Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №910/5892/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2026Справа № 910/5892/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 4 331 544,96 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Мельниченко С.С. за ордером від 01.06.2026 року серії АІ № 2217661;

від відповідача: Руденко І.І. за довіреністю від 24.04.2026 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "ТСМ Груп" (далі - позивач, Корпорація) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, Компанія) пені у розмірі 4 331 544,96 грн., нарахованої внаслідок порушення строків оплати виконаних позивачем робіт за договором на виконання комплексу робіт від 26.02.2019 року № 02/19.

Ухвалою від 21.05.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5892/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 10.06.2026 року.

08.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 05.06.2026 року на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті робіт, а отже і відсутність підстав для покладання на Компанію відповідальності за таке прострочення. Відповідач також звернув увагу на те, що розмір нарахованої позивачем пені в сумі 4 331 544,96 грн. не є адекватним допущеному порушенню, а також здійснений з допущенням помилок, зокрема, при нарахуванні цієї штрафної санкції за платіжними інструкціями від 16.12.2019 року № УКБ/767, від 03.01.2020 року № УКБ/1, від 09.01.2020 року № УКБ/8. У позові Корпорація також зазначила, що сума залишку заборгованості за рішенням суду від 20.01.2022 року в справі № 910/17556/21 була перерахована позивачу 31.01.2023 року, тоді як у довідці від 28.05.2026 року № 01-42656 відповідач вказав, що фактичний платіж за авізо № 50075 у загальному розмірі 1 561 176,56 грн. відбувся 27.01.2023 року.

Більше того, нарахування позивачем пені за довідкою № КБ-3 та актами від 29.11.2019 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 26.12.2019 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 30.06.2020 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 31.07.2020 року, а також за залишком боргу за рішенням суду в справі № 910/17556/21 після відступлення права вимоги більше, ніж протягом шести місяців, є неправомірним.

Слід також зазначити, що у відзиві на позов Компанія просила суд, у разі встановлення обґрунтованості вимог Корпорації щодо стягнення пені, зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір цієї неустойки на 99 % на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

До початку призначеного підготовчого засідання 10.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Корпорації від 09.06.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій остання вказала про ненадання відповідачем ні доказів обставин, на які він посилається в обґрунтування відсутності вини, ні доказів вжиття ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, необхідність чого прямо передбачена статтею 614 Цивільного кодексу України. Крім того, твердження Компанії про здійснення позивачем розрахунку пені з допущенням помилок спростовуються, зокрема, датами створення та прийняття і виконання банком відповідних платіжних документів на оплату сум заборгованості, а посилання відповідача на порушення Корпорацією шестимісячного строку нарахування пені суперечить змісту пункту 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30.03.2020 року № 540-IX, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, у цій заяві по суті справи позивач заперечив проти задоволення клопотання Компанії про зменшення заявленого Корпорацією до стягнення розміру пені на 99 %.

У підготовчому засіданні 10.06.2026 року господарський суд міста Києва встановив відповідачу процесуальний строк на подання заперечень до 19.06.2026 року, а також відклав підготовче засідання на 15.07.2026 року.

13.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли сформовані у цій системі 10.07.2026 року заперечення Компанії.

Також, 13.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 10.07.2026 року про зменшення розміру витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, до 1 000,00 грн.,

13.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 13.07.2026 року, в якому останній просив суд не приймати до розгляду докази, долучені відповідачем до заперечень у справі № 910/5892/26.

У підготовчому засіданні 15.07.2026 року господарський суд міста Києва продовжив відповідачу строк на подання заперечень до 10.07.2026 року та прийняв до розгляду і долучив до матеріалів справи означену заяву Компанії по суті справи, а також постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/5892/26 на 30 днів. У той же час, суд відмовив у задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання для подання заперечень на клопотання Корпорації від 13.07.2026 року.

Ухвалою від 15.07.2026 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/5892/26 та призначив її до судового розгляду по суті на 05.08.2026 року.

29.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Корпорації від 29.07.2026 року, в якій остання просила суд стягнути з відповідача на її користь 120 000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі. До цієї заяви позивач долучив докази на підтвердження означеного розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Компанії від 04.08.2026 року № 23-0030.06/16502 на клопотання позивача від 13.07.2026 року.

Крім того, 04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача від 04.08.2026 року № 23-0030.06/16503-вих, в якій останній просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених Корпорацією вимог про стягнення пені та відмовити у задоволенні позову на цій підставі.

У судовому засіданні 05.08.2026 року оголошувалася перерва до 09.09.2026 року.

У судовому засіданні 09.09.2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Корпорації заперечив з підстав, зазначених у відзиві від 05.06.2026 року та запереченнях від 10.07.2026 року, а також у заяві від 04.08.2026 року № 23-0030.06/16503-вих.

У судовому засіданні 09.09.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правопопередник Компанії) (далі - замовник) та Корпорацією (далі - Генеральний підрядник) був укладений договір на виконання комплексу робіт № 02/19 (далі - Договір), за умовами якого Генеральний підрядник зобов`язався за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Технічне переоснащення КПП-3. Будівельно-монтажні роботи. III етап" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.

Означений правочин (а також додатки до нього) підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відбитками печаток наведених контрагентів.

Згідно Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - ДКПП) дані роботи відносяться до коду 43.21 "Роботи електромонтажні" та коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші" (пункт 1.2 Договору).

Слід зазначити, що сторони Договору неодноразово вносили до нього зміни, зокрема, додатковими угодами від 27.06.2019 року № 1, від 21.10.2019 року № 2, від 04.12.2019 року № 3, від 01.06.2020 року № 4, від 01.07.2020 року № 5, якими змінювали договірну ціну та викладали в нових редакціях "Протокол угоди про договірну ціну" (Додаток № 1), "Графік виконання робіт" (Додаток № 2), "Договірну ціну з додатками" (Додаток № 3), "Відомість обсягів робіт" (Додаток № 4).

Відповідності до пункту 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.07.2020 року № 5 до нього) договірна ціна робіт складає 50 455 069,30 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 8 409 178,22 грн.

При цьому, згідно з пунктами 2.2, 2.3 Договору договірна ціна Договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва".

Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат Генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати Договірної ціни, заявленої у Договорі.

Згідно з пунктом 4.1 Договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Остаточний розрахунок за виконані роботи Генеральним підрядником здійснюється після здачі об`єкта в експлуатацію. Замовник має право затримати кінцевий розрахунок за виконані роботи до усунення недоліків та дефектів, які виявлені при прийнятті об`єкту в експлуатацію (пункт 4.6 Договору).

Відповідно до пункту 15.6 Договору останній набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 15.03.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач виконав, а замовник прийняв погоджені означеними юридичними особами роботи загальною вартістю 50 455 069,30 грн., що підтверджується відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року на суму 28 239 891,36 грн., за травень 2019 року від 16.05.2019 року на суму 2 482 382,18 грн. та від 30.05.2019 року на суму 1 165 516,86 грн., за серпень 2019 року від 20.08.2019 року на суму 8 500 219,50 грн., за листопад 2019 року від 29.11.2019 року на суму 3 380 064,14 грн., за грудень 2019 року від 26.12.2019 року на суму 4 002 343,28 грн., за червень 2020 року від 30.06.2020 року на суму 2 342 439,42 грн. і за липень 2020 року від 31.07.2020 року на суму 342 212,56 грн., а також актами виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) від 26.04.2019 року № 1 на суму 2 696 811,06 грн., від 26.04.2019 року № 2 на суму 5 283 332,44 грн., від 26.04.2019 року № 3 на суму 1 665 668,56 грн., від 26.04.2019 року № 4 на суму 2 446 714,07 грн., від 26.04.2019 року № 5 на суму 8 896 796,60 грн., від 26.04.2019 року № 6 на суму 193 492,24 грн., від 26.04.2019 року № 7 на суму 123 965,76 грн., від 26.04.2019 року № 8 на суму 889 317,11 грн., від 26.04.2019 року № 9 на суму 65 719,32 грн., від 26.04.2019 року № 10 на суму 39 463,82 грн., від 26.04.2019 року № 11 на суму 43 171,66 грн., від 26.04.2019 року № 12 на суму 2 541 722,31 грн., від 26.04.2019 року № 13 на суму 3 353 715,92 грн., від 16.05.2019 року № 15 на суму 160 137,94 грн., від 16.05.2019 року № 16 на суму 32 208,44 грн., від 16.05.2019 року № 17 на суму 2 197 126,20 грн., від 16.05.2019 року № 18 на суму 35 727,74 грн., від 16.05.2019 року № 19 на суму 23 206,60 грн., від 16.05.2019 року № 20 на суму 9 650,84 грн., від 16.05.2019 року № 21 на суму 24 324,44 грн., від 30.05.2019 року № 22 на суму 708 500,59 грн., від 30.05.2019 року № 23 на суму 82 730,58 грн., від 30.05.2019 року № 24 на суму 42 578,04 грн., від 30.05.2019 року № 25 на суму 331 707,65 грн., від 20.08.2019 року № 26 на суму 2 754 313,58 грн., від 20.08.2019 року № 27 на суму 686 302,51 грн., від 20.08.2019 року № 28 на суму 732 407,77 грн., від 20.08.2019 року № 29 на суму 426 984,10 грн., від 20.08.2019 року № 30 на суму 2 554 315,38 грн., від 20.08.2019 року № 31 на суму 178 085,80 грн., від 20.08.2019 року № 32 на суму 1 167 810,80 грн., від 29.11.2019 року № 33 на суму 81 934,64 грн., від 29.11.2019 року № 34 на суму 11 085,14 грн., від 29.11.2019 року № 35 на суму 2 169,44 грн., від 29.11.2019 року № 36 на суму 3 225 784,12 грн., від 29.11.2019 року № 37 на суму 59 090,80 грн., від 26.12.2019 року № 38 на суму 765 621,24 грн., від 26.12.2019 року № 39 на суму 550 994,66 грн., від 26.12.2019 року № 40 на суму 2 685 727,38 грн., від 30.06.2020 року № 41 на суму 2 342 439,42 грн., від 31.07.2020 року № 42 на суму 20 849,64 грн., від 31.07.2020 року № 43 на суму 26 932,44 грн. та від 31.07.2020 року № 44 на суму 294 430,48 грн.

Вказані довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 та акти виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін Договору без жодних зауважень та заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення Генеральним підрядником умов цього правочину.

Враховуючи те, що замовник покладений на нього умовами Договору обов`язок щодо повної та своєчасної оплати вартості вищевказаних робіт виконав неналежним чином, сплативши Генеральному підряднику лише 41 088 009,90 грн. (що також було відображено в акті звірки взаєморозрахунків за Договором станом на 31.12.2020 року), Корпорація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із замовника 9 367 059,40 грн. основного боргу, а також 962 012,17 грн. 3 % річних (нарахованих у період з 08.07.2019 року по 27.10.2021 року) та 1 310 658,22 грн. інфляційних втрат (нарахованих у період з 06.08.2019 року по 30.09.2021 року).

Рішенням від 20.01.2022 року в справі № 910/17556/21 господарський суд міста Києва задовольнив вимоги Корпорації та стягнув з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Генерального підрядника 9 367 059,40 грн. основного боргу, 962 012,17 грн. 3 % річних, 1 310 658,22 грн. інфляційних втрат та 139 676,75 грн. витрат по сплаті судового збору.

Означене рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2022 року в справі № 910/17556/21 на час розгляду даної справи не було оскаржене та набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають.

Слід також зазначити, що 21.03.2022 року між Корпорацією (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством "ЮЖЕНЕРГОБУД" (новий кредитор) був укладений договір № 02/19-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення), за умовами якого первісний кредитор передав, а новий кредитор набув належне Корпорації відповідно до Договору право вимоги.

Пунктом 2.1 Договору відступлення передбачено, що право вимоги, що відступається за цим правочином, оцінене сторонами в сумі 7 805 882,84 грн.

Згідно з пунктом 2.2 Договору відступлення (з урахуванням додаткових угод від 21.03.2022 року та від 22.03.2022 року № 2 до нього) право вимоги, яке первiсний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, складається з:

1) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 29.11.2019 року № З6 на суму 2 184 144,46 грн.;

2) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 29.11.2019 року № З7 на суму 49 242,33 грн.;

3) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 26.12.2019 року № 38 на суму 638 017,70 грн.;

4) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 26.12.2019 року № 39 на суму 459 162,22 грн.;

5) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 26.12.2019 року № 40 на суму 2 238 106,15 грн.;

6) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 30.06.2020 року № 41 на суму 1 952 032,85 грн.;

7) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 31.07.2020 року № 42 на суму 17 З74,70 грн.;

8) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від З1.07.2020 року № 4З на суму 22 44З,70 грн.;

9) права вимоги до боржника щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 31.07.2020 року № 44 на суму 245 358,73 грн.

Право вимоги, яке первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває за цим договором, не включає в себе право вимагати від боржника сплати неустойки (штрафу, пені), 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на визначені в цьому пункті суми основного зобов`язання до дати укладення цього договору. Відповідні права вимоги залишаються у первісного кредитора.

Суд також встановив, що оскільки рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/17556/21 було виконане відповідачем у повному обсязі лише 31.01.2023 року, Корпорація повторно зверталася до суду з позовом про стягнення із замовника 3 % річних у розмірі 148 333,16 грн. (нарахованих у період з 01.11.2021 року по 30.01.2023 року) та інфляційних втрат у сумі 1 140 185,72 грн. (нарахованих у період з 01.11.2021 року по 30.01.2023 року).

Рішенням від 21.07.2023 року в справі № 910/7010/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 року, господарський суд міста Києва задовольнив вимоги Корпорації та стягнув з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь позивача 148 333,16 грн. 3 % річних, 1 140 185,72 грн. інфляційних втрат та 19 327,75 грн. судового збору.

У той же час, враховуючи несвоєчасне виконання замовником покладеного на нього умовами Договору обов`язку щодо оплати вартості робіт за Договором, Корпорація звернулася до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з Компанії 4 331 544,96 грн. пені, нарахованої у період з 16.12.2019 року по 20.03.2022 року на відповідні суми заборгованості (з урахуванням часткових погашень відповідачем сум боргу) за довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року, за травень 2019 року від 16.05.2019 року та від 30.05.2019 року, за серпень 2019 року від 20.08.2019 року, за листопад 2019 року від 29.11.2019 року, за грудень 2019 року від 26.12.2019 року, за червень 2020 року від 30.06.2020 року і за липень 2020 року від 31.07.2020 року, а також у період з 21.03.2022 року по 30.01.2023 року на залишок заборгованості за рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17556/21 у розмірі 1 561 176,56 грн. після відступлення права вимоги за Договором відступлення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Корпорації задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час укладення Договору, виникнення спірних правовідносин та протягом періоду нарахування позивачем пені).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов`язань в частині своєчасної сплати на користь Корпорації вартості робіт за довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року, за травень 2019 року від 16.05.2019 року та від 30.05.2019 року, за серпень 2019 року від 20.08.2019 року, за листопад 2019 року від 29.11.2019 року, за грудень 2019 року від 26.12.2019 року, за червень 2020 року від 30.06.2020 року і за липень 2020 року від 31.07.2020 року, підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2022 року в справі № 910/17556/21 (а також від 21.07.2023 року в справі № 910/7010/23), що в установленому порядку на даний час набрало законної сили.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як було зазначено вище, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути із замовника 4 331 544,96 грн. пені, нарахованої у період з 16.12.2019 року по 20.03.2022 року на відповідні суми заборгованості (з урахуванням часткових погашень відповідачем сум боргу) за довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року, за травень 2019 року від 16.05.2019 року та від 30.05.2019 року, за серпень 2019 року від 20.08.2019 року, за листопад 2019 року від 29.11.2019 року, за грудень 2019 року від 26.12.2019 року, за червень 2020 року від 30.06.2020 року і за липень 2020 року від 31.07.2020 року, а також у період з 21.03.2022 року по 30.01.2023 року на залишок заборгованості за рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17556/21 у розмірі 1 561 176,56 грн. після відступлення права вимоги за Договором відступлення (9 367 059,40 грн. - 7 805 882,84 грн.).

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 10.9 Договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування Дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу Генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Стягнення пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань та штрафів за цим Договором (пункт 10.10 Договору).

Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення із замовника пені, відповідач посилався на відсутність його вини у несвоєчасній оплаті робіт, а отже і відсутність підстав для покладання на Компанію відповідальності за таке прострочення.

Однак, зі змісту частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень абзацу 1 частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач також звертав увагу на те, що розрахунок заявленої до стягнення суми пені у даній справі був здійснений з допущенням помилок, зокрема, при нарахуванні цієї штрафної санкції за платіжними інструкціями від 16.12.2019 року № УКБ/767, від 03.01.2020 року № УКБ/1 та від 09.01.2020 року № УКБ/8.

Разом із тим, означені твердження відповідача також оцінюються судом критично з огляду на положення статей 22, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного на час здійснення спірних платежів у грудні 2019 року - січні 2020 року), за якими під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

З наявних у матеріалах справи копій платіжних інструкцій від 16.12.2019 року № УКБ/767, від 03.01.2020 року № УКБ/1 та від 09.01.2020 року № УКБ/8 вбачається, що датами їх прийняття банком та виконання є відповідно 17.12.2019 року, 08.01.2020 року та 10.01.2020 року, а відтак здійснені Корпорацією розрахунки відповідають приписам законодавства та положенням Договору.

У позові Корпорація також зазначила, що сума залишку заборгованості за рішенням суду від 20.01.2022 року в справі № 910/17556/21 була перерахована позивачу 31.01.2023 року, тоді як у довідці від 28.05.2026 року № 01-42656 відповідач вказав, що фактичний платіж за авізо № 50075 у загальному розмірі 1 561 176,56 грн. відбувся 27.01.2023 року. Разом із тим, наведені посилання також спростовуються наявними у матеріалах справи копіями документів, у тому числі платіжної інструкції від 31.01.2023 року № 113.

Відповідач також звертав увагу на неправомірність нарахування позивачем пені за довідкою № КБ-3 та актами від 29.11.2019 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 26.12.2019 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 30.06.2020 року, за довідкою № КБ-3 та актами від 31.07.2020 року, а також за залишком боргу за рішенням суду в справі № 910/17556/21 після відступлення права вимоги, більше, ніж протягом шести місяців.

З огляду на викладене, суд зазначає, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

Такий карантин, зокрема, був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Оскільки нарахована позивачем сума пені у загальному розмірі 4 331 544,96 грн. є арифметично правильною та відповідає приписам законодавства (у тому числі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань") і положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Корпорації про стягнення з Компанії нарахованої суми цієї штрафної санкції.

У той же час, як було зазначено вище, 04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача від 04.08.2026 року № 23-0030.06/16503-вих, в якій останній просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених Корпорацією вимог про стягнення пені та відмовити у задоволенні позову на цій підставі.

Суд зазначає, що з урахуванням умов Договору, а також нормативних законодавчих приписів, строк оплати вартості робіт за довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року, за травень 2019 року від 16.05.2019 року та від 30.05.2019 року, за серпень 2019 року від 20.08.2019 року, за листопад 2019 року від 29.11.2019 року, за грудень 2019 року від 26.12.2019 року, за червень 2020 року від 30.06.2020 року і за липень 2020 року від 31.07.2020 року сплив, відповідно, у червні, липні, серпні, жовтні 2019 року та лютому, березні, вересні і жовтні 2020 року.

Згідно з наданим Корпорацією розрахунком заявленої до стягнення з відповідача суми пені, позивач нараховував означену неустойку:

- у період з 16.12.2019 року по 13.01.2020 року на відповідні суми заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року;

- у період з 16.12.2019 року по 13.01.2020 року на суму заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за травень 2019 року від 16.05.2019 року;

- у період з 16.12.2019 року по 22.01.2020 року на суму заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за травень 2019 року 30.05.2019 року;

- у період з 16.12.2019 року по 24.04.2020 року на відповідні суми заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за серпень 2019 року від 20.08.2019 року;

- у період з 08.02.2020 року по 20.03.2022 року на відповідні суми заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за листопад 2019 року від 29.11.2019 року;

- у період з 04.03.2020 року по 20.03.2022 року на суму заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за грудень 2019 року від 26.12.2019 року;

- у період з 03.09.2020 року по 20.03.2022 року на суму заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за червень 2020 року від 30.06.2020 року;

- у період з 03.10.2020 року по 20.03.2022 року на суму заборгованості за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за липень 2020 року від 31.07.2020 року;

- у період з 21.03.2022 року по 30.01.2023 року на залишок заборгованості за рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17556/21 у розмірі 1 561 176,56 грн. після відступлення права вимоги за Договором відступлення.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зазначає, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

У той же час, відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме "продовження позовної давності".

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 року в справі № 910/18489/20 та від 02.07.2025 року в справі № 903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 року до 30.06.2023 року.

Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати вартості робіт за Договором за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.

Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024 року, а після 30.01.2024 року перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

У той же час, Законом України від 14.05.2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Закон № 4434-IX був оприлюднений 03.06.2025 року і відповідно до пункту 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025 року.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини та положення статей 254 і 255 Цивільного кодексу України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірними вимогами спочатку було продовжено (до 30.06.2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 року включно.

Разом із тим, суд звертає увагу на відмінність понять "продовження перебігу позовної давності" та "зупинення перебігу позовної давності".

У даному контексті суд звертає увагу на зміст пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку прийняття спадщини":

"…законопроектом пропонується удосконалити конструкцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, встановлених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.

Так, усі вищевказані статті ЦК України, перераховані у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, регулюють перебіг позовної давності. З огляду на це, необхідно дійти однозначного висновку, що дія положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спрямована саме на врегулювання перебігу позовної давності у результаті дії таких обставин як воєнний та надзвичайний стан…

…чинне законодавче регулювання не відповідає критерію "ясності закону". У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі".

Всупереч цьому, у положенні п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується термінологія, яка не узгоджується із термінологією цього кодексу. Зокрема зазначена норма п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає "продовження" строків, коли у самому ЦК України закріплена можливість "зупинення" перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України).

Застосування вказаних термінів має суттєву відмінність. У випадку із "зупиненням перебігу позовної давності" її загальний строк не змінюється, що є реалізацією принципу правової визначеності норми законодавства. Натомість, в результаті "продовження перебігу позовної давності" строки, визначені ЦК України стають невизначеним, адже зокрема загальний трирічний строк вже триває більше п`яти років. Такий підхід призводить до виникнення нового виду позовної давності: поряд із загальною та спеціальною, виникає "продовжена позовна давність", а також не узгоджується із засадами цивільного законодавства, не відповідає принципу правової визначеності та створює істотні ризики до виникнення спорів, зумовлених різним тлумаченням таких законодавчих положень…".

Тобто, за логікою законодавця, "продовження" строків позовної давності та "зупинення" перебігу позовної давності є кардинально різними поняттями і у випадку продовження строків відповідний строк позовної давності не є незмінним, а лише надає позивачу право не звертатися до суду з відповідним позовом, допоки не буде скасовано законодавчу підставу для продовження строку. Якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 року по 29.01.2024 року) строк позовної давності закінчився, то особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідною заявою в межах строку, на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024 року, адже з 30.01.2024 року строк позовної давності вже є простроченим.

Саме тому, органом законодавчої влади було усунуто зазначену невизначеність у правовому регулюванні цього питання та приведено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у відповідність до положень статті 263 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Так, строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3) за квітень 2019 року від 26.04.2019 року, за травень 2019 року від 16.05.2019 року та від 30.05.2019 року, за серпень 2019 року від 20.08.2019 року, за листопад 2019 року від 29.11.2019 року, за грудень 2019 року від 26.12.2019 року, за червень 2020 року від 30.06.2020 року і за липень 2020 року від 31.07.2020 року розпочався після спливу 45 банківських днів після їх підписання та мав би завершитись у червні, липні, серпні, жовтні 2020 року та лютому, березні, вересні і жовтні 2021 року. Однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені, Корпорація мала право звернутися до суду в строк до 29.01.2024 року, адже з 30.01.2024 року строк позовної давності по вищенаведеним зобов`язанням вже є простроченим.

Щодо нарахування позивачем пені у період з 21.03.2022 року по 30.01.2023 року на залишок заборгованості за рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17556/21 у розмірі 1 561 176,56 грн. після відступлення права вимоги за Договором відступлення, суд зазначає, що рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання.

Відтак, строк позовної давності для звернення до суду з такими вимогами також завершився у період, коли відповідні строки були продовжені, а Корпорація мала право звернутися до суду з цими вимогами у строк до 29.01.2024 року, адже з 30.01.2024 року строк позовної давності по вищенаведеному зобов`язанню також є простроченим.

Разом із тим, як вбачається з відмітки вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду міста Києва на першій сторінці позовної заяви, Корпорація 18.05.2026 року сформувала в системі "Електронний суд" позов у даній справі, який був зареєстрований в суді 19.05.2026 року.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 4 331 544,96 грн., нарахованої у загальний період з грудня 2019 року по 30.01.2023 року, заявлені Корпорацією поза межами спеціального річного строку позовної давності.

Суд також врахував, що за частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Разом із тим, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Докази, які свідчать про переривання строку на звернення позивача до суду з вимогою про стягнення спірної суми пені, у матеріалах справи відсутні.

Більше того, суд зауважує, що оскільки Закон України від 14.05.2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" оприлюднено 03.06.2025 року і відповідно до його пункту 2, останній набрав чинності 04.09.2025 року. Однак, з даним позовом Корпорація звернулася до суду лише у травні 2026 року, тобто зі спливом більше 8 місяців після виключення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Отже, причини поважності пропуску вказаного строку в даному випадку відсутні.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, оскільки позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за спірний період, такі позовні вимоги задоволенню не підлягають внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявлено Компанією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з Компанії пені у розмірі 4 331 544,96 грн. внаслідок спливу позовної давності до означених вимог, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для надання оцінки доводам відповідача щодо адекватності заявленого Корпорацією до стягнення розміру пені допущеному замовником порушенню та зменшення такого розміру на 99 % на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1, пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що сплачений Корпорацією судовий збір за подання даного позову до суду, а також витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги залишаються за Корпорацією та компенсації останній не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.09.2026 року.

Суддя В.С. Ломака