Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №910/2879/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026Справа № 910/2879/26

За позовом Дочірнього підприємства "Радомілк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реселліко"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

без повідомлення учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Дочірнє підприємство "Радомілк" (далі - ДП "Радомілк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реселліко" (далі - ТОВ "Реселліко", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 391 804,15 грн. за договором поставки № 20/01/01 від 20.01.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання із оплати поставленого товару за договором поставки № 20/01/01 від 20.01.2025, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості.

У позові позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 283 634,62 грн., пеню у сумі 27 953,89 грн., інфляційні втрати у сумі 6 969,37 грн., 80 % річних у сумі 73 246,27 грн., що разом становить 391 804,15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам спору надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

22.04.2026 та 08.05.2026 від позивача надійшли заяви про зменшення позовних вимог, у яких останній вказав про сплату відповідачем основного боргу у сумі 283 634,62 грн. у повному обсязі, проте, позивачем було збільшено період нарахування пені та матеріальних втрат, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 34 657,43 грн., інфляційні втрати у сумі 11 864,23 грн., 80 % річних у сумі 91 122,36 грн., що разом становить 137 644,02 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказані заяви були подані позивачем з додержанням вимог ст. 46 ГПК України та прийняті судом до розгляду, тому має місце нова ціна позову виходячи з якої й вирішується спір по суті.

29.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній проти позову заперечив, зазначив, що позивачем заявлено неспівмірний розмір пені та відсотків річних у зв`язку з чим просив зменшити їх розмір.

05.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти доводів відповідача, викладених у відзиві заперечив, вказав, що підстав для зменшення штрафних санкцій та відсотків річних немає.

15.05.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наполягали на своїй позиції по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.01.2025 між Дочірнім підприємством "Радомілк" (постачальник) до Товариством з обмеженою відповідальністю "Реселліко" (покупець) був укладений договір поставки № 20/01/01 від 20.01.2025 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар згідно накладних у відповідності до отриманих замовлень покупця, а покупець зобов`язується здійснити оплату товару та прийняти його на умовах даного договору (п. 1.1).

Поставка кожної партії товару здійснюється на підставі цього договору, накладної, яка складена згідно замовлення покупця, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Асортимент, кількість та ціна товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.1 договору).

Передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної, складеної відповідно до замовлення покупця (п. 4.4 договору).

Покупець здійснює 100 % оплату протягом 14 банківських днів з дати отримання замовлення, але не пізніше останнього календарного дня місяця, в якому відбулась остання поставка на підставі наданих постачальником видаткових накладних за кожну таку поставку (п. 6.1 договору).

Постачальник зобов`язаний передавати покупцю товар в погодженому асортименті, кількості та по ціні згідно зазначених в видаткових накладних, а покупець зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені даним договором (п. 9.1.1, 9.2.3 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025, з подальшою його пролонгацією (п. 11.1, 11.2).

На виконання умов договору за період з жовтня 2025 по грудень 2025 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 179 839,24 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними за вказаний період.

Проте, відповідач на вказану суму оплатив товар з порушенням строку, що підтверджується платіжними інструкціями за період з 04.11.2025 по 21.04.2026, та поясненнями представників сторін.

За вказаних обставин, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 20/01/01 від 20.01.2025 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар, ДП "Радомілк" просить стягнути з відповідача пеню у сумі 34 657,43 грн., інфляційні втрати у сумі 11 864,23 грн., 80 % річних у сумі 91 122,36 грн.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п. 10.2.1 за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 6.1 даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та за правилами ст. 625 ЦК України - 80 % річних.

Також відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що вони є обгрунтованими.

Щодо заяви ТОВ "Реселліко" про зменшення розміру пені та відсотків річних, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків і за наявності інших обставин, що мають істотне значення. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вимога щодо врахування принципу розумності є прямою вимогою закону до договору.

Оскільки, заявлена позивачем сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача є незначною у порівнянні з сумою поставленого товару, суд невбачає підстав для їх зменшення, оскільки це порушить принцип рівності сторін та об`єктивного очікування сторін на отримання компенсації за порушені зобов`язання.

Також виходячи з положень ст. 526, 617 ЦК України належне виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем не може ставитися у залежність від законодавчих змін або виконання зобов`язань іншими контрагентами відповідача, і такої відкладальної умови в оплаті товару договір поставки не містить.

При цьому неналежне виконання ТОВ "Реселліко" своїх зобов`язань вплинуло також на інтереси позивача, що полягало у справедливому сподіванні останнього на належне виконання відповідачем договору та своєчасне отримання коштів.

Отже, у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд відмовляє.

Щодо зменшення відсотків річних, то суд зазначає наступне.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

З огляду на наведене, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком до порушення умов договору, сплату відповідачем основного боргу, недоведеність позивачем наявності збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру 80 % річних (91 122,36 грн) до законодавчо встановленого розміру 3% річних (3 427,91 грн), є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача при збереженні отримання позивачем компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, у тому числі й за рахунок пені та інфляційних втрат.

Отже, з відповідача підлягають стягненню пеня у сумі 34 657,43 грн., інфляційні втрати у сумі 11 864,23 грн., 3 % річних у сумі 3 427,91 грн.

Отже, позов ДП "Радомілк" суд задовольняє частково.

Також позивач просив суд зазначити в рішенні про подальше нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Однак суд виходить з того, що, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (не обов`язок) суду щодо зазначення у своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних; по-друге, рішення суду не може ухвалюватися на майбутнє, як застереження від будь - яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.

Крім того, нарахування саме інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення положеннями ч. 10 ст. 238 ГПК України не передбачено, оскільки нарахування інфляційної складової боргу здійснюється, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення (тобто могла бути як інфляція, так і дефляція).

З огляду на вказане суд не вбачає підстав для зобов`язання органу (особи), який здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати пеню, інфляційні втрати та 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. При розподілі судового збору судом прийнято до увагу ту обставину, що відповідачем здійснено сплату основного боргу після відкриття провадження у справі.

Також враховано, що згідно з п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати по сплаті судового збору, незважаючи на зменшення відсотків річних, покладаються на відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У даному випадку на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу ДП "Радомілк" надало копії:

- договору про надання правової допомоги № 26/02/23 від 23.02.2026, укладеного між АБ «Артема Федосіна» та ДП "Радомілк"; додаткової угоди № 1 від 23.02.2026, у якій сторони погодили, що за виконання цього доручення клієнт зобов`язаний сплатити АБ гонорар у фіксованому розмірі 45 000,00 грн. (п. 2.1);

- акта приймання-передачі послуг № 1 від 21.04.2026 на суму 45 000,00 грн.;

- рахунок на оплату № 1 від 21.04.2026 на суму 45 000,00 грн.

Дослідивши вказані докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Водночас, при визначенні суми відшкодування таких витрат, суд виходить з критерію їх реальності (встановлення їх дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.

Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: ціну первісно заявленого позову, яка не перевищувала п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; розгляд справи у спрощеному позовному провадженні; категорію справи, у якій предметом розгляду є нескладний спір, що відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку з неналежним виконанням договорів; спірні правовідносини не передбачають необхідності дослідження і застосування великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, оскільки за своїм змістом справа є звичайним розрахунковим спором; кількість наданих суду пояснень та доказів представником позивача; обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позову та інших заяв по суті справи.

Тож на підставі викладеного суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу з 45 000,00 грн до 24 000,00 грн.

Також суд враховує висновок Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що судові витрати ДП "Радомілк" в сумі 24 000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реселліко" (03126, Україна, місто Київ, вулиця Качали Володимира, будинок 5; ідентифікаційний код 45629874) на користь Дочірнього підприємства "Радомілк" (12201, Україна, Радомишльський р-н, Житомирська обл., місто Радомишль, вулиця Івана Франка, будинок 10, ідентифікаційний код 32233780) пеню у сумі 34 657 (тридцять чотири тисячі шістсот п`ятдесят сім) грн. 43 коп., інфляційні втрати у сумі 11 864 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 23 коп., відсотки річних у сумі 3 427 (три тисячі чотириста двадцять сім) грн. 91 коп., судовий збір у сумі 1 651 (одна тисяча шістсот п`ятдесят одна) грн. 73 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп.

У решті вимог - відмовити.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Котков