Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №911/521/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р. м. Київ Справа № 911/521/26

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Марценюк О.М.

розглянувши справу № 911/521/26

за позовом Приватного акціонерного товариства «Кінто», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», смт Козин Київської обласі

про стягнення 109 000,07 грн

за участю представників:

від позивача: Кологойда О.В., адвокат, ордер серії № АІ № 1371365 від 30.06.2023

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.02.2026 до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Кінто» (далі-позивач) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі-відповідач) про стягнення 109 000,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, яка виникла у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань зі своєчасної виплати дивідендів, стягнення яких було предметом розгляду у справі № 911/553/22.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 відкрито провадження у справі № 911/521/26 та призначено розгляд справи за привалами загального позовного провадження в підготовчому засіданні на 25.03.2026.

20.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4755/26) в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову, а у разі задоволення позовних вимог застосувати приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Зокрема, відповідач звертає увагу на відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували наявність між сторонами господарських відносин та виникнення заборгованості зазначаючи, що саме такі документи (угоди, накладні, рахунки акти, накладні тощо) відповідно до законодавства є належними доказами господарських операцій.

Також, відповідач наголошує на відсутності своєї вини у невиконанні зобов`язання, зазначаючи, що ПАТ «Центренерго» є підприємством критичної інфраструктури, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Відповідач посилається на обставини збройної агресії російської федерації проти України, унаслідок якої об`єкти енергетичної інфраструктури товариства зазнали руйнувань та пошкоджень, частина потужностей втрачена. За твердженням відповідача, зазначені обставини призвели до істотного погіршення фінансового стану підприємства та обмеження можливостей щодо виконання грошових зобов`язань, при цьому товариство спрямовує значні кошти на відновлення об`єктів енергетики та забезпечення безперебійного функціонування.

23.03.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 4945/26), в якій позивач заперечуючи проти доводів відповідача зазначив, зокрема, про те, що відповідач помилково наполягає на недоведеності позовних вимог та необхідності подання первинних документів, оскільки у даному випадку правовідносини сторін виникли на підставі судового рішення. Невиконання такого рішення, на думку позивача, є самостійною підставою для застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Саме обставини щодо наявності заборгованості у визначеному розмірі встановлені рішенням суду у справі № 911/553/22 мають преюдиційне значення, у зв`язку з чим не підлягають повторному доказуванню.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивач зазначає, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, саме по собі є порушенням прав позивача та підставою для застосування відповідальності, встановленої законом. При цьому позивач підкреслює, що такі нарахування мають компенсаційний характер, спрямовані на відшкодування втрат від знецінення грошових коштів та не є штрафними санкціями у класичному розумінні.

Позивач також зазначає, що обов`язок сплати інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає незалежно від причин невиконання зобов`язання, оскільки стаття 625 ЦК України не ставить застосування відповідальності у залежність від вини боржника.

Ухвалою суду від 25.03.2026 відкладено підготовче засідання на 20.04.2026.

06.04.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 5828/26), в яких відповідач з посилання на практику Верховного Суду та постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» вказував про необхідність звільнення останнього від сплати штрафних санкцій та застосування строків позовної давності щодо їх нарахування.

14.04.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення (вх. № 6343/26), в яких позивач зазначав про помилкові твердження відповідача, викладені у запереченнях, вказуючи на те, що правовідносини між сторонами спору є корпоративними, а не договірними на ринку електричної енергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», тому на правовідносини між сторонами у цій справі не поширюється дія постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» та визначені нею обмеження щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Ухвалою суду від 20.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 911/521/26 та призначений розгляд справи по суті на 13.05.2026.

В судовому засіданні 13.05.2026 закінчивши стадію судових дебатів, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, призначивши дату й час його проголошення на 25.05.2026 о 12:20, про що постановив ухвалу від 13.05.2026.

Під час розгляду справи, присутній в судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Кінто” є компанією з управління активами та на підставі ст. 63 Закону України “Про інститути спільного інвестування” діє від власного імені в інтересах учасників корпоративних та пайових інвестиційних фондів: Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Класичний”, Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Казначейський”, Відкритий спеціалізований пайовий інвестиційний фонд акцій “Кінто-Еквіті”, Закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Індекс Української Біржі”, Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Достаток”, Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Народний”, Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-4”, Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-5”, Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-7”, Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Кінто Капітал”, Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія Клаб”, а також на підставі ст. ст. 6, 34 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” здійснює управління активами Непідприємницького товариства “Відкритий пенсійний фонд “Соціальний стандарт”, які є акціонерами Публічного акціонерного товариства “Центренерго”.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 41 Закону України “Про інститути спільного інвестування”, пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий фонд не є юридичною особою і не може мати посадових осіб.

Частиною 1 ст. 42 Закону України “Про інститути спільного інвестування” передбачено, що пайовий фонд створюється компанією з управління активами.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України “Про інститути спільного інвестування”, активи пайового фонду, в тому числі нерухоме майно, цінні папери і депозити, реєструються в установленому порядку на ім`я компанії з управління активами з обов`язковим зазначенням реквізитів такого фонду.

Частиною 1 ст. 8 Закону України “Про інститути спільного інвестування” визначено, що корпоративний фонд - юридична особа, яка утворюється у формі акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України “Про інститути спільного інвестування”, управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами. Зберігання активів корпоративного фонду здійснює на підставі відповідного договору зберігач активів корпоративного фонду.

Згідно ч. 6 ст. 63 Закону України “Про інститути спільного інвестування”, у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.

Частинами 1-3 ст. 34 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено, що управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у разі, якщо він не виконує функції зберігача цього фонду; Національним банком України щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами, яка видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду.

Договір про управління активами укладається в письмовій формі.

Таким чином, позивач на підставі ст. ст. 14, 41, 63 Закону України “Про інститути спільного інвестування”, ст. 6, 34 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, положень статуту Приватного акціонерного товариства “КІНТО” здійснює представництво корпоративних, пайових інвестиційних фондів, учасників недержавного пенсійного фонду та діє від імені та в інтересах корпоративного фонду, недержавного пенсійного фонду на підставі договору про управління активами, а в інтересах учасників пайового фонду діє від власного імені, в інтересах та за рахунок пайового фонду.

30.04.2021 проведено рiчні загальні збори ПАТ "Центренерго" (протокол №2), на яких з питання №5 порядку денного “Затвердження розміру річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік, у зв`язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015)” прийнято рішення (протокол №5 про підсумки голосування (крім кумулятивного голосування) на річних загальних зборах акціонерів ПАТ “ЦЕНТРЕНЕРГО” від 07.05.2021) згідно якого вирішено: 1) затвердити загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік у розмірі - 449214148,63 грн., у зв`язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 364 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015); 2) врахувати сплату Товариством дивідендів на державну частку у статутному капіталі Товариства до державного бюджету за результатами діяльності Товариства за 2018 рік та іншим акціонерам через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, у загальному розмірі 249563415,91 грн.; 3) зобов`язати керівника Виконавчого органу сплатити Товариством дивіденди за результатами діяльності Товариства за 2018 рік.; 4) встановити, що виплата дивідендів здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

29.04.2021 Наглядовою радою ПАТ "Центренерго" прийнято рішення (протокол №16/2021), що у разі прийняття річними Загальними зборами, які відбудуться 30.04.2021 року, рішення з питання порядку денного "Затвердження розміру річних дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік, у зв`язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 364 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015)": 1) визначити, що датою складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, є робочий день, що наступив після спливу десяти робочих днів з моменту прийняття рішення Наглядовою радою Товариства (протокол № 11/2019 від 20.05.2019); 2) нарахування та виплату дивідендів здійснити з 10.06.2021 до 30.10.2021 в порядку, визначеному статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства". Дата складання переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів: 04.06.2019.

Строк виплати дивідендів: з 10.06.2021 до 30.10.2021;

Розмір дивідендів, що підлягають виплаті: 199 650 732,72 грн.;

Розмір дивідендів на 1 просту акцію за результатами роботи Товариства у 2018 році становить 0,54046261572 грн.;

Порядок виплати дивідендів: ПАТ “Центренерго” в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, перераховує суму дивідендів у повному обсязі на грошовий рахунок Центрального депозитарію цінних паперів в Розрахунковому центрі з обслуговування договорів на фінансових ринках;

Виплата дивідендів здійснюється виключно грошовими коштами в національній валюті України.

Розмір дивідендів нарахованих кожному акціонеру визначається шляхом множення кількості акцій, що належить такому акціонеру на суму дивідендів на 1 просту акцію, з округленням отриманого результату із використанням правил математичного округлення із точністю до двох знаків після коми.

Оподаткування дивідендів акціонерів ПАТ “Центренерго” здійснюється у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

До переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року, включені акціонери, що володіють акціями відповідача, зокрема: 1) Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Класичний” у кількості 125600 шт.; 2) Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Казначейський” у кількості 7900 шт.; 3) Відкритий спеціалізований пайовий інвестиційний фонд акцій “Кінто-Еквіті” у кількості 35000 шт.; 4) Закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Індекс Української Біржі” у кількості 150500 шт.; 5) Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Достаток” у кількості 59347 шт.; 6) Інтервальний диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Кінто-Народний” у кількості 22100 шт.; 7) Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-4” у кількості 428500 шт., 8) Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-5” у кількості 225500 шт.; 9) Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія-7” у кількості 68800 шт., 10) Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Кінто Капітал” у кількості 95000 шт.; 11) Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд “Синергія Клаб” у кількості 372160 шт.; 12) Непідприємницьке товариство “Відкритий пенсійний фонд “Соціальний стандарт” у кількості 33600 шт.

10.12.2021 року позивач звернувся до відповідача із запитом №519 від 10.12.2021 про надання інформації про виплату дивідендів та вимогою щодо погашення заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік в строк до 16.12.2021 року.

У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 12.01.2022 №11/89 надав запитувані позивачем документи та повідомив, що ним вживаються заходи для повної виплати нарахованих акціонерам дивіденди за 2018 рік згідно рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2021 (протокол №2) та надав інформацію про суму належних до виплати дивідендів акціонерам за 2018 рік.

Вказане, зі слів позивача, свідчить, що відповідач визнав наявність заборгованості щодо виплати дивідендів за 2018 рік перед акціонерами в інтересах яких подано позов у даній справі, однак, дії щодо виплати дивідендів у строки, визначені Законом України “Про акціонерні товариства” та рішенням Наглядової ради не вчинив.

Строк виплати дивідендів тривав з 10.06.2021 до 30.10.2021. А тому, з 31.10.2021 року заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік є простроченою, що зумовило звернення позивача у 2022 році з позовом до Господарського суду Київської області про стягнення дивідендів за 2018 рік.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2022 року у справі №911/553/22 з Публічного акціонерного товариства “Центренерго” на користь учасників пайових інвестиційних фондів та учасників недержавного пенсійного фонду стягнуто заборгованість у сумі 877 715,05 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Центренерго” на користь Приватного акціонерного товариства “Кінто” 13 165,73 грн. судового збору та 12 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

26.08.2022 року на виконання рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 року у справі № 911/553/22 видано відповідні накази.

В подальшому рішенням Господарського суду Київської області від 18.03.2025 у справі № 911/3070/24 з Публічного акціонерного товариства “Центренерго” на користь учасників пайових інвестиційних фондів та учасників недержавного пенсійного фонду стягнуто 410 755,36 грн. інфляційних нарахувань та 80 748,10 грн. 3 % річних (за період прострочення з 31.10.2021 року по 31.10.2024 року (заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік), з 17.08.2022 по 01.11.2024 року (заборгованість згідно рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 року у справі №911/553/22; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Центренерго” на користь Приватного акціонерного товариства “Кінто” 5 898,05 грн витрат зі сплати судового збору та 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач зазначає, що рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 року у справі №911/553/22 про стягнення дивідендів за 2018 рік було виконано добровільно відповідачем лише 02.09.2025 року, зазначене стало підставою для звернення позивача до суду у даній справі про стягнення з ПАТ “Центренерго” нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення з 01.11.2024 року по 01.09.2025 року, щодо дивідендів, з 17.08.2022 по 01.09.2025 року включно (заборгованість, що виникла з рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 року у справі №911/553/22, а також щодо сум відшкодування судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

Обставини невиконання зобов`язання з виплати дивідендів за 2018 рік, в тому числі, щодо суми основної заборгованості, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2022 у справі №911/553/22.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 у справі №911/553/22 є преюдиційним при вирішенні спору у даній справі.

Стосовно посилань відповідача, що преюдиційне значення надається виключно обставинам, встановленим судовими рішенням, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин суд зазначає наступне.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.

Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №910/4316/22, від 16.05.2023 у справі №910/17367/20, від 29.06.2021 у справі №910/11287/16).

У рішенні Господарського суду Київської області від 07.07.2022 у справі №911/553/22 встановлено, що у процесі розгляду справи, ПАТ “Центренерго” не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним своїх обов`язків по виплаті дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ “Центренерго” за 2018 рік фондам, в інтересах яких позивач звернувся до господарського суду, у порядку та строки, встановлені рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ “Центренерго” від 30.04.2021, оформленим протоколом № 2 від 30.04.2021 та рішенням Наглядової ради ПАТ “Центренерго”, оформленим протоколом №16/2021 від 29.04.2021.

При цьому, судом враховано, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Судом у даній справі встановлено, що відповідач зобов`язання з виплати дивідендів за 2018 рік та згідно рішення суду у справі №911/553/22 від 07.07.2022 про стягнення заборгованості зі сплати дивідендів своєчасно не виконав, що стало підставою нарахування позивачем у справі № 911/521/26 інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання основного зобов`язання, за період з 01.11.2024 року по 01.09.2025.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

У зв`язку із тривалим невиконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про стягнення 86 378,57 грн інфляційних нарахувань та 22 621,50 грн. 3 % річних нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання з виплати дивідендів та відшкодування судового збору та витрат на надання професійної правничої допомоги, що виникло з рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 у справі №911/553/22.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу (абз. 2 ч. 1 ст. 30 Закону “Про акціонерні товариства”).

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів (ч. 2 ст. 30 Закону України “Про акціонерні товариства” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст.ст. 524, 533 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Отже, зобов`язання щодо виплати дивідендів за 2018 рік є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Таким чином, правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов`язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі №910/11316/17).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 ст. 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц., Верховним Судом у постанові від 02.02.2019 року у справі №758/9445/16-ц, постанові від 31.01.2019 року у справі №76І/4878/16-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у праві №910/10825/17).

Отже, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд має зазначити наступне.

Так, як вбачається з розрахунку інфляційних нарахувань та 3 % річних, позивач здійснює їх нарахування поміж простроченої заборгованість з виплати дивідендів, а також й на суми судового збору та відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги, які стягнуті за рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/553/22 на користь позивача.

Однак, суд звертає увагу про безпідставне нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Норми статті 625 ЦК України регулюють цивільні правовідносини (ст. 1 ЦК України) і стосуються відповідальності за порушення цивільного грошового зобов`язання, яке є цивільним правовідношенням в силу приписів ст. 509 ЦК України. За загальновизнаним принципом права цивільні правовідносини лежать у площині матеріального права. Тоді як приписи ст. 326 ГПК України стосуються відповідальності за порушення процесуальних зобов`язань учасників справи за невиконання судового рішення. Ці зобов`язання не виходять за межі площини процесуальних правовідносин. Процесуальні правовідносини стосуються порядку здійснення судочинства у господарських судах та повноважень господарських судів (ст. 1 ГПК України). До цих правовідносин не застосовуються правові інститути матеріального права.

Аналогічно й щодо правових інститутів судового збору, витрат на професійну правничу допомогу та повноважень суду з їх розподілу між учасниками справи. Наведені правові інститути не передбачені та не встановлені нормами ЦК України. Такі зобов`язання не є цивільними грошовими зобов`язаннями.

Вказана обставина спростовує висновок позивача про те, що відповідальність, встановлена ст. 625 ЦК України, може поширюватись на зобов`язання, які передбачені ГПК України. Адже такий висновок суперечитиме приписам ст. 1 ЦК України.

Отже, здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування в сумі 83 970,97 грн та 3 % річних в сумі 21 990,98 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів ст. 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи можливість зменшення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила таке:

«Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання.

Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».

Відтак, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, нараховані у цій справі 3 % річних та інфляційних втрат не можуть бути зменшенні за рішенням суду, у зв`язку з чим доводи відповідача про протилежне є необґрунтованими та неспроможними.

Так само, як і не беруться судом до уваги твердження відповідача щодо ненадання первинної документації, оскільки суд враховує, що обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем встановлені рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 у справі №911/553/22 та рішенням Господарського суду Київської області від 18.03.2025 у справі № 911/3070/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025, які набрали законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Суд також погоджується із думкою позивача про те, що правовідносини між сторонами спору не є договірними на ринку електричної енергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», тому на правовідносини між сторонами у цій справі не може поширюватися дія постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо обмежень для нарахування та стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, понесених позивачем при розгляді справи, суд зазначає наступне.

Відповідач заперечував щодо покладення на нього витрат на правничу допомогу вважаючи, що позивачем не було доведено належним чином факту виконання робіт та/або майбутнього виконання, пов`язаних з наданням адвокатом професійної правничої допомоги саме у розмірі 14 000,00 грн (орієнтована сума судових витрат, наведених позивачем у позовній заяві), а тому вимога про стягнення з відповідача цієї суми є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, судом встановлено, що 29.07.2019 між Приватним акціонерним товариством «Кінто» (замовник) та Адвокатським об`єднанням Інтеракціо» (виконавець) укладений Договір про надання правової допомоги № 153-АО/2019, за умовами якого виконавець зобов`язується надавати правову допомогу замовнику на підставах, в порядку та обсязі, визначеними у договорі за погодженням сторін, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити її в установленому цим договором порядку (п. 2.1 договору).

11.11.2024 між ПрАТ «Кінто» та АО «Інтеракціо» укладена Додаткова угода до Договору про надання правової допомоги № 153-АО/2019 від 29.07.2024, за якою між замовником та виконавцем визначений порядок оплати правової допомоги щодо захисту прав та законних інтересів замовника, пов`язаних із захистом інтересів замовника про стягнення невиплачених відповідачем у визначений законом та рішення Наглядової ради ПАТ «Центренерго» від 29.04.2021 року (протокол № 16/2001) строк дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Центренерго» від 30.04.2021 (протокол № 2), інфляційних втрат та 3 % річних.

У пунктах 7, 8 додаткової угоди визначено, що вид правової допомоги та їх вартість. Виконання робіт за цим договором та додатковою угодою посвідчуються розрахунками витрат на надання правової допомоги та актами виконаних робіт.

Із поданого позивачем розрахунку витрат на надання правничої допомоги, який є актом виконаних робіт (надання послуг) від 12.05.2026 вбачається, виконавцем були надані, а замовником прийнятті послуги з:

складання та подання позовної заяви (1 документ) - 5 000,00 грн;

складання та подання процесуальних документів:

- відповідь на відзив на позовну заяву та письмові пояснення на заперечення (2 документи) - 6 000,00 грн;

участь в судових засіданнях (2 судодня) - 4 000,00 грн.

Так, досліджуючи подані документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу в цій справі. Отже витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Згідно із частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду інститут компенсації витрат на правничу допомогу має дві основні мети: компенсаторну – відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрат, понесених у зв`язку із судовим процесом; превентивну - стримування іншої сторони від порушення прав та інтересів шляхом спонукання діяти добросовісно, без зловживань процесуальними правами.

Разом з тим суд наголошує, що вказані витрати не можуть виступати способом безпідставного або надмірного збагачення сторони, на користь якої їх присуджено. Витрати на правничу допомогу не повинні перетворюватися на додаткове джерело доходу або економічну вигоду, оскільки це суперечить суті та призначенню цього інституту.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 тощо).

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оцінюючи заявлену суму витрат на правничу допомогу, суд виходить із принципів розумності, співмірності та необхідності таких витрат для належного захисту прав сторони у конкретній справі.

Разом з цим, надаючи оцінку поданим доказам, суд не вбачається необхідності включення до розміру понесених витрат на правничу допомоги написання позивачем письмових пояснень, оскільки такий не є обов`язковим процесуальним документом, визначеним Господарським процесуальним кодексом України, а їх подання це право учасника справи, а не його обов`язок.

Надані ж суду заперечення щодо відповідача недоведеності покладення на нього витрат на правничу допомогу, як те, що такі документально не обґрунтовані, не беруться судом до уваги, оскільки надані позивачем докази свідчать про протилежне, а отже такі підлягають розподілу.

Таким чином, беручи до уваги характер і складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає обґрунтованим покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 665,53 грн, що є співмірним і справедливим у конкретних обставинах цієї справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045):

6 494 (шість тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн 28 коп інфляційних нарахувань та 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 77 коп. 3 % річних на рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Класичний»;

408 (чотириста вісім) грн. 48 коп інфляційних нарахувань та 106 (сто шість) грн. 98 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_2 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Казначейський»;

1 809 (одна тисяча вісімсот дев`ять) грн. 71 коп інфляційних нарахувань та 473 (чотириста сімдесят три) грн. 94 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_3 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Відкритого спеціалізованого пайового інвестиційного фонду акцій «Кінто-Еквіті»;

7 781 (сім тисяч сімсот вісімдесят одна) грн 76 коп інфляційних нарахувань та 2 037 (дві тисячі тридцять сім) грн. 95 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_4 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Індекс Української Біржі»;

3 068 (три тисячі шістдесят вісім) грн. 60 коп інфляційних нарахувань та 803 (вісімсот три) грн. 63 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_5 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Достаток»;

1 142 (одна тисяча сто сорок дві) грн. 70 коп інфляційних нарахувань та 299 (двісті дев`яносто дев`ять) грн. 26 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_6 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658, відкритий для обліку операцій з активами Інтервального диверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Кінто-Народний»;

22 156 (двадцять дві тисячі сто п`ятдесят шість) грн. 04 коп інфляційних нарахувань та 5 802 (п`ять тисяч вісімсот дві) грн. 40 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_7 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-4» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35031362);

11 659 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 71 коп інфляційних нарахувань та 3 053 (три тисячі п`ятдесят три) грн. 54 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_8 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-5» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35331070);

3 557 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят сім) грн. 38 коп інфляційних нарахувань та 931 (дев`ятсот тридцять одна) грн. 63 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_9 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 35744353;

4 912 (чотири тисячі дев`ятсот дванадцять) грн. 07 коп інфляційних нарахувань та 1 286 (одна тисяча двісті вісімдесят шість) грн 41 коп на рахунок НОМЕР_10 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Кінто Капітал» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ 32980900);

19 242 (дев`ятнадцять тисяч двісті сорок дві) грн. 92 коп інфляційних нарахувань та 5 039 (п`ять тисяч тридцять дев`ять) грн. 49 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_11 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія Клаб» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ - 33151991);

1 737 (одна тисяча сімсот тридцять сім) грн 32 коп інфляційних нарахувань та 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 98 коп 3 % річних на рахунок НОМЕР_12 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», МФО 300658 Непідприємницького товариства «Відкритий пенсійний фонд «Соціальний стандарт» (ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОПГФ - 33058272).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Приватного акціонерного товариства «Кінто» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25-б, код ЄДРПОУ 16461855) 2 588 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 19 коп судового збору та 11 665 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн. 53 коп витрати на оплату послуг адвоката.

Видати наказ

4. В іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 11.09.2026

Суддя О.О. Христенко