Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №718/3223/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 вересня 2026 року м. Чернівці справа № 718/3223/24

провадження №22-ц/822 /162/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Черновська А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано наступним. З лютого 2020 року позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 .

При реєстрації народження доньки запис про батька зроблений за вказівною матері, що відповідає вимогам ч.1 ст.135 СК України.

Зазначала, що ОСОБА_1 розірвано стосунки між ними з липня 2021 і з того часу сторони не підтримували будь-якого спілкування. Відповідач доньку ОСОБА_4 жодного разу не бачив, не цікавиться її розвитком та здоров`ям, участі у вихованні не бере, в добровільному порядку відмовився подавати заяву про реєстрацію його як батька ОСОБА_4 , що змусило позивача звернути до суду із цим позовом.

Просила визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за № 972 від 01.10.2021, складеного Шевченківським відділом ДРАЦС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управлінця Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Зобов`язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) внести зміни актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в м.Дніпрі Дніпропетровської області, зазначивши батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та видати нове свідоцтво про народження, залишивши ОСОБА_5 прізвище ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.10.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства та стягнення аліментів задоволено.

Визнано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за № 972 від 01.10.2021, складеного Шевченківським відділом ДРАЦС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управлінця Міністерства юстиції (м.Дніпро) та вказати в графі батько « ОСОБА_1 , громадянин України». Прізвище дитини залишити « ОСОБА_6 », по батькові змінити з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » та видати нове свідоцтво про народження.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.10.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства та стягнення аліментів – відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із вказаним рішенням суду, вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалене із порушення норм матеріального та процесуального права, посилається на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач заперечує та наголошує на тому, що проходить службу в Донецькій області Бахмутський район, що унеможливлює його участь у судовому засіданні та прибуття на експертизу. Означене судом першої інстанції було проігноровано, зазначивши у рішенні, що перебування на службі не є підставою для зупинення провадження у справі. При цьому, ані відповідач, ані його представник не клопотали перед судом про зупинення провадження у справі, а лише вказували, що наразі прибути на експертизу відповідач не має об`єктивної можливості.

Відповідач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в подальшому НОМЕР_2 , займає посаду в управлінні роти і йому підпорядковується більше 90 людей, а суд і експертизи спричиняють тиск морально психологічний на нього як на керівника, тим самим змушуючи допускати помилки в плануванні, що призводить до невиконання своїх службових обов`язків, а саме збереження життя та здоров`я особового складу, відповідно втрати людей, техніки, позицій які тримає підрозділ, що загально призводить до втрат території України.

Вказує на те, що у судовому засіданні, призначеному на 27.10.2025 року, представник відповідача – адвокат Зіненко А.О. клопотала про відкладення розгляду справи задля необхідності додаткового часу отримати довідку від військової частини, яка підтвердить факт перебування відповідача на службі саме у зоні бойових дій. Проте, судом на місці було ухвалено відмовити у задоволенні такого клопотання (така відмова судом обґрунтована не була) та кваплячись, не провівши відповідну експертизу (що є прямим доказом), ухвалив рішення.

Вважає, що суд першої інстанції не надав часу відповідачу для надання доказів перебування відповідача безпосередньо у зоні бойових дій та підготування клопотання про витребування біологічних зразків відповідача, які містяться у геномному центрі України (МБЦ «Геном»), без ДНК-тесту ухвалив рішення, таке рішення є передчасним та необґрунтованим та ухваленим із порушення норм матеріального та процесуального права.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено наступне. ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання батьківства та стягнення аліментів. В обґрунтування позову посилалася на те, що з лютого 2020 року позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 01.10.2021 року ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дитина записано ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . При реєстрації народження доньки запис про батька зроблений за вказівною матері, відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

Ухвалою суду від 16.12.2024 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, виконання якої доручено експертам Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м.Чернівці вул. Героїв Майдану,77Д) та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Провадження у справі зупинено.

28.04.2025 року поновлено провадження у справі у зв`язку із неможливість проведення вказаної вище експертизи через неявку до експертної установи відповідача ОСОБА_1

21.05.2025 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, виконання якої доручено вже експертам Державної спеціалізованої установи «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» (ЄДРПОУ 01985239, м.Дніпро, площа Соборна, 14) та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Провадження у справі зупинено.

19.08.2025 року поновлено провадження в справі в зв`язку із неможливістю проведення вказаної вище експертизи через неявку до експертної установи ОСОБА_1 .

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

За змістом положень статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; 3) за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Звертаючись з позовом про встановлення батьківства та стягнення аліментів, позивач просила призначити судово-генетичну експертизу на вирішення якої поставити питання, чи є відповідач біологічним батьком дитини.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Європейський суд з прав людини зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

ДНК-тест — це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Способом забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням норм ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 16.12.2024 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, виконання якої доручено експертам Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м.Чернівці вул. Героїв Майдану,77Д) та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Провадження у справі зупинено.

28.04.2025 року поновлено провадження у справі у зв`язку із неможливість проведення вказаної вище експертизи через неявку до експертної установи відповідача ОСОБА_1

21.05.2025 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, виконання якої доручено вже експертам Державної спеціалізованої установи «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» (ЄДРПОУ 01985239, м.Дніпро, площа Соборна, 14) та попереджено їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Провадження у справі зупинено.

19.08.2025 року поновлено провадження в справі в зв`язку із неможливістю проведення вказаної вище експертизи через неявку до експертної установи ОСОБА_1 .

Отже, судом першої інстанції за клопотанням сторони позивача двічі призначалася експертиза в різні установи, однак не була проведена у зв`язку із неявкою відповідача.

Згідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи зазначене та керуючись ст. 109 ЦПК України, позов в частині встановлення батьківства судом першої інстанції був задоволений.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що не мав об`єктивної можливості заявитися на експертизу, оскільки проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в подальшому НОМЕР_2 , займає посаду в управлінні роти і йому підпорядковується більше 90 людей, а суд і експертизи спричиняють тиск морально психологічний на нього як на керівника.

Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості заявитися для проведення експертизи апелянтом не надано.

Апелянт в апеляційній скарзі посилався на те, що суд першої інстанції не надав часу відповідачу для надання доказів перебування відповідача безпосередньо у зоні бойових дій та підготування клопотання про витребування біологічних зразків відповідача, які містяться у геномному центрі України (МБЦ «Геном»).

Під час апеляційного провадження, ухвалою суду від 10 лютого 2026 року за клопотанням представника відповідача було зупинено провадження по справі у зв`язку з перебуванням відповідача у складі військової частини Збройних Сил України, яка приймає участь у бойових діях у здійсненні заходів (виконує бойові завдання) із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.

За клопотанням представника позивача, в інтересах дитини, ухвалою від 24 серпня 2026 року провадження було відновлено.

Верховний Суд в постанові від 30 червня 2026 року, у справі № 699/1569/25, дійшов висновку, що зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Під час апеляційного розгляду, заслухавши пояснення сторін, сторонам було роз`яснено, що найвагомішим та беззаперечним доказом для визнання чи спростування батьківства у судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Представник відповідача, наполягаючи на неможливості явки відповідача на експертизу, посилався на можливість витребування біологічних зразків відповідача, які містяться у геномному центрі України (МБЦ «Геном»), про що зазначав і в апеляційній скарзі.

Такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини», державна реєстрація геномної інформації проводиться лише з метою:

1) ідентифікації осіб, які вчинили кримінальне правопорушення;

2) розшуку осіб, зниклих безвісти;

3) ідентифікації невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини;

4) ідентифікації осіб, які не здатні через стан здоров`я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.

Сторонам було роз`яснено, що відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із виконанням чи невиконанням нею процесуальних дій.

Однак, не заперечуючи проти експертизи, жодною із сторін не було заявлено клопотання про її призначення, хоча сторонам було надано час та оголошено перерву в судовому засіданні, після якої представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме за клопотанням сторони позивача в справі двічі була призначена експертиза, однак, не була проведена у зв`язку із неявкою відповідача.

Апелянт, оскаржуючи рішення, не скористався своїм правом про призначення такої експертизи для підтвердження своїх доводів щодо спростування батьківства.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, суть якого розкрита у статті 12 ЦПК України.

Зокрема, вказаною статтею передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип змагальності передбачає, зокрема і те, що суд у розгляді справи займає позицію об`єктивного та неупередженого арбітра, не збирає докази, а лише оцінює ті, що надані сторонами.

Принцип змагальності є складовою справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , що також включає принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі, диспозитивності та розумності строку.

Отже, за принципом змагальності, збір та підготовка фактичного матеріалу (доказів), необхідних для вирішення спору між сторонами покладається саме на сторони, суд лише оцінює надані учасниками справи докази, проте сам їх не збирає.

Тож можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Спір у цій справі не відноситься до категорії справ, де суд зобов`язаний за власною ініціативою збирати докази. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року справа № 404/6710/21, провадження № 61-15289св23.

Враховуючи, що відповідач (його представник) був належним чином повідомлений про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, обізнаний про день та час проведення експертизи в експертній установі, йому також роз`яснено наслідки його неявки для відібрання біологічних зразків, відповідно до ст. 109 ЦПК України, до експертної установи не з`явився, біологічних зразків не надав, очевидним є факт ухилення відповідача від участі в експертизі.

Належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості прибути до експертної установи для проведення експертизи апелянтом не надано.

Посилання представника відповідача на неможливість явки відповідача для проведення експертизи та перебуваючи на військовій службі по контракту, не може превалювати над інтересами дитини і свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.

Встановивши факт батьківства ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд першої інстанції правильно зазначив, що у відповідача виник обов`язок утримувати доньку до досягнення нею повноліття, а тому вимоги позивачки про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дочки ґрунтуються на вимогах закону.

Так, частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судом встановлено, що відповідач має сталий заробіток, оскільки мобілізований та проходить військову службу в частині НОМЕР_1 , однак довідку про доходи ОСОБА_1 не надав. Відповідач 04.07.2023 зареєстрував шлюб із ОСОБА_11 і в цьому шлюбі у них народився син ОСОБА_12 . Крім того, від першого шлюбу ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є дитиною з інвалідністю, однак доказів на її лікування чи утримання не надав. Будь-які інші докази та обставини, які можуть вплинути на розмір аліментів суду не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, застосовані відповідні норми матеріального права.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.Н. Литвинюк