Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №175/8993/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7335/26 Справа № 175/8993/25 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/8993/25 №175/8993/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоцентр Плюс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року про відмову у зміні забезпеченні позову, постановлену у складі судді Бойко О.М., -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №175/8993/25 за позовом ТОВ «Енергоцентр Плюс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року позов забезпечено шляхом заборони відчуження нерухомого майна належного ОСОБА_1 , а саме: 1/2 об`єкту житлової нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 609136112214) - садового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 181,6 кв.м (житловою площею 83.4 кв.м)., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський райн. сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2»; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 936433112214) площею 0,0799 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0020), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський райн., сщ/рада. Ювілейна, «Меліоратор-2». садівниче товариство, земельна ділянка 42; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 936439612214) площею 0,0798 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0021), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський райн., сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2». садівниче товариство, земельна ділянка 43; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 443193212214) площею 0,08 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0023), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський райн. сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2». садівниче товариство, земельна ділянка 45; 1/2 частина об`єкту нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 об`єкту житлової нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 485753912104) - квартири загальною площею 80 кв.м. (житлова площа 51.4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим уповноваженим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку тощо) щодо нерухомого майна.

25 березня 2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про заміну заходів забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про зміну заходів забезпечення позову зазначає, що об`єкт нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у його повній власності, а не в частці 1/2.

У зв`язку з чим, просить замінити заходи забезпечення позову та забезпечити позов лише забороною відчуження та проведення реєстраційних дій, лише щодо об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну заходів забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року по справі №175/8993/25 - відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Є.С. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржена ухвала є такою, що постановлена з порушенням процесуального права і підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд не звернув уваги на той факт, що об`єкт нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплекс будівель та споруд - належить відповідачу повністю та наклав заборону відчуження лише на 1/2 частину цього об`єкту.

Вказує, що вартість цього об`єкту в цілому значно перевищує ціну позову і його реалізація не ускладнена наявністю співвласників (на відміну від інших об`єктів, відчуження яких було також заборонено)- є достатньою та обґрунтованою підставою для заміни заходів забезпечення позову.

Зауважує, що процесуальний закон не зобов`язує заявника пояснювати, яким саме чином запропонована заміна заходів забезпечення може забезпечити його права як відповідача, а вже застосовані заходи забезпечення позову порушують його права. Процесуальний закон не зобов`язує заявника надавати докази настання (можливого настання) негативних наслідків.

Звертає увагу, що виходячи з принципу аналогії закону (п.9 ст.10 ЦПК України), з урахуванням того, що ст.156 ЦПК України не визначає обов`язків суду при розгляді клопотання про заміну заходів забезпечення позову та межі дискреційних повноважень суду - саме суд повинен був порівняти ефективність запропонованого заявником заходу забезпечення позову з вже застосованим та визначити - який з варіантів більше відповідає завданням цивільного судочинства, оцінити та порівняти негативні наслідки від запропонованого та вже вжитого заходу забезпечення позову, оцінити співмірність запропонованого заходу із заявленими позовними вимогами.

Вказує, що оскаржувана ухвала порушує право заявника на справедливий суд (в аспекті доступу до суду), оскільки рішення ухвалено майже через місяць після звернення (в порушення вимог статті 156 ЦПК України), та без виклику та участі сторін.

Наголошує, що тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді суд може виконати свій конституційний обов`язок - незалежно і неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду (п. 6.3. Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024).

Також у заявника є обґрунтовані сумніви щодо того, що його аргументи та заява були розглянуті належним чином, оскільки ним була подана заява про заміну заходів забезпечення позову - а суд чомусь розглянув заяву про скасування та відмовив у скасуванні заходів забезпечення позову.

У зв`язку з чим просить ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року у справі №175/8993/25 скасувати, постановити рішення, яким клопотання ОСОБА_1 , подане 25 березня 2026 року, про заміну заходів забезпечення позову задовольнити.

Представник ТОВ «Енергоцентр Плюс» - Макотченко Л.М. скориставшись свої правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що відповідач не надає належного обґрунтування, яким чином вказані ним норми процесуального права були порушені судом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦКП України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, перелік яких визначено у ч. 1 ст. 150 ЦКП України.

Зауважує, що по суті відповідач не просив змінити застосований захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна на якийсь інший захід, передбачений ч. 1 ст. 150 ЦКП України, а намагався лише скасувати вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову щодо заборони відчуження 6 об`єктів нерухомого майна залишивши під забороною відчуження лише 1 об`єкт - комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу не відповідає ст. 156 ЦПК України.

Вказує, що відповідач не навів жодного негативного наслідку, який для нього настав чи міг би настати в результаті вжитих заходів забезпечення позову, як і не надав жодного доказу настання таких негативних наслідків.

Зазначає, що погоджується з висновком суду, що обраний захід забезпечення позову у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна, жодним чином не порушує права ОСОБА_1 , і не призводить до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки майно фактично зберігається в його володінні та користуванні, а обмежиться лише можливість його відчуження.

Також, не погоджується з висновком відповідача, щодо того, що заява була розглянута не належним чином, оскільки заявником була подана заява про заміну заходів забезпечення позову,- а суд в резолютивній частині оскарженої ухвали зазначив про відмовив у скасуванні заходів забезпечення позову.

За переконанням позивача, такий висновок відповідач зробив лише скориставшись друкарською помилкою у резолютивній частині ухвали, адже відповідно до описової та мотивувальної частини ухвали суду, вбачається, що судом розглядалося саме клопотання про заміну заходів забезпечення позову.

У зв`язку з чим просить, ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року у справі №175/8993/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Остапенко Є.С. - залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Є.С. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Енергоцентр Плюс» - Макотченко Л.М. в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступе.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року було частково задоволено заяву ТОВ «Енергоцентр Плюс», про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви.

Вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна належного ОСОБА_1 , а саме: 1/2 об`єкту житлової нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 609136112214) - садового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 181,6 кв.м (житловою площею 83,4 кв.м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський р. сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2»; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 936433112214) площею 0,0799 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0020), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р., сщ/рада. Ювілейна, «Меліоратор-2»; земельна ділянка 42; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 936439612214) площею 0,0798 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0021), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський р., сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2», земельна ділянка 43; 1/2 земельної ділянки (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 443193212214) площею 0.08 га (кадастровий номер: 1221455800:01:103:0023), яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл. Дніпровський р. сщ/рада. Ювілейна. «Меліоратор-2», земельна ділянка НОМЕР_1 ; 1/2 частина об`єкту нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 об`єкту житлової нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 485753912104) - квартири загальною площею 80 кв.м. (житлова площа 51,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим уповноваженим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку тощо) щодо нерухомого майна.

Відповідач вважав такий захід забезпечення позову надмірним та набагато більшим ніж заявлені позовні вимоги, а також, що достатнім заходом забезпечення позову буде залишити заборону на відчуження об`єкту нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість якого складає 17 557 042 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви про зміну забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що надані доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки жодних доказів настання (можливого настання негативних наслідків) відповідач не надав. Заходи забезпечення позову вжиті з визначеної законом метою та є цілком відповідними і співмірним із вимогами позивача, обраний захід забезпечення позову у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна належного відповідачу, жодним чином не порушує права ОСОБА_1 , і не призводить до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки майно фактично зберігається в його володінні та користуванні, а обмежується лише можливість його відчуження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21).

З огляду на зазначене вище, вжиті судом заходи забезпечення позову не повинні порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 156 ЦПК України, за клопотанням учасника справи, суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи.

За наслідками розгляду клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим постановляється ухвала.

Тлумачення положень частини першої статті 156 ЦПК України свідчить, що ЦПК України передбачає можливість заміни одного заходу забезпечення позову іншим, в тому числі здійснення заміни заходів забезпечення позову одного й того ж виду, перелік яких визначено в частині першій статті 150 ЦПК України, але щодо іншого майна (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №638/18499/18 (провадження №61-19248св19)).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості через порушення відповідачем договірних зобов`язань, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 6 670 818,81 грн.

Зі змісту наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що судом вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна належного ОСОБА_1 .

У заяві про заміну забезпечення позову відповідач ставить питання про заміну заходу забезпечення іншим, зокрема, заборони на відчуження об`єкту нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість якого складає 17 557 042 грн., посилаючись на те, що суд першої інстанції дану обставину не взяв до уваги.

Колегія суддів зазачає, що ч.1 ст.150 ЦКП України передбачено вичерпний перелік видів (заходів) забезпечення позову.

Відповідач, звертаючись до суду з вимогою про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, обґрунтував своє клопотання тим, що об`єкт нерухомості (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у його повній власності, а не в частці , та просив суд замінити заходи забезпечення позову та забезпечити позов лише забороною відчуження та проведення реєстраційних дій, лише щодо одного об`єкта нерухомого майна: 1279940512104) - комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто по суті відповідач не просить змінити застосований захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна на якийсь інший захід, передбачений ч.1 ст.150 ЦКП України, а намагається скасувати вже вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову щодо заборони відчуження 6 (шести) інших об`єктів нерухомого майна, залишивши під забороною відчуження лише 1 об`єкт, зокрема, комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу не відповідає ст.156 ЦПК України.

Більш того, як застосування заходів забезпечення позову, так як і їх скасування чи заміна, повинно бути обґрунтованим, вмотивованим та підтвердженим доказами.

Судом першої інстанції встановлено, що надані доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки жодних доказів настання (можливого настання) негативних наслідків вже вжитого забезпечення для відповідача - суду не надано.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість відчужувати власне нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23), в свою чергу, вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: наявності спору між сторонами; ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Відтак, жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить, а тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині на увагу не заслуговують.

Колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а тому суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про заміну заходів забезпечення позову, оскільки останнім не доведено реальних, існуючих обставин, які вказують на порушення прав відповідача чи інших (третіх) осіб. Відповідачем у клопотанні не вказано жодного негативного наслідку, який для нього настав чи міг би настати в результаті вжитих заходів забезпечення позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неповного з`ясування обставин справи є необґрунтованими, оскільки цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для розгляду справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив закон, який їх регулює, застосував відповідні норми права, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2026 року про відмову у зміні забезпеченні позову - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 09.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв