Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №344/7870/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/7870/26

Провадження № 22-ц/4808/1765/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2026 року під головуванням судді Польської М.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 19 грудня 2023 року між сторонами було зареєстровано шлюб. За період шлюбних відносин народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із позивачкою.

Спільне подружнє життя у сторін не склалось. Відповідач тривалий час проживає окремо, будь яке піклування до дитини зі сторони відповідача відсутнє, відповідач фактично ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання спільного сина.

Відтак, позивач вважає, що відповідач злісно ухиляється від обов`язку утримувати дитину, який законодавчо розподіляється в рівній мірі на обох батьків. Позивач самостійно забезпечує сина, однак на даний момент цих коштів вкрай недостатньо для належного матеріального забезпечення дитини, враховуючи те, що дитина потребує покупок нового одягу, медичного догляду, ліків та продуктів, що є першочерговими потребами для розвиту та нормального життя дитини.

Просила розірвати шлюб та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 грн щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №103.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повнолітня. Стягнення аліментів розпочато з 23 квітня 2026 року до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331,20 грн і на користь держави 1 331,20 грн судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині визначеного розміру аліментів, вважає що рішення в цій частині підлягає зміні.

Визначаючи розмір аліментів, суд не надав належної правової оцінки фактичному матеріальному та сімейному становищу відповідача, що призвело до ухвалення рішення без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Судом не було належним чином враховано, що на момент розгляду справи відповідач є безробітним, офіційного місця роботи не має, постійного та стабільного доходу не отримує, а тому не володіє реальними фінансовими можливостями для сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Суд першої інстанції фактично проігнорував ту обставину, що на утриманні апелянта перебуває його мати, яка є особою з інвалідністю та через стан здоров`я потребує постійного стороннього догляду, матеріальної підтримки та забезпечення її повсякденних життєвих потреб. З огляду на її стан здоров`я апелянт фактично забезпечує необхідний догляд, придбання лікарських засобів, продуктів харчування та інших необхідних речей, що об`єктивно створює для нього постійне фінансове навантаження.

Суд обмежився лише встановленням загального обов`язку батька щодо утримання дитини, однак не здійснив належного балансу між правом дитини на належне матеріальне забезпечення та правами і реальними фінансовими можливостями платника аліментів.

Вказує, що судом не було встановлено фактичного рівня доходів апелянта, джерел його існування, наявності чи відсутності майна, яке приносить дохід, можливості отримання постійного заробітку або інших доходів. Натомість висновок про можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі зроблено без належного дослідження доказів та без мотивування, чому саме такий розмір відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є таким, що підлягає скасуванню в частині призначення аліментів на утримання дитини.

Просить рішення суду першої інстанції у частині стягнення аліментів скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 з 4 000 грн до 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.04.2026 до досягнення дитиною повноліття.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 19 грудня 2023 року (а.с.7) сторони зареєстрували шлюб 19 грудня 2023 року у Городенківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що складено відповідний актовий запис №1036.

В шлюбі народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 25.07.2024 року (а.с.10).

Відповідно до ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням прав дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом ч.3, 4 ст. 56 СК України.

Відповідно до ст.112 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, у даному випадку інтересам позивачки.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК У країни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України (далі – СК України) батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частинами першою, другою статті 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтями 8,11 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Стаття 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний, моральний розвиток.

Відповідно до Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, та Декларації прав дитини інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

Згідно з ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 СК України суд при визначенні розміру аліментів враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, при чому обов`язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків.

Положеннями ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

За приписами ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум становить для дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що перебування у шлюбі є добровільним, сторони проживають окремо, не підтримують шлюбних стосунків, тому дійшов висновку про розірвання цього шлюбу. Рішення суду в цій частині апелянт не оскаржує і вважає його правильним, тому судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Щодо стягнення аліментів, суд в оскаржуваному рішенні вказав, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Враховуючи матеріальне становище сторін, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, стан здоров`я відповідача і виходячи з принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.

При цьому суд зазначив, що кожна із сторін не позбавлена права звертатись до суду про збільшення чи зменшення розміру аліментів, за наявності певних обставин.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апелянта про наявність у нього інших утриманців не може бути перешкодою для стягнення з нього аліментів на утримання малолітньої дитини у визначеному судом розмірі. Відповідач є молодою працездатною людиною, здатний отримувати заробіток і сплачувати аліменти на дитину у розмірі 4 000 грн, що відповідатиме інтересам дитини та сприятиме її гармонійному розвитку.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 11 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин