 року зареєстровано право власності

на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір дарування Р№ 523, 20 березня 2007 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

20. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

21. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

22. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

23. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

24. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

25. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

26. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

27. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

28. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

29. Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

30. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

31. Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

32. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦПК України).

33. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

34. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі

№ 202/1396/21 звертав увагу, що:

- законодавством не передбачено існування щодо одного об`єкта нерухомого майна двох різних режимів власності (спільної сумісної та спільної часткової власності);

- частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини;

- відсутність рішення суду щодо виділення часток із спільної сумісної власності не змінює автоматичну трансформацію такого режиму, яка відбулася у зв`язку зі смертю одного з співвласників та прийняттям спадщини у відповідній частці.

35. У розглядуваній справі позов ОСОБА_1 спрямований на відновлення становища, яке існувало до укладення договору дарування

від 20 березня 2007 року, тобто фактично відновлення режиму спільної сумісної власності на квартиру, який на думку позивачки був безпідставно припинений внаслідок укладення оспорюваного договору.

36. Водночас за обставин цієї справи відновлення режиму спільної сумісної власності щодо спірної квартири є неможливим.

37. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла одна зі співвласників квартири - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшла, зокрема і її частка у праві власності на квартиру. При цьому позивачка стверджує, що прийняла спадщину після смерті матері. Доводів про те, що частка ОСОБА_4 у праві власності на квартиру є відмінною від 1/4, позовна заява та касаційна скарга не містить.

38. Будучи обізнаною про смерть матері у ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка упродовж понад 14 років не вживала заходів щодо оформлення своїх спадкових прав і звернулась до суду з цим позовом лише у жовтні 2023 року.

39. Крім того, вже під час розгляду справи в суді, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , який був стороною оспорюваного договору дарування.

40. Таким чином, з огляду на вищенаведені висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 202/1396/21, режим спільної сумісної власності щодо квартири трансформувався у режим спільної часткової власності, незалежно від наявності оспорюваного договору.

41. Розмір часток співвласників ОСОБА_1 не оспорює і підстав вважати їх нерівними не наводить. Доводів щодо дефектів волі дарувальника під час укладення оспорюваного договору позовна заява та касаційна скарга не містять.

42. Відповідно до частин першої-другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

43. З огляду на встановлені обставини у конкретній справі, зважаючи на завдання цивільного судочинства, апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову.

44. Аргументи заявниці про вихід апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги, підлягають відхиленню, оскільки для вирішення питання про застосування позовної давності суд зобов`язаний перевірити обґрунтованість позовних вимог.

45. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

46. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

При цьому колегія суддів зауважує, що у справі № 201/1550/18 позивач стверджував, що внаслідок укладення іншими співвласниками договору дарування, за відповідачкою було зареєстроване право власності на всю квартиру, включно з його часткою, тобто наслідком договору дарування стало відчуження належної позивачу частки квартири без його згоди, чим вочевидь були порушені його права.

Тоді як у розглядуваній справі частка ОСОБА_1 унаслідок укладення оспорюваного договору дарування не змінилася та з її власності не вибувала, а позивачка не довела, що оспорюваним правочином, укладеним за 14 років до подання позову, порушені її права чи законні інтереси, які б наразі потребували судового захисту.

47. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті і є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 199/6456/21).

48. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

49. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

50. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

51. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

52. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

53. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дашинич Ольга Богданівна, залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян В. В. Сердюк