Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №922/2565/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2565/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ: 14360570) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство фінансів України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ: 00013480)

до 1) Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича( АДРЕСА_1 ; адреса ВПО: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ); 2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса ВПО: АДРЕСА_3 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 )

про стягнення заборгованості

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

20.07.2026 Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича та ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість, яка виникла з кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 69 630,25 грн, заборгованість за процентами у розмірі 9 428,32 грн та заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі 69 630,26 грн, а всього 148 688,83 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачами зобов`язань за кредитним договором №3073606219-КД-2 від 25.07.2023, а також невиконанням поручителем зобов`язань за договором поруки №3073606219-ДП-2/3 від 23.07.2024, у зв`язку з чим після здійснення Міністерством фінансів України гарантійної виплати за Державною гарантією на портфельній основі №13110-05/55 від 05.04.2022 виникли підстави для стягнення відповідної заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2565/26. Вирішено розгляд справи №922/2565/26 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство фінансів України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ: 00013480). Відповідачам відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

28.07.2026 до суду надійшли пояснення представника Міністерства фінансів України Манасяна А.М. (вх.№18362 від 28.07.2026).

У поясненнях представник 3-ї особи зазначив, що зобов`язання відповідачів за кредитним договором були забезпечені державною гарантією, у зв`язку з чим Міністерством фінансів України на вимогу банку сплачено за гарантією 69 630,26 грн. Посилаючись на умови договору гарантії, Порядок № 723 та статтю 17 Бюджетного кодексу України, представник Міністерства фінансів України вказав на виникнення у відповідачів заборгованості перед державою в сумі здійсненої гарантійної виплати та підтримав позовні вимоги банку про її стягнення в порядку регресу в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи пояснення представника Міністерства фінансів України Манасяна А.М. (вх.№18362 від 28.07.2026).

06.08.2026 до суду надійшов відзив представника Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича адвоката Тарасенко Віри Юріївни (вх.№19246 від 06.08.2026) на позовну заяву.

У відзиві представник відповідача-1 зазнзачив, що відповідачі визнають заборгованість за тілом кредиту в розмірі 69 630,25 грн та заборгованість перед державним бюджетом у розмірі 69 630,26 грн, однак просять розстрочити її сплату до 30.12.2028 у зв`язку зі складним фінансовим становищем, спричиненим непогашенням заборгованості їх контрагентами, пошкодженням майна та збитковістю господарської діяльності; водночас заперечують проти стягнення 9 428,32 грн процентів, посилаючись на припинення права кредитодавця на їх нарахування після пред`явлення 26.03.2026 вимоги про дострокове повернення кредиту та на невідповідність заявленого розміру процентів принципам розумності, справедливості й добросовісності.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2026 прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив представника Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича адвоката Тарасенко Віри Юріївни (вх.№19246 від 06.08.2026) на позовну заяву.

10.08.2026 до суду надійшла відповідь на відзив представника Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" адвоката Ляхова О.В. (вх.№19530 від 10.08.2026).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що проценти у розмірі 9 428,32 грн нараховані правомірно до дати зміни строку повернення кредиту (24.04.2026), а доводи відповідачів про припинення нарахування процентів з 26.03.2026 ґрунтуються на неправильному визначенні моменту зміни строку виконання зобов`язання. Крім того, представник позивача заперечує проти розстрочення боргу до 30.12.2028, посилаючись на недоведеність виняткових обставин, необґрунтованість запропонованого графіка та порушення балансу інтересів сторін.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.08.2026 прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відповідь на відзив представника Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" адвоката Ляхова О.В. (вх.№19530 від 10.08.2026).

Разом з цим, всю вищезазначену судову кореспонденцію було надіслано на відомі адреси відповідача-2 - С`єдіної Наталії Григорівні, а саме:

1) на адресу АДРЕСА_2 , зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі, як адреса реєстрації відповідача-2,

2) на адресу 68142, Одеська обл., с. Приморське, вул. Шаганська, 58, зазначену в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, як фактична адреса проживання відповідача-2.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача-2 у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на вищезазначене судом вжито всіх залежних від нього та передбачених процесуальним законом заходів для належного повідомлення відповідачів про розгляд цієї справи та забезпечення реалізації ними процесуальних прав, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачів у цій справі було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач-2 своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на супровідному листі відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідачів про розгляд даної справи, враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

25.07.2023 між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем С`єдіним Романом Борисовичем (позичальник) укладено кредитний договір №3073606219-КД-2 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п.п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Невідновлювальна кредитна лінія (далі — кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів (п. 1.1 договору).

Згідно п. А.2 Договору, ліміт цього договору 460000,00 грн., на наступні цілі: фінансування оборотного капіталу.

Згідно п. А.3 Договору, термін повернення кредиту: 01.07.2026 року.

За користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 22.86% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.2.14.1 цього договору, bank за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 25.86% річних (пп. А.6.1, А.6.2 Договір).

Згідно п. А.8, проценти, встановлені п.п. А.6.1, А.6.2 Договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими. Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до підпункту г) п. 2.3.2 Договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-кого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, банк має право згідно зі ст. 651 ЦК України та ст.188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань за цим договором.

Будь-які повідомлення за цим Договором або у зв`язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті (п. А.11.Договору). Адреса електронної пошти позичальника: NASOS-ODESSA.SRB@UKR.NET (п.А.11.1.Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

Сторонами до Договоруоговору укладено додаток № 1 “Графік платежів”.

Договір та додаток № 1 до нього підписано представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Кредитні кошти в сумі 460000,00 грн. перераховано 26.07.2023 позивачем на рахунок відповідача-1, що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_3 .

25.07.2023 між позивачем та відповідачем-1 укладено додаткову угоду №1 до вказаного Договору (далі - Додаткова угода), згідно якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3 договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку, Програми фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва та умов цієї додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки. За користування кредитом на умовах та в порядку, визначених цією додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку. Базова процентна ставка за кредитом змінювана та становить на дату укладення цієї додаткової угоди розмір 22.86% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 9%; де Індекс UIRD — український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладення цієї додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України. Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір Індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі — дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір Індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

Відповідно п.2.2 Додаткової угоди, у випадку прострочення позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і /або процентів в розмірі та порядку, зазначеному в п.п. 2.3, 2.4., 2.6. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі: в період прострочення з 1- го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення від суми простроченої заборгованості за Кредитом та в розмірі компенсаційної процентної ставки від суми непростроченої заборгованості за кредитом; в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї Додаткової угоди + 5% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та в розмірі базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї Додаткової угоди від суми непростроченої заборгованості за кредитом; в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Згідно п. 2.3. Додаткової угоди позичальник за умови належного виконання положень Порядку та умов Договору за користування кредитом сплачує банку компенсаційні проценти в розмірі 9 відсотків річних.

Згідно п. 2.4 Додаткової угоди, позичальник щомісяця 1 числа місяця, що слідує за звітним місяцем, здійснює сплату процентів за користування кредитом у розмірі, з урахуванням вимог, що зазначені в п.п. 2.1-2.3 цієї Додаткової угоди.

Згідно п. 2.9., у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.3 договору, позичальник зобов`язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї додаткової угоди + 5% річних.

Додаткову угоду підписано представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

23.07.2024 року між банком та позичальником укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору № 3073606219-КД-2 від 25.07.2023 року (далі - Додаткова угода №2).

Відповідно до умов вказаної Додаткової угоди №2, сторони дійшли згоди внести зміни до умов кредитування та викласти правила платності за користування кредитом у новій редакції, згідно з якою позичальник сплачує банку змінювану базову процентну ставку, що на дату укладення цієї Додаткової угоди № 2 становить 17.32% річних та розраховується за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 4%, без встановлення обмежень на її подальший щоквартальний перегляд (п.п. 2, 2.1 Додаткової угоди № 2). Максимальний розмір базової ставки, який може бути застосований за договором, визначено на рівні 23% річних.

Також підпунктом 1 пункту 1 Додаткової угоди № 2 від 23.07.2024 сторони узгодили змінити перелік договорів забезпечення та встановили, що виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором забезпечується договорами поруки, укладеними з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

23.07.2024 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3073606219-ДП-2/3 (далі — Договір поруки), предметом якого є надання солідарного забезпечення за виконання відповідачем-1 у повному обсязі зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023.

Зміст та розмір основного зобов`язання, за яке відповідає поручитель, визначено лімітом кредитування в сумі, що не перевищує 298 944.52 грн, із граничним терміном виконання не пізніше 01.07.2026 року.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору поруки, поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

У п. 2.1.2 Договору поруки погоджено, що кредитор має право звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої цим пунктом письмової вимоги, а поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання позичальником зобов`язання.

Разом з цим, відповідно до підпункту "и" пункту 1 Додаткової угоди №2 позичальник дає згоду на зберігання, передачу, обробку, поширення та використання Міністерством фінансів України банківської таємниці, інформації, що є власністю Позичальника, зокрема про умови Договору.

05.04.2022 між Міністром фінансів України Марченком Сергієм Михайловичем (гарант) та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13110-05/55 (далі — Договір гарантії), відповідно до п.6 якого гарант на умовах цього Договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара (АТ КБ "ПРИВАТБАНК") безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами (у т.ч. відповідачем) своїх грошових зобов`язань перед бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до портфеля.

За частиною третьою статті 17 Бюджетного кодексу України державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов`язань у спосіб, передбачений законом.

Обов`язальною умовою надання державної гарантії на портфельній основі є внесення суб`єктом господарювання — резидентом України плати за надання такої гарантії, а також надання майнового або іншого забезпечення виконання боргових зобов`язань за кредитним договором перед банком-кредитором.

Частиною восьмою статті 17 Бюджетного кодексу України встановлено, що у разі виконання державою гарантійних зобов`язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного бюджету, у суб`єктів господарювання, зобов`язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою в обсязі фактичних витрат державного бюджету, а до держави переходять права кредитора та право вимагати від таких суб`єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб`єктів господарювання перед державою та перед банком-кредитором за кредитами, залученими під державну гарантію на портфельній основі, стягується з таких суб`єктів господарювання банком-кредитором у порядку, встановленому законодавством щодо управління проблемними активами в банках України та відповідним правочином щодо надання державної гарантії на портфельній основі, з подальшим перерахуванням пропорційної частки в рахунок погашення заборгованості перед державою.

Порядок надання державних гарантій на портфельній основі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 723.

Вказаний Порядок визначає механізм відбору банків-кредиторів, умови надання державних гарантій для забезпечення часткового виконання боргових зобов`язань за портфелем кредитів банків-кредиторів, що надаються суб`єктам господарювання мікропідприємництва, малого та/або середнього підприємництва — резидентам України, процедуру виконання гарантом гарантійних зобов`язань, а також врегулювання простроченої заборгованості позичальника за кредитом, за яким гарантом здійснено виплати на вимогу банку-кредитора.

Пунктом 31 Договору гарантії передбачено, що у разі настання гарантійного випадку банк-кредитор надсилає гаранту вимогу, а агенту копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому виник гарантійний випадок.

Відповідно до пункту 35 Договору гарантії, гарант на підставі вимог, отриманих від банку-кредитора, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог сплачує на рахунок банку-кредитора суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місяць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги) за умови одночасного дотримання встановлених вимог.

Пунктом 38 Договору гарантії передбачено, що у разі здійснення гарантом виплати суми сплати за гарантією за будь-яким проблемним кредитом банк-кредитор зобов`язується відобразити в обліку (позабалансовий рахунок 9819) виникнення заборгованості позичальника перед бюджетом на суму здійсненої Гарантом виплати суми сплати за гарантією та застосувати інструменти врегулювання заборгованості.

Відповідно до пункту 39 Договору гарантії, з метою реалізації зворотної вимоги (регресу) гаранта до позичальника та на виконання статті 17 Бюджетного кодексу України, банк-кредитор, виступаючи на підставі Порядку та Договору гарантії, зобов`язується здійснювати заходи щодо стягнення суми, сплаченої гарантом, з усіма процесуальними правами, що надаються позивачу.

Пунктом 40 Договору гарантії передбачено, що кошти, отримані внаслідок застосування інструментів врегулювання заборгованості за проблемним кредитом, перераховуються на рахунок гаранта в сумі, пропорційній ставці індивідуальної гарантії за таким проблемним кредитом, та зараховуються Гарантом насамперед у рахунок погашення простроченої заборгованості перед бюджетом, у зв`язку з чим банк-кредитор робить відповідний бухгалтерський запис та зменшує заборгованість позичальника перед державним бюджетом.

Відповідно до п. 43 Договору про надання державної гарантії на портфельній основі №13110-05/55 від 05.04.2022 робота зі стягнення з позичальника простроченої заборгованості перед державою проводиться банком-кредитором на підставі Порядку, ст. 17 Бюджетного кодексу України та цього договору відповідно до внутрішніх правил та процедур банку-кредитора.

Відповідно до п. 2.12 Додаткової угоди від 25.07.2023 позичальник визнає та підтверджує, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості.

Згідно п. 2.13 Додаткової угоди грошові кошти, отримані від звернення стягнення щодо забезпечення або в результаті інших заходів щодо стягнення з позичальника простроченої заборгованості, направляються, в тому числі в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених гарантом сум сплати за гарантією.

Враховуючи викладене, сторони врегулювали правовідносини щодо стягнення з позичальника на користь Держави грошових коштів, що були сплачені за державною гарантією у зв`язку з порушенням зобов`язання з повернення кредиту.

Однак, як стверджує позивач, відповідач-1 порушив свої зобов`язання за Кредитним договором, припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені графіком платежів.

26.03.2026 на поштову адресу відповідача-1 та відповідача-2 було надіслано повідомлення-вимогу вих. №30725OSA5S00G від 26.03.2026. Позичальнику було запропоновано погасити прострочену заборгованість, а також повідомлено, що у разі невиконання/ігнорування цієї вимоги АТ КБ "ПриватБанк" буде вимушений вжити заходи з метою захисту своїх прав та інтересів відповідно до закону, зокрема змінити умови договору та зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту.

Водночас у вказаній вимозі позивач зазначив, що у випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 24.04.2026 - строк 901.07.2026), що узгоджений п.5.10. кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023 буде вважатися таким, що настав 24.04.2026.

Вказана вимога залишилась без виконання. Кредит було винесено на прострочку частинами протягом періоду з листопада 2025 року по квітень 2026 року, а остаточно весь залишок кредиту винесено на прострочку 24.04.2026.

08.05.2026 АТ КБ "ПриватБанк" була направлена до Міністерства фінансів України (Гаранта) та АТ "УКРЕКСІМБАНК" (Агента) вимога на сплату за гарантією №366 на суму 69 630,26 грн.

Також позивачем було направлено повідомлення ФОП С`єдіну Р.Б. та С`єдіній Н.Г. про надсилання вимоги гаранту вих. №30725OSA5S00G від 08.05.2026.

12.06.2026 Міністерством фінансів України була перерахована сума сплати за гарантією у розмірі 69 630,26 грн.

Як стверджує позивач, з урахуванням гарантійних виплат гаранта заборгованість відповідача-1 перед позивачем за Кредитним договором станом на 09.07.2026 становить 79 058,57 грн., з яких: 69 630,25 грн. заборгованості за тілом кредиту та 9 428,32 грн. заборгованості за процентами. Заборгованість відповідача-1 перед державним бюджетом (зворотна вимога за сплаченою гарантією) становить 69 630,26 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, 25.07.2023 між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та фізичною особою-підприємцем С`єдіним Романом Борисовичем укладено кредитний договір №3073606219-КД-2, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 460 000,00 грн для фінансування поточної діяльності, зі строком повернення кредиту до 01.07.2026.

Умовами Кредитного договору сторони погодили розмір процентної ставки, порядок її нарахування, строки повернення кредиту, порядок погашення основної суми боргу та процентів, а також наслідки невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов`язань.

Проаналізувавши правовідносини, які склались між Акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" (позивачем) та Фізичною особою-підприємцем С`єдіним Романом Борисовичем (відповідачем-1) на підставі укладеного між ними кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є кредитним договором, сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань і, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з вимогами ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

На виконання умов кредитного договору 26.07.2023 банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 460 000,00 грн, що підтверджується випискою за рахунком.

Відтак, ватеріалами справи підтверджується, що банк виконав взяті на себе договірні зобов`язання та надав відповідачу-1 кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по рахунку позичальника. Доказів, які б спростовували факт отримання кредитних коштів або свідчили про їх неперерахування, матеріали справи не містять.

У розрізі спірних правовідносин суд враховує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а отже є належними доказами надання позичальнику кредитних коштів.

Додатковою угодою №1 від 25.07.2023 сторони погодили умови участі позичальника у програмі державної підтримки, порядок визначення процентної ставки та порядок нарахування і сплати процентів за користування кредитом.

Додатковою угодою №2 від 23.07.2024 сторонами, зокрема, змінено розмір базової процентної ставки та визначено забезпечення виконання зобов`язань позичальника договорами поруки.

Відповідно до умов Кредитного договору та додаткових угод до нього позичальник зобов`язаний своєчасно повернути кредитні кошти та сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому договором порядку.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, позичальник належним чином свої договірні зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом та процентами.

Відповідачем-1 доказів оплати вказаної заборгованості суду не надав, а позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за договором у частині основного боргу у розмірі 69630,25 грн та у частині заборгованості перед державним бюджетом (у рахунок відшкодування суми, сплаченої гарантом) у розмірі 69630,26 грн визнав.

Згідно з ст.629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з чч.1, 2 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановлені судом обставини свідчать про неналежне виконання ФОП С`єдіним Р.Б. зобов`язань за Кредитним договором №3073606219-КД-2 від 25.07.2023.

Станом на 09.07.2026 заборгованість позичальника перед банком становить 79 058,57 грн, з яких 69 630,25 грн — заборгованість за основним боргом та 9 428,32 грн — заборгованість за процентами.

Щодо нарахування процентів суд зазначає, що 26.03.2026 банк направив позичальнику та поручителю вимогу №30725OSA5S00G про погашення простроченої заборгованості, у якій повідомив про наслідки невиконання вимоги та визначив 24.04.2026 датою, з якої кредит підлягає достроковому поверненню у повному обсязі.

Таким чином, саме 24.04.2026 настала погоджена банком у вимозі дата дострокового повернення кредиту. Відтак нарахування договірних процентів за користування кредитними коштами до 24.04.2026 включно відповідає умовам Кредитного договору та встановленим судом обставинам.

Доводи представника відповідача-1 про припинення права банку нараховувати проценти вже з 26.03.2026, тобто з дати направлення вимоги, суд відхиляє, оскільки сама по собі дата направлення вимоги не є датою зміни строку виконання основного зобов`язання, тоді як відповідно до змісту направленої вимоги таким строком визначено 24.04.2026.

Розрахунок процентів у сумі 9 428,32 грн здійснений позивачем виходячи з умов Кредитного договору та додаткових угод до нього за період до 24.04.2026 та відповідачами належними і допустимими доказами не спростований.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з ФОП С`єдіна Р.Б. 69 630,25 грн заборгованості за основним боргом та 9 428,32 грн заборгованості за процентами є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про солідарне стягнення заборгованості із С`єдіної Наталії Григорівни суд встановив наступне.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Судом встановлено, 23.07.2024 між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №3073606219-ДП-2/3, відповідно до якого поручитель поручився перед банком за належне виконання ФОП ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №3073606219-КД-2 від 25.07.2023.

За умовами договору поруки поручитель зобов`язався відповідати перед банком солідарно з позичальником за виконання зобов`язань за кредитним договором у визначеному договором обсязі.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приписами ст.543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

В частині 4 статті 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Отже порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

З огляду на встановлене судом невиконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором та передбачену Договором поруки солідарну відповідальність поручителя, вимоги позивача до ОСОБА_1 у відповідній частині є обґрунтованими.

При цьому загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з невиконанням забезпеченого порукою зобов`язання, не перевищує визначеного Договором поруки розміру відповідальності поручителя.

Судом також встановлено, що 05.04.2022 між Міністерством фінансів України та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13110-05/55.

Відповідно до умов зазначеного договору державна гарантія забезпечує виконання грошових зобов`язань позичальників за кредитними договорами, включеними до відповідного портфеля.

У зв`язку з невиконанням позичальником кредитних зобов`язань банк 08.05.2026 звернувся до Міністерства фінансів України з вимогою про виконання гарантійних зобов`язань у розмірі 69 630,26 грн.

12.06.2026 Міністерством фінансів України здійснено гарантійну виплату у розмірі 69 630,26 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 17 Бюджетного кодексу України у разі виконання державою гарантійних зобов`язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного бюджету, у суб`єктів господарювання, зобов`язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою в обсязі фактичних витрат державного бюджету, а до держави переходять права кредитора та право вимагати від таких суб`єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку.

Таким чином, у зв`язку із здійсненням Міністерством фінансів України гарантійної виплати у сумі 69 630,26 грн у ФОП С`єдіна Р.Б. виник обов`язок з відшкодування державі відповідної суми, сплаченої за нього за державною гарантією.

При цьому умовами Кредитного договору та додаткових угод до нього передбачено право банку здійснювати стягнення простроченої заборгованості перед державою, що виникла у зв`язку з виконанням гарантійних зобов`язань, а кошти, стягнуті з позичальника, спрямовуються, зокрема, на відшкодування сум, сплачених за державною гарантією.

Отже, заявлена позивачем до стягнення сума 69 630,26 грн є заборгованістю, яка виникла внаслідок фактичного виконання державою гарантійних зобов`язань за кредитом ФОП С`єдіна Р.Б., та підлягає стягненню з позичальника.

З урахуванням умов договору поруки №3073606219-ДП-2/3 від 23.07.2024, яким забезпечено належне виконання зобов`язань за кредитним договором, а також встановленого договором обсягу відповідальності поручителя, вимога про солідарне стягнення відповідної заборгованості з ФОП С`єдіна Р.Б. та С`єдіної Н.Г. є обґрунтованою.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії” від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, враховуючи умови кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023, додаткової угоди №1 від 25.07.2023, додаткової угоди №2 від 23.07.2024, договору поруки №3073606219-ДП-2/3 від 23.07.2024, договору про надання державної гарантії на портфельній основі №13110-05/55 від 05.04.2022, факт надання кредитних коштів, порушення позичальником строків виконання грошових зобов`язань, здійснення Міністерством фінансів України гарантійної виплати та виникнення у зв`язку з цим заборгованості перед державою, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Розглянувши клопотання представника відповідача-1 про розстрочення заборгованості строком до 30.12.2028, суд зазначає наступне.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву визнав заборгованість за тілом кредиту у розмірі 69 630,25 грн та заборгованість перед державним бюджетом у розмірі 69 630,26 грн, однак просив розстрочити її погашення до 30.12.2028 відповідно до запропонованого графіка, посилаючись на складне фінансове становище, наявність заборгованості перед ними їх контрагентів, пошкодження товару та майна, збитковість окремих напрямів господарської діяльності, необхідність продовження господарської діяльності та відсутність достатніх коштів для одноразового погашення заборгованості.

Частиною 1 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 статті 331 ГПК України визначено, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 статті 331 ГПК України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до пункту 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Верховним Судом у постанові від 27.02.2019 р. по справі № 796/43/2018 наголошено, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку про те, що підставою відстрочення чи розстрочення виконання рішення є наявність підстав, які унеможливлюють виконання рішення господарського суду, як то, стихійне лихо, загроза банкрутства чи то відсутність у боржника майна чи грошових коштів, на яке може бути звернуто стягнення.

Вирішення питання щодо надання чи відмови в наданні відстрочки та/або розстрочки виконання рішення суду є суб`єктивним правом суду, яке останній приймає на власний розсуд шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, виходячи із наведеного вище, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналіз процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду, вказує, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочку та розстрочку виконання судового рішення з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Посилання відповідача на наявність заборгованості його контрагента, складнощі у здійсненні господарської діяльності, пошкодження товару та майна, витрати на переобладнання приміщень, збитковість окремих напрямів діяльності та необхідність забезпечення подальшого руху коштів у господарській діяльності свідчать про наявність у відповідача певних фінансових труднощів, однак самі по собі не підтверджують неможливості виконання судового рішення у встановленому законом порядку.

Крім того, наведені обставини стосуються переважно господарської діяльності відповідача та його взаємовідносин із третіми особами. Наявність у відповідача дебіторської заборгованості контрагентів не свідчить про гарантоване отримання ним відповідних коштів у визначені строки та не може покладати на позивача негативні наслідки фінансових ризиків господарської діяльності відповідача.

Суд також враховує, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами взятих на себе договірних зобов`язань, а тому обставини, пов`язані з погіршенням їх фінансового стану, не звільняють їх від обов`язку виконати грошове зобов`язання.

При цьому, надані відповідачем рахунки, розписка ФОП Білевича Д.Г. та скріншоти листування з контрагентами щодо повернення коштів не доводять необхідності розстрочення виконання рішення суду. Зазначені документи свідчать лише про наявність певних господарських відносин відповідача із контрагентами та заявлену ним наявність дебіторської заборгованості, однак самі по собі не підтверджують фактичного фінансового стану відповідача та об`єктивної неможливості виконати рішення суду.

При цьому відповідачем-1 не надано суду фінансової звітності, банківських виписок чи інших документів, які б підтверджували реальний майновий та фінансовий стан відповідачів саме на час розгляду справи судом, наявність недостатності коштів для виконання грошових зобов`язань та об`єктивну необхідність їх розстрочення.

Крім того, надані скріншоти листування з контрагентами датовані, у тому числі, 2024 та 2025 роками, тобто не відображають актуальний стан взаєморозрахунків на час розгляду справи. Доказів фактичного стягнення або отримання відповідачем-1 зазначеної дебіторської заборгованості, як і доказів гарантованого надходження відповідних коштів у строки, необхідні для виконання запропонованого графіка, суду не надано.

Суд також бере до уваги запропонований відповідачами графік погашення заборгованості, відповідно до якого виконання рішення фактично відтерміновується до 30.12.2028.

За таких обставин надання розстрочки на строк понад два роки призвело б до істотного відтермінування отримання позивачем належних йому коштів та поклало б на нього наслідки фінансових труднощів відповідачів, що не відповідає принципу справедливого балансу інтересів сторін.

При цьому відповідачами не наведено обставин, які б свідчили про те, що запропонований графік погашення є реалістичним та гарантує фактичне виконання рішення суду у визначений ним строк.

З урахуванням наведеного, суд не встановив виняткових обставин, які б істотно ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим та давали підстави для зміни порядку і строку його виконання шляхом розстрочення.

За таких обставин клопотання представника відповідача-1 про розстрочення виконання рішення суду до 30.12.2028 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство фінансів України, до Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовичата С`єдіної Наталії Григорівни про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича( АДРЕСА_1 ; адреса ВПО: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса ВПО: АДРЕСА_3 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість, яка виникла з кредитного договору №3073606219-КД-2 від 25.07.2023, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 69 630 (шістдесят дев`ять тисяч шістсот тридцять) грн 25 коп., заборгованість за процентами у розмірі 9 428 (дев`ять тисяч чотириста двадцять вісім) грн 32 коп. та заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі 69 630 (шістдесят дев`ять тисяч шістсот тридцять) грн 26 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні клопотання представника відповідача-1 про розстрочення заборгованості строком до 30.12.2028 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "11" вересня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко