Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №911/2043/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2043/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛА-ЮГ" (м. Миколаїв)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванків Агро Бізнес-2017" (Київська обл., Іванківський р-н, с. Мусійки)

про стягнення 1 342 356,81 грн,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.Ю.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛА-ЮГ" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванків Агро Бізнес-2017" про стягнення 1 342 356,81 грн, з яких: 1 262 012,00 грн заборгованості за Договором про надання транспортних послуг №25/11/2025 від 25.11.2025, 64 267,12 грн інфляційних втрат та 16 077,69 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

13.07.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.07.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

Відповідач копію цієї ухвали Господарського суду Київської області від 14.07.2026 отримав у його електронному кабінеті 16.07.2026, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення документа.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд , –

ВСТАНОВИВ:

25.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іванків Агро Бізнес-2017" (відповідач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЛА-ЮГ" (позивач, Перевізник) укладено Договір про надання транспортних послуг №25/11/2025 (надалі – Договір) відповідно до п. 1.1 якого Перевізник зобов`язується доставити довірений йому Замовником вантаж до пункту призначення, а Замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, згідно протоколу погодження ціни (Додатків), які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.6 Договору, Замовник проводить оплату за транспортні послуги згідно Протоколу погодження цін, після здачі акту виконаних робіт та виставленого рахунку – фактури.

Згідно з п. 1.7 Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника, протягом 5 банківських днів, з дати виставлення рахунка-фактури.

Згідно п. 4.5 Договору, Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками та діє до 31.12.2025.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав зобов`язання за Договором, здійснивши перевезення, на підтвердження чого позивачем надано до позовної заяви копії актів надання послуг № ГЮ-0009670 від 02.12.2025 на суму 46 818,00 грн, № ГЮ-0009989 від 22.12.2025 на суму 46 206,00 грн, № ГЮ-0009940 від 14.12.2025 на суму 45 900,00 грн, № ГЮ-0009941 від 15.12.2025 на суму 46 274,00 грн, № ГЮ-0009945 від 16.12.2025 на суму 180 302,00 грн, № ГЮ-0009946 від 17.12.2025 на суму 281 078,00 грн, № ГЮ-0009775 від 08.12.2025 на суму 48 144,00 грн, № ГЮ-0009778 від 09.12.2025 на суму 94 078,00 грн, № ГЮ-0009779 від 10.12.2025 на суму 48 042,00 грн, № ГЮ-0009965 від 19.12.2025 на суму 95 370,00 грн, № ГЮ-0009967 від 20.12.2025 на суму 46 240,00 грн., товарно-транспортних накладних та реєстрів до актів виконаних робіт.

Як вказує позивач, відповідач свої зобов`язання щодо сплати вартості отриманих послуг виконав не в повному обсязі, несплаченою залишилась сума у розмірі 1 262 012,00 грн.

Доказів сплати відповідачем заборгованості чи відсутності підстав для її сплати сторонами до матеріалів справи не надано.

Також позивач зазначає, що 20.03.2026 на адресу відповідача було направлено досудову претензію про сплату суми заборгованості. Проте, вона залишилась без відповіді та задоволення.

Доказів сплати суми заборгованості чи відсутності у відповідача обов`язку з її сплати сторонами до матеріалів справи не надано.

Відтак, за наявними в матеріалах справи доказами розмір заборгованості відповідача за Договором на дату постановлення рішення складає 1 262 012,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором позивачем також нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 64 267,12 грн інфляційних втрат та 16 077,69 грн 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.7 Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника, протягом 5 банківських днів, з дати виставленого рахунку-фактури.

З огляду на те, що позивачем не надано суду виставлених рахунків-фактур, доказів їх направлення, як і доказів їх отримання/вручення, а з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається можливим встановлення факту прострочення такої оплати відповідачем, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум 3 % річних та інфляційних втрат є такими, що не доведені належними та допустимими доказами та, як наслідок, не підлягають задоволенню.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 262 012,00 грн заборгованості.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд ,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванків Агро Бізнес-2017" (07211, Київська обл., Іванківський р-н, с. Мусійки, вул. Центральна, буд. 145; ідентифікаційний код 41346780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛА-ЮГ" (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська (Варварівка), буд. 1Г; ідентифікаційний код 38152125) 1 262 012 (один мільйон двісті шістдесят дві тисячі дванадцять) грн 00 коп. заборгованості та 15 144 (п`ятнадцять тисяч сто сорок чотири) грн 14 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя А.В. Іванов