Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №910/7026/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2026Справа № 910/7026/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Рабушка Вячеслава Степановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп»

про стягнення 160 869, 27 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Рабушка Вячеслава Степановича звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесслагруп» про стягнення 160 869, 27 грн, з яких пеня у розмірі 61 906, 92 грн, 3 % річних у розмірі 23 572, 25 грн, інфляційні втрати у розмірі 75 390, 10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 18.09.2020 № 4321-1.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.

26.06.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

29.06.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву та просив позовні вимоги задовольнити.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 27.07.2026 по 28.08.2026.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

18.09.2020 між Фермерським господарством «ЯРД» (продавець) та ТОВ «Тесслагруп» (відповідач) було укладено Договір постачання № 4321-1, за яким продавець поставив відповідачу сільськогосподарську продукцію (соняшник) у кількості 84, 830 т на загальну суму 1 237 307, 98 грн, що підтверджується видатковою накладною № 18 від 18.09.2020 та товарно-транспортними накладними №№ 8458076, 8458077, 8458078 від 18.09.2020 та № 8458079 від 19.09.2020.

Позивач вказує, що відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 989 000, 00 грн (платіжне доручення № 7955 від 24.09.2020), залишивши несплаченою суму у розмірі 248 307, 98 грн.

На підставі Договору про відступлення права вимоги № 1 від 24.12.2021 право вимоги за вказаним договором поставки перейшло до позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі № 910/13240/25 з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у розмірі 248 307, 98 грн.

19.03.2026 відповідач погасив основну суму боргу у повному обсязі, що підтверджується вхідним платіжним дорученням на рахунок позивача від 19.03.2026.

Позивач, посилаючись на приписи статей 549, 611, 625 ЦК України та невчасну оплату товару за договором поставки, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 61 906, 92 грн, 3 % річних у розмірі 23 572, 25 грн та інфляційних втрат у розмірі 75 390, 10 грн, як спосіб захисту порушеного права у випадку несвоєчасної оплати основного боргу за договором поставки.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1. Договору, покупець може здійснити попередню оплату за товар, розмір якої визначається за домовленістю сторін. Попередня оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 банківських днів після підписання цього договору та отримання від постачальника рахунку фактури з виділенням точної суми ПДВ та копій документів вказаній в п. 8.10 Договору.

Згідно п. 5.2. Договору, покупець здійснює остаточний розрахунок за товар упродовж 3 (трьох) банківських днів після прийняття всієї кількості товару у пункті розвантаження та надання Постачальником оригіналів видаткових та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на повну вартість поставленого товару за відсутності заборгованості постачальника перед покупцем.

Відповідно до п. 5.4 Покупець має право не оплачувати 20 % загальної вартості товару до моменту реєстрації постачальником податкової накладної на всю суму поставки в Єдиному реєстрі податкових накладних оформленої згідно чинного законодавства. Зазначений пункт має перевагу перед будь яким іншими умовами цього договору Додатків чи угод, які визначають умови оплати товару.

Позивач 18.09.2020 подав на реєстрацію до ЄРПН податкову накладну № 6. Реєстрацію податкової накладної було зупинено.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.04.2021 року у справі № 280/8018/20 позовні вимоги ФГ «ЯРД» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати складену ФГ «ЯРД» та направлену для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 6 від 18.09.2020.

Відповідно до листа ГУ ДПС в Запорізькій області № 11140/6/99-00-05-05-06 від 17.04.2024 податкову накладну № 6 від 18.09.2020 зареєстровано в ЄРПН 16.01.2023, а тому з урахуванням п. 5.2. Договору остаточний розрахунок мав бути здійснений упродовж 3 банківських днів після прийняття товару, а у даному випадку після дати реєстрації податкової накладної. Строк оплати за поставлений товар згідно умов договору наступив 20.01.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що остаточний розрахунок за Договором у сумі 248 307, 98 грн відповідач здійснив 19.03.2026.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі № 910/13240/25, встановлено та підтверджено обставини укладення договору постачання № 4321-1 від 18.09.2020 між ФГ «ЯРД» та ТОВ «Тесслагруп»; неповного виконання відповідачем грошового зобов`язання; дійсності договору відступлення права вимоги № 1 від 24.12.2021; належності позивача як нового кредитора у зобов`язанні; обов`язку відповідача сплатити основний борг у розмірі 248 307,98 грн.

Наведені обставини в розумінні приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Судом встановлено, що відповідачем не в повному обсязі та не в строки визначені договором поставки було сплачено основний борг за договром.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку якщо оплата товару здійснена пізніше термінів зазначених у пп. 5.2. даного Договору за умови виконання постачальником всіх умов передбачених п. 5.2 покупець сплачує постачальнику неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 61 906, 92 грн пені за період з 20.01.2023 по 20.07.2023.

Господарський суд міста Києва, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у заявленому розмірі.

Господарський суд міста Києва вважає безпідставним твердження відповідача про відсутність у нього оригіналу спірного договору, як підставу неможливості визначення договірної відповідальності пені, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору постачання, в якому в п. 6.2. Договору встановлена відповідальність пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, а наявність спірних правовідносин за договором поставки встановлена рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13240/25, що у відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторному доказуванню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 23 572, 25 грн 3 % річних за період з 20.02.2023 по 19.03.2026 та 75 390, 10 грн інфляційних втрат за період з 20.02.2023 по 19.03.2026.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, Господарський суд міста Києва вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 73 139, 97 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних в межах заявленого періоду та те, що день оплати не входить в період нарахування 3 % річних, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про його неточність, а тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача за період з 20.02.2023 по 18.03.2026 підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 22 898, 76 грн.

Щодо посилання відповідача на заборону переказі коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, передбачених ч. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд вважає безпідставними оскільки позивач змінив місце реєстрації з тимчасово окупованої території на місто Луцьк Волинської області, а сам відповідач зареєстрований та проводить господарську діяльність у м. Києві, де м. Київ та м. Луцьк не є території зі статусом окупованих.

За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спірна господарська операція, за якою у відповідача обліковується заборгованість відбулась до тимчасової окупації місця знаходження постачальника, період надання послуг 2020 рік, за які відповідач міг розрахуватися у повному обсязі.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, враховуючи викладене в сукупності суд приходить до висновку, що наведені відповідачем доводи не спростовують наявності в нього обов`язку перед позивачем зі сплати заявленої в позові інфляції та 3 % річних.

Крім того, відповідно до п. 43 Постанови Велика Палата Верховного Суду від 07.04.2020 № 910/4590/19, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Викладені у відзиві на позов інші аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕССЛАГРУП» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА, будинок 2 А, офіс 510, ідентифікаційний код 36693169) на користь ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ РАБУШКО ВЯЧЕСЛАВ СТЕПАНОВИЧ ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) пеню у розмір 61 906 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот шість) грн 92 коп., 3 % річних у розмірі 22 898 (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 73 139 (сімдесят три тисячі сто тридцять дев`ять) грн 97 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2614 (дві тисячі шістсот чотирнадцять) грн 01 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва