Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №910/15410/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2026Справа № 910/15410/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД РЕШІТКОВОГО НАСТИЛУ» вул. Центральна, 3,с. Нижнє Гусне,Самбірський р-н, Львівська обл.,82557

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» вул. Зоологічна, 4А, м. Київ,04119

про стягнення 412 948,63 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД РЕШІТКОВОГО НАСТИЛУ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» про стягнення 291 001,24 грн., а саме 267 420,60 грн. боргу, 19305,57 грн. пені, 1868,28 грн. процентів річних та 2406,79 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 106-09 від 09.09.2025 в частині здійснення поставки товару згідно внесеної передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі вартості непоставленого товару, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 18.12.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.12.2025 надійшла заява б/н від 17.12.2025 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15410/25 з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім цього, вказаною ухвалою суду позивача зобов`язано у строк до 19.01.2026 надати суду належні та допустимі докази листування сторін електронною поштою, а також у месенджері Viber, які придатні для огляду та оцінки судом.

Судом встановлено, що на виконання ухвали суду від 19.12.2025 через систему «Електронний суд» 23.12.2025 від уповноваженого представника позивача надійшла заява № 01 від 23.12.2025 про долучення доказів листування сторін електронною поштою (зокрема, у месенджері Viber), які долучені судом до матеріалів справи.

Також 14.01.2026 через систему «Електронний суд» від уповноваженого представника позивача надійшла заява б/н від 14.01.2026 про збільшення розміру позовних вимог, з доказами надсилання на адресу місцезнаходження відповідача, в якій позивач, крім суми 267 420,60 грн. основного боргу, 19305,57 грн. пені, 1868,28 грн. процентів річних та 2406,79 грн. втрат від інфляції, просить також стягнути з відповідача 121 947,39 грн. податку на додану вартість.

Розглянувши заяву позивача б/н від 14.01.2026 про збільшення розміру позовних вимог суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Наразі, судом встановлено, що у поданій заяві позивач зазначає про збільшення позовних вимог на суму збитків 121 947,39 грн. (податку на додану вартість), оскільки відповідачем не було зареєстровано податкову накладу на вказану суму, що, у свою чергу, позбавило позивача права, передбаченого п. 198.6 Податкового кодексу України, на включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, позбавило позивача можливості зменшити свої податкові зобов`язання на вказану суму, та безпосередньо призвело до збільшення податкового навантаження і виникнення реальних майнових втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю - вже новий позов.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2024 у справі 910/15342/23 зазначив, що одночасна зміна підстав і предмета позову є тоді, коли фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 914/3080/20.

В свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Таким чином, розглянувши подану позивачем заяву б/н від 14.01.2026 про збільшення позовних вимог, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви, а також співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами та підставами позову, суд розцінює подану заяву як заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення додатковою вимогою про стягнення збитків у розмірі 121 947,39 грн. ПДВ, отже з огляду на те, що такі дії є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до неї додані докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява судом прийнята до розгляду, у зв`язку з чим має місце новий предмет позову, з урахуванням якого здійснюється подальший розгляд спору, а саме про стягнення 412 948,63 грн., з яких 267 420,60 грн. основного боргу, 121 947,39 грн. збитків (податку на додану вартість), 19 305,57 грн. пені, 1868,28 процентів річних, 2 406,79 грн. інфляційних втрат.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» як на час відкриття провадження у справі № 910/15410/25, так і на час розгляду справи зареєстрованого електронного кабінету.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому, оскільки всупереч наведеним приписам господарського процесуального законодавства відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/15410/25 від 19.12.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Зоологічна, 4А, м. Київ, 04119.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/15410/25 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 05.01.2026 поштового відправлення №067067933629.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.12.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 09.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» (продавець, постачальник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД РЕШІТКОВОГО НАСТИЛУ» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір № 106-09 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язаний передати у власність покупцеві металопрокат, іменований надалі «ПРОДУКЦІЯ» в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у Замовленнях покупця, погоджених з продавцем в порядку, передбаченому цим Договором.

Розділами 1-9 Договору сторони погодили предмет Договору, умови поставки, кількість та якість продукції, ціна продукції та порядок розрахунків, умови здачі-прийняття продукції, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії Договору та умови припинення, заключні положення тощо.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено п. 7.1 Договору, останній набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Це Договір може бути змінений або розірваний на підставах, передбачених законом або за згодою сторін, що підтверджується додатковою угодою до цього Договору, підписаною уповноваженими представниками обох сторін (п. 7.2 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору з питань, не врегульованих цим Договором, сторони керуються законодавством України.

Вказаний Договір підписаний представниками продавця/постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Одночасно суд зазначає, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність на підставі Закону України Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX, а відтак - до правовідносин сторін, які є предметом даного спору та виникли на підставі Договору № № 106-09 від 09.09.2025, норми Господарського кодексу України не застосовуються.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до п. 1.2 Договору перелік, кількість, вартість, строки передачі, а також інші необхідні умови поставки визначаються сторонами у погоджених продавцем Замовленнях, які покупець відправляє на електронну адресу продавця: Замовлення вважається погодженим, в разі направлення на електронну адресу покупця: рахунки на оплату Продукції, протягом 3 днів з моменту направлення покупцем відповідного Замовлення.

За умовами п.2.1 Договору поставка Продукції здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС-2010» (DDP) на адресу, зазначену та погоджену в Замовленнях покупця, в порядку, передбаченому п. 1.2 Договору.

Наразі, в матеріалах справи відсутнє та позивачем не надано суду письмове Замовлення, оформлене окремим документом та погоджене позивачем та відповідачем згідно п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 3.1 Договору.

Разом з тим позивачем долучено до матеріалів справи докази листування у месенджері Viber, з якого вбачається, що позивачем було зроблено замовлення у відповідача на поставку Продукції - прокату арматурного з характеристиками: ф 12,0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 10,2 т по ціні 32 700,00 грн./за 1 тону з ПДВ; прокату арматурного, з характеристиками: ф 10,0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 4,106 т по ціні 33 060,00 грн./за 1 тону з ПДВ; смуги з характеристиками: 50х5мм, ст.ЗПС, МІРА 6м, в кількості 8,0 т по ціні 32 800,00 грн./за 1 тону з ПДВ, всього на загальну суму 731 684,36 грн. з ПДВ.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України від 22.05.2003 року № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі 916/3027/21, поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 року у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 року у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, оскільки суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст, за відсутності заперечень з боку відповідача як щодо обставин погодження замовлення за допомогою месенджер Viber, так і щодо змісту самого замовлення, оскільки відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати доводи позивача, зокрема, щодо наявності між сторонами відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд приймає таке листування як доказ та надає йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Продукції, що поставляється за цим Договором є договірною, погоджується в Замовленнях в порядку п. 1.2 Договору та є остаточною з моменту направлення узгоджених рахунків на оплату.

Загальна вартість Продукції, згідно п. 3.2 Договору, залежить від фактично замовленої, поставленої та оплаченої кількості Продукції і визначається шляхом складання сум видаткових накладних згідно з якими здійснювалось постачання на протязі терміну дії цього Договору.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 1.3 Договору покупець зобов`язаний прийняти погоджену сторонами Продукцію і оплатити її у строки, передбачені цим Договором.

Згідно з п. 2.2 Договору подаючи Замовлення на наступну партію Продукції, покупець повинен повністю сплатити всі наявні борги за попередньо поставлені партії Продукції.

На підставі Замовлень продавець оформлює рахунки на оплату Продукції та видаткові накладні на Продукцію (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору умови оплати - передоплата в розмірі 100 % на поточний рахунок постачальника.

Розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданого постачальником рахунку покупцю (п. 3.4 Договору).

Будь - яких доказів на спростування вищенаведених обставин та/або заперечень щодо отримання відповідачем Замовлення позивача на поставку Продукції до суду станом на час розгляду справи не надходило.

Окрім цього, в матеріалах справи наявний виставлений відповідачем на підставі Замовлення позивача Рахунок на оплату № 11715 від 10.09.2025 до Договору № 106-9 від 09.09.2025 на загальну суму 731 684,36 грн. (у т.ч. ПДВ 121 947,39 грн.) щодо поставки позивачу Продукції:

- прокату арматурного ф 12, 0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 10,2 т, по ціні за 1 тону 32 700,00 грн. з ПДВ, на загальну суму 333 540,00 грн.;

- прокату арматурного ф 10, 0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 4,106 т, по ціні за 1 тону 33 060,00 грн. з ПДВ, на загальну суму 135 744,36 грн.;

- смуги 50х5мм, ст. ЗПС, МІРА 6м, в кількості 8 т, по ціні за 1 тону 32 800,00 грн. з ПДВ, на загальну суму 262 400,00 грн.

Судом встановлено під час розгляду справи та зазначено позивачем позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору на підставі Замовлення та вказаного Рахунку № 11715 від 10.09.2025 позивачем було здійснено попередню оплату у розмірі 100 % від вартості Продукції на загальну суму 731 684,36 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 12215 від 11.09.2025, копія якої наявна в матеріалах справи.

Поряд із цим станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця/постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості з позивача з оплати Продукції в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлену Продукцію сторонами суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо перерахування попередньої оплати у розмірі 100 % від узгодженої сторонами вартості Продукції, що в свою чергу становить 731 684,36 грн., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором у вказаній сумі належним чином підтверджено матеріалами справи.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 2.6 Договору термін поставки Продукції - п`ять банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються сторонами у Замовленнях в порядку п. 1.2 даного Договору.

Докази того, що сторони узгодили інший термін чи порядок поставки Продукції за Договором в матеріалах справи відсутні.

Зокрема, за відсутності погодження у Замовленні строку поставки, відмінного від визначеного в п. 2.6 Договору, суд доходить висновку, що відповідач мав поставити обумовлений обсяг Продукції протягом п`яти банківських днів після зарахування 100% передоплати, тобто з урахуванням фактичної дати здійснення передплати - у строк до 18.09.2025.

Так, відповідно до п. 4.1 Договору передача Продукції від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, яка сформована продавцем на підставі Замовлення покупця, в порядку п. 1.2 Договору, в якій зазначається найменування Продукції, що продається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджена ціна Продукції та загальна вартість такої Продукції. Дата підписання сторонами видаткової накладної є датою отримання Продукції.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про кількість і вартість переданого товару.

Отже, оскільки позивачем у відповідності до умов Договору та узгодженого Замовлення виконано свої зобов`язання в частині здійснення передоплати у розмірі 100 % від вартості Продукції на загальну суму 731 684,36 грн., відповідач повинен був виконати свій обов`язок щодо поставки позивачу обумовленого Замовленням обсягу Продукції повному обсязі згідно відповідних видаткових накладних.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору відповідачем було направлено позивачу через месенджер Viber видаткову накладну № 245 від 15.09.2025, на поставку товару - прокат арматурний ф 12,0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 10,2 т на загальну суму 333 540,00 грн. з ПДВ; прокат арматурний ф 10,0 мм А500С для з/б конструкцій БУНТ в кількості 4,106 т на загальну суму 135 744,36 грн. з ПДВ; смугу 50х5мм, ст.ЗПС, МІРА 6м, в кількості 8,0 т на загальну суму 262 400,00 грн. з ПДВ, всього на суму 731 684,36 грн. (у т.ч. ПДВ 121 947,39 грн.). Копія вказаної видаткової накладної, яка містить засвідчений печаткою підпис представника постачальника, наявна в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатково на підтвердження факту поставки Продукції за Договором до Видаткової накладної відповідачем через месенджер Viber направлено позивачу товарно-транспортну накладну № Р245 від 15.09.2025 щодо відвантаження продукції за адресою позивача: м. Львів, вул. Зелена, 238, в обсязі, зазначеному в Замовленні та видатковій накладній № 245 від 15.09.2025 на суму 731 684,36 грн. (у т.ч. ПДВ 121 947,39 грн.).

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони узгодили в п. 2.4 Договору, що якість Продукції, що поставляється, повинна відповідати встановленим державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні.

Відповідні сертифікати якості Продукції або інші документи, що підтверджують відповідність державним стандартам і технічним умовам, при зазначенні покупцем у відповідних Замовленнях, в порядку, передбаченому п. 1.2 Договору надаються продавцем покупцю при передачі такої Продукції (п. 2.5 Договору).

Також на виконання зазначених вимог п. 2.4 Договору відповідачем надано позивачу сертифікати відповідності №UA.033.0001-24 виробника ПАТ «АРСЕЛОРМІТАЛ КРИВИЙ РІГ» на прокат арматурний розмір12, 0мм, клас А500С; розмір 10, 0мм, клас А500С (сертифікат приймання № 8002672985 та №8002673014 відповідно) та сертифікат приймання № 8002672750 на смугу 50х5мм, ст.ЗПС, МІРА, копії яких наявні в матеріалах справи.

За положеннями статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Згідно частини першої статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини першої статті 688 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Так, за умовами п. 4.2 Договору в момент приймання продукції покупець здійснює перевірку відповідної кількості та якості (комплектності) Продукції за правилами Інструкції № П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965 та Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, з урахуванням вимог, встановлених цим Договором.

Приймання Продукції за кількістю та якістю здійснюється представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного Договору (п. 4.6 Договору).

У разі підписання представником покупця видаткової накладної без зазначення недоліків, вважається, що Продукція прийнята покупцем і у нього немає претензій щодо її асортименту, комплектності, кількості, якості тощо. У разі виявлення покупцем прихованих недоліків Продукції, після її прийняття, протягом одного місяця з дня виявлення таких недоліків, але не пізніше одного року від дати передачі Продукції за видатковою накладною, складається Акт з переліком таких недоліків та надсилається на електронну адресу продавця, яка зазначена в цьому Договору (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору якщо будуть виявлені факти нестачі або недоліків Продукції під час її приймання за кількістю/якістю виклик представника постачальника є обов`язковим. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно на електронну адресу продавця: протягом 24-х годин з моменту виявлення фактів нестачі або недоліків такої Продукції. Представник покупця складає відповідний Акт виявлених фактів нестачі або недоліків Продукції в двох екземплярах, на одному із яких відображає відмітку про отримання уповноважений представник продавця. В разі неприбуття протягом 24-х годин з моменту направлення повідомлення передбаченим даним пунктом представника продавця або відмови останнього від отримання та підписання Акту виявлених фактів нестачі або недоліків Продукції, покупець направляє на електронну адресу продавця зазначений акт.

Допустимим відхиленням по вазі (толерансом) є як мінус, так і плюс 10 %, але не менше 1 кілограма по кожній позиції заказу відповідно до специфікації.

Як зазначає позивач в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, ТОВ «Сталь-Альянс» було здійснено часткову поставку обумовленої у Замовленні Продукції на суму 464263,76 грн. та не було поставлено арматуру 12 мм А500С у кількості 8,178 т на суму 267 420,60 грн. з ПДВ.

Наразі, як вбачається зі змісту долученої до матеріалів справи копії видаткової накладної № 245 від 15.09.2025, 16.09.2025 уповноваженим представником позивача - Начальником МТЗ та ГП Федорусь В.І., який діяв на підставі довіреності № 47 від 12.09.2025, зроблено відмітки про отримання продукції, а саме: прокату арматурного ф 12, 0мм А500С для з/б конструкцій БУНТ - лише одного бунту вагою 2,022т (замість 10,2 т), прокату арматурного ф 10, 0мм А500С для з/б конструкцій БУНТ та смуги 50х5мм, ст.ЗПС, МІРА 6м - у повному обсязі.

У зв`язку з викладеним, на виконання вимог п. 4.4 Договору та зважаючи на невідповідність фактично отриманого товару даним отриманої від продавця/постачальника ТОВ «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» на Viber видаткової накладної № 245 від 15.09.2025 та товарно-транспортної накладної №Р245 від 15.09.2025, представниками позивача - начальником МТЗ та ГП Федорусь В.І. та директором департаменту МТЗ Гірним І.М. у м. Львів складено Акт про нестачу продукції вих. № 1096/1 від 16.09.2025 (далі - Акт про нестачу продукції), яким зафіксовано нестачу прокату арматурного ф 12, 0мм А500С для з/б конструкцій БУНТ - одного бунту вагою 8,178 т (10,2 т - 2,022 т).

Крім цього, згідно зазначеним Актом про нестачу продукції також зафіксовано, що видаткова накладна та товарно-транспортна накладна №Р245 від 15.09.2025 були надіслані постачальником через месенджер Viber, у яких зазначено повний обсяг продукції; фактично продукція була поставлена не у повному обсязі; автомобіль приїхав без жодних документів, продукція звірялась згідно надісланих на Viber документів.

Як встановлено судом, позивачем було направлено на електронну адресу відповідача 25.09.2025 вказаний Акт про нестачу продукції вих. № 1096/1 від 16.09.2025, підписаний з боку покупця, а також вимогу про повернення коштів за непоставлений товар № 1101 від 22.09.2025 року, що підтверджується відповідними скрін-шотами з електронної пошти позивача та узгоджується з п. 4.4 Договору..

Додатково надане позивачем листування у месенджері Viber свідчить, що позивач також повідомив відповідача про нестачу обумовленої Замовленням продукції, а саме про непоставку прокату арматурного 12 мм А500С у кількості 8,178 т на суму 267 420,60 грн.

Заперечень щодо факту повідомлення/несвоєчасного повідомлення про нестачу Продукції, а також щодо обсягу та вартості непоставленої Продукції відповідачем суду не надано.

За умовами п. 4.5 Договору продавець зобов`язаний за свій рахунок усунути недоліки, які зазначені в п. 4.3 та 4.4 даного Договору протягом п`ятнадцяти робочих днів, з дня отримання відповідного Акту з переліком таких недоліків, оформленого відповідно до Інструкції № П-6 і № П-7 та умовам даного Договору.

Наразі, як зазначає позивач в позовній заяві та відповідачем не спростовано, не зважаючи на виконання позивачем свого обов`язку в частині своєчасної оплати Продукції на умовах 100 % передплати, постачальником не було поставлено позивачу оплачену частину Продукції (прокат арматурний 12 мм А500С у кількості 8,178 т), на загальну суму 267 420,60 грн.

При цьому суд зазначає, що в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, враховуючи часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним Договором, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 267 420,67 грн. за непоставлену Продукцію як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки Продукції у обсязі, обумовленому Договором та Замовленням, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині поставки обумовленого обсягу Продукції, позивач звернувся до останнього з Листом № 1101 від 22.09.2025, в якому просив повернути сплачені за непоставлену Продукцію кошти у розмірі 267 420,67 грн., а також враховуючи неповернення попередньої оплати, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з Претензією б/н від 07.10.2025, відповідно до якої позивач вимагав повернути суму 267 420,67 грн. за непоставлену продукцію відповідно до умов Договору № 106-09 від 09.09.2025.

Проте, зазначені листи та Претензія б/н від 07.10.2025 залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо повернення попередньої оплати позивачу у розмірі вартості непоставленої Продукції, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 267 420,60 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Крім цього, у поданій позивачем заяві б/н від 14.01.2026 №б/н про збільшення розміру позовних вимог позивач також просив стягнути з відповідача 121 947,39 грн. суму податку на додану вартість, посилаючись на обставини не здійснення відповідачем реєстрації податкової накладної на вказану суму, що, у свою чергу, позбавило позивача передбаченого п. 198. 6 Податкового кодексу України права на включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, можливості зменшити свої податкові зобов`язання на вказану суму, а отже, за твердженням позивача, безпосередньо призвело до збільшення податкового навантаження та виникнення реальних майнових втрат.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження здійснення поставки продукції в повному обсязі/повернення суми попередньої оплати в розмірі вартості непоставленого товару або відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 106-09 від 09.09.2025 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів передачі позивачу непоставленої частини продукції на суму 267 420,67 грн. або повернення зазначеної суми позивачу відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за непоставлену за Договором Продукцію в сумі 267 420,67 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п. 5.2 Договору за порушення терміну поставки Продукції, вказаного покупцем у Замовленні, згідно п. 1.2 даного Договору, продавець зобов`язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період зобов`язання від вартості товару, термін поставки якого прострочений за кожний день такого прострочення.

Крім цього, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної поставки обумовленого обсягу Продукції, а також неповернення попередньої оплати у розмірі 267 420,60 грн. позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача згідно пункту 5.2 Договору пеню у розмірі 19 305,57 грн. за період з 16.09.2025 по 09.12.2025, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - 3 % річних у розмірі 1 868,28 грн. за період та інфляційні втрати у розмірі 2 406,79 грн. за жовтень 2025.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, втрат від інфляції та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено вище, позивачем було реалізовано право покупця згідно ст. 693 ЦК України на вимогу повернення суми попередньої оплати у зв`язку з невиконанням поставки відповідачем, відтак, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 267 420,60 грн. як передоплата (аванс), тобто кошти, які попередньо оплачені стороною Договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому обов`язковою умовою виникнення у постачальника зобов`язання з повернення передплати є те, що в разі прийняття покупцем одного з альтернативних варіантів дій, про це в належний спосіб та у письмовій формі має бути повідомлено продавця/постачальника, що можливо встановити на підставі відповідних доказів.

Як встановлено судом за матеріалами справи, під час звернення до відповідача з листом № 1101 від 22.09.2025 (надіслано 25.09.2025 на електронну адресу відповідача steelalliance2000@gmail.com разом з Актом про нестачу продукції) позивач зазначив про необхідність повернення суми попередньої оплати протягом трьох календарних днів з моменту отримання вказаного листа, тобто чітко і однозначно обрав передбачений приписами статті ст. 693 ЦК України варіант - повернення грошових коштів.

Поряд із цим суд зазначає, що встановлене ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем щодо поставки товару. Відповідно, застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо сторони не обумовили строк повернення покупцю внесених в якості передоплати грошових коштів в укладеному Договорі.

В даному спорі, за відсутності здійснення відповідачем поставки повного обсягу продукції в межах погодженого строку та за наслідками пред`явлення позивачем вимоги про повернення передплати в розмірі 267 420,60 грн. в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України до відповідача, суд зазначає про реалізацією покупцем права вимоги до продавця з повернення суми попередньої оплати, доведеної до продавця, в даному випадку шляхом звернення 25.09.2025 через електронну пошту з відповідним листом про повернення № 1101 від 22.09.2025, отже відбулась одностороння відмова від зобов`язання щодо поставки товару за Договором, що зумовлює припинення обов`язок постачальника з поставки товару.

Тобто, обов`язок відповідача з поставки товару припиняється з дня звернення покупця з вимогою про повернення передоплати, оскільки шляхом направлення позивачем відповідачеві такої вимоги про стягнення попередньої оплати (звернення з позовом) позивач на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України реалізував своє право на односторонню зміну зобов`язання відповідача з поставки оплаченої продукції за Договором на повернення суми попередньої оплати. Відтак кошти мали бути повернуті відповідачем у строк до 29.09.2025 (враховуючи вихідні дні) та початком періоду прострочення виконання зобов`язання є 30.09.2025.

В той же час, як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку пені, процентів річних та інфляційних втрат, позивачем здійснено нарахування, починаючи з 16.09.2025, тобто з дати поставки Продукції з порушенням обумовленого у Замовленні обсязі.

За результатами самостійно здійсненої детальної перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та відсотків річних за прострочення повернення попередньої оплати Продукції судом встановлено, що розмір пені, відсотків річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням дня початку прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань за Договором та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 16 125,83 грн. пені та 1 560,56 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 16 125,83 грн. пені та 1 560,56 грн. процентів річних.

Крім того, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 2 406, 79 грн. втрат від інфляції.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 121 947,39 грн. податку на додану вартість, з посиланням на обставини не здійснення відповідачем реєстрації податкової накладної на вказану суму, що позбавило позивача передбаченого п. 198.6 Податкового кодексу України права на включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та завдало збитки у вказаній сумі суд зазначає, що відповідно до п. 5.1 Договору сторона, яка порушила зобов`язання, визначене цим Договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, права або законні інтереси якої порушено.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов`язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Так, порядок реєстрації податкової накладної, строки та правовідносини, які виникають у випадку відмови продавця товарів/послуг надати покупцю податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, врегульовані у Податковому кодексі України.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

У відповідності до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/ послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В свою чергу, суд зазначає, що питання виникнення податкових зобов`язань та складання податкової накладної по результатам господарської дії врегульовано в статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Так, відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/ розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Тобто, з наведеного вбачається, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

Поряд із цим суд відзначає, що Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної реєстрації податкової накладної у ЄРПН та/або неможливості здійснення такої реєстрації, в тому числі шляхом усунення підстав для зупинення її реєстрації.

Отже, як вбачається з вищевикладеного, відповідач не виконав вимоги статті 201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкової накладної, у зв`язку з цим позивач позбавлений можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 121 947,39 грн.

Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22 звертає увагу, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків.

Таким чином, юридичний інтерес позивача до виконання відповідачем його обов`язків перед державою щодо дотримання податкового законодавства полягає в тому, що від того чи буде відповідачем дотримано відповідні вимоги залежать майнові, економічні інтереси самого позивача, як особи, що в залежності від дотримання відповідачем відповідних вимог, зможе або скористатися правом на віднесення сплаченої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, або втратить таку можливість, що, відповідно, призведе до майнових втрат у розмірі суми ПДВ, що відображено у податковій накладній, яка не була належним чином зареєстрована відповідачем, внаслідок чого позивач втрачає право на зменшення своїх податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, що дорівнює сумі ПДВ, відображеній в незареєстрованій податковій накладній.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Як зазначено позивачем, інформація про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, складеної за результатами здійснення відповідачем постачання продукції згідно видаткової накладної № 245 від 15.09.2025, відсутня.

При цьому, посилаючись в заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач посилається на неодноразове звернення до відповідача з вимогою належного виконання обов`язку з реєстрації податкової накладної та залишення їх без реагування, матеріали справи доказів відповідного звернення до відповідача не містять.

Відтак, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ в розмірі 121 947,398 грн. до податкового кредиту позивачем та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

У постановах Верховного Суду, на які послалася колегія суддів в ухвалі від 11.01.2023 (від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21), а також у постановах Верховного Суду, які були ухвалені після передачі цієї справи на розгляд палати (від 31.01.2023 у справі №904/72/22, від 19.04.2023 у справі №906/824/21), висновок про наявність підстав та умов для стягнення збитків був зроблений через те, що судами був встановлений факт порушення відповідачем господарського зобов`язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором). Цей висновок був зроблений за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації).

Отже, факт відсутності реєстрації податкової накладної у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у її реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, та, відповідно, свідчить про не вчинення відповідачем належних дій щодо відновлення порушеного господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни".

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо реєстрації податкової накладної на суму попередньої оплати 731 684,36 грн. (в тому числі 121 957,39 грн. ПДВ) у ЄРПН, що призвело до неможливості включення суми ПДВ в розмірі 121 957,39 грн. до податкового кредиту позивача, з огляду на те, що факт завдання позивачу збитків підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, позаяк на момент прийняття рішення доказів відшкодування збитків відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 121 957,39 грн. збитків підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, з урахуванням частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ-АЛЬЯНС» (місцезнаходження: вул. Зоологічна, 4А, м. Київ,04119; код ЄДРПОУ: 45631642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД РЕШІТКОВОГО НАСТИЛУ» (місцезнаходження: вул. Центральна, 3,с. Нижнє Гусне,Самбірський р-н, Львівська обл.,82557; код ЄДРПОУ: 41336154) 267 420 (двісті шістдесят сім тисяч чотириста двадцять) грн. 60 коп. основного боргу, 16 125 (шістнадцять тисяч сто двадцять п`ять) грн. 83 коп. пені, 1 560 (одна тисяча п`ятсот шістдесят) грн. 56 коп. процентів річних, 2 406 (дві тисячі чотириста шість) грн. 79 коп. втрат від інфляції, 121 947 (сто двадцять одну тисячу дев`ятсот сорок сім) грн. 39 коп. збитків (ПДВ) та 4914 (чотири тисячі дев`ятсот чотирнадцять) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2026.

Суддя А.М. Селівон