Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №904/2346/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

Суд: Господарський суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 10 вересня 2026 р.

Справа: №904/2346/26

Суддя: Дупляк Степан Анатолійович

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2026м. ДніпроСправа № 904/2346/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/2346/26

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "ДІОМ"

до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ"

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "ДІОМ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" (далі - відповідач) про стягнення 81.596,51 грн заборгованості.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2346/26 визначено суддю ЮЗІКОВА Станіслава Георгійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026.

Ухвалою від 01.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Через систему «Електронний суд» 13.05.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також покласти на позивача судові витрати, у тому числі витрати зі сплати судового збору та витрати на оплату професійної правничої допомоги. У разі задоволення позовних вимог, відповідач просить суд зменшити заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу з 10.000,00 грн до 6.000,00 грн.

Розпорядженням заступника керівника апарату від 06.07.2026 №473 було призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи, суддю ОСОБА_1 звільнено у відставку.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2346/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026.

Ухвалою від 13.07.2026 суд справу №904/2346/26 прийняв до розгляду та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між відповідачем та позивачем укладено договір №2103745 від 23.07.2021. На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 97.915,81 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №414 від 16.09.2021 на суму 26.515,92 грн з ПДВ; №424 від 24.09.2021 на суму 49.608,00 грн з ПДВ; №501 від 18.11.2021 на суму 13.992,00 грн з ПДВ; №502 від 18.11.2021 на суму 4.337,44 грн з ПДВ, №503 від 18.11.2021 на суму 3.442,45 грн з ПДВ.

Позивач вказав, що відповідачем не отримані податкові накладні з Єдиного реєстру податкових накладних, на підставі яких у видаткових накладних визначений ПДВ і останній не має жодного джерела на відшкодування ПДВ, крім податкового кредиту, тому позивач вирішив зменшити суму заборгованості відповідача за отриману продукцію за договором у розмірі 97.915,81 грн з ПДВ на суму ПДВ від зазначеної суми, що складає 16.319,30 грн. Отже сума, що підлягає сплаті за поставлену якісну продукцію складає 81.596,51 грн без ПДВ.

Станом на 27.04.2026 заборгованість за поставлений товар відповідачем не сплачена.

З метою досудового врегулювання спору 22.01.2026 позивач звернувся до відповідача з листом, у якому позивач пропонував відповідачу сплатити за поставлену продукцію за договором зменшену суму боргу на суму ПДВ (у зв`язку з відсутністю зареєстрованих податкових накладних) у розмірі 81.596,51 грн.

Вказаний лист відповідач отримав 27.01.2026, про що свідчить підпис уповноваженої особи останнього. Відповідь на зазначений лист позивач не отримав, оплату за отриманий товар відповідач не здійснив.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач не визнає заявлену заборгованість за договором у сумі 81.596,51 грн з огляду на таке.

Згідно з п. 4.6 договору порядок та строки оплати визначаються відповідними специфікаціями до договору. Відповідно до специфікацій №1/2103746 від 23.07.2021 та №3/2104677 від 14.09.2021 оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 60 календарних днів з дати поставки товару за умови відсутності зауважень до якості та кількості товару, що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним сторонами, а також за умови надання повного пакета документів згідно з п. 3.5 договору.

Як зазначено в п. 3.5 договору, постачальник зобов`язаний надати покупцю документи, оформлені державною мовою відповідно до вимог чинного законодавства України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а саме: видаткові накладні, акти приймання-передачі товару/послуг, товарно-транспортні накладні, рахунки, сертифікати якості (за наявності), а також податкові накладні, які постачальник був зобов`язаний у строки, встановлені п. 201.10 Податкового кодексу України, скласти в електронній формі, зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити покупцю через систему електронного документообігу.

Відповідно до умов специфікацій №1 та №3 до договору поставки №2103745 від 23.07.2021 позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 97.915,81 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №414 від 16.09.2021, №424 від 24.09.2021, №501 від 18.11.2021, №502 від 18.11.2021 та №503 від 18.11.2021.

Відповідач визнав, що прийняв поставлений товар без зауважень, що підтверджується підписами уповноважених осіб на видаткових та товарно-транспортних накладних.

При цьому, як зазначено самим позивачем, позивач 15.10.2021 та 15.12.2021 подав на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №18 від 16.09.2021, №27 від 23.09.2021, №18 від 18.11.2021, №19 від 18.11.2021 та №20 від 18.11.2021. Разом з тим, реєстрацію зазначених податкових накладних було зупинено, про що позивачу стало відомо з відповідних квитанцій ДПС України.

Як передбачено п. 4.8.1 розд. 4 «Ціна товару, загальна вартість і порядок розрахунків» договору, покупець проводить оплату за товар протягом визначеної у відповідній специфікації кількості днів за умови надання постачальником документів, зазначених у п. 3.5 договору.

Відповідач наголосив, що при простроченні строку надання документів, передбачених п. 3.5 договору, або у випадку наявності зауважень до якості чи кількості товару, строк оплати збільшується на кількість днів, що минули від дати поставки до дати усунення зауважень або надання постачальником повного пакета документів.

Відповідач вважає, що у зв`язку з невиконанням позивачем обов`язку щодо належної реєстрації та направлення податкових накладних відповідно до п. 3.5 договору, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару не настав.

На думку відповідача, невиконання позивачем умов договору є підставою для продовження строку виконання грошового зобов`язання покупця.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості.

Суд встановив, що 23.07.2021 між позивачем (далі – позивач, постачальник) та відповідачем (далі – відповідач, покупець) був укладений договір поставки (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього Договору (далі - товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

Пунктом 4.1 договору визначено, що загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до даного договору).

Даний договір, відповідно до п. 12.1, набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов`язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до цього договору.

Поставка позивачем відповідачу товару на загальну суму 97.915,81 грн з ПДВ підтверджується такими видатковими накладними: №414 від 16.09.2021 на суму 26.515,92 грн з ПДВ; №424 від 24.09.2021 на суму 49.608,00 грн з ПДВ; №501 від 18.11.2021 на суму 13.992,00 грн з ПДВ; №502 від 18.11.2021 на суму 4.337,44 грн з ПДВ, №503 від 18.11.2021 на суму 3.442,45 грн з ПДВ.

Всі видаткові накладні з боку відповідача підписані без заперечень та зауважень.

Відповідач у відзиві визнав, що прийняв поставлений товар без зауважень, що підтверджується підписами уповноважених осіб на видаткових та товарно-транспортних накладних.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість за отриманий товар, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 81.596,51 грн заборгованості.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано та скріплено печатками уповноважених осіб.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

Всі видаткові накладні з боку відповідача підписані без заперечень та зауважень.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.6 договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного договору.

Згідно з п. 2 специфікації №1/2103746 від 23.07.2021 покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 60 календарних днів з дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом прийому-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакета документів згідно з п.3.5 цього договору.

Отже строк оплати отриманого відповідачем від позивача товару у період з 16.09.2021 до 18.11.2021 є таким, що настав.

Відповідач не надав доказів сплати наявної перед позивачем заборгованості.

З огляду на первинні документи позовна вимога про стягнення 81.596,51 грн основної заборгованості визнається обґрунтованою, документально доведеною і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Суд визнає безпідставними доводи відповідача, що у зв`язку із невиконанням позивачем обов`язку щодо належної реєстрації та направлення податкових накладних відповідно до п. 3.5 договору, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару не настав.

Відповідно до п. 3.5 договору разом із товаром, але не пізніше дати поставки, постачальник зобов`язаний надати покупцю документи, оформлені державною мовою відповідно до вимог чинного законодавства України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, а саме: рахунок-фактуру (оригінал державною мовою), крім випадків, коли для здійснення авансового платежу постачальником надається оригінал специфікації, підписаної з обох сторін; видаткову накладну на відпуск товару (оригінал державною мовою); копію електронної залізничної накладної, завіреної підписом та печаткою постачальника із відображенням у залізничній накладній інформації про власника товару, відправника товару та одержувача товару за умови поставки залізничним транспортом або товаротранспортну накладну (оригінал) за умови поставки вантажним автотранспортом постачальника; копію належним чином оформленої покупцем заявки на поставку згідно п. 3.4 цього договору; акт прийому-передачі товару (оригінал), оформлений у відповідності до вимог договору та специфікації до цього договору; сертифікат якості виробника товару, (найменування виробника у сертифікаті повинно відповідати найменуванню виробника у специфікації), а також інші документи згідно з п. 2.3 договору (оригінали або належним чином завірені копії); у разі, якщо товар підлягає сертифікації – сертифікат - походження та відповідності за системою сертифікації УкрСЕПРО, гігієнічний, екологічний сертифікат, а також інші сертифікати згідно з чинним законодавством України (оригінали або належним чином завірені копії); у разі складання податкових накладних за касовим методом (згідно з п. 44 та п. 45 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, у наступному, при посиланні на цей кодекс слід використовувати термін - ПКУ) - завірену постачальником копію заяви постачальника про відмову зупинення використання пільги, передбаченої п. 45 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, та завірену копію квитанції про прийняття даної заяви Державною податковою (фіскальною) службою України; завірену постачальником копію витягу з реєстру платників акцизного податку про реєстрацію акцизного податку (для постачальників підакцизних товарів); у разі, якщо товар є підакцизним товаром, який включено до переліку пального, затвердженого п. 215.3.4 ПКУ - електронну акцизну накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі акцизних накладних на обсяг пального, поставленого покупцеві; у разі, якщо товар є імпортним підакцизним товаром, який включено до переліку пального, затвердженого п. 215.3.4 ПКУ - завірену постачальником копію митної декларації, якою підтверджується код УКТ ЗЕД та факт ввезення даного товару на територію України; у разі, якщо товар є імпортним завірену постачальником копію митної декларації у частин, якою підтверджується код УКТ ЗЕД та факт ввезення даного товару на територію України; документи, надання яких обумовлено у специфікації (додатку) до договору. У випадку поставки товару (машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки) постачальник додатково надає такі документи: копію дозволу Держпраці про застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки території України; на технічний паспорт на машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки (оригінал – мовою країни виробника або англійською, а також копія державною або російською мовою, завірена належним чином); інструкцію з експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (оригінал – мовою країни виробника або англійською, а також копія державною або російською мовою, завірена належним чином); гарантійний талон; позитивний висновок санітарно-гігієнічної експертизи; сертифікат УкрСЕПРО, оформлений державною мовою відповідно до вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 №88 із змінами та доповненнями.

Крім того постачальник зобов`язаний у граничні терміни, які встановлені п. 201.10 ПКУ скласти електронну податкову накладну відповідно до вимог чинного законодавства України, зареєструвати її Єдиному реєстрі податкових накладних та направити покупцю через систему електронного документообігу (М.Е.Doc, OPZ тощо).

Суд відзначає, що з аналізу вказаного пункту договору вбачається, що складення електронних податкових накладних, їх реєстрація та направлення покупцю є окремим обов`язком подавця, передбаченим п. 3.5 договору, однак не входить до пакета документів, передбаченого п. 3.5 договору.

Також суд зазначає, що умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положення частини 1 статті 530 ЦК України необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.

За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Крім того, відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що умови договору (специфікацій) щодо сплати відповідачем вартості товару після реєстрації (направлення покупцю) оформлених та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних (п. 4.6, п. 3.5 договору) не є ані строком, ані терміном виконання зобов`язання, а також не є відкладальною обставиною.

Додатково суд відзначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару).

У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов`язання (стаття 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та право на податковий кредит (стаття 198 ПК України) безпосередньо під час здійснення господарської операції (якщо спрощено, то під час: отримання коштів продавцем/списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем/отримання товару покупцем).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, остаточне визначення платником ПДВ зобов`язань перед бюджетом або наявності податкового кредиту, який має бути відшкодований ("компенсований" за визначенням відповідача) державою, здійснюється за результатами діяльності за весь звітний (податковий) період з урахуванням всіх вчинених в такому періоді господарських операцій.

Також, статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Отже, суд вважає, що не можна ставити в залежність момент оплати переданого товару від дій інших осіб, в даному випадку податкових органів, а тому навіть нереєстрація податкової накладної не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Крім цього, у пунктах 7.26., 7.28., 8.4. постанови Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у cправі №904/2953/24 зазначив: аналізуючи природу обов`язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21).

Тобто зупинення реєстрації податкової накладної, як і відсутність її реєстрації, жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару саме у строк, обумовлений Договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар у визначений договором строк.

Включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.

Обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору.

Аналіз приписів статті 655, частини 1 статті 697 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу (поставки) зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу (поставки).

Відтак, обов`язок відповідача-покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) та не залежить від факту реєстрації податкових накладних чи виставлення позивачем-постачальником рахунку-фактури, будь-яких інших документів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 29.09.2009 у справі №37/405 про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку з оплати поставленого товару. Від зазначеної правової позиції не відступив Верховний Суд при прийнятті рішень у справах №923/712/17 (постанова від 22.05.2018) та №925/2028/15 (постанова від 21.01.2019), а також не вбачає за необхідне відступати колегія суддів Верховного Суду при розгляді даної справи №918/537/18.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доказів витребування відповідачем відповідних документів вказаних документів матеріали справи не містять.

Відсутні у матеріалах справи докази й того, що відповідач повернув товар позивачу. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача на видаткових накладних.

А тому, строк оплати товару настав з урахуванням строків, визначених у Специфікаціях.

Таким чином, господарський суд відхиляє посилання відповідача на положення п. 3.5 договору, як на підставу зміни строку сплати заборгованості, з огляду на таке:

в силу положень спеціальної норми ст. 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, товар прийнято у 2021 році, станом на другу половину 2026 року відповідач товар не оплатив;

згідно з п. 2 специфікації №1/2103746 від 23.07.2021 покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 60 календарних днів з дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом прийому-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакета документів згідно з п.3.5 цього договору.

відповідач не звертався до позивача із вимогами отримати податкові накладні з Єдиного реєстру податкових накладних;

позивач зменшив суму боргу на суму ПДВ (у зв`язку з відсутністю зареєстрованих податкових накладних), тому вартість товару становить 81.596,51 грн, а не 97.915,81 грн.

Отже відповідач не довів суду наявність обставин, які звільняють його від обов`язку здійснити оплату отриманого товару та/або свідчать про перенесення строків оплати отриманого від позивача товару.

Суд встановив, що строк оплати товару сторонами узгоджений, але недотриманий відповідачем.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Суд встановив, що 27.04.2026 між адвокатом Шевер Юлією Миколаївною (далі - адвокат) та позивачем був укладений договір про надання правничої допомоги №13 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справі за позовом до Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення заборгованості, 3 % річних, інфляційних втрат в суді першої, другої та третьої інстанцій, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта, на умовах і в порядку, що визначено договором, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Цей договір, відповідно до п. 4.1, набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного його виконання в межах визначеного сторонами окремо обумовленого терміну.

До справи долучено опис від 27.04.2026 наданих послуг виконаних адвокатом за договором №13 від 27.04.2026 про надання правничої допомоги.

Згідно даного опису адвокат надав позивачу такі види правничої допомоги:

Вивчення та аналіз документів щодо стягнення заборгованості за договором №2103745 від 23.07.2021 адвокатом - 1 год., вартість послуги склала 1.500 грн;

Склала позовну заяву про стягнення заборгованості, підготувала документи для подання до суду - 5 години, вартість послуги склала 8.500, 00 грн.

При цьому, в описі зазначено, що загальна вартість наданих правничих послуг станом на 19.06.2024 склала 6.000 грн, які були сплачені клієнтом 19.06.2024, що підтверджується квитанцією №1 від 19.06.2024.

Повноваження адвоката позивача підтверджуються ордером серії АЕ №1498809 від 28.04.2026.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 - 6 ст. 126 ГПК України).

Позивач просить суд стягнути з відповідача 10.000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідач у відзиві заперечує проти стягнення з нього 10.000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки вважає такий розмір витрат явно завищеним та таким, що не відповідає критеріям співмірності й розумності.

На думку відповідача, справа №904/2346/26 не є складною ані з фактичної, ані з правової точки зору.

Предмет спору стосується стягнення заборгованості за договором та не потребує проведення складного правового аналізу чи формування нової правової позиції.

Крім того, зміст поданої позовної заяви свідчить про те, що фактичний виклад обставин справи займає незначний обсяг тексту, тоді як інша частина документа містить переважно відтворення норм чинного законодавства України, що не потребує значних часових витрат з боку адвоката, який має належний професійний досвід.

За таких обставин відповідач вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи, обсягом фактично наданих послуг та часом, витраченим на їх виконання, а тому підлягають зменшенню судом до розумного та обґрунтованого розміру.

Відповідач вважає, що розумним та співмірним із складністю справи обсягом наданих послуг і часом, витраченим на їх виконання є 6.000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, а саме: складання позову.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Суд надав оцінку отриманих позивачем послуг професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа №904/2346/26 розглядалася в спрощеному позовному провадженні.

Предмет позову – заборгованість за 5 (п`ятьма) видатковими накладними.

Фактична підстава позову – договір поставки і одна специфікація до нього.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 5-7 ст. 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд враховує, що вивчення та аналіз документів щодо стягнення заборгованості за договором №2103745 від 23.07.2021 адвокатом (вартість послуги склала 1.500 грн) та складання позовної заяви про стягнення заборгованості разом із підготовкою документів для подання до суду (вартість послуги склала 8.500,00 грн) охоплюються послугою підготовки та оформлення позову, вартість складання якого сторони договору про надання правової допомоги визначили у сумі 8.500,00 грн. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 25.08.2025 у справі №924/1334/23, від 02.07.2025 у справі №910/10776/24, від 01.07.2025 у справі №916/1986/24, від 13.05.2025 у справі №870/1/25, від 06.02.2025 у справі №904/4463/23 тощо.

Суд враховує, що предмет спору стосується стягнення заборгованості за договором та не потребує проведення складного правового аналізу чи формування нової правової позиції. Зміст поданої позовної заяви свідчить про те, що фактичний виклад обставин справи займає незначний обсяг тексту, тоді як інша частина документа містить переважно відтворення норм чинного законодавства України, що не потребує значних часових витрат з боку адвоката, який має належний професійний досвід.

Відтак, суд вважає, що обґрунтованим розмір витрат на оплату професійної правової допомоги 8.500,00 грн.

Відповідно до ч. 4, 9 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви (у розмірі 2.662,40 грн) та витрати на оплату професійної правничої допомоги (у розмірі 6.000,00 грн) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" Україна, 53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 310; ідентифікаційний код 00186520) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ "ДІОМ" (Україна, 51925, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, ТУПИК ПРОХІДНИЙ, будинок 2, офіс 9; ідентифікаційний код 41853226) 81.596,51 грн (вісімдесят одну тисячу п`ятсот дев`яносто шість грн 51 к.) заборгованості, 2.662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 к.) судового збору, 8.500,00 грн (вісім тисяч п`ятсот грн 00 к.) витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua