Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №910/7785/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2026Справа №910/7785/26

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс"

про стягнення 18 583, 22 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 18 583, 22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.

06.07.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, зокрема про те, що розрахована позивачем сума страхового відшкодування без урахування коефіцієнту фізичного зносу; огляд пошкодженого транспортного засобу було проведено за відсутності представників відповідача та без їх повідомлення; позивачем було відшкодовано не вартість здійснення ремонту спойлера заднього бампера, а вартість нової запасної частини; позивачем не надано належних доказів направлення на адресу відповідача впродовж року з моменту скоєння ДТП заяви про виплату страхового відшкодування; позивачем не доведено факту наявності вини відповідача у прострочення виплати страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для нарахування пені, індексу інфляції та 3% річних.

10.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де він вказав, що ним виплачено страхове відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн, а рахунок-фактура СТО містить перелік робіт та використаних матеріалів; відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування визначеної вартості ремонт робіт необхідних для відновлення пошкодженого майна; зазначив про те, що відповідач не виконав грошову вимогу, викладені в заяві про виплату страхового відшкодування, а тому у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 05.02.2025 по 25.06.2026.

14.07.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення в яких не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.12.2023 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного траснспорту №FО-01708729 (договір) , предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 .

11.08.2024 близько 22:20 год. в м. Києві на вул. Героїв полку Азов, 24/10, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва №756/10308/24 від 05.09.2024

ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

11.08.2024 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання події.

Відповідно до рахунку №АЦ-САСТ-2418739 від 28.08.2024, виставленого ФОП Макарцов Віталій Олександрович (СТО) вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 становить 23 725, 85 грн.

На підставі протоколу огляду колісного транспортного засобу №40159 від 28.08.2024, рахунку АЦ-САСТ-2418739 від 28.08.2024 та розрахунку суми страхового відшкодування, позивачем було складено страховий акт №07-24/841 від 30.08.2024 відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 11 660, 16 грн.

04.10.2024 позивачем було сплачено на корись страхувальника страхове відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №31778 від 04.10.2024.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована відповідачем за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №220760467.

У зв`язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн №06637/9224 від 30.10.2024, що підтверджується копію рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення №0504083187245, яка залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 503, 79 грн, 3% річних в розмірі 484 , 00 грн та пеню в розмірі 4 935, 27 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як було зазначено, 11.08.2024 близько 22:20 год. в м. Києві на вул. Героїв полку Азов, 24/10, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Суд зазначає, що 21.05.2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який був введений в дію з 01.01.2025 року.

Разом із тим, відповідно до абзацу 6 частини 6 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Враховуючи набрання чинності Договором та настання спірного у даній справі страхового випадку до 2025 року, суд дійшов висновку про застосування до цих правовідносин приписів Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення та набрання чинності Договором, а також на момент настання страхового випадку) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).

Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою.

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3 Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:

Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Суд врахував, що пошкоджений автомобіль «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , був випущений у 2015 році та на момент ДПТ строк експлуатації останнього перевищував 7 років.

Отже, з наявних у матеріалах справи документів вбачається наявність підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , при визначенні розміру страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 7.41 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7. Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення ЕЗ приймається рівним 0,7.

Для КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років у випадку виконання капітального ремонту КТЗ впродовж двох років до дати оцінки ЕЗ підлягає розрахунку за формулою (13) і його значення приймають не менше 0,5.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Водночас, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17).

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє їх з огляду на наступні обставини.

Як було зазначено, відповідно до рахунку №АЦ-САСТ-2418739 від 28.08.2024, виставленого ФОП Макарцов Віталій Олександрович (СТО) вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 становить 23 725, 85 грн.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акту 323110/58/924 від 03.10.2024, матеріальний збиток згідно з рахунком №АЦ-САСТ-2418739 від 28.08.2024 ФОП Макарцов Віталій Олександрович розраховано з коефіцієнтом зносу замінених складових: 0, 6432 та складає 14 575, 20 грн.

Окрім іншого, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав у відзиві на позовну заяву, що огляд пошкодженого транспортного засобу був проведений без участі відповідача (його представника), чим позивач позбавив відповідача можливості участі у встановленні розміру завданої внаслідок ДТП матеріальної шкоди.

Проте, суд відхиляє наведені твердження відповідача та посилання на статтю 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо порушення порядку визначення розміру шкоди, отриманої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки норми даного Закону не передбачають обов`язку страховика потерпілої особи повідомляти страховика винної в дорожньо-транспортній пригоді особи про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.

Зокрема, відповідно до пунктів 34.1 та 34.2 статті 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик зобов`язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Наведеними вище нормами Закону встановлено порядок та послідовність дій після настання ДТП як водія забезпеченого транспортного засобу, так і страховика.

Тобто, саме на відповідача, як страховика винної в дорожньо-транспортній пригоді особи, після отримання нею заяви на регламенту виплату покладається обов`язок здійснити передбачені статтею 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дії.

У матеріалах справи відсутні докази дотримання відповідачем вимог статті 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме проведення розслідування щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування та направлення свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

При цьому, судом враховано, що відповідач не звертався до позивача із запитами на отримання додаткових документів, фото тощо, для з`ясування даних, необхідних для оцінки розміру завданої шкоди. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Окрім іншого, відповідач не надав суду, у порядку передбаченому ГПК України, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження необґрунтованості визначеного позивачем розміру страхового відшкодування. Зокрема, відповідачем, на спростування доводів позивача, не було надано суду: контррозрахунку вартості відновлювального ремонту, висновку експерта, звіту суб`єкта оціночної діяльності, доказів завищення вартості запасних частин чи ремонтних робіт або доказів існування іншого розміру матеріального збитку.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи визначені полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №220760467 розміри лімітів відповідальності за шкоду заподіяну майну (160 000, 00 грн) та франшизи (0, 00 грн), відсутність доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування, суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 11 660, 00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1 503, 79 грн, 3% річних в розмірі 484 , 00 грн та пеню в розмірі 4 935, 27 грн, нарахованих у період з 05.02.2025 по 25.06.2026.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Відповідно до статті 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з нездійсненням сплати страхового відшкодування відповідачем у дев`яностоденний строк, позивач правомірно нарахував пеню.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Статтею 979 ЦК встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням.

Зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач направив на адресу відповідача заяву №06637/9224 від 30.10.2024 про виплату страхового відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн і така заява отримана відповідачем 06.11.2024, що підтверджується копію рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення №0504083187245.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення, на яке посилається позивач, не містить відомостей, що саме направлялося на адресу, оскільки рекомендоване повідомлення містить посилання на вихідний номер заяви, а відповідачем не надано доказів, що 06.11.2024 отримано інший документ, а не заяву №06637/9224 від 30.10.2024 про виплату страхового відшкодування.

Отже, відповідач зобов`язаний був здійснити виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 11 660, 16 грн до 04.02.2025 (90 днів з дня отримання заяви).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрати в розмірі 1 503, 79 грн та 3% річних в розмірі 484, 00 грн є арифметично вірними, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення 4 935, 27 грн пені за період з 05.02.2025 по 25.06.2026, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін; перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).

Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Таким чином, суд констатує, що в заявлений позивачем період нарахування пені діяла норма ч.6 ст.232 ГК України.

Водночас, як встановив суд вище, відповідач прострочив виконання зобов`язання з 05.02.2025, а тому з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України правомірним є нарахування пені до 05.08.2025.

Таким чином, за перерахунком суду, здійсненим за період з 05.02.2025 до 05.08.2025, розмір пені становить 1 773,30 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс", а саме в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 503, 79 грн, 3% річних в розмірі 484 , 00 грн та пені в розмірі 1 773, 30 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (код ЄДРПОУ 19350062, адреса: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243, адреса: 03062, м. Київ, просп. Берестейський, 65) суму страхового відшкодування в розмірі 11 660, 16 грн (одинадцять тисяч шістсот шістдесят гривень 16 коп.), інфляційні втрати в розмірі 1 503, 79 грн (одна тисяча п`ятсот три гривні 79 коп.), 3% річних в розмірі 484, 00 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні), пеню в розмірі 1 773, 30 грн (одна тисяча сімсот сімдесят три гривні 30 коп.) та судовий збір у розмірі 2 761, 73 грн (дві тисячі сімсот шістдесят одна гривня 73 коп.).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МОРОЗОВ