Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №916/1279/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1279/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/1279/26

За позовом: Державного підприємства “Морський торговельний порт “Південний” (65481, Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13, код ЄДРПОУ 04704790)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Марко ЛТД” (65031, м. Одеса, вул. Проценка, буд. 23/5, код ЄДРПОУ 30284125)

про стягнення 50 951,78грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Морський торговельний порт “Південний” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Марко ЛТД” про стягнення 50 951,78грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Рога Н.В. від 07.04.2026р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1279/26. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Розпорядженням керівника апарату Господарському суді Одеської області від 17.06.2026 № 120, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 16.06.2026 № 1182/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку", на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 № 17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1279/26, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Погребної К.Ф.

Ухвалою суду від 22.06.2026р. справу №916/1279/26 було прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

02.07.2026р. за вх. №23143/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

15.07.2026р. за вх.№24965/26 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вказує що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив.

17.05.2018 між Державним підприємством "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ", (на момент укладання Договору - ДП «МТП «Южний») (Землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (Сервітуарій) було укладено Договір № УП-60/18-п про встановлення строкового платного земельного сервітуту (Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого, Земельний сервітут встановлюється відносно частини земельної ділянки державної форми власності площею 152,0503 га кадастровий номер 5111700000:02:003:0019 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, що перебуває у постійному користуванні ДІ «МТП «ЮЖНИЙ», яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (ділянка №8).

Згідно п. 1.2. Договору, Земельний сервітут загальною площею 0,2345 га встановлюється Землекористувачем в інтересах Сервітуарія на право проїзду на транспортному засобі по наявній під`їзній дорозі, згідно Плану меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (Додаток № 2) до Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 2.1. Договору, він встановлює строковий платний земельний сервітут, який набирає чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 31 грудня 2025 року. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про припинення дії Договору, він вважається продовженим на той самий строк (п. 2.2. Договору).

У п. 3.1. Договору сторони погодили, що плата за встановлення сервітуту по Договору встановлюється з розрахунку за один місяць, згідно з Розрахунком плати (Додаток № 1 до цього Договору), який є невід`ємною частиною цього Договору.

Нарахування ПДВ на суму плати за цим Договором, здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.

Розмір Плати за цим Договором на кожний наступний рік перераховується Сторонами шляхом коригування плати за право земельного сервітуту за попередній рік з урахуванням проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки на величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеного Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин станом на 01 січня поточного року, та оформляється Розрахунком плати на відповідний рік.

Відповідно до п. 3.2. Договору, Плата по Договору вноситься Сервітуарієм щомісячно не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, шляхом здійснення прямого банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Землекористувача, відповідно до виставленого Землекористувачем рахунку.

У п. 4.1. Договору сторони передбачили право землекористувача, зокрема: вимагати своєчасного внесення плати за цим Договором (п. 4.1.2 Договору); на відшкодування збитків, завданих Землекористувачу в результаті господарської діяльності Сервітуарія та на відшкодування збитків, завданих погіршенням якості земельної ділянки в результаті цієї діяльності (п. 4.1.3. Договору); отримувати плату за цим Договором та розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку невиконання Сервітуарієм умов Договору або виникнення заборгованості по платі за встановлення сервітуту протягом 3-х місяців підряд (п. 4.1.5. Договору).

За умовами п. 4.3.1. Договору, Сервітуарій має право: здійснювати проїзд на транспортному засобі по наявній під`їзній дорозі.

Приписами п. 4.4. Договору передбачено обов`язки Сервітуарія, зокрема: своєчасно сплачувати Землекористувачу плату, відповідно до умов цього Договору (п. 4.4.1. Договору); виконувати умови цього Договору та належно користуватися земельною ділянкою виключно для цілей та в порядку передбаченому Договором (п. 4.4.2. Договору)

За умовами п. 5.2. Договору, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України та ст. 406 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 6.1. Договору, за порушення його умов Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та умов Договору.

Відповідно до 6.2. Договору, у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані з ним, Сторони будуть намагатися вирішувати шляхом переговорів. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України (п. 6.3. Договору).

За умовами п. 7.1. Договору, Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, у разі, якщо вказане невиконання або неналежне виконання є результатом дії обставин непереборної сили, які матимуть місце після того, як цей Договір буде підписаний Сторонами, тобто в результаті подій непереборної сили, які відповідна Сторона не могла ні передбачати, ні запобігти доступними засобами.

Приписами п. 7.2. Договору передбачено, що обставини непереборної сили включають: повені, пожежі, землетруси, вибухи, шторми, зсуви, епідемії та інші природні лиха, війни, військові дії, введення надзвичайного стану або воєнного стану на відповідній території, зміни законодавства, яке регулює відповідні положення Договору, інші події непередбачуваного характеру, які не можуть бути попереджені силами і засобами, які наявні у Сторін.

Сторона, у якої виникли обставини непереборної сили, зобов`язана негайно (не пізніше 5-ти календарних днів з дня виникнення) повідомити іншу Сторону про настання і/або припинення обставин непереборної сили. Підтвердженням обставин непереборної сили : є документи, видані Торгово-промисловою палатою тієї країни, де сталися ці обставини непереборної сили, або іншими органами, уповноваженими засвідчити обставини непереборної сили. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону права посилатися на них (п. 7.3. Договору).

Відповідно до п. 8.1. Договору, право земельного сервітуту виникає після підписання цього Договору Сторонами з дати його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно п. 8.12 Договору, жодна із Сторін не вправі передати свої права і зобов`язання за цим Договором третій стороні без письмової згоди іншої Сторони.

За умовами п. 8.16. Договору, усі повідомлення, що пов`язані з виконанням цього Договору, вважаються переданими однією Стороною іншій Стороні офіційно та відповідно до умов цього Договору, якщо вони направлені поштою, засобами факсимільного зв`язку або передані під підпис уповноваженим представникам Сторін.

Додатком № 1 до Договору є розрахунок плати; у Додатку №2 до Договору сторони погодили план мж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

На виконання приписів Договору, його було зареєстровано в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 15544805 від 07.02.2019.

На виконання вимог п. 3.1. та п. 3.3. Договору, Землекористувачем, шляхом надіслання засобами поштового зв`язку, були виставлені Сервітуарію наступні рахунки:

- №499-116 від 28.02.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.03.2025 року;

- №839-116 від 31.03.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.04.2025року;

- №1122-116 від 30.04.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.05.2025 року;

- №1402-116 від 31.05.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.06.2025 року;

- №1696-116 від 30.06.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.07.2025 року;

- №1956-116 від 31.07.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.08.2025 року;

- №2231-116 від 31.08.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.09.2025 року;

- №2524-116 від 30.09.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.10.2025 року;

- №2801-116 від 31.10.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.11.2025 року;

- №3086-116 від 30.11.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.12.2025 року;

- №3354-116 від 31.12.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.01.2026 року.

Отже, позивач вказує, що порушуючи вимоги п. 3.2 Договору, Сервітуарієм зазначені рахунки не сплачені, внаслідок чого, утворилася заборгованість на суму 39 292,55 грн.

Крім того, в зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про встановлення сервітуту, позивачем відповідно до умов договору та з урахуванням положень ст. 625 ГПК України було нараховано відповідачу пені в сумі 6 961,79грн., 3% річних в розмірі 678,19грн., інфляційні витрати в сумі 1 268,77грн. та 7% штрафу в розмірі 2 750,48грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Державне підприємство “Морський торговельній порт “Південний” звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї. Виконання цивільного обов`язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України - кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ч.1. ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено вище судом, 17.05.2018 між Державним підприємством "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ПІВДЕННИЙ", (на момент укладання Договору - ДП «МТП «Южний») (Землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" (Сервітуарій) було укладено Договір № УП-60/18-п про встановлення строкового платного земельного сервітуту (Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого, Земельний сервітут встановлюється відносно частини земельної ділянки державної форми власності площею 152,0503 га кадастровий номер 5111700000:02:003:0019 для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, що перебуває у постійному користуванні ДІ «МТП «ЮЖНИЙ», яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (ділянка № 8).

Правове регулювання правовідносин щодо земельного сервітуту визначено Земельним кодексом України (далі – ЗК України), згідно з яким право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ЗК України).

Згідно з п. б ч. 1 ст. 99 ЗК України право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху є одним із видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

В силу вимог ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, та законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 101 ЗК України встановлено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Правова природа Договору платного строкового сервітуту полягає у встановленні речового права користування, а не в наданні чи отриманні послуг. Зміст зобов`язань сторін у цьому Договорі полягає у наданні права обмеженого користування, а не у вчиненні дій з надання послуг.

Як встановлено статтею 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ч.3 ст.101 ЗК України встановлено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

У п. 3.1. Договору сторони погодили, що плата за встановлення сервітуту по Договору встановлюється з розрахунку за один місяць, згідно з Розрахунком плати (Додаток № 1 до цього Договору), який є невід`ємною частиною цього Договору.

Нарахування ПДВ на суму плати за цим Договором, здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.

Розмір Плати за цим Договором на кожний наступний рік перераховується Сторонами шляхом коригування плати за право земельного сервітуту за попередній рік з урахуванням проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки на величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеного Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин станом на 01 січня поточного року, та оформляється Розрахунком плати на відповідний рік.

Відповідно до п. 3.2. Договору, Плата по Договору вноситься Сервітуарієм щомісячно не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, шляхом здійснення прямого банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Землекористувача, відповідно до виставленого Землекористувачем рахунку.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, виставлені Землекористувачем, на виконання вимог п. 3.1. та п. 3.3. Договору, рахунки на загальну суму 39 292,55 грн., повинні бути сплачені в наступні строки: - №499-116 від 28.02.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.03.2025 року; №839-116 від 31.03.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.04.2025року; №1122-116 від 30.04.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.05.2025 року; №1402-116 від 31.05.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.06.2025 року; №1696-116 від 30.06.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.07.2025 року; №1956-116 від 31.07.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.08.2025 року; №2231-116 від 31.08.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.09.2025 року; №2524-116 від 30.09.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.10.2025 року; №2801-116 від 31.10.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.11.2025 року; №3086-116 від 30.11.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.12.2025 року; №3354-116 від 31.12.2025р. на суму 3 572,05 грн з ПДВ - в строк до 15.01.2026 року.

Між тим, матеріали справи не містять доказів повної чи часткової оплати ТОВ "МАРКО ЛТД" за встановлення сервітуту у розмірі 39 292,55 грн., що передбачена Договором №УП-60/18п від 17.05.2018

З огляду на відсутні належні та допустимі докази оплати за встановлення сервітуту у розмірі 39 292,55 грн., у строки визначені п. 3.2. Договору, зі сторони ТОВ "МАРКО ЛТД", суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору

№ УП-60/18п від 17.05.2018, з урахуванням чого позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 39 292,55 грн. є обґрунтованими та правомірними.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1,2 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до 6.2. Договору, у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут Сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 7 (сім) % від суми простроченого платежу.

Проаналізувавши здійснений Позивачем розрахунки пені, штрафу, 3% річних та інфляційних витрат, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійснених Позивачем розрахунків. Наведене має наслідком необхідність задоволення заявлених Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” позовних вимог у названій частині шляхом присудження до стягнення на користь Позивача пеню в сумі 6 961,79грн., 3% річних в розмірі 678,19грн., інфляційні витрати в сумі 1 268,77грн. та 7% штрафу в розмірі 2 750,48грн.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так, заперечуючи проти позову відповідач вказує, що з початку введення в Україні воєнного стану, фактично не користується сервітутом.

Суд відповідні посилання оцінює критично, оскільки як встановлено судом Рішенням Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2024 р. у справі №916/1473/24 було задоволено позовні вимоги Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ЛТД» на користь Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” заборгованість за договором у розмірі 25 004,35 грн., пеню у розмірі 2437, 18 грн., штраф У розмірі 1750,30 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 грн. При цьому суд, розглядаючи вказану справу, дійшов висновку, що відповідачем на порушення умов Договору, не було сплачено рахунки починаючи з 31.07.2023р. по лютий 2024р.

Крім того, Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.07.2025р. у справі №916/935/25 було задоволено позовні вимоги Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКО ЛТД» на користь Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” заборгованість за договором у розмірі, пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних. При цьому суд, розглядаючи вказану справу, дійшов висновку, що відповідачем на порушення умов Договору, не було сплачено рахунки починаючи з 31.03.2024р. по січень 2025р.

Отже з наведеного вбачається, що відповідач вже під час воєнного стану користування земельний сервітутом.

Також заперечуючи проти позову відповідач посилається на рішення суду у справі №916/1597/25 яке на його думку має приюдиційне значення, оскільки в ньому було встановлено факт припинення права земельного сервітуту відповідача.

Поряд з цим суд відповідні оцінює критично, з огляду на наступне.

Так, в межах розгляду справи №916/1597/25 за позовом ТОВ «МАРКО ЛТД» до ДП «МТП «Південний» про припинення права сервітуту, Господарським судом Одеської області 21.07.2025р. було ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, яке було залишено без змін Постановою Південного-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025р..

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд серед іншого зазначив наступне:

«Суд зауважує, що з аналізу зазначених вище дій позивача вбачається, що останній, фактично користуючись встановленим договором земельним сервітутом намагається з незрозумілих причин, розірвати саме юридичні відносини з відповідачем стосовно користування таким сервітутом. Так, спочатку позивач припинив сплачувати кошти відповідачу за користування сервітутом, потім у 2024 році, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеного з відповідачем договору недійсним (справа № 916/1473/24), а в подальшому, недотримавши бажаного для себе результату, звернувся до суду з позовом про припинення права сервітуту. Зазначене у своїй сукупності, на думку суду, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності договірних правовідносин».

Більш того суд в рамках справи №916/1597/25 встановив, що з графічної схеми розташування земельних ділянок ТОВ «МАРКО ЛТД» та ДП «МТП «Південний» вбачається, що будь-яким іншим шляхом позивачу потрапити на належну йому земельну ділянку, окрім як через земельну ділянку відповідача (тобто користування сервітутом) неможливо.

Отже, з наведеного вбачається, що рішенням у справі №916/1597/25 не встановлено факту припинення права сервітуту відповідача, а зазначено про неправомірність та недобросовісність дій відповідача про звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Позов Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” (65481, Одеська область, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13, код ЄДРПОУ 04704790) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Марко ЛТД” (65031, м. Одеса, вул. Проценка, буд. 23/5, код ЄДРПОУ 30284125) – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Марко ЛТД” (65031, м. Одеса, вул. Проценка, буд. 23/5, код ЄДРПОУ 30284125) на користь Державного підприємства “Морський торговельній порт “Південний” (65481, Одеська область, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13, код ЄДРПОУ 04704790) основний борг в сумі 39 232 (тридцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто дві)грн. 55коп., пеню в сумі 6 961 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят одна)грн. 79коп., 3% річних в розмірі 678 (шістсот сімдесят вісім)грн. 19коп., інфляційні витрати в сумі 1 268 (одна тисяча двісті шістдесят вісім)грн. 77коп., штраф в розмірі 2 750 (дві тисячі сімсот п`ятдесят)грн. грн. 48коп. та судовий збір в сумі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10 вересня 2026 р. (у зв`язку перебуванням судді Погребної К.Ф. у відпустці з 27.07.2026р. по 28.08.2026р. включно та з 02.09.2026р. по 04.09.2026р. на лікарняному ).

Суддя К.Ф. Погребна