Вирок від 10 вересня 2026 р. у справі №754/14225/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/1076/26

Справа№754/14225/26

Вирок

Іменем України

11 вересня 2026 року

місто Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12026100030001314, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2026, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпра, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості, оскільки вирок Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025, яким його засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України звільнено з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, законної сили не набрав,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 19.06.2026 близько 22 год. 00 хв., перебуваючи на п`ятому поверсі другого під`їзду житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , побачив вхідні двері до квартири АДРЕСА_4 , в якій, як відомо останньому, проживає донька потерпілої ОСОБА_4 , та маючи неприязні відносини з її донькою, утворені на побутовому підґрунті, після чого у нього виник злочинний умисел, направлений на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_6 , знаходячись на п`ятому поверсі загального коридору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , поряд з вхідними дверима до квартири АДРЕСА_4 , облив їх заздалегідь заготовленою з метою вчинення даного кримінального правопорушення невідомою легкозаймистою речовиною, яку приніс із собою у полімерній каністрі червоного кольору, після чого за допомогою стороннього джерела запалювання, а саме запальнички, яку мав при собі, здійснив підпал вхідних дверей до квартири АДРЕСА_4 , що мало наслідком пошкодження їх обшивки та деревини, з якої вони виготовлені, тим самим завдав потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Пояснив, що приблизно за дев`ять місяців до подій познайомився з донькою потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , стосунки з якою спочатку були добрими. Згодом, за його словами, ОСОБА_7 почала вести аморальний спосіб життя, а також повідомила йому, що вагітна від нього. Він знайшов і винайняв квартиру за межами житлового масиву Троєщина, на вул. Бориспільській , маючи намір перевезти туди ОСОБА_7 з місця її проживання. Коли приїхав по неї, побачив, що вона перебуває у стані алкогольного сп`яніння, і вона відмовилася їхати з ним. Через деякий час обвинувачений повернувся, щоб знову забрати ОСОБА_7 , зайшов до будинку і піднявся до квартири, проте дверей йому ніхто не відчинив, на телефонні дзвінки також ніхто не відповідав. Прислухавшись до того, що відбувалося у квартирі, зрозумів, що ОСОБА_7 перебуває там у товаристві чоловіка, що його обурило. Вийшовши на вулицю, зателефонував знайомим, які підтвердили його припущення щодо її поведінки і порадили припинити з нею стосунки. Зазначені обставини викликали в нього гнів. Після цього обвинувачений придбав на автозаправній станції бензин, маючи намір у такий спосіб припинити те, що відбувалося у квартирі, повернувся до будинку і підпалив вхідні двері. Пояснив, що поведінка ОСОБА_7 завдала йому душевного болю. Унаслідок необережного поводження з бензином обвинувачений отримав опіки ніг і загубив мобільний телефон. Після цього вийшов із будинку і пішов у своїх справах, а на вул. Драйзера його зупинили та затримали працівники поліції. Пояснив також, що квартира, вхідні двері якої він підпалив, розташована на п`ятому поверсі будинку на АДРЕСА_3 . Номера квартири не пригадав, водночас погодився, що це квартира АДРЕСА_4 . Вину визнав одразу після затримання, у вчиненому щиро розкаявся, наслідки своїх дій усвідомлює і засуджує власну поведінку.

Обвинувачений ОСОБА_6 не оспорював фактичних обставин справи та пояснив, що правильно розуміє зміст пред`явленого йому обвинувачення і не заперечує проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. Сумнівів у добровільності та істинності позиції обвинуваченого в суду не виникло. За таких умов суд, роз`яснивши обвинуваченому порядок і наслідки такого розгляду, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним досліджувати докази щодо обставин, які ніким не оспорюються.

З`ясувавши позицію обвинуваченого, який визнав винуватість повністю і підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та пересвідчившись у добровільності й істинності цієї позиції, суд робить висновок, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 194 КК України як умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч. 2 ст. 194 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Відповідно до встановлених обставин ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, передбаченою частиною п`ятою статті 12 КК України, є тяжким злочином.

Відповідно до частини другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд ураховує, що юридична відповідальність особи відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер. Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу винного, а також обставинам, що пом`якшують і обтяжують покарання, бути співмірним вчиненому і справедливим.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалася, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї вини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Обвинувачений ОСОБА_6 визнав винуватість одразу після затримання і послідовно підтримував цю позицію під час судового розгляду, дав правдиві показання про обставини вчиненого, висловив щирий жаль з приводу вчинених дій та засудив власну поведінку. За таких обставин суд визнає щире каяття обвинуваченого обставиною, яка пом`якшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України).

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 він судимості не має (вирок Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025 законної сили не набрав), під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Судом ураховано позицію прокурора і потерпілої, які просили призначити ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі. Захисник просив звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, посилаючись на те, що вирок Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025 щодо ОСОБА_6 не набрав законної сили. Обвинувачений просив призначити йому найменш суворе покарання.

Обираючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 194 КК України, з огляду на його щире каяття, обставини і мотиви вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд робить висновок про необхідність призначення останньому покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених у санкції відповідної статті Особливої частини КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Частиною четвертою статті 71 КК України встановлено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Судом установлено, що кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_6 засуджено цим вироком, вчинене ним 19.06.2026, тобто після постановлення вироку Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025, яким його засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України його звільнено з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку. Отже, іспитовий строк тривалістю три роки почався 04.07.2025, а нове кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим 19.06.2026, тобто в межах цього строку.

У разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Судом установлено, що вирок Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025 законної сили не набрав, оскільки його оскаржено в апеляційному порядку іншим засудженим за цим вироком, і апеляційний розгляд на час ухвалення цього вироку не завершено. Водночас ця обставина не звільняє суд від обов`язку застосування правил призначення покарання за сукупністю вироків, а доводи захисника про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не можуть бути покладені в основу рішення з таких підстав.

Чистина 3 статті 78 КК України сформульована як імперативний припис: у разі вчинення нового кримінального правопорушення протягом іспитового строку суд призначає покарання за правилами ст. 71, 72 КК України. Дискреції щодо повторного звільнення від відбування покарання з випробуванням ця норма суду не залишає.

Частина 1 статті 71 КК України пов`язує застосування правил призначення покарання за сукупністю вироків саме з моментом постановлення попереднього вироку, а не з моментом набрання ним законної сили. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18) сформулювала висновок, що при визначенні того, які правила призначення остаточного покарання підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили. Цей підхід підтверджено і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 червня 2026 року у справі № 607/9097/20, у якій зазначено, що розмежування правил, передбачених статтями 70 і 71 КК України, зумовлене виключно часовим критерієм - часом вчинення кримінального правопорушення відносно моменту постановлення попереднього вироку.

Невідбута частина покарання за попереднім вироком на час ухвалення цього вироку існує: обвинувачений жодного дня призначеного йому покарання не відбув, оскільки був звільнений від його відбування з випробуванням. Обидві умови застосування ч. 1 ст. 71 КК України - вчинення нового кримінального правопорушення після постановлення попереднього вироку і до повного відбуття покарання та наявність невідбутої частини покарання - наявні.

Тому посилання захисника на те, що вирок від 04.07.2025 не набрав законної сили, не змінює правил призначення остаточного покарання і не надає суду можливості повторного застосування ст. 75 КК України.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком у цьому випадку є покарання, від відбування якого обвинуваченого було звільнено з випробуванням, тобто позбавлення волі на строк 5 років у повному обсязі.

За таких обставин остаточне покарання ОСОБА_6 підлягає призначенню за правилами ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків.

Вирішуючи питання про розмір остаточного покарання, суд ураховує щире каяття обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також характер і наслідки вчиненого, і вважає за доцільне застосувати принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Повне приєднання невідбутої частини за наведених обставин було б надмірним. Визначене судом остаточне покарання є більшим як від покарання, призначеного за цим вироком, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 71 КК України, і не перевищує граничного строку, встановленого ч. 2 ст. 71 КК України.

Це покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті - виправленню засудженого, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватися на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

На переконання суду, призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього Кодексу.

Судом також установлено, що ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 22.06.2026 до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, а строк тримання під вартою постановлено обчислювати з 12 год. 00 хв. 20.06.2026, з моменту фактичного затримання. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі. За таких обставин строк відбування покарання ОСОБА_6 слід обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 20.06.2026, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`явлено.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до частини першої статті 100 КПК України.

Предмети, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або зберегли на собі його сліди і подальше зберігання яких є недоцільним, відповідно до частини шостої статті 100 КПК України підлягають знищенню за рішенням суду.

Згідно з вимогами частини другої статті 124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 100, 124, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 3 ст. 78, ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточне покарання ОСОБА_6 призначити шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 04.07.2025 та остаточно визначити покарання у виді 5 (п`яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 12 год. 00 хв. 20.06.2026, зарахувавши у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_6 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні: каністру червоного кольору з ознаками плавлення та вмістом речовини з різким запахом, з якої вилучено зразок на стерильний зонд-аплікатор, який було поміщено до спеціального пакета № KIV 2128426; наданий на дослідження ватний тупфер на дерев`яній основі, який був поміщений до спеціального пакета «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» № КІV2128426, слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено; ємність червоного кольору, яка була поміщена до спеціального пакета «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ СЛІДЧЕ УПРАВЛІННЯ» № №4005509, на якій виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту (зміненого бензину, зміненого гасу, зміненого дизельного палива), встановити конкретний вид якого неможливо з причини його фізико-хімічних змін у процесі випаровування, сорбції та окиснення, яку після проведення дослідження було поміщено до спец.пакета № 6334160; полімерну деформовану ємність, яку було вилучено та поміщено до спеціального пакета № NPU 1518127; запальничку чорного кольору, яку було вилучено та поміщено в спеціальний пакет №KIV 2128428; продукти горіння, які поміщено до спеціального пакета № NPU 1518141; наданий на дослідження зразок пожежного сміття, на якому виявлено сліди зміненого світлого нафтопродукту (зміненого бензину, зміненого гасу, зміненого дизельного палива), встановити конкретний вид якого неможливо з причини його фізико-хімічних змін у процесі випаровування, сорбції та окиснення, який після проведення дослідження було поміщено до спец.пакета № 6601904; один змив з дверей на сухий зонд-аплікатор, який було поміщено до спеціального пакета № NPU 1518140; один змив з дверей на спиртову серветку, який було поміщено до спеціального пакета № NPU 1518138; один змив з підлоги біля дверей квартири на сухий зонд-аплікатор, який було поміщено до спеціального пакета № NPU 1518139; поліетиленовий пакет з диском від болгарки, який було вилучено та поміщено до спеціального пакета № NPU 1518137 - знищити.

Речові докази у кримінальному провадженні: DVD-R диск із відеозаписами з камери відеоспостереження, розташованої на території двору житлового будинку № 8-А по вул. Олександри Екстер у місті Києві, за 19.06.2026; DVD-R диск із відеозаписами з камер відеоспостереження АЗС «БРСМ-Нафта» за адресою: м. Київ, просп. Червоної Калини, 54-А - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Речові докази у кримінальному провадженні: кросівки сірого кольору з білими вставками «PUMA», які поміщено до сцец.пакета № SUD 3092994 та після проведення дослідження було поміщено до спец.пакета № 6334159; мобільний телефон Samsung ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , в якому одна з сім-карт з н.т. НОМЕР_3 , які було вилучено та поміщено до спеціального пакета № KIV2128427; інші особисті речі ОСОБА_6 , які було вилучено та поміщено до спец.пакета № NPU 1402875 - повернути законному володільцю за належністю.

Речові докази у кримінальному провадженні: копії документів на пошкоджене майно на 1 арк., долучені до матеріалів кримінального провадження потерпілою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у сумі 15 403 (п`ятнадцять тисяч чотириста три) грн 52 (п`ятдесят дві) коп.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1