Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №916/549/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/549/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву Одеської регіональної торгово-промислової палати про ухвалення додаткового судового рішення у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" (код ЄДРПОУ 21032613, 65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44)

до відповідача: Одеської регіональної торгово-промислової палати (код ЄДРПОУ 02944722, 65011, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 47)

про стягнення 242769,77 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Одеської регіональної торгово-промислової палати про стягнення 242769,77 грн.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 08.04.2026.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2026, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

12.05.2026 до суду від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення.

Ухвалою суду від 13.05.2026 заяву Одеської регіональної торгово-промислової палати про ухвалення додаткового судового рішення прийнято до розгляду; постановлено розглянути заяву без повідомлення учасників справи, впродовж розумного строку.

14.05.2026 до суду від позивача надійшло заперечення на заяву відповідача про ухвалення додаткового судового рішення.

18.05.2026 від відповідача надійшла заява про долучення додаткових доказів.

19.05.2026 від позивача надійшли додаткові заперечення на заяву відповідача про ухвалення додаткового судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ст.ст. 240, 244 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 05.12.2024 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" (далі - об`єднання) було укладено договір про надання правничої допомоги № 05/12/24-Н (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, клієнт дійсним дає розпорядження і доручає об`єднанню, а об`єднання, відповідно, зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу відповідно до завдання клієнта ("правнича допомога" та/або "послуги"), оплата за яку буде здійснюватися на умовах, викладених у цьому договорі.

За умовами п. 1.2. договору, правнича допомога може включати: представництво інтересів клієнта в українських судах у справах, узгоджених сторонами; висновки (консультації) з різних питань правового характеру, які стосуються інтересів клієнта, підготовку необхідних документів правового характеру в інтересах клієнта; участь від імені та в інтересах клієнта в переговорах з юридичними і фізичними особами; інша правнича допомога, узгоджена сторонами.

Розділом 4 договору передбачені права та обов`язки сторін.

Згідно з п. 11.1. договору, договір набуває чинності з моменту його укладення і діє протягом шести місяців, а саме до 05 травня 2025 року.

Згідно з п. 11.4. договору, незалежно від причини припинення дії договору (закінчення терміну дії договору чи дострокове припинення дії договору за взаємною згодою сторін або з ініціативи однієї із сторін) він не припиняється в частині невиконаних грошових зобов`язань клієнта та зобов`язань об`єднання по завершенню виконання поточних доручень клієнта в справедливих і розумних обсягах, прийнятих об`єднанням в період дії договору.

Договір укладено між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

04.05.2025 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було укладено додаткову угоду №1 до договору, в якій сторони погодили викласти п. 11.1. договору в такій редакції: "Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 05 травня 2026 року".

Додаткова угода №1 підписана між сторонами без будь-яких зауважень.

10.03.2026 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було укладено додаткову угоду №2-1 до договору, в якій сторони в порядку та на умовах п. 1.2. договору погодили, що правнича допомога включає представництво інтересів клієнта в рамках судового спору між клієнтом та ТОВ "Аудиторська фірма "Наш аудит", що розглядається Господарським судом Одеської у справі № 916/549/26.

Окрім того, сторони у вказаній вище додатковій угоді зазначили, що загальна вартість завдань, яка виконується об`єднанням та його учасниками, становить 50000 грн.

Додаткова угода №2-1 підписана між сторонами без будь-яких зауважень.

11.05.2026 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було підписано звіт про обсяг та вартість витраченого часу.

У вказаному звіті вказано, що АО "Лоялті" виконало такі роботи загальної вартістю 50000,00 грн.:

* 10.03.2026 - правовий аналіз спірних правовідносин між клієнтом ТОВ АФ "Наш аудит" (3 год.);

* 24.03.2026 - підготовка проекту відзиву на позову заяву у справі № 916/549/26 для звернення до Господарського суду Одеської області (2 год.);

* 21.04.2026 - підготовка проекту заяви про закриття провадження для звернення до Господарського суду Одеської області (1 год.);

* 06.05.2026 - супровід справи №916/549/26 в Господарському суді Одеської області (участь у судових засіданнях, у тому числі приїзд адвоката до суду у визначені дати) (2 год.).

Звіт підписаний між сторонами без будь-яких зауважень.

11.05.2026 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було підписано акт приймання-передачі послуг до договору.

У акті вказано, що об`єднанням були надані юридичні послуги згідно договору та звіту вартістю 50000,00 грн. Клієнт претензій за обсягом, по якості та строкам надання послуг не має.

Акт підписано між сторонами без будь-яких заперечень.

Позивач заперечує проти задоволення заяви в повному обсязі. Зазначає, що заявлена відповідачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. (6250,00 грн. за годину) є такою, що не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, встановленим статтями ГПК України та ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Позивач вважає, що частина заявлених робіт (підготовка проекту заяви про закриття провадження у цій справі) не доведена як необхідна саме для розгляду цієї справи, а "супровід справи" є надто загальним і не дозволяє відокремити реальний обсяг саме професійної правничої допомоги від організаційних або супутніх дій.

Наголошує, що сам факт того, що сторони договору між собою погодили 50000,00 грн., не означає, що ця сума автоматично підлягає покладенню на іншу сторону спору.

Позивач звертає увагу, що відповідач просить стягнути саме сплачені кошти, але доказів фактичної сплати їх не надав.

Окрім того, позивач у своїх додаткових поясненнях заперечив щодо долучення до справи додаткової угоди № 3 до договору, оскільки жодних об`єктивних перешкод для неподання цього документа одночасно із заявою від 11.05.2026 відповідач не навів, а формулювання про те, що документ "помилково не було долучено" не є поважною причиною для прийняття доказу поза належним процесуальним порядком.

Позивач просить суд відмовити Одеській регіональній торгово-промисловій палаті у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/549/26 в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч.ч. 3-6 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Зазначеним положенням Конституції України відповідає стаття 16 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з преамбулою Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 3 статті 4 Закону визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі №910/1344/19).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Так, об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

Щодо заперечень позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Також, за змістом частини третьої статті 237 ЦК України, однією з підстав виникнення представництва є договір.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договору про надання послуг.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

05.12.2024 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було укладено договір про надання правничої допомоги № 05/12/24-Н.

Згідно з п. 1.1. договору, клієнт дійсним дає розпорядження і доручає об`єднанню, а об`єднання, відповідно, зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу відповідно до завдання клієнта ("правнича допомога" та/або "послуги").

10.03.2026 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було укладено додаткову угоду №2-1 до договору, в якій сторони в порядку та на умовах п. 1.2. договору погодили, зокрема, що правнича допомога включає представництво інтересів клієнта в рамках судового спору між клієнтом та ТОВ Аудиторська фірма "Наш аудит", що розглядається Господарським судом Одеської у справі № 916/549/26.

Згідно з п. 11.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 04.05.2025), договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 05 травня 2026 року.

Відповідно до п. 11.4. договору, незалежно від причини припинення дії договору (закінчення терміну дії договору чи дострокове припинення дії договору за взаємною згодою сторін або з однієї із сторін) він не припиняється в частині невиконаних грошових зобов`язань клієнта та зобов`язань об`єднання по завершенню виконання поточних доручень клієнта в справедливих і розумних обсягах, прийнятих об`єднанням в період дії договору.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо оскарження договору в цілому, або в будь-якій його частині, а отже вказаний договір є обов`язковим до виконання.

11.05.2026 між Одеською регіональною торгово-промисловою палатою та Адвокатським об`єднанням "Лоялті" було підписано звіт про обсяг та вартість витраченого часу та акт приймання-передачі послуг до договору. У акті вказано, що об`єднанням були надані юридичні послуги згідно договору та звіту вартістю 50000,00 грн. Клієнт претензій за обсягом, по якості та строкам надання послуг не має.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України та ч. 1 ст. 202 ГК України (який діяв на момент укладення договору), зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

З урахуванням викладеного вище, підстав для неврахування вказаних доказів у суду немає.

Відносно додаткової угоди № 3 до договору суд зауважує наступне.

Із системного аналізу положень частини 8 статті 129 ГПК України слідує, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем було подано до суду додаткову угоду №3 вже після закінчення встановленого законом процесуального строку, клопотання про поновлення строку для її долучення суду не заявлено, а отже вказаний доказ судом до розгляду не приймається.

Що стосується посилання позивача на відсутність доказів оплати витрат на правничу допомогу, суд звертає увагу на наступне.

Так об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Розглянувши та оцінивши заперечення позивача щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат в сукупності, господарський суд вважає, що відмова у повному обсязі у задоволенні витрат відповідача на правничу допомогу, про що клопотав позивач, не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право відповідача на правомірне очікування стороною відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, позивач не скористався правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Разом з цим, Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №910/6416/22, від 15.08.2024 у справі №910/18756/23.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Оцінка обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженості таких витрат вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

У постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат, за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки правовий аналіз спірних правовідносин між клієнтом та ТОВ АФ "Наш аудит", підготовка проекту відзиву на позовну заяву у справі №916/549/26 фактично охоплюється виконаною роботою щодо підготовки відзиву на позову заяву.

Крім того, підготовка та подання заяви про закриття провадження у цій справі (у задоволенні якої відмовлено) було правом позивача, а тому ці витрати відповідача суд на позивача не покладає.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи вказане питання суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Оцінюючи обґрунтованість розміру заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд враховує, що за своєю категорією дана справа є спором незначної складності.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та частково необхідними, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Отже, з огляду на специфіку справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/549/26 є завищеним, а тому не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 50000,00 грн.

На переконання суду, покладення на позивача витрат на правову допомогу у повному обсязі становитиме надмірний тягар для особи, що створить дисбаланс у правовідносинах сторін.

Дослідивши заяву Одеської регіональної торгово-промислової палати про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надані на її підтвердження докази, з урахуванням положень наведених норм, сталої судової практики з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, керуючись, у тому числі, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи; розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, принципів рівності та змагальності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вказаної заяви.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, зважаючи на складність справи, є розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката в сумі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. покладаються на позивача. У відшкодуванні понесених відповідачем витрат на правову допомогу в сумі 40000,00 грн. суд відмовляє та, відповідно, не покладає такі витрати на позивача.

Суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини відповідача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на позивача не в повній сумі, про яку домовились відповідач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Серед іншого суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, інші доводи учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 236 - 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Заяву Одеської регіональної торгово-промислової палати про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Наш аудит" (код ЄДРПОУ 21032613, 65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44) на користь Одеської регіональної торгово-промислової палати (код ЄДРПОУ 02944722, 65011, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 47) - 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти заяви відмовити.

4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Додаткове рішення складено і підписано 11.09.2026.