Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №753/16154/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16154/26

провадження № 2-о/753/585/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиціїУкраїни, про встановлення факту смерті,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті, в якій просить встановити факт смерті його матері громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в російській федерації Ставропольський край м. П`ятигорськ.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що є сином ОСОБА_3 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в російській федерації Ставропольський край м. П`ятигорськ, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.03.2026 серії НОМЕР_1 . Зазначає, що звернувся із заявою до Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просив провести державну реєстрацію смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , в м. П`ятигорську, Ставропольський край, рф. Однак, у відповіді від 28.05.2026 заявнику рекомендовано звернутись до суду з заявою про встановлення факту смерті. Оскільки мати заявника померла на території російської федерації та свідоцтво про смерть також видано органами російської федерації, заявник позбавлений можливості оформити спадщину після матері, що зумовило звернення до суду з метою отримання свідоцтва про смерть на території України.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 серпня 2026 року відкрито провадження по справі.

В судовому засіданні представник заявника заяву про встановлення факту підтримала у повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.07.1999 року (повторне) встановлено, що батьками заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Як вказує заявник та вбачається з матеріалів справи, його мати ОСОБА_3 на момент смерті була зареєстрована в Україні, була громадянином України, але знаходилася на території російської федерації і так сталося, що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в російській федерації Ставропольський край, м. П`ятигорськ.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 13.03.2026 року відділом запису актів громадянського стану управління ЗАГС Ставропольського краю по м. П`ятигорську встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Пятигорськ Ставропольського краю, російська федерація.

Заявник зазначає, що він звернувся до ВДРАЦС України з метою державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Пятигорську, Ставропольський край, рф, але йому було рекомендовано звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті.

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Із матеріалів справи встановлено, що факт смерті матері заявника ОСОБА_3 на території м. Пятигорськ, Ставропольського краю, російська федерація зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділом запису актів громадянського стану управління ЗАГС Ставропольського краю по м. П`ятигорську складено актовий запис про смерть ОСОБА_3 за № 170269260000600510002 від 13.03.2026 року та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_3 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25).

Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявника, підстав для встановлення факту смерті у судовому порядку на території України немає, існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть не є визначеною п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України підставою для встановлення судом факту смерті.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 259, 263-265, 293, 294, 315-319, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиціїУкраїни, про встановлення факту смерті - відмовити..

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА