Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №917/478/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/478/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Новікова Р.Г.)

від 22.04.2026

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Золотарьова Я.С., судді: Мартинюк С.В., Стефанів Т.В.)

від 18.06.2026

за клопотанням Приватного підприємства "Екобіз"

про забезпечення позову

у справі № 917/478/26

за позовом Приватного підприємства "Екобіз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД"

про стягнення 153 872, 44 грн боргу, 81 998, 81 грн пені, 8 466, 75 грн 3% річних, 31 202, 15 грн інфляційних витрат,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Приватне підприємство «Екобіз» звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента. ЛТД» (далі - ТОВ «Вента. ЛТД», відповідач, заявник) про стягнення суми боргу у розмірі 153 872, 44 грн, пені у розмірі 81 998, 81 грн, 3% річних у розмірі 84 66, 75 грн, інфляційних витрат у розмірі 31 202, 15 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару на підставі договору поставки товару.

1.2. Позивач подав до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просив накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Вента. ЛТД», що обліковуються на всіх рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми позовних вимог - 153 872, 44 грн.

На обґрунтування поданої заяви позивач послався на тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання, відсутність повного розрахунку та вказав про наявність обґрунтованого припущення щодо ризику ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення. Зокрема невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідач є діючим суб`єктом господарювання та вільно розпоряджається грошовими коштами, що створює ризик їх вибуття з-під контролю до моменту набрання рішенням законної сили. Запитуваний захід є співмірним заявленим вимогам та не призведе до повного блокування господарської діяльності відповідача, а лише забезпечить баланс інтересів сторін та реальне виконання можливого рішення суду.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій за результатом розгляду клопотання про забезпечення позову

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Вента. ЛТД", що обліковуються на всіх рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми позовних вимог - 153 872, 44 грн задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Вента. ЛТД", що обліковуються на рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми позовних вимог - 153 872, 44 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі №917/478/26 залишено без змін.

2.2. Застосовуючи заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах, господарські суди виходили з такого, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження ТОВ «Вента. ЛТД» активами (грошовими коштами) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду. При цьому встановлення обставин щодо можливого вибуття майна з власності відповідача, його зменшення або зникнення є застосуванням завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі №917/478/26, ТОВ "Вента. ЛТД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову; скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі №917/478/26, зняти арешт з грошових коштів ТОВ "Вента. ЛТД", що обліковуються на рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального права, а саме - статті 3, 24, 25, 74, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

ТОВ "Вента. ЛТД" у касаційній скарзі наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази, того що відносно відповідача порушена справа про банкрутство; існують інші судові процеси щодо відповідача; відкриті інші виконавчі провадження стосовно відповідача як боржника. Тобто у справі відсутні докази (отримані з загальнодоступних у мережі інтернет та інших джерел), які б могли бути підставою обґрунтованого припущення щодо ризику ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення.

Наведене вище свідчить, що позивачем та судами попередніх інстанцій не доведена необхідність вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі.

Також, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, встановивши недобросовісну поведінку відповідача та обставини виконання сторонами договору, наявності бухгалтерської довідки про товарні залишки тощо.

3.2. Приватне підприємство «Екобіз» 11.08.2026 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 у справі №917/478/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі №917/478/26 за касаційною скаргою ТОВ "Вента. ЛТД" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі №917/478/26, якою вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу, у межах суми позовних вимог.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень при розгляді клопотання про забезпечення позову, Верховний Суд зазначає таке.

5.2. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

5.3. Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення, зокрема суми основного боргу за договором поставки у сумі 153 872, 44 грн.

Отже, позивач звернувся до суду із позовною вимогою майнового характеру.

5.4. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Підсумовуючи вищенаведене, Суд відзначає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача. При цьому такі заходи забезпечення позову мають відповідати принципам розумності, обґрунтованості і адекватності їх застосування.

Тобто, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22, а також у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, від 07.07.2025 у справі №904/659/25, від 02.02.2026 у справі №902/1281/25.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24 та інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад, надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 15.04.2026 у справі №904/1926/23 (904/3629/25)).

5.5. Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів).

5.6. Оцінюючи доводи та мотиви господарських судів з урахуванням наведеного вище нормативно-правового регулювання, колегія суддів вважає, що застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах предмета позову є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими вимогами майнового характеру та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову у частині стягнення коштів.

Суд погоджується з висновками господарських судів про доведеність існування достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, у випадку, якщо позов буде задоволений, можливе утруднення виконання рішення суду у зв`язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача (сторони Договору).

При цьому Суд ураховує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність ризиків утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що вжиті заходи забезпечення позову є неспівмірними до предмета спору, або, що застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах позовних вимог, утруднює або блокує господарську діяльність товариства та відповідно порушує його права або третіх осіб.

Отже, здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування статей 136, 137 ГПК України в межах предмета позову засновані на вірному застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду, що є сталими та послідовними у застосуванні статей 136, 137 ГПК України.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм статей 136, 137 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування даних норм.

Інші доводи касаційної скарги відхиляються Судом як необґрунтовані, адже суд апеляційної інстанції не встановлював будь-яких обставин по суті спору при розгляді апеляційної скарги.

5.7. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 5 цієї постанови.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі №917/478/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко