Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №753/8399/26 — Драбівський районний суд Черкаської області

Справа № 753/8399/26

Провадження № 2/692/896/26

11.09.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Драбівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді – Чепурного О.П., при секретарі – Бубир В.М., за участю позивача – ОСОБА_1 , його представника – адвоката Бабенко Ю.С., відповідачки – ОСОБА_2 , представників відповідачки – адвоката – Якубова Б.В. та адвокатки – Авілової Е.П., представниці органу опіки та піклування Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області - Щербини С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Драбів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся позивач з позовом про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Позовну заяву мотивував тим, що він з відповідачкою є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька народилась і постійно проживала у Лондоні, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. 31 серпня 2025 року ОСОБА_2 незаконно, без згоди батька, в односторонньому порядку викрала дитину та вивезла її на територію України, тим самим порушивши закон та скоївши кримінальний злочин, відповідно до законодавства Сполученого Королівства. Сторони познайомились у вересні 2022 року, починаючи з лютого 2023 року почали проживати спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У серпні 2023 року вони разом виїхали до Сполученого Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, а саме у Лондон, у межах спонсорської програми «Дім для українців». У подальшому обоє отримали біометричний дозвіл на проживання з метою легалізації їхнього перебування у Великій Британії. Під час їхнього спільного проживання в м. Лондоні у них народилась спільна дитина – ОСОБА_3 . Позивача внесено до свідоцтва про народження дитини як батька, що відповідно до законодавства Великої Британії надає йому статус носія батьківських прав та обов`язків. Дитина була зареєстрована у системі охорони здоров`я, перебувала під наглядом лікаря, проходила планові медичні огляди, отримувала необхідні щеплення. Велика Британіє є місцем народження і постійного проживання дитини. Батько належним чином піклувався про дитину : щомісячно сплачував оренду квартири, податок на оренду, забезпечував придбання харчових продуктів, необхідних побутових речей – дитяче ліжечко, коляску, тощо. Після народження відповідачка часто здійснювала подорожі у Францію або в Україну, обов`язки щодо виховання, догляду, матеріального забезпечення дитини переважно ніс батько. Протягом більшої частини цього періоду саме позивач забезпечував належні умови проживання дитини, її щоденний догляд, виховання, утримання. В червні – липні 2025 року відповідачка перебувала сама в Україні, в той час як позивач піклувався про дитину у Польщі. Після повернення ОСОБА_2 заявила, що вона більше не хоче проживати за кордоном та планує повернутися до України. Однак, позивач заперечує проти повернення до країни де проходять активні військові дії. Позивач працевлаштований офіційно в Сполученому Королівстві в м. Лондон та не мав змоги звільнитися, бо йому потрібні кошти для забезпечення життя ОСОБА_3 , так як обов`язок по забезпеченню сім`ї покладений на позивача. Відповідачка неодноразово зазначала, що не хоче більше проживати однією сім`єю з позивачем, та зазначала, що хоче вільного життя. Позивач проти такого розлучення не заперечував, однак попереджав її, що дозвіл на вивіз дитини, як батько, не дасть. Згідно з законом Великої Британії, батьки мають рівні права та вивозити дитину на термін більш ніж 28 днів можна лише зі згоди обох батьків. У зв`язку з тим, що батько не надавав згоди на виїзд дитини за межі Сполученого Королівства, відповідачка почала систематично ініціювати сварки з позивачем, провокувати його, та записувати всі сварки на диктофон, з метою подальшої дискредитації позивача, та отримання дозволу на виїзд ОСОБА_4 в Україну. Внаслідок таких дій відповідачка не отримала бажаного результату у зв`язку з чим на думку позивача навмисно викликала поліцію та вчинила дії, спрямовані на створення хибного уявлення про обставини про обставини події, що призвело до дискредитації позивача, зокрема шляхом надання недостовірної інформації та доказів. На думку позивача такі дії не призвели до бажаного результату, так як поліція Сполученого Королівства дійшла висновку що батько жодним чином права відповідачки не порушував, жодних насильницьких дій щодо неї не вчиняв. Також ОСОБА_2 була попередньо проінформована поліцією про те, що відповідно до законодавства не може вивезти дитину більш ніж на 28 днів за межі Сполученого Королівства. Попри вищеописаного 31.08.2025 року ОСОБА_2 за відсутності усної чи письмової згоди батька, або рішення уповноваженого органу, самовільно вивезла дитину з території Сполученого Королівства до України. Після того як позивачу стало відомо, що відповідачка незаконно вивезла дитину із Сполученого Королівства, батько звернувся до Міжнародного підрозділу з питань викрадення дітей та контактів з ними, що є Центральним органом для Англії та Уельсу в межах застосування Гаазької конференції з міжнародного приватного права та Конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, розгляд звернення триває.

Позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити. Позивач пояснив, що перед тим, як відповідачка виїхала з країни з дитиною між ними стався конфлікт, під час якого вона вкусила його за палець, на наступний день він на її прохання прийшов додому з роботи де його чекала поліція, на їх прохання він пішов до відділку та надав всі необхідні пояснення, після чого йому винесли заборонний припис, яким обмежили можливість бачитися з дружиною та дитиною, і він вимушений був проживати у готелі за власні кошти. Згодом даний припис було скасовано і будь яке переслідування з боку поліції припинилося так як не було здобуто доказів його провини. Також пояснив, що будь яких дозволів матері дитини не вивезення її з країни місця проживання не давав, дії відповідачки порушують його права, він як батько піклувався по дитину, забезпечував її всім необхідним. Матері дитини працівником поліції було повідомлено про необхідність повернутися в Сполучене Королівство після спливу 28 днів, проте вона цього не зробила, чим порушила закон.

Відповідачка та її представник позов не визнали, просили суд відмовити в його задоволенні повністю. Відповідачка пояснила суду, що чоловік та його родичі погано до неї ставились, через що вона хотіла з чоловіком розійтися, напередодні коли вона залишила країну з дитиною між нею та позивачем стався конфлікт, під час якого останній намагався вирвати з рук її телефон, так як там зберігалось багато корисної інформації для неї це було надзвичайно болісно, після того як позивач притиснув її та позбавив можливості рухатися вона вимушена була вкусити його за палець щоб звільнитися, так як останній був сильніший за неї, потім він витер кров з пальця по її обличчю, все це відбувалося у присутності дитини. На наступний день вона викликала поліцію та повідомила про даний конфлікт та насильство з боку позивача. Останні попросили її щоб вона зателефонувала чоловікові та попросила щоб він прийшов додому, що вона й зробила, потім працівники поліції наділи кайданки на чоловіка та відвели на допит у поліцейський відділок. Від працівника поліції вона дізналася що може виїхати до себе в Україну що вона й зробила, їй повідомляли що необхідно повернутися до Англії, проте через дії батька дитини вона цього робити не хоче. На даний час дитина відвідує садок, має свого лікаря, для неї створені належні умови проживання, вона піклується про неї, органом опіки та піклування прийнято рішення про визнання місця проживання дитини з матір`ю. Дитина вивчає українську мову та традиції, має друзів, зміна проживання дитини негативно відобразиться на дитині.

Представниця органу опіки та піклування Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області заперечувала проти задоволення, пояснила, що в найкращих інтересах дитини необхідно залишити її проживати з мамою в Україні, так як дитина адаптувалася до нових умов проживання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача, його представника, відповідачку, її представника, представницю третьої особи, суд дійшов до наступного.

Сторони по справі згідно їх паспортів є громадянами України. У серпні 2023 року вони виїхали до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та отримали там тимчасовий прихисток в межах спонсорської програми «Дім для українців», що надало їм можливість легального перебування у цій країні. Згідно виписки з реєстру відповідно до Акту про реєстрацію та смерті від 1953, позивач та відповідачка стали батьками ОСОБА_3 , яка народилась у них ІНФОРМАЦІЯ_2 у Лондонському районі Ламбет Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Сторони визнають той факт що з моменту народження дитини і до моменту повернення матері з дитиною до України, вони проживали спільно втрьох у м. Лондон по двох адресах. 27.08.2025 згідно відмітки у паспорті відповідачки вона виїхала з Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії до України, і як встановив суд вона виїхала разом з ОСОБА_3 .

Представник відповідачки стверджує, що виїзд сторін по справі за кордон носив тимчасовий вимушений характер через робочу необхідність, а тому повернення дитини до України не може розглядати як неправомірне переміщення або утримання дитини в розумінні Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі – Конвенція 1980 року). До Конвенції 1980 року України приєдналася у 2006 році ухваливши Закон України «Про приєднання до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11.01.2006 № 3303. Міжнародний договір набрав чинності для України 01.09.2006. Конвенція 1980 року були укладена з метою надати дітям захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави їхнього постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу. Незаконним переміщення та утримання дитини вважається за умови, якщо а) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування (стаття 3 Конвенції 1980 року). Щодо поняття «постійного проживання», суд вражає, що у розумінні Конвенції 1980 року його слід вважати як звичайне місце проживання, яке не залежить від отриманого дитиною чи її батьками конкретного статусу визначеного державою для проживання в ній громадян. Тобто, того факту, що дитина законно перебуває в одній з країн, якими підписана Конвенція 1980 року, має житло, навчається чи відвідує садок, проходить періодичні медичні огляду та знаходиться на обліку у медичній установі, все це говорить про звичайне її місце проживання. В даній справі суд вважає, що дитина, яка народилася у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та прожила там більше року, перебувала під наглядом лікарів, мала орендоване житло через своїх батьків та проживала з батьками, на час коли вона з мамою у серпні 2025 року переїхала до України, вважалася такою, що мала постійне місце проживання у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, яка також є державою яка підписала дану Конвенцію. На підтвердження даних фактів позивачем надано копії документів : медичної картки дитини, з даними про її вакцинацію та станом здоров`я, рахунки за місцевий податок 2024/2025 роки. Отже, на підставі викладеного суд вважає, що відносини щодо переміщення дитини з однієї країни до іншої регулюються саме Конвенцією 1980 року.

Щодо питання законності чи незаконності переміщення та утримання дитини суд зазначає наступне.

Критерії які суд оцінює для висновку про законність переміщення та утримання дитини визначні у ст.3 Конвенції 1980 року, які суд зазначив вище. Крім того, дане питання регулюється ст.7 Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 року (далі – Конвенція захисту дітей), до якої України приєдналась згідно Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» від 14.09.2006 № 136. Згідно даної статті у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі. Переміщення або утримування дитини вважається неправомірним, якщо: а) це порушує права опіки, набуті особою, установою чи будь-яким іншим органом, спільно чи окремо, за правом держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування; та b) на момент переміщення або утримування такі права фактично здійснювалися, спільно або окремо, чи здійснювалися б, якби не переміщення або утримування. Права опіки, зазначені вище в підпункті "a", можуть виникати, зокрема, в силу закону або внаслідок судового чи адміністративного рішення або з угоди, яка має юридичну силу згідно з правом тієї Держави. Як встановив суду, позивач є батьком дитини, а отже йому належать батьківські права та обов`язки щодо опіки над дитиною. Доказів того, що ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав не має. Переміщення дитини в іншу країну та неповернення її до батька у країну де батько звичайно прожив з дитиною до її вивезення, на думку суду має суттєвий негативний вплив на права позивача по опіці над дитиною. Фізична віддаленість від дитини перешкоджає позивачу особисто спілкуватися з дитиною без засобів зв`язку, проводити спільний час, контролювати всі потреби дитини відповідно до її віку, такі як купівля харчування, одягу, іграшок, виховувати дитину спілкуючись з нею особисто без засобів зв`язку, контролювати її фізичний стан здоров`я, у разі необхідності оперативно вирішувати питання відвідування необхідного лікаря та надання необхідної допомоги, вирішувати питання про місце проживання дитини та створювати для цього належні умови. У ст. 5 Конвенції 1980 року визначено, що "права піклування" включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини. Досліджені докази під час судового засідання свідчать про дотримання позивачем другої необхідної умови для визначення законності чи незаконності переміщення дитини. Так, досліджені фото та відеозаписи та документи свідчать про те, що батько дитини, позивач, піклувався про ОСОБА_3 разом з мамою дитини. Забезпечував необхідні умови для проживання дитини у квартирі, винаймав житло, проводив час з дитиною, дитина проходила планові медичні огляди, вакцинувалася. Дані обставини не спростовані відповідачкою, є суттєвими, і такими що свідчать про здійснення позивачем батьківських обов`язків та опіку над дитиною. Відтак, наявність двох умов, які встановив суд, підтверджують той факт, що переміщення відповідачкою ОСОБА_3 з Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії до України є неправомірним. Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції 1980 року встановлюючи, чи дійсно мали місце незаконні переміщення або утримування відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи запитуваної держави можуть безпосередньо враховувати законодавство і судові й адміністративні рішення, формально визнані або не визнані у державі постійного проживання дитини, не вдаючись до спеціальних процедур доведення цього законодавства або визнання рішень іноземних органів, які застосовувалися б у такому випадку. Керуючись даною статтею, суд враховує, що як пояснив позивач, без дозволу одного з батьків другий батько може вивезти дитину за кордон за місцевими законами Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на 28 днів. Відповідача підтвердила у своїх поясненнях те, що працівники поліції повідомляли її про необхідність повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, що на думку суду, також може свідчити про порушення закону при виїзду дитини з Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Наслідки таких неправомірних дій передбачені ст.12 Конвенції 1980 року, у якій зазначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі. Якщо судовий або адміністративний орган в запитуваній державі має підстави вважати, що дитина була переміщена до іншої держави, він може зупинити процедури або відмовити в прийнятті заяви про повернення дитини. Конвенцією 1980 року передбачені випадки та умови, за яких судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, а саме ст.13. З даної статті вбачається, що особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Крім того згідно даної статті судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини. Відповідачка заперечує проти повернення дитини, а тому саме на неї покладено обов?язок довести суду обставини за яких суд повинен відмовити у поверненні дитини до країни постійного місця проживання. Як встановив суд вище, батько дитини здійснював свої обов`язки по опіці над нею, даний факт не спростовано належними і допустимими доказами. Доказів наявності згоди батька на вивезення дитини мамою до України також не має, а обставини справи, зокрема пояснення сторін, дають підстави вважати, що такої згоди не було, як до такого виїзду так і мовчазної згоди після виїзду, так як позивачем подано позов в межах року до суду, а також заяву до компетентних органів щодо викрадення дитини.

Щодо наявності серйозних ризиків того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння їй фізичної або психічної шкоди. Суду не надані докази того, що батько дитини, позивач по справі, може завдати дитині фізичну або психологічну шкоду, або що сама процедура повернення може до цього призвести. Так, під час конфлікту між батьками, що стався напередодні залишення мамою країни, мало місце негативної поведінки з боку батька щодо матері, намагання відібрати телефон та проведення кров`ю, яка йшла з пальця, по обличчю матері, що відбулося у присутності дитини. Проте, суд вважає, що вік дитини, якій на той час тільки виповнилося рік, не дає змоги оцінювати в повній мірі такий жест батька як ворожий до оточуючих. Доказів, що такими діями дитині було завдано шкоду суду також не надано. Інших випадків негативних вчинків щодо дитини з боку батька суду не наведено і доказів цьому не надано. Звернення матері дитини до поліції не мало кінцевого результату, притягнення позивача до відповідальності. З дослідженого листа столичної поліції від 23.03.2026, який адресований ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається, що стосовно позивача справа за зверненням ОСОБА_2 закрита без подальших дій. Дана обставини свідчить, що вина ОСОБА_1 у незаконних діях щодо матері дитини не доведена компетентними органами, а тому трактувати дії останнього як домашнє насильство чи порушення будь-якого місцевого законодавства неможливо.

Крім того, суд вважає, що повернення дитини до країни де вона постійно проживала не обов`язково повинно бути виконано за адресою батька. Так, щодо дитини обоє батьків мають рівні права та обов`язки, і у разі якщо батьки не бажають проживати разом, то вони мають право вирішити даний спір відповідно до встановлених процедур. Питання де проживатиме дитина вирішується за взаємною згодою чи через відповідно державні органи. Конвенцією 1980 року не передбачено повернення дитини саме у конкретне місце проживання, конкретний будинок чи квартиру, оскільки вона не вирішує спір про місце проживання дитини. Цілі які досягаються Конвенцією 1980 року полягають у поверненні дитини під юрисдикцію тієї держави де вона звичайно проживала, що дає змогу вирішити у законний спосіб всі спори між батьками з приводу дитини, чим забезпечити як права батьків так і права самої дитини на законні рішення щодо неї. З огляду на викладене суд вважає, що вимога про повернення дитини за конкретною адресою не підлягає задоволенню. Отже ризик того, що через повернення дитини сторін до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії створить для дитини нетерпиму обстановку відсутній. При цьому суд враховує позитивне ставлення батька до дитини, який піклувався про дитину і підстав вважати, що його поведінка зміниться не має.

Щодо пояснень відповідачки про негативне ставлення до неї позивача та його родичів та небажання у подальшому спільно з ним проживати.

Як вже зазначалось вище, повернення дитини до країни її проживання не зобов`язує відповідачку проживати саме з позивачем. В першу чергу, таке повернення спрямоване на забезпечення рівних прав батьків щодо вирішення долі дитини, а тому у разі суперечностей щодо дитини і місця її проживання, дані питання повинні бути вирішені у законний спосіб через компетентні органи тієї країни де проживала дитина. Крім того, досліджені докази щодо поведінки батька дитини щодо відповідачки суд розцінює як такі що не становлять для неї серйозних загроз. Так, сторони тривалий час проживали разом, фактів систематичних звернень до поліції не має. Висновок психолога наданий відповідачкою свідчить про те, що вона могла зазнавати психологічних утисків від свого співмешканця, проте, перевірити правдивість таких висновків, без конкретних фактів постійного психологічного тиску неможливо. Проте, як зазначалося вище, рішення суду не стосується примусового спільного проживання сторін. Одночасно слід зазначити, що Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є однією з найрозвинутіших країн, яка в повній мірі має змогу своїми правоохоронними органами захисти людей, щодо яких вчиняються правопорушення.

Також суд враховує вік дитини, якій у червні 2026 року виповнилося два роки, і яка з вересня 2025 року перебуває в Україні. Доказів того, що через зміну місця проживання у разі повернення до країни де проживає батько дитина зазнає негативного впливу через зміну обстановки не надано суду. Суд вважає, що у дворічному віці адаптація дитини до нових умов цілком залежатиме від близьких їй людей, зокрема батьків, як згідно закону несуть обов`язок створити належні умови для дитини. У два роки дитина ще не має тісних відносин з друзями, не може самостійно з ними гуляти. Життя дитини у такому віці повністю під контролем відповідальних за нею осіб і саме від них залежатиме як дитина почуватиметься у новому для неї місці. Таки чином, дані органу опіки та піклування щодо того, що дитина адаптувалася до нових умов проживання суд оцінює критично, і такі що не можуть у даному випадку переважати над правами батьків та правом дитини на законне з нею поводження, зокрема щодо переміщення дитини до іншої країни та можливість у законний спосіб вирішувати питання її життя обома батьками. Забезпечення реалізації таких прав відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ОСОБА_2 у разі невиконання рішення у добровільному порядку передати дитину батьку або його уповноваженому представнику, суд зазначає наступне.

Особливості виконання в Україні Конвенції 1980 року, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952, Розділом ХХІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Зазначеними нормативно-правовими актами визначено механізм виконання судових рішень про повернення дитини до держави її постійного проживання, у тому числі у разі відмови особи, у якої перебуває дитина, добровільно виконати таке рішення. Зокрема, у разі задоволення позову та набрання рішенням законної сили, судом видається виконавчий документ, який може бути пред`явлений до примусового виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Подальші дії щодо виконання рішення, у тому числі перевірка його виконання, застосування до боржника передбачених законом заходів у разі невиконання рішення без поважних причин та вчинення інших виконавчих дій, необхідних для його примусового виконання, здійснюються державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та спеціального порядку виконання рішень про повернення дітей.

За таких обставин визначення судом у резолютивній частині рішення додаткової умови щодо передачі дитини батьку або уповноваженому ним представнику саме у разі невиконання рішення добровільно, фактично стосується порядку та способу його подальшого примусового виконання, який врегульований законодавством та належить до стадії виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині.

Щодо вимоги позивача про негайне виконання рішення суду в частині повернення малолітньої дитини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Конвенції 1980 року, судові органи договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей, а відповідно ст. 12 Конвенції 1980 року передбачає, що відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Проте, зазначені положення Конвенції 1980 року не встановлюють процесуального порядку негайного виконання судового рішення на території України, а визначають мету та характер процедури повернення дитини. Питання негайного виконання судового рішення на території України регулюється процесуальним законодавством України, зокрема ст. 430 ЦПК України, відповідно до ч. 1 якої, суд допускає негайне виконання рішень. Зокрема п.5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України передбачає негайне виконання рішень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Проте, предметом розгляду у даній справі є повернення малолітньої дитини до місця постійного проживання на підставі Конвенції 1980 року , а не спір про відібрання дитини у одного з батьків та повернення її іншому з батьків. Сама по собі необхідність оперативного розгляду та виконання процедури повернення дитини згідно Конвенції 1980 року, не є достатньою підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України до рішення ухваленого у цій категорії справ, оскільки зазначена норма прямо передбачає іншу категорію справ – справи про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для допуску рішення суду до негайного виконання, у зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.

Керуючись ч.1 ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906, Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 року, ст. 258, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, задовольнити частково.

Визнати незаконним переміщення та подальше утримання ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до постійного місця проживання - Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення через суд апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Дані учасників справи:

Позивач :ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка : ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: органу опіки та піклування Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, місцезнаходження с. Шрамківка вул. Незалежності, 16, Золотоніський район Черкаська область, код ЄДРПОУ 34238355.

Головуючий