Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №352/1732/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/1732/26

Провадження № 22-ц/4808/1693/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.,

з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 10 липня 2026 року під головуванням судді Кузьменка С.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з заявоюпро видачу обмежувального припису. Заява обґрунтована фактами агресивної поведінки її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , з яким вона перебувала у шлюбі з 23 серпня 2003 року по 21 листопада 2024 року. З 2022 року ОСОБА_1 постійно вчиняє домашнє насильство, висловлюється нецензурно, застосовує фізичну силу.

Вказувала, що внаслідок вказаних дій неодноразово зверталась до поліції, що підтверджується відповідними заявами, протоколами про адміністративні правопорушення, постановами у справах, терміновими заборонними приписами, формами оцінки ризиків та відеозаписами. Зокрема, такі факти відбувались 23 червня 2022 року, 14 січня, 14 квітня 2024 року, 30 квітня 2026 року. Черговий факт вчинення домашнього насильства відбувся 13 червня 2026 року.

Зазначила, що внаслідок заподіяного домашнього насильства у неї погіршився стан здоров`я, підтверджуючи це консультативним висновком від 09.06.2026 р № 7207.

ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 вчиняє насильство систематично, наявні ризики продовження ним таких дій, а всі конфлікти між ними переростають в застосування ОСОБА_3 фізичної сили, тому за захистом своїх прав та інтересів змушена звернутися до суду.

Просила видати обмежувальний припис стосовно її колишнього чоловіка ОСОБА_1 на строк до 6 місяців, визначити заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: заборонити перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися ближче ніж 100 метрів до місця проживання, перебування, роботи, та інших місць частого відвідування ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб; усунути перешкоди у користуванні майном шляхом покладення на ОСОБА_1 обов`язку не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , місцями загального користування та іншими законними засобами забезпечення особистої безпеки і фіксації можливих фактів домашнього насильства, у тому числі шляхом встановлення та використання камер відеоспостереження у місцях загального користування житлового будинку.

Рішенням Тисменицького районного суду від 10 липня 2026 року заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального приписузадоволено.

Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 , а саме:

заборонено ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 в домоволодінні АДРЕСА_1 строком на 2 місяці;

заборонено ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у невідомому для нього місці, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватись з нею, строком на 2 місяці.

заборонено ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , вести листування, телефонні розмови з постраждалою особою ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб строком на 2 місяці;

заборонено ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , наближатися на відстань ближче ніж 50 метрів до місця проживання, перебування, роботи постраждалої особи ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у тому числі до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 місяці.

Відмовлено у застосуванні заходу тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом покладення на нього обов`язку не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , місцями загального користування та іншими законними засобами забезпечення особистої безпеки і фіксації можливих фактів домашнього насильства, у тому числі шляхом встановлення та використання камер відеоспостереження у місцях загального користування житлового будинку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає всім обставинам справи, оскільки прийняте на основі неповного і необ`єктивного з`ясування обставин справи та порушує норми матеріального і процесуального права.

Апелянт вважає, що суд помилково прийшов до висновку про систематичне вчинення відносно ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства. У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факти вчинення ним психологічного насильства відносно ОСОБА_2 . Зазначає, що не існує жодної чинної та законної постанови суду, яка б підтверджувала вчинення ним домашнього насильства.

Зазначає, що весь 2025 рік після розлучення з позивачкою намагався її уникати. Вони розділили між собою будинок, він має свою окрему кімнату та намагається не спілкуватися з позивачкою. Однак, зазначає, що саме позивачка провокує конфліктні ситуації.

Вказує на те, що коли позивачка в черговий раз ініціювала аналогічну конфліктну ситуацію, нібито з підстав домашнього насильства, він надав суду письмові пояснення та медичні документи про те, що після важкої операції перебував у маломобільному стані й фізично не міг прибути в судове засідання для надання особистих пояснень. Дослідивши ці матеріали, Тисменицький районний суд прийняв постанову у справі №352/1144/26, якою провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Апелянт стверджує, що ухвалене судом рішення про заборону перебувати йому у будинку та наближатися до нього протягом 2 місяців фактично позбавляє його житла та спричинить загибель усіх його сільськогосподарських тварин, оскільки позивачка одразу після отримання судового рішення виїхала за кордон до Польщі, де перебуває і на даний час.

Просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2026 року у справі № 352/1732/26скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, таким, що ухвалене на підставі повно і всебічно досліджених доказів, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги — безпідставними та такими, що не спростовують установлених судом обставин.

Вказує на те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом телефонограми та оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України, однак у судове засідання не з`явився, пояснень по суті заяви та доказів на її спростування суду не подав.

Зазначає, що предметом цієї справи не є вирішення спору про право власності на будинок, його поділ, визначення часток чи позбавлення ОСОБА_1 права власності. Більше того, твердження апелянта про те, що цей будинок фактично створено ним особисто і саме тому застосування обмежувального припису є несправедливим, не відповідає доказам, наявним у матеріалах справи. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був подарований батьком ОСОБА_2 — ОСОБА_4 — обом сторонам, внаслідок чого право власності було зареєстровано по 1/2 частці за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Домашнє насильство та звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів мали місце ще з 2022 року, тобто задовго до розірвання шлюбу та виникнення спорів, на які тепер посилається апелянт. Саме у 2022 році за одним із таких фактів ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні домашнього насильства щодо заявниці.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_1 , подав відповідь на відзив в якому підтримує апеляційну скаргу з мотивів наведених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Суд встановив, що ОСОБА_2 з 23 серпня 2003 року по 21 листопада 2024 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 , який рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2024 року у справі № 352/199/24 розірвано.

Позивач та відповідач спільно проживають в будинку АДРЕСА_1 , який їм подарований в 2018 році батьком ОСОБА_2

ОСОБА_2 23.06.2022 о 20:32 звернулась на службу 102 зі скаргою на застосування її чоловіком ОСОБА_1 фізичної сили. У межах цього звернення ОСОБА_2 подала органам поліції письмову заяву та надала пояснення, в яких вона зазначає, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння, погрожував їй фізичною розправою та погрожував її життю, виражався нецензурною лайкою, просила застосувати до чоловіка відповідні заходи впливу. На ОСОБА_1 складено адміністративний протокол за ст. 173-2 КУпАП серії ВАВ № 065210. Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05.09.2022 у справі № 352/1107/22 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом події, що мала місце 23.06.2022 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згодом, 14.01.2024 о 15:04 ОСОБА_2 знову звернулась до служби 102 зі скаргами на те, що чоловік в стані алкогольного сп`яніння поводиться агресивно, кричить та розкидає речі. За фактом вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 працівниками поліції у заявниці відібрано заяву та пояснення, за даним фактом складено форму оцінки ризиків (визначено середній рівень), на ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП серії ВАВ № 902438 та винесено терміновий заборонний припис серії АА № 406663.

ОСОБА_2 14.04.2024 о 09:48 знову зверталася на службу 102 з повідомленням про те, що її чоловік систематично вчиняє фізичне насильство. Після прибуття працівників поліції за адресою проживання заявниці в останньої відібрано пояснення та заяву, в якій вона просить вжити заходів до її чоловіка, який висловлювався нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою. Щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП серії ВАД № 205983.

30.04.2026 о 20:55 надійшло повідомлення до служби 102 від ОСОБА_2 про те, що чоловік систематично вчиняє фізичне насильство. Після прибуття працівників поліції за адресою місця проживання заявниці остання повідомила, що між нею та її колишнім чоловіком неодноразово виникав словесний конфлікт, працівниками поліції було встановлено, що словесний конфлікт відбувався неодноразово, у заявниці відібрано заяву та письмові пояснення, у результаті чого 30.04.2026 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 серії ВАД № 737347 від 30.04.2026 та винесено терміновий заборонний припис серії АА № 640164, також складено форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 .

Щодо ОСОБА_1 13.06.2026 винесено терміновий заборонний припис серії АА № 640162 у зв`язку з подією, що мала місце 13.06.2026 в АДРЕСА_1 : вчинення ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 домашнього насильства.

Згідно з листом ВП №1 (м. Тисмениця) РУП ГУНП В Івано-Франківській області від 27.05.2026 № 98665-2026, адресованого представнику ОСОБА_2 підтверджено факти, що 23.06.2022, 14.01.2024, 14.04.2024, 16.04.2024, 30.04.2024 остання зверталася до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства, погроз, конфліктів, нецензурного висловлювання в її сторону та образ з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_1 .

З врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов висновку, що вжиті заявником розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов такого висновку.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинене домашнє насильство ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 є доведеним, а також наявна висока вірогідність повторного вчинення ним домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення.

З огляду на вищенаведене, суд виснував про необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_1 шляхом заборони йому перебувати в місці спільного проживання (перебування) реєстрації із ОСОБА_2 в домоволодінні АДРЕСА_1 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажання перебуває у невідомому для нього місці, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватись із нею; вести листування, телефонні розмови із заявницею або контактувати із нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Одночасно суд вважав, що відсутні підстави для застосування такого заходу, як усунення перешкод у користуванні майном шляхом покладення на ОСОБА_1 обов`язку не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , місцями загального користування та іншими законними засобами забезпечення особистої безпеки і фіксації можливих фактів домашнього насильства, у тому числі шляхом встановлення та використання камер відеоспостереження у місцях загального користування житлового будинку.

З такими висновками погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Наявні у матеріалах справи докази неодноразових звернень ОСОБА_2 до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_1 , які полягають у вчиненні домашнього насильства відносно заявниці, свідчить про наявність ризику повторного вчинення таких протиправних дій.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначав, що не існує жодної чинної та законної постанови суду, яка б підтверджувала вчинення ним домашнього насильства та те, що Тисменицьким районним судом було прийнято постанову у справі № 352/1144/26, якою провадження відносно нього було закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. Проте це не спростовує наявності для заявниці з боку апелянта реальної загрози продовження або повторного вчинення дій, що становлять домашнє насильство.

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19) зробив висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису.

З метою запобігання та мінімізації ризиків повторного вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно ОСОБА_2 , враховуючи наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку.

Апеляційний суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 та від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 11 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин