Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №915/1489/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1489/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Прокурор Шунькіна Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026, суддя суду першої інстанції Мавродієва М.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026

по справі №915/1489/25

за позовом: Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва

в інтересах держави в особі:

позивача-1: Миколаївської міської ради,

позивача-2: Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр»,

про: визнання недійсними Додаткової угоди №1 від 29.11.2023 та п.1 Додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, стягнення пені та штрафу у розмірі 267 178,88 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївського області із позовною заявою №51-50/2-10297ВИХ-25 від 16.10.2025 (вх.№14658/25 від 16.10.2025) в електронному вигляді в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» за такими вимогами:

- визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр»;

- визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради пеню у сумі 173 022,08 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 94 156,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Додаткові угоди №1 та №2 в частині продовження строку надання послуг до Договору підряду від 20.10.2023 №423, були укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та мають бути визнаними недійсними.

Крім того, у зв`язку з порушенням строку виконання робіт, з відповідача на користь замовника робіт підлягають стягненню штрафні санкції за таке прострочення.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр»; визнано недійсним пункт 1 Додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради пеню у сумі 17 302,21 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 9 415,68 грн.; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» на користь Миколаївської обласної прокуратури 8 050,95 грн судового збору.

Приймаючи дане рішення суд першої інстанції зазначив, що Додаткові угоди №№1-2 (в частині продовження строку надання послуг) до Договору, укладені за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору, а тому відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Крім того, суд першої інстанції нарахував штрафні санкції за порушення строку виконання робіт, а саме пеню у сумі 173 022,08 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 94 156,80 грн. В той же час, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність зменшення штрафних санкцій на 90 % у зв`язку з недоведеністю прокурором факту понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасності виконання відповідачем зобов`язання.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25.

Прокурор вказав, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 551 ЦК України без урахування статусу Замовника – органу, що фінансується з місцевого бюджету, та соціальної значущості місця поставки, а саме споруди цивільного захисту, періоду, на який відбувалась пролонгація (ремонт відбувався під час обстрілів території Миколаєва військами РФ, що перешкоджало використанню укриття за призначенням), терміну прострочення (майже 7 місяців). Вказані обставини справи виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 551 ЦК України у визначеному судом розмірі.

Прокурор зазначив, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів надмірності для боржника встановлених умовами договору штрафних санкцій, їх неспівмірності з ціною договору чи його прибутковістю, та необхідності зменшення їх розміру на 90%.

Крім того, прокурор вважає, що необґрунтоване зменшення судом суми штрафних санкцій, які у відповідності з вимогами закону та умовами договору мала надійти до бюджетної установи, буде суперечити основним принципам публічних закупівель, визначених ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не сприятиме забезпеченню добросовісності учасників, які відповідно мають забезпечувати якість та своєчасність виконання умов таких договорів.

Прокурор вказав, що невиконання відповідачем підрядних робіт у обумовлені договором строки призвело до незабезпечення виконання органом місцевого самоврядування своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про місцеве амоврядування» та ст. ст. 17,32 Кодексу цивільного захисту України» - збереження життя і здоров`я членів територіальної громади, у зв`язку з чим інтересам громади завдано у тому числі нематеріальних збитків, розмір яких визначити неможливо.

Керуючись викладеним вище, прокурор просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 у справі № 915/1489/25 в частині відмови прокурору у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1489/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026; призначено справу №915/1489/25 до розгляду на 03.09.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1489/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

22.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1489/25.

03.09.2026 у судовому засіданні прийняв участь прокурор Шунькіна Н.О.

Представники інших учасників у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026, якою призначено справу №915/1489/25 до розгляду на 03.09.2026 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті Миколаївською міською радою – 09.07.2026, Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради – 09.07.2026.

Крім того, копія даної ухвали направлялася засобами поштового зв`язку на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр», однак повернулася без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 03.09.2026, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Листом управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (від 26.07.2023 №24702/17.01.15/23-2) визначено перелік підвальних приміщень в місті Миколаєві, які після проведення ремонту та облаштування, можливо використовувати як найпростіші укриття для забезпечення безпеки мешканців міста в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України.

До указаного переліку, серед інших, включено споруду цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві.

Відповідно до п.4 протокольного рішення комісії з питань техногенно-екологічної безпеки i надзвичайних ситуацій м.Миколаєва від 21.09.2023 №9, Департаменту доручено в термін до 30.10.2023 забезпечити проведення поточних ремонтів в підвальних приміщеннях, за адресами наданими управлінням з питань HC та ЦЗН MMP, з урахуванням Методики щодо віднесення існуючих будівель та споруд до споруд подвійного призначення із захисними властивостями протирадіаційних укриттів.

Таким чином, у зв`язку з існуванням нагальної потреби у здійсненні закупівлі послуг з поточного ремонту укриття у зв`язку з виникненням об`єктивних обставин, що унеможливлюють дотримання замовником строків для проведення закупівлі із застосуванням відкритих торгів з посиланням на підпункт 4 пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (надалі - Особливостей), Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (надалі - Департамент, Замовник, позивач-2 у справі) 20.10.2023 укладено Договір підряду №423 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (надалі – ТОВ «Будмонтажсєвєр», Виконавець, відповідач у справі), предметом якого є поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві.

На вебпорталі уповноваженого органу з питань закупівель “Prozorro” 24.10.2023 оприлюднено звіт про Договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2023-10-24-002738-a.

Ціна договору складає 2114017,0 грн, строк надання послуг до 30.11.2023.

Кошти на оплату послуг з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві, виділялись з місцевого бюджету, згідно рішення Миколаївської міської ради від 23 грудня 2023 року №27/12 “Про бюджет Миколаївської територіальної громади на 2024 рік” та Рішенням Миколаївської міської ради від 25.04.2024 №31/7 “Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 23 грудня 2023 року №27/12 “Про бюджет Миколаївської територіальної громади на 2024 рік”.

Згідно з довідкою про зміни до річного розпису бюджету Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік від 07.05.2024 №190, затвердженою директором департаменту фінансів Миколаївської міської ради, департаменту ЖКГ ММР було затверджено надходження у сумі 36300000,0 грн, код та назва програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів - 1216011: Експлуатація та технічне обслуговування житлового фонду.

Відповідно до п.1.1 Договору підряду №423, його предметом є поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві, який відповідно до п.1.1 Договору, ТОВ “Будмонтажсєвєр”, як виконавець, зобов`язувався здійснити в порядку та на умовах, визначених цим договором, власними силами та засобами, а Департамент, як замовник, зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти і оплатити надані послуги.

Ціна договору, згідно п.2.1 Договору, становила 2114017,0 грн та була динамічною.

Строк дії Договору, згідно п.5.1 Договору - з моменту його підписання Сторонами і до 31.12.2023, водночас до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а строк надання послуг згідно з п.5.2. Договору - до 30.11.2023, які виконавець повинен розпочати протягом 3-х днів з дня підписання договору (п.6.1.8) та відповідно до п.6.1.1 Договору, виконати власними та/або залученими силами та засобами надати визначені цим Договором послуги та здати надані послуги в терміни, обумовлені Договором.

Відповідно до п.3.1 Договору, розрахунки за надані послуги повинні здійснюватись на підставі документів про обсяги та вартість виконання робіт відповідно до підписаних Сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3 протягом 20 банківських днів з дня підписання Сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.6.1.1 Договору, сторони визначили, що Виконавець зобов`язаний власними та/або залученими силами та засобами надати визначені цим Договором послуги та здати надані послуги в терміни, обумовлені Договором.

Крім того, Виконавець надав гарантію на надані послуги та матеріали терміном на три роки з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №2КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3, акту здачі-приймання наданих послуг (або інших документів, що підтверджують факт надання послуг) п.6.1.4 Договору.

Також сторони узгодили, що відповідно до п.7.2 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань, Виконавець зобов`язався сплатити Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У подальшому, з посиланням на пп.4 п.19 Особливостей, між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору №423 від 20.10.2023, якою строк надання послуг продовжено до 15.12.2023.

15.12.2023 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору №423 від 20.10.2023, якою, на підставі того ж пункту Особливостей, строк надання послуг продовжено до 31.03.2024 та внесено відповідні зміни:

- викласти п.5.1 Договору у новій редакції: “5.1. Строк дії договору: з моменту підписання сторонами і до 31.12.2024 року, водночас до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором”.

- викласти пункт 5.2 Договору у новій редакції: “5.2. Строк надання послуг за цим договором: до 31.03.2024”.

Додатковою угодою від 01.05.2024 №3 до Договору від 20.10.2023 №423, сторони зменшили ціну договору на 661857,92 грн, відповідно ціна договору стала 1345097,08 грн. Ціна договору сплачується поетапно відповідно до плану фінансування: 2023 рік - 425960,0 грн та 2024 рік - 919137,08 грн.

Відповідно до даних Єдиного вебпорталу використання публічних коштів (https://spending.gov.ua/Spending), Департаментом ТОВ “Будмонтажсєвєр” за Договором від 20.10.2023 №423 перераховано кошти в сумі в розмірі 1345097,08 грн, що також підтверджується оприлюдненим звітом про виконання договору та актами приймання виконаних будівельних робіт:

- акт від 08.12.2023 №1 на суму 425960,0 грн (платіжне доручення від 21.12.2023 №1499);

- акт №1 від 04.06.2024 на суму 919137,08 грн (платіжне доручення №486 від 21.06.2024).

За наслідками проведеного прокурором листування з міською радою та Департаментом з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави, з`ясовано, що Додаткові угоди №1-2 до Договору, укладені на підставі листів ТОВ “Будмонтажсєвєр” від 15.11.2023 та від 15.12.2023, в яких Виконавець просив продовжити термін дії договору, у зв`язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами, через які потрібен додатковий час на виконання технологічних процесів будівельних робіт.

Прокуратурою у позовній заяві зазначено, що Додаткові угоди №1-2 (в частині продовження строку надання послуг) до Договору, укладені за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору, що є підставою для визнання вказаних Додаткових угод до Договору від 20.10.2023 №423 недійсними, а також у зв`язку з порушенням строків виконання зобов`язань ТОВ “Будмонтажсєвєр” нараховані пеня та штраф.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку, прокурор оскаржує рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні пені та штрафу. В той же час, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 в іншій частині не оскаржується.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягненні пені та штрафу.

В іншій частині рішення не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 69 208,83 грн та штрафу у сумі 37 662,72 грн, з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову, виходячи з таких підстав.

І. Щодо права прокурора на звернення з позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Так при зверненні до суду з відповідним позовом в інтересах держави, прокурором зазначено позивачами Миколаївську міську раду та Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України). Відповідно до чч.1, 2 ст.2 Закону України “Про місцеве самоврядування” місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування” передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст.18-1 Закону України “Про місцеве самоврядування”).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (чч.1, 4 та 8 ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування”).

Частиною 1 та 4 статті 61 Закону України “Про місцеве самоврядування” передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного Господарського Суду Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Так, частинами 1 та 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ст.172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території міста Миколаєва таким органом місцевого самоврядування є Миколаївська міська рада.

Враховуючи, що власником бюджетних коштів є територіальна громада м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, органом, уповноваженим здійснювати функції захисту інтересів територіальної громади у зазначених правовідносинах, є Миколаївська міська рада.

Водночас, штрафні санкції за порушення зобов`язань згідно умов договору, що укладено між сторонами, підлягають стягненню на користь Замовника робіт, тобто Департаменту, і походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю робіт не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до місцевого бюджету.

Також, відповідно до положення про департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 31.07.2025 №46/10, департамент є виконавчим органом Миколаївської міської ради та юридичною особою, яка укладає від свого імені угоди в межах чинного законодавства, може бути позивачем та відповідачем у судах, має самостійний баланс, печатку, штампи, розрахункові рахунки в органах Державної казначейської служби України, та утримується за рахунок коштів бюджету Миколаївської міської територіальної громади, є головним розпорядником бюджетних коштів.

До повноважень департаменту належить порушення питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства України з питань, що відносяться до його функцій та завдань.

Тому Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, який є одержувачем бюджетних коштів та Стороною за Договором, є належним позивачем щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, в тому числі шляхом оскарження незаконних судових рішень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного королівства” суд проголосив, що засіб захисту повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Невиконання органами покладених на них повноважень спотворює мету їх створення та суперечить інтересам держави.

Така позиція прокурора повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16.

Верховний Суд, посилаючись на частину 2 статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави.

Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Листом окружної прокуратури від 16.09.2024 №51-50/2-8866ВИХ-24 Миколаївську міську раду повідомлено про наявність підстав для визнання недійсними Додаткових угод №1-2 до Договору від 20.10.2023 №423 та підстав для стягнення з Виконавця штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором.

Листом Миколаївської міської ради від 17.10.2024 №18673/02.02.01-40/08/14/24 окружну прокуратуру повідомлено, що рада не вбачає порушень законодавства при укладені Додаткових угод до Договору підряду від 20.10.2023 №423, укладеного між Департаментом ЖКГ Миколаївської міської ради та ТОВ “Будмонтажсєвєр” про продовження строку виконання робіт, водночас зазначає про те, що роботи не були виконані вчасно, за що Виконавець має сплатити на користь Замовника штрафні санкції, як то передбачено Договором.

Також, листом від 26.09.2025 №51-50/2-9523ВИХ-25 прокурор повідомив Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради про наявність підстав для визнання недійсними Додаткових угод №№ 1-2 до Договору від 20.10.2023 №423 та підстав для стягнення з Виконавця штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором.

У відповідь на вказаний запит прокурора, Департамент листом від 08.10.2025 №26395/08.01.01-10/08/020/25 повідомив окружну прокуратуру про відсутність, на його думку, порушень законодавства при укладені Додаткових угод до Договору підряду від 20.10.2023 №423 про продовження строку виконання робіт.

Отже компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства в сфері публічних закупівель, та у позивачів було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте вони самостійно не захистили інтереси держави в суді.

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, усвідомлена пасивна поведінка позивачів - Миколаївської міської ради, яка є власником бюджетних коштів, та Департаменту - який є стороною договору, юридичною особою, що може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету за законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, стала підставою реалізації прокурором представницьких функцій.

Вказані вище фактичні обставини свідчать про необхідність захисту саме державних інтересів у бюджетній сфері, правомочності щодо здійснення яких мають суб`єкти владних повноважень Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Миколаївська міська рада.

Прокурором дотримано вимоги абз.3 ч.4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру”. На виконання зазначених норм Окружною прокуратурою міста Миколаєва попередньо, до пред`явлення позову, листами від 13.10.2025 №51-50/2-10170ВИХ-25 та №51-50/2-10171ВИХ-25 повідомлено позивачів про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Звернення окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави в особі Миколаївської міської ради та Департаменту, враховуючи, що уповноважені органи самостійно не звернулись до суду з позовною заявою, і не висловили наміру такого звернення, лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку звернутись з позовом про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення штрафних санкцій.

ІІ. Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставами виникнення зобов`язань, зокрема, є договори та інші правочини (ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до чч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

За загальним правилом зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

Згідно з пунктом 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених підпунктами 1-9 цього пункту.

Отже, з аналізу вказаних норм права вбачається, що змістом виконання зобов`язання є вчинення боржником на користь кредитора певної обумовленої дії (або утримання від її вчинення), яка і становить предмет зобов`язання. При цьому, така дія має чітко відповідати умовам договору, вимогам ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства, що характеризує ознаку належності виконання зобов`язання.

Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради 20.10.2023 укладено Договір підряду №423 з Товариством з обмеженою відповідальністю “Будмонтажсєвєр”, предметом якого є поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві.

Про що, на вебпорталі уповноваженого органу з питань закупівель “Prozorro” 24.10.2023 оприлюднено звіт про Договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2023-10-24-002738-a.

Відповідно до п.1.1 Договору підряду №423, його предметом є поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві, який відповідно до п.1.1 Договору, ТОВ “Будмонтажсєвєр”, як виконавець, зобов`язувався здійснити в порядку та на умовах, визначених цим договором, власними силами та засобами, а Департамент, як замовник, зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти і оплатити надані послуги.

Ціна договору, згідно п.2.1 Договору, становила 2114017,0 грн та була динамічною.

Строк дії Договору, згідно п.5.1 Договору - з моменту його підписання Сторонами і до 31.12.2023, водночас до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а строк надання послуг згідно з п.5.2. Договору - до 30.11.2023, які виконавець повинен розпочати протягом 3-х днів з дня підписання договору (п.6.1.8) та відповідно до п.6.1.1 Договору, виконати власними та/або залученими силами та засобами надати визначені цим Договором послуги та здати надані послуги в терміни обумовлені Договором.

Також сторони узгодили, що відповідно до п.7.2 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань, Виконавець зобов`язався сплатити Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У подальшому, з посиланням на пп.4 п.19 Особливостей, між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору №423 від 20.10.2023, якою строк надання послуг продовжено до 15.12.2023.

15.12.2023 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору №423 від 20.10.2023, якою, на підставі того ж пункту Особливостей, строк надання послуг продовжено до 31.03.2024 та внесено відповідні зміни:

- викласти п.5.1 Договору у новій редакції: “5.1. Строк дії договору: з моменту підписання сторонами і до 31.12.2024 року, водночас до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором”.

- викласти пункт 5.2 Договору у новій редакції: “5.2. Строк надання послуг за цим договором: до 31.03.2024”.

Додатковою угодою від 01.05.2024 №3 до Договору від 20.10.2023 №423, сторони зменшили ціну договору на 661857,92 грн, відповідно ціна договору стала 1345097,08 грн. Ціна договору сплачується поетапно відповідно до плану фінансування: 2023 рік - 425960,0 грн та 2024 рік - 919137,08 грн.

За своєю правовою природою, укладений 20.10.2023 між Департаментом та ТОВ “Будмонтажсєвєр” Договір №423 щодо поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку по вул.Нікольська, 4 в місті Миколаєві, ціною 1336986,0 грн, та строком надання послуг до 30.11.2023, відповідно до ст.837 ЦК України є договором підряду.

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (виконавець) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При визначенні, які умови, викладені у Договорі, належать до числа істотних, потрібно послуговуватись не лише загальним правилом про істотні умови договору, а й враховувати чи необхідною є та чи інша умова для договорів певного виду, чи є умова, відносно якої має бути досягнута згода на вимогу будь якої сторони тощо (Постанова КГС ВС від 30.01.2024 у справі №907/811/21).

Підпункт 4 пункту 19 Особливостей передбачає випадки, за наявності яких можлива істотна зміна умов договору про закупівлю, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Аналогічні вимоги містив пункт 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, строк виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг визначено як істотна умова договорів про закупівлю безпосередньо шляхом їх віднесення до істотних у частині 5 статті 41 Закону та підпункту 4 пункту 19 Особливостей.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №907/811/21 та від 27.02.2024 у справі №927/863/23.

29.11.2023 сторони Договору підряду №423 від 20.10.2023, керуючись підпунктом 4 пунктом 19 Особливостей, уклали Додаткову угоду №1 до Договору від 20.10.2023 №423, якою продовжили строк надання послуг до 15.12.2023.

За інформацію, наданою Миколаївською міською радою листом від 27.05.2024 №7590/02.02.01-40/08/020/24, документальним підтвердженням об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку надання послуг за Договором, є лист ТОВ “Будмонтажсєвєр” від 15.11.2023, у якому Виконавець просить продовжити термін дії договору, у зв`язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами, через які потрібен додатковий час на виконання технологічних процесів будівельних робіт.

На підставі листа ТОВ “Будмонтажсєвєр” від 15.12.2023 з аналогічним змістом, сторонами 15.12.2023 укладено Додаткову угоду №2, якою строк надання послуг за Договором продовжено до 31.03.2024, а строк його дії продовжено до 31.12.2024.

До вказаних листів підрядником не було додано жодного документа, яким би підтверджувалися факти виявлення додаткових робіт та несприятливих погодних умов. У текстах додаткових угод 1-2 до договору підряду не було зазначено жодної причини продовження строку виконання робіт та не міститься посилання на документальне підтвердження наявності об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що діюче законодавство вимагає виникнення документального підтвердження строку виконання робіт саме у період до укладення додаткових угод до договору підрядку, а не після його виконання.

У даному випадку рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 було визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» та визнано недійсним пункт 1 Додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр».

Приймаючи дане рішення суду першої інстанції зазначив, що Додаткові угоди №№1-2 (в частині продовження строку надання послуг) до Договору, укладені за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору, а тому відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Дані обставини сторонами спору жодним чином не оскаржуються, а рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними додаткових угод колегією суддів не переглядається.

Згідно з приписами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи, що оскаржувані Додаткові угоди до Договору укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції за Договором і Законом.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3) ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.2 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань, Виконавець сплачує Замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 % вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Ціна послуг, згідно з п.2.1 Договору, становила 2 114 017,0 грн.

Однак, Додатковими угодами від 15.12.2023 №2 та 01.05.2024 №3, сторони, на підставі підпункту 5 пункту 19 Особливостей, домовились зменшити ціну договору до 1 345 097,08 грн, відповідно за якою і має бути нараховано штрафні санкції за несвоєчасне надання послуг, оскільки, зміна ціни договору прокурором не оскаржуються.

Колегією суддів встановлено, що у даній справі прокуратурою нарахована пеня у загальному розмірі 173 022,08 грн, з яких:

- 9 415,68 грн - пеня нарахована на суму 1 345 097,08 грн, відповідно до якої відповідачем допущено прострочення за період з 01.12.2023 по 07.12.2023;

- 163 606,40 грн - пеня нарахована на суму 913 137,08 грн, відповідно до якої відповідачем допущено прострочення за період з 09.12.2023 по 03.06.2024.

Крім того, прокуратурою на підставі п.7.2 Договору нараховано штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 94 156,80 грн (1 345 097,08 грн х 7%).

Відповідачем розрахунок пені та штрафу не спростовано та не заперечено.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично та методологічно вірними.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Норми матеріального права, а саме ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судова практика щодо застосування норм ЦК України в частині зменшення неустойки наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

В свою чергу, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, апелянт не навів будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Крім того, колегія суддів враховує, що прострочення виконання робіт відбулося як з вини відповідача, так і з вини Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, який укладаючи додаткові угоди про продовження строку виконання робіт без достатньої правової підстави, надавав відповідачу правомірні очікування на те, що у нього наявний додатковий час для виконання зобов`язань.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання та навпаки може призвести до безпідставного надмірного збагачення одного з позивачів, дії якого частково привели до порушення виконання робіт.

В той же час, зменшення пені та штрафу на 90% повністю нівелює мету існування неустойки, як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання.

Зменшуючи неустойку на 90% суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 551 ЦК України без урахування статусу Замовника– органу, що фінансується з місцевого бюджету, та соціальної значущості місця виконання робіт, а саме споруди цивільного захисту, періоду, на який відбувалась пролонгація (ремонт відбувався під час обстрілів території Миколаєва військами РФ, що перешкоджало використанню укриття за призначенням), терміну прострочення (майже 7 місяців), коли умовами договору передбачалося виконання робіт у строк трохи більше одного місяця.

Керуючись вказаними нормами права, взявши до уваги відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, внаслідок несвоєчасності виконання відповідачем зобов`язання у такий період, наявність неправомірних дій і з боку Департаменту щодо безпідставного продовження строку виконання робіт, колегія суддів дійшла висновку, що стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки вочевидь не відповідає критерію співмірності. Отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення пені на 50% - до 86 511,04 грн та 7% штрафу на 50% - до 47 078,40 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 69 208,83 грн та штрафу у сумі 37 662,72 грн з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивача, витрати на сплату судового збору в частині її задоволення покладаються на відповідача, в іншій частині вони покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2026 по справі №915/1489/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 69 208,83 грн та штрафу у сумі 37 662,72 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 29.11.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03365707) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (код ЄДРПОУ 41892181)

3. Визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до Договору підряду №423 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03365707) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (код ЄДРПОУ 41892181).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (79000, Львівська обл., м.Львів, пл.Міцкевича А., буд.6/7, код ЄДРПОУ 41892181) на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54005, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Скоропатського Павла, буд.7, код ЄДРПОУ 03365707) пеню у сумі 86 511,04 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 47 078,40 грн.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (79000, Львівська обл., м.Львів, пл.Міцкевича А., буд.6/7, код ЄДРПОУ 41892181) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28, код ЄДРПОУ 02910048) 8 050,95 грн судового збору з подачу позовної заяви.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (79000, Львівська обл., м.Львів, пл.Міцкевича А., буд.6/7, код ЄДРПОУ 41892181) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28, код ЄДРПОУ 02910048) 1 923,68 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Зобов`язати Господарський суд Миколаївської області видати накази з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.09.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран