Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №910/4357/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. Справа № 910/4357/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

без виклику сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026

у справі № 910/4357/26 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - позивач; ТОВ "Залізничні Експрес-Перевезення"; ТОВ "ЗЕП") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" (далі - відповідач; ТОВ "Українська Вантажна Локомотивна Компанія"; ТОВ «УВЛК»; апелянт; скаржник) про стягнення 82 820,13 грн інфляційних втрат та 21 952,96 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем щодо своєчасного повернення позивачу безпідставно отриманого доходу в розмірі 415 387,84 грн, який було стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, у зв`язку з чим позивачем заявлено даний позов про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суми інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.07.2024 (дата, наступна за датою, до якої розраховувались інфляційні втрати та 3% річних під час звернення до суду з позовом у справі № 910/8931/21) і до 09.04.2026 (дата фактичного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4357/26.

До суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних, змінивши відповідний період нарахування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/4357/26 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про зменшення позовних вимог, зокрема про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" 104 677,58 грн, з яких: 82 820,13 грн інфляційних втрат та 21 857,45 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на користь ТОВ "Залізничні Експрес-Перевезення" 21 875,45 грн (двадцять одну тисячу вісімсот сімдесят п`ять гривень 45 коп.) 3% річних, 82 820,13 грн (вісімдесят дві тисячі вісімсот двадцять гривень 13 коп.) інфляційних втрат та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору.

Місцевим господарським судом зазначено, що у відповідача була наявна заборгованість зі сплати суми безпідставно отриманого доходу за використання майна позивача в розмірі 415 387,18 грн, яка є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання ним вказаного грошового зобов`язання. З мотивувальної частини рішення від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3% річних за грошове зобов`язання щодо відшкодування безпідставно отриманого доходу від використання тепловозу за період з 08.05.2024 по 05.07.2024 в розмірі 2 080,84 грн та інфляційні втрати в сумі 11 685,67 грн. В свою чергу, позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період з 06.07.2024 по 07.04.2026 на суму заборгованості 415 387,84 грн, а за 08.04.2026 на суму - 90 824,59 грн (враховуючи, що 08.04.2026 відповідач сплатив 324 563,25 грн). Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд І-ої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 875,45 грн та інфляційних втрат у сумі 82 820,13 грн є арифметично правильними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим рішення є незаконним, а висновки суду першої інстанції, - помилковими.

Апелянт зазначає, що позивачем, всупереч вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/4357/26 про залишення позову без руху, не було надано всіх документів на усунення недоліків позову. При цьому, після відкриття провадження в справі судом першої інстанції не було залишено позов без руху, чи без розгляду.

За вказаного скаржник висновується, що процесуальні порушення місцевого господарського суду призвели до неправильного вирішення справи та прийняття рішення на підставі: необґрунтованих розрахунків сум інфляційних втрат та 3% річних; за відсутністю доказів, що інфляційні втрати та 3% річних під час звернення до суду з позовом у справі № 910/8931/21 розраховувались позивачем до 05.07.2024 включно; без наданого з боку позивача, як доказу, рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 на яке посилався як позивач, так і суд 1-ої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Окремо відповідач вказує, що місцевим господарським судом неправомірно відхилено та не застосовано правові позиції Верховного Суду щодо зменшення судом розміру 3% річних, заявленого до стягнення на підставі статті 625 ЦК України.

У частині зазначеного апелянтом звертається увагу й на те, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 910/8931/24 вже стягнуто з відповідача на користь позивача суму коштів в розмірі: 415 387,18 грн - суми доходу, яку відповідач повернув позивачу від використання майна; 83 259,00 грн - суми компенсації за використане пальне; 11 685,67 грн - суми інфляційних втрат; 2 008,84 грн - 3% річних. Тобто за період з 08.05.2024 (дати набрання рішенням суду № 910/9798/23 законної сили) по 09.04.2026 загалом: 512 340,69 грн, не рахуючи компенсації вартості юридичної допомоги адвоката позивача та послуг приватного виконавця (адже позивач відмовився від добровільного виконання відповідачем рішення суду), яким стягнуто більше 100 000,00 грн.

Також зауважив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 присуджено стягнути з апелянта на користь позивача суму коштів в розмірі 104 695,58 грн: 21 875,45 грн - 3 % річних, 82 820,13 грн - інфляційних втрат. Тобто, загальна сума позову, за отримання відповідачем доходу в розмірі 415 387,18 грн, який було отримано від використання майна позивача, буде складати 617 036,67 грн і розмір компенсаційних сум буде вже складати 201 649,49 грн, що становить 48,54% від суми отриманого відповідачем доходу, які останній повернув позивачу за використання майна.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 910/4357/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 03.07.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 до електронних кабінетів сторін.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "ЗЕП" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно тверджень ТОВ "Залізничні Експрес-Перевезення", доводи відповідача про: незазначення адреси місцезнаходження позивача; необґрунтованість розрахунків сум інфляційних втрат та 3% річних; здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не до 05.07.2024; ненадання копій рішень судів у справах № 916/216/23 та № 910/8931/24, - не може бути не тільки самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а й не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вся інформація була наявна в суді першої інстанції та врахована ним при прийнятті оскаржуваного рішення.

Додатково позивач стверджує, що місцевий господарський суд з`ясував всі обставини та при ухваленні рішення дійшов правильного висновку щодо задоволення позову.

Від апелянта до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій ТОВ "Українська вантажна локомотивна компанія" вказало, що позивачем не зазначено жодної поважної причини, що може слугувати підставою для поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 у справі № 910/4357/26 про відкриття апеляційного провадження отримано позивачем 03.07.2026, а відзив подано лише 24.07.2026.

Окремо відповідач звернув увагу, що ухвала суду від 03.07.2026 про відкриття апеляційного провадження в справі № 910/4357/26 була розміщена (забезпечено загальний доступ) у «Єдиному державному реєстрі судових рішень» ще 06.07.2026. Таким чином, позивач належним чином був повідомлений про подання апелянтом апеляційної скарги, відкриття апеляційного провадження, та про встановлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, а тому відсутніми є підстави для поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ "Українська вантажна локомотивна компанія" вкотре підкреслено й про ненадання позивачем документів на усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/4357/26 про залишення позову без руху.

Вказав відповідач про наявність підстав для зменшення загального розміру відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЗЕП" надійшла заява про залишення відповіді на відзив на апеляційну скаргу без розгляду. Позивач зазначає, що направлена апелянтом відповідь на відзив на апеляційну скаргу процесуальним законодавством не передбачена (крім моменту, що це буде витребувано судом), а отже, остання повинна залишитись без розгляду.

Щодо обставин подання 24.07.2026 позивачем відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія вказує таке.

Як вже зазначалось, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26. У зазначеній ухвалі запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 отримано позивачем через електронний кабінет 03.07.2026 о 18:00 год.

В силу ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Тим самим, строк для подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу сплив 16.07.2026 (з урахуванням вихідних днів). Однак відзив на апеляційну скаргу подано позивачем до апеляційного господарського суду лише 24.07.2026.

Таким чином, встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2026 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу не було дотримано з боку ТОВ "ЗЕП". При цьому, поважних причин пропуску цього строку позивачем не наведено. В свою чергу, посилання у відзиві на апеляційну скаргу про обізнаність 16.07.2026 його представника про відкриття апеляційного провадження у цій справі не визнається судовою колегією поважною причиною пропущення відповідного строку.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про залишення відзиву на апеляційну скаргу позивача без розгляду, як такого, що поданий з порушенням вимог процесуального закону та строків, встановлених судом.

Стосовно відповіді на відзив на апеляційну скаргу, що була подана відповідачем, то оскільки відзив на апеляційну скаргу позивача залишено без розгляду, така, в рамках заявлених в ній вимог про відмову в поновленні строку на подання відзиву на апеляційну скаргу в справі № 910/4357/26 та про залишення відзиву ТОВ «ЗЕП» на апеляційну скаргу в справі № 910/4357/26 без розгляду, - не розглядається. Стосовно іншої частини відповіді на відзив на апеляційну скаргу, зокрема щодо задоволення апеляційної скарги ТОВ «УВЛК» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 у повному обсязі, - колегією суддів враховується, що викладені апелянтом у відповіді на відзив на апеляційну скаргу заперечення фактично дублюють зміст апеляційної скарги останнього.

У частині розгляду заяви ТОВ "ЗЕП" заява про залишення відповіді на відзив на апеляційну скаргу без розгляду, то така не розглядається з підстав, зазначених вище.

Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 18.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" суми безпідставно отриманого доходу за використання тепловозу в розмірі 415 387,18 грн, суми компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн, суми 3% річних в розмірі 37 705,84 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 178 121,37 грн, у зв`язку з безпідставним отриманням відповідачем доходів від майна, яке належить позивачу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" суму коштів в розмірі 498 646,18 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн, суму 3% річних в розмірі 2 008,84 грн та суму судового збору в розмірі 7 685,11 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 залишено без змін.

На виконання наказу Господарського суду м. Києва від 01.04.2026 у справі № 910/8931/24 приватним виконавцем Мельниченком К.П. у межах виконавчого провадження ВП № 80708787 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" суму коштів в розмірі 498 646,18 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн, суму 3% річних в розмірі 2 008,84 грн та суму судового збору в розмірі 7 685,11 грн.

Сплата заборгованості підтверджується платіжними інструкціями № 1899 від 08.04.2026 на суму 324 563,25 грн та № JBKLQ48ODL від 09.04.2026 на суму 215 008,80 грн.

За наведеного, встановленими є обставини про те, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" стягнуто заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026.

За відповідних обставин позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" 104 677,58 грн, з яких: 82 820,13 грн інфляційних втрат, 21 857,45 грн 3% річних у період з 06.07.2024 по 07.04.2026 на суму заборгованості 415 387,84 грн, а за 08.04.2026 на суму - 90 824,59 грн (враховуючи, що 08.04.2026 відповідач сплатив 324 563,25 грн).

У відзиві відповідач зазначав, що позивачем вже вдруге заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Розмір стягнення компенсаційних виплат, на думку відповідача, вже перевищує розмір основного боргу, а тому не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Відтак, відповідач просив відмовити в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних повністю.

З урахуванням предмета позовних вимог, юридичних та фактичних підстав позову, з огляду на фактичні обставини справи колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

За ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, й рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/8931/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт використання відповідачем майна без достатньої правової підстави та обов`язок відшкодування відповідачем всіх доходів, які він одержав від використання такого майна у розмірі 415 387,18 грн підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026, яке набрало законної сили 09.02.2026.

Як вже зазначалось, у відповідача була наявна заборгованість зі сплати суми безпідставно отриманого доходу за використання майна позивача в розмірі 415 387,18 грн, яка є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання ним вказаного грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи інфляційних нарахувань та 3% річних у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у якій, зокрема, визначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.

Отже, встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є достатньою правовою підставою для нарахування та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

З мотивувальної частини рішення від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за грошове зобов`язання щодо відшкодування безпідставно отриманого доходу від використання тепловоза за період 08.05.2024 по 05.07.2024 в розмірі 2 080,84 грн та інфляційні втрати в сумі 11 685,67 грн.

Поряд із цим, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом позивач здійснює нарахування 3% річних у період з 06.07.2024 по 07.04.2026 на суму заборгованості 415 387,84 грн, а за 08.04.2026 на суму - 90 824,59 грн (враховуючи, що 08.04.2026 відповідач сплатив 324 563,25 грн). Розрахунок інфляційних втрат здійснено з липня 2024 року по березень 2026 року.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, період їх нарахування та встановлено, що період і сума втрат від інфляції та сума 3% річних розраховані арифметично вірно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 875,45 грн та інфляційних втрат у сумі 82 820,13 грн, тобто в розмірах заявлених позивачем (розрахунок а.с. 59 т. 1).

У свою чергу, з цих підстав судом апеляційної інстанції відхиляються, як невмотивовані, аргументи скаржника в частині необґрунтованих розрахунків сум інфляційних втрат та 3% річних і неможливості їх стягнення на користь ТОВ "ЗЕП".

Щодо тверджень скаржника про наявність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів вказує таке.

Статтею 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з тим, інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, здійснення їх розрахунку не є однаковим з обчисленням штрафних санкцій (пені та штрафу) та не залежить від їх застосування.

Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися в справі № 902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі № 902/417/18 сторони в договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен був оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній справі дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних, є саме способом отримання кредитором доходу, а тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було зменшено.

Із цього вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в справі № 902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Судова колегія звертає увагу, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові стосуються можливості, за наявності виняткових обставин, зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних. Проте в справі, що розглядається, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 ЦК України - 3 відсотки.

Отже, відсутні відповідні обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

Також судова колегія враховує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховується колегією суддів під час розгляду справи № 910/15254/24 в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції), остання вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року в cправі № 910/10616/24, від 03 вересня 2025 року в справі № 910/8269/24, від 26 листопада 2025 року у cправі № 910/3083/25, від 10 лютого 2026 року в cправі № 910/14427/24.

Також колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат, і законом надання такого права суду не передбачено.

Так, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%). Також судовою колегією враховується, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат.

Тому, наведені відповідачем доводи - не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20.

Враховуючи наведені висновки стосовно правових підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди, зважаючи на прострочення у виконанні відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем щодо своєчасного повернення позивачу безпідставно отриманого доходу в розмірі 415 387,84 грн, який було в т.ч. стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, твердження апелянта щодо зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, критично оцінюються колегією суддів й відхиляються, як необґрунтовані.

У частині аргументів відповідача про ненадання позивачем всіх документів на усунення недоліків позову, а відповідно незалишення судом першої інстанції позову без руху після відкриття провадження у цій справі або ж незалишення останнім позовної заяви без розгляду, що є процесуальним порушенням місцевого господарського суду, судовою колегією зазначається таке. Здійснюючи оцінку відповідних доводів скаржника, суд апеляційної інстанції враховує, що за ч. 2 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, - чого колегією суддів за наведених обставин справи не встановлено.

Окремо судовою колегією зазначається, що інші доводи апелянта щодо допущених, на його думку, судом першої інстанції під час здійснення останнім судового розгляду справи процесуальних порушень, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони, по-перше, не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, а по-друге, не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим рішення є незаконним, а висновки суду першої інстанції помилковими, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача в справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 у справі № 910/4357/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак