Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №915/2103/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/2103/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Лічмана Л.В., Павленко Н.А.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від ОСОБА_1 – не з`явився;

від Костянтинівської сільської ради – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 (повний текст ухвали складено 17.07.2026)

по справі №915/2103/25

за позовом ОСОБА_1

до Костянтинівської сільської ради

про визнання додаткової угоди укладеною,

(суддя першої інстанції: Олейняш Е.М., дата та місце прийняття ухвали: 26.06.2026, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Костянтинівської сільської ради (далі - Відповідач), в якій просить суд визнати укладеною Додаткову угоду оренди землі до Договору від 25.07.2017 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4824882000:04:000:0024 строком на 7 років в редакції запропонованій Позивачем.

Як стверджував Позивач, на виконання умов п. 3.2 Договору, 21.06.2024 орендар звернувся до Костянтинівської сільської ради, як до власника земельної ділянки, з заявою про продовження строку дії раніше укладеного Договору, надавши Відповідачу проєкт додаткової угоди.

Позивач зазначав, що вказана Додаткова угода була погоджена виконавчими органами сільської ради, про що свідчить підпис голови Костянтинівської сільської ради ОСОБА_2 та гербова печатка Костянтинівської сільської ради. Однак, рішення сесії Костянтинівської сільської ради про продовження строку дії договору так і не було прийнято. Також Позивач зазначав, що є належним платником орендної плати, заборгованості не має.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 179, 187 Господарського кодексу України, ст. 126-1 Земельного кодексу України, ст. 33 Закону України “Про оренду землі” судовою практикою, практикою ЄСПЛ та умовами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 закрито провадження у справі №915/2103/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Судом було встановлено, що між Позивачем - ОСОБА_1 та Відповідачем -Костянтинівською сільською радою 25.07.2025 укладено в письмовій формі Угоду про поновлення договору оренди землі б/н від 25.07.2017, яка підписана як Позивачем ОСОБА_1 , так і Відповідачем Костянтинівською сільською радою, а також скріплена печаткою органу місцевого самоврядування. При цьому, суду не подано доказів визнання недійсною вищевказаної угоди. Отже, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25 про закриття провадження у справі та направити справу на новий розгляд.

Як зазначає Апелянт, сторони досягли погодження істотних умов договору, оскільки обома сторонами Орендарем та Орендодавцем поставлено підписи на Угоді. Разом з тим, відповідного рішення на сесії Костянтинівської сільської ради прийнято не було. А тому реалізувати своє переважне право орендаря вказаної земельної ділянки Позивач не може.

Посилаючись на ст. 16, 32-2, 33 Закону України “Про оренду землі”, ст. 12, 123 Земельного кодексу України, Апелянт стверджує, що у Позивача, як орендаря земельної ділянки, виникне право користування (оренди) спірною земельною ділянкою лише після прийняття відповідного рішення на сесії Костянтинівської сільської ради.

Апелянт вважає, що саме неприйняття відповідного рішення сесією Костянтинівської сільської ради про затвердження додаткової угоди чи, про передачу в оренду земельної ділянки Позивачу порушує можливість реалізації його переважного права, як орендаря спірної земельної ділянки, та можливості оформлення права користування зазначеною землею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; повідомлено скаржника про необхідність подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження у строк протягом 5 днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно до п. 4 ч.1. 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

10.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом з клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25, у якому апелянт зазначає, що повний текст оскаржуваної ухвали доставлено до Електронного кабінету представника позивача 20.07.2026 о 19:17 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2026 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25; призначено розгляд справи на 07.09.2026 о 12-30 год.; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/2103/25.

24.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/2103/25.

07.09.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

07.09.2026 до у судове засідання представники учасників справи не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Об`єктом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору.

Як встановлено судовою колегією, 25.07.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено Договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, на підставі протоколу земельних торгів від 25.07.2017 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4824882000:04:000:0024, яка розташована за межами населених пунктів в межах території Гур`ївської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Згідно з п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 25,0000 га, у тому числі: 25,0000 га пасовище.

Договір укладено на строк 7 (сім) років (п.3.1. Договору).

Згідно з п. 3.2. Договору після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 15.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою орендодавця.

Прова оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2017 (запис 21688667).

В подальшому на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ від 28.04.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824882000:04:000:0024 за територіальною громадою в особі Костянтинівської сільської ради.

Крім того, в Реєстрі в графі "Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права" змінено відомості в частині орендодавця земельної ділянки за договором оренди землі від 25.07.2017 на Костянтинівську сільську раду.

В матеріалах справи наявний лист-повідомлення від 21.06.2024 надісланий ОСОБА_1 Костянтинівській сільській раді, у якому Позивач просив продовжити термін договорів оренди землі.

03.03.2025 ОСОБА_1 надіслано Костянтинівській сільській раді заяву, у якій Позивач зазначив, що вважатиме відсутність заперечень на свої звернення мовчазною згодою про продовження строку дії договорів оренди. До заяви додано угоди про поновлення договору оренди землі б/н від 25.07.2017.

25.07.2025 між Костянтинівською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено Угоду про поновлення договору оренди землі б/н від 25.07.2017.

Відповідно до п. 6 Угоди договір укладено терміном на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою орендодавця.

Доказів визнання недійсним або розірвання угоди матеріали справи не місять.

Як зазначено вище, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі №915/2103/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

У частині 1 та пунктах 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Тобто, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову.

Так, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі №925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21).

З урахуванням зазначеного, здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду від 26.02.2022 у справі №906/785/21, від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21. Наведені висновки викладено також в постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справ № 920/874/22.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів ураховує, що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, зазначила, що пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22.

Судова колегія звертає увагу, що момент припинення існування (зникнення) предмета спору має важливе значення для розгляду та вирішення справи та повинен ураховуватися судами при вирішенні питання про наявність підстав для закриття провадження у справі чи відмови у позові. Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів і та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові.

При цьому, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №906/1175/18, від 20.06.2023 у справі №910/5529/19, від 12.04.2023 у справі №916/156/22, від 22.02.2022 у справі №910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі №910/745/20, від 04.11.2021 у справі №910/18029/16, від 15.06.2021 у справі №910/10440/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20, від 01.09.2020 у справі №910/14065/18, від 18.08.2020 у справі №910/7631/18, від 16.06.2020 у справі №922/3371/19, від 10.12.2019 у справі №906/43/19, від 26.11.2019 у справі №917/92/19, від 05.11.2019 у справі №926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

Позаяк, відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №916/1042/22).

Як встановлено судовою колегією, що 14.12.2025 Позивач через систему “Електронний Суд” звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про визнання додаткової угоди укладеною. Дану позовну заяву Господарським судом Миколаївської області зареєстровано 15.12.2025 за №17726/25.

Водночас, до позовної заяви Позивачем додано Угоду про поновлення договору оренди землі б/н від 25.07.2017, яку було укладено 25.07.2025, тобто Угода існувала до звернення Позивача до суду з позовною заявою.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі № 915/2103/25 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а тому така ухвала підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі “Станев проти Болгарії” (Stanev v. Bulgaria) [ВП], заява № 36760/06, п. 230, ECHR 2012). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі “Волчлі проти Франції” (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення Європейського Суду з прав людини від 28.10.98 у справі “Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії”).

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського Суду з прав людини від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при перегляді ухвали про закриття провадження згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Отже, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до безпідставного закриття провадження у справі та до постановлення цим судом помилкової ухвали у цій справі, дійшовши висновку про наявність передбачених п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Зважаючи на наведене, ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки такий висновок зроблено судом без належної оцінки відповідних обставин справи та з неправильним застосуванням норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у даній справі.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25 – скасуванню.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а справа - передачі для продовження розгляду до суду першої інстанції, то з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 269, 275, 277, 280, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2026 по справі №915/2103/25 – скасувати.

3. Матеріали справи №915/2103/25 повернути до Господарського суду Миколаївської області для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Л.В. Лічман

Н.А. Павленко