Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №927/212/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. Справа№ 927/212/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Крижного О.М.

без виклику представників учасників справи;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026

у справі № 927/212/26 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс»

про стягнення 19 536, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс» (далі - відповідач, ТОВ «Імекс Макс») про стягнення 19536,00 грн штрафних санкцій, з яких 6336,00 грн пені та 13200,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач усупереч умовам договору №598-25 на закупівлю товару від 30.10.2025 не поставив до 15.11.2025 включно 10000 комплектів засобів індивідуального обігріву загальною вартістю 264000,00 грн. У зв`язку з цим позивач нарахував пеню на підставі пункту 7.2 договору за період з 16.11.2025 до 09.12.2025 та штраф у розмірі 5 % від суми договору на підставі пункту 7.4 договору.

2. Узагальнена позиція відповідача

Відповідач у суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026 у справі №927/212/26 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «Імекс Макс» на користь ВЧ НОМЕР_1 пеню в розмірі 6336,00 грн, штраф в розмірі 13200,00 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішення мотивовано доведеністю порушення відповідачем строку поставки товару, правильністю розрахунку санкцій та правомірністю одночасного стягнення пені й штрафу. Місцевий господарський суд також зазначив, що відповідач не подав відзиву та не довів своєчасного виконання зобов`язання.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026, ТОВ «Імекс Макс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026 у справі №927/212/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ВЧ НОМЕР_1 відмовити у повному обсязі.

Скаржник посилається на те, що пункт 7.4 договору передбачає штраф виключно за відмову продавця від виконання договору, тоді як матеріали справи підтверджують лише непоставку товару у строк. Листом від 09.12.2025 саме покупець повідомив про одностороннє розірвання договору, що не є доказом відмови продавця від його виконання.

Крім того, скаржник зазначає, що суд не встановив його вини, причин невиконання зобов`язання, наявності у позивача збитків та співмірності санкцій, не розглянув питання про зменшення неустойки, а також помилково послався в описовій частині рішення на ухвалу від 23.06.2025 замість ухвали про відкриття провадження від 11.03.2026.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Позивач наголошує, що строк поставки сплив 15.11.2025, товар не був поставлений ані у цей строк, ані до розірвання договору. Про нарахування пені відповідача повідомлено листом від 19.11.2025, а листом від 09.12.2025 - про нарахування пені і штрафу та одностороннє розірвання договору.

На думку позивача, повне невиконання обов`язку з поставки є достатньою підставою для застосування пунктів 7.2 та 7.4 договору.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ «Імекс Макс» у справі №927/212/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Імекс Макс» залишено без руху на підставі статті 174, частини другої статті 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог зазначеної ухвали скаржником 15.06.2026 надано суду докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 за апеляційною скаргою ТОВ «Імекс Макс» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Встановлені обставини справи

Між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та ТОВ «Імекс Макс» (продавець) 30.10.2025 укладено договір №598-25 на закупівлю товару (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору предметом договору є закупівля засобів індивідуального обігріву, код за ДК 021:2015:35820000-8: Допоміжне екіпірування (далі - товар).

За пунктом 1.2 договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та згідно зі специфікацією (додаток 1 до цього договору), поставити на склад покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до специфікації поставці підлягали 10 000 комплектів товару за ціною 26,40 грн за одиницю, загальною вартістю 264000,00 грн з ПДВ.

Згідно з пунктом 3.1 договору сума договору складає 264000,00 грн з ПДВ.

За підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору продавець зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Пунктами 5.1, 5.2 договору встановлено, що товар постачається однією партією до 15.11.2025 включно на склад покупця за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

За пунктом 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

За пунктом 7.4 договору, у разі відмови від виконання умов договору, крім випадків, передбачених пунктом 8.1, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 5 % від суми договору.

Товар у визначений договором строк не поставлено.

Листом від 19.11.2025 №06.1.4/17320-25-Вих позивач повідомив відповідача про нарахування пені з 16.11.2025.

Листом від 09.12.2025 №06.1.4/18741-25-Вих позивач повідомив про одностороннє розірвання договору та вимагав сплатити 6336,00 грн пені і 13200,00 грн штрафу.

Матеріали справи не містять доказів заяв або дій відповідача, які б однозначно свідчили про його відмову від виконання договору.

7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У п. 5.1 договору сторони визначили не період у часі, а конкретний термін поставки - 15.11.2025 включно. Тому прострочення розпочалося 16.11.2025 незалежно від того, що 15.11.2025 припадало на суботу. Такий підхід відповідає висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 30.09.2025 у справі №927/1431/23, про те, що ч. 5 ст. 254 ЦК України регулює закінчення строку, але не змінює встановлений договором термін, тобто конкретну календарну дату виконання зобов`язання.

Посилання п. 7.2 договору та оскарженого рішення на ч. 2 ст. 231 ГК України не є належною нормативною підставою, оскільки Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 №4196-IX, тобто до укладення договору. Водночас ця обставина не нівелює погоджену сторонами умову про пеню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Оскільки п. 7.2 договору сторони прямо передбачили сплату пені у розмірі 0,1 % вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки, така санкція є погодженим сторонами правовим наслідком порушення строку виконання негрошового зобов`язання.

Апеляційний господарський суд ураховує, що зазначена санкція не відповідає визначенню пені, наведеному в ч. 3 ст. 549 ЦК України, оскільки встановлена за прострочення виконання негрошового зобов`язання та обчислюється від вартості непоставленого товару. Водночас саме по собі використання сторонами назви «пеня» не є підставою для висновку про недійсність відповідної умови.

З огляду на ст.ст. 6, 546, 611, 627 ЦК України погоджена сторонами умова підлягає оцінці за її змістом як договірно встановлений майновий наслідок прострочення поставки товару.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17 про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем поставки, суд дійшов висновку, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Також у постанові від 17.09.2020 у справі №922/3548/19 Верховний Суд виходив із допустимості погодження сторонами договору санкції, що обчислюється у відсотках від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши розрахунок зазначеної договірної неустойки, колегія суддів установила її розмір, який дорівнює 6336,00 грн (264000,00 грн х 0,1 % х 24 календарні дні з 16.11.2025 до 09.12.2025 включно). Період не перевищує тридцяти днів, тому передбачений пунктом 7.2 штраф позивачем не заявлявся.

Доводи скаржника про відсутність вини також не спростовують висновків суду першої інстанції. За ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідач не подав доказів обставин, які об`єктивно унеможливлювали поставку, не довів вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання та не повідомив покупця про перешкоди у виконанні в порядку, передбаченому договором.

Щодо вимоги про стягнення 13 200,00 грн штрафу

Зі змісту п.п. 7.2, 7.4 договору вбачається, що сторони розмежували різні порушення: невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язання, за яке нараховується пеня, та відмову продавця від виконання умов договору, за яку передбачено окремий штраф у розмірі 5 % від суми договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові КГС ВС від 14.02.2018 у справі №925/106/17.

Буквальне та системне тлумачення п. 7.2 і п. 7.4 договору не дає підстав ототожнювати саме по собі прострочення виконання або невиконання поставки до моменту припинення договору з відмовою продавця від договору. За іншого підходу одна й та сама обставина у вигляді непоставки товару у строк, встановлений договором, без передбаченої сторонами підстави одночасно охоплювалася б обома пунктами, а застереження «у разі відмови» у п. 7.4 договору втратило б самостійне змістове навантаження.

Матеріали справи не містять доказів, які б виражали волевиявлення ТОВ «Імекс Макс» відмовитися від виконання договору. Натомість саме покупець листом від 09.12.2025 повідомив відповідача про одностороннє розірвання договору. Така дія кредитора підтверджує реалізацію ним договірного права на припинення правовідносин, але сама по собі не доводить настання іншого юридичного факту - відмови продавця від виконання договору.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України саме позивач мав довести обставину, з якою п. 7.4 договору пов`язує виникнення права на штраф. Неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від цього обов`язку та не дозволяє суду вважати доведеною обставину лише через відсутність заперечень.

Отже, суд першої інстанції, встановивши тільки факт непоставки товару, безпідставно застосував до нього п. 7.4 договору та стягнув 13200,00 грн штрафу. У цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Посилання місцевого суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 щодо допустимості одночасного стягнення штрафу та пені не усуває зазначеного недоліку. Цей висновок стосується відсутності заборони застосовувати різні форми неустойки в межах одного виду відповідальності, однак не звільняє кредитора від доведення визначеної договором підстави кожної санкції.

Щодо зменшення пені колегія суддів зазначає, що після втрати чинності Господарським кодексом України ст. 233 цього Кодексу не підлягає застосуванню. Питання зменшення неустойки регулюється, зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України, за якою її розмір може бути зменшений, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 (п. 7.29) наголошено, що при вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

У цій справі відповідач узагалі не виконав основного зобов`язання, не довів поважних причин порушення, не надав доказів вжиття заходів для поставки чи мінімізації негативних наслідків, а сума пені становить лише 2,4 % вартості непоставленого товару. Сама лише відсутність доведених збитків у кредитора не свідчить про винятковість обставин і не є достатньою підставою для зменшення пені. Тому підстав для її зменшення немає.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - скасуванню в частині стягнення 13 200,00 грн штрафу з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Інші доводи сторін

Інші аргументи сторін досліджені апеляційним господарським судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного господарського суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та яку апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно встановив порушення відповідачем строку поставки товару та обґрунтовано стягнув 6336,00 грн пені, нарахованої відповідно до пункту 7.2 договору.

Водночас суд першої інстанції неправильно ототожнив непоставку товару у встановлений строк із відмовою продавця від виконання договору та безпідставно застосував пункт 7.4 договору. Позивач не довів учинення відповідачем дій, які свідчили б про його волевиявлення відмовитися від виконання договору. Тому рішення в частині стягнення 13 200,00 грн штрафу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині стягнення 13200,00 грн штрафу, а в іншій частині - залишенню без змін.

9. Судові витрати

Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на 32,4324 % (6 336,00 грн із 19 536,00 грн). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 863,48 грн судового збору за подання позову (2662,40 грн Ч 32,4324 %). Решта 1798,92 грн покладається на позивача.

Судовий збір за подання апеляційної скарги розподіляється пропорційно задоволеній частині скарги - 67,5676 %, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2698,38 грн (3993,60 Ч 67,5676 %). Решта 1295,22 грн покладається на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026 у справі №927/212/26 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 13200,00 грн штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026 у справі №927/212/26 змінити в частині розподілу судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс» (проспект Науки, буд. 54, м. Харків, 61072, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 863,48 грн судового збору за подання позову

4. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2026 у справі №927/212/26 залишити без змін.

5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імекс Макс» (проспект Науки, буд. 54, м. Харків, 61072, код ЄДРПОУ 42831345) 2 698,38 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

7. Матеріали справи №927/212/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, у порядку та строки, встановлені статтями 286- 291 ГПК України.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

О.М. Крижний