Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №907/373/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/373/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л ., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання Псярук О.В.

за участю прокурора Дмитришина Ю. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (вх. ЗАГС № 01-05/2723/26 від 14.08.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2026 (суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/373/26

за позовом Керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області,

в інтересах держави в особі позивача - 1: Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, Закарпатська область, м. Ужгород

в особі позивача - 2: Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, Закарпатська область, Тячівський район, с. Угля

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород

про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Закарпатської області звернувся прокурор із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача-1 – Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, в особі позивача-2 – Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області до відповідача – Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення на користь позивача-2 шкоди, заподіяної довкіллю, у розмірі 1 287 927,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що у провадженні СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження №12023071160000791 від 16.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 15.11.2023 з Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до чергової частини Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області через канцелярію за вх. №6354 надійшов акт обстеження території Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України», про те, що натурним обстеженням виявлено пні від незаконно зрубаних дерев різних порід в кількості 28 штук, що є порушенням ст. 9-1 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Загальна сума заподіяних збитків становить 1 287 927,12 грн.

Таким чином прокурор стверджує, що загальна сума шкоди заподіяної лісу внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, становить 1 287 927,12 грн, що стало можливим через неналежне виконання окремими посадовими особами Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ «ДП «Ліси України», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі його філії «Карпатський лісовий офіс» своїх посадових обов`язків, якими допущено незаконну порубку деревини в кількості 28 штук у кварталі 22 Груниківського лісництва.

Під час досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, а тому збитки, завдані інтересам держави мають бути відшкодовані за переконанням прокурора постійним лісокористувачем, а саме - правонаступником ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 28.07.2026 у справі №907/373/26 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на користь Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області шкоду, заподіяну довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в сумі 1 287 927, 12 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, відповідно до вимог лісового та природоохоронного законодавства зобов`язаний забезпечувати охорону і захист лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Суд встановив факт незаконної рубки 28 дерев, розмір заподіяної державі шкоди у сумі 1 287 927,12 грн та наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для її відшкодування. При цьому суд виходив із того, що відповідальність постійного лісокористувача може наставати незалежно від встановлення безпосередніх осіб, які здійснили незаконну рубку, якщо така рубка стала наслідком неналежного виконання ним обов`язків щодо охорони лісу.

Розмір шкоди підтверджено актом обстеження, відповідним розрахунком та висновком експерта, а відповідачем їх правильність не спростована.

Крім того, суд встановив правонаступництво ДСГП «Ліси України» щодо ДП «Брустурянське лісомисливське господарство».

З огляду на наведене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь держави 1 287 927,12 грн шкоди.

14.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2026 у справі № 907/373/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2026 у справі №907/373/26; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Ухвалою суду від 25.08.2026 призначено розгляд справи на 10.09.2026.

В апеляційній скарзі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2026 у справі № 907/373/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області. Покликається на такі обставини: суд першої інстанції не встановив, які саме вимоги лісового законодавства порушив відповідач, які конкретні заходи з охорони лісу він був зобов`язаний здійснити та яких саме заходів не вжив; факт незаконної рубки третіми особами, на думку скаржника, не підтверджує протиправної бездіяльності постійного лісокористувача; прокуратура не довела наявності всіх необхідних елементів деліктної відповідальності відповідача - протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між поведінкою відповідача та шкодою і вини; акт обстеження від 06.11.2023, попневий перелік та розрахунок шкоди містять істотні недоліки: не забезпечено участі представника лісокористувача, не конкретизовано місце рубки, відсутній детальний опис порушення та інші необхідні дані; висновок експерта № СЕ-19/107-24/58-ЕК від 03.04.2024 складено без натурного огляду пнів і перевірки фактичних даних, покладених в основу розрахунку; розмір шкоди у сумі 1 287 927,12 грн не підтверджений належними, допустимими та достовірними доказами.

Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам і доводам сторін, не мотивував висновки щодо наявності вини та протиправної бездіяльності відповідача, а також не врахував відповідні правові висновки Верховного Суду.

28.08.2026 через систему «Електронний суд» представник Тячівської окружної прокуратури – Білов О. О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» без задоволення.

Відзив обґрунтований тим, що обов`язок щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок покладено на постійного лісокористувача, а неналежне виконання цього обов`язку є протиправною бездіяльністю та підставою для відшкодування завданої шкоди. Зазначено, що матеріалами справи підтверджується наявність усіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою лісу. Відзив також містить посилання на те, що проведення Державною екологічною інспекцією обстеження території без здійснення заходу державного нагляду (контролю) не свідчить про недопустимість складених за його результатами документів та не позбавляє їх доказового значення.

Крім цього зазначається, що висновок судової експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, є належним і допустимим доказом, оскільки експертиза проведена на підставі наданих експерту матеріалів, а чинне законодавство не встановлює обов`язкової вимоги щодо проведення експертом натурного обстеження місця незаконної рубки.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

10.09.2026 в судовому засіданні взяв участь прокурор, який підтримав позицію, висловлену у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.03.2026 Тячівською окружною прокуратурою винесено постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023071160000791 від 16.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 КК України, шляхом надання копій документів, які містяться у кримінальному провадженні, для їх опрацювання та подальшого надання до судових органів.

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.11.2023 підтверджується, що у провадженні СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження №12023071160000791 від 16.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 ККУ.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 15.11.2023 з Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до чергової частини Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області через канцелярію за вх. №6354 надійшов акт обстеження території Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України», про те, що натурним обстеженням виявлено пні від незаконно зрубаних дерев різних порід в кількості 28 штук, що є порушенням ст. 9-1 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Загальна сума заподіяних збитків становить 1 287 927,12 грн.

Актом обстеження території Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України» від 06.11.2023, складеним Державною екологічною інспекцією України, підтверджується, що урочище Довгий поблизу с. Велика Уголька Тячівського району відноситься до Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України».

Натурним обстеженням виявлено пні від незаконно зрубаних дерев різних порід в кількості 28 штук, що є порушенням ст. 9-1 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Загальна сума заподіяних збитків становить 1 287 927,12 грн.

Розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев в кварталі 22 Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛГ» ДП «Ліси України» від 06.11.2023 підтверджується розмір шкоди, заподіяний внаслідок незаконної рубки – 1 287 927, 12 грн.

Додатком до такого акту долучена також відомість попневого переліку.

До матеріалів справи долучено висновок експерта №СЕ-19/107-24/58-ЕК від 03.04.2024, в якому вказано, що документально та розрахунково підтверджується розмір шкоди вказаний в обрахунку розміру шкоди заподіяної лісу згідно додатку 1 до постанови КМУ від 10.05.2022 №575 завданої державі в особі філії «Брустурянське ЛМГ» внаслідок незаконного вирубування лісу в кварталі 22 Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України» в сумі 1 287 927,12 грн.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісами, спрямовані на забезпечення охорони, відтворення і сталого використання лісових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства в екологічній, економічній, соціальній та інших сферах, регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Згідно з статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з ч.5 статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема, на постійних лісокористувачів.

Статтею 105 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, неважливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Місцевий господарський суд встановив факт незаконної рубки дерев різних порід в кількості 28 штук в кварталі 22 Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛГ» ДП «Ліси України».

З огляду на це висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок щодо охорони лісів від незаконних рубок, а також обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено на відповідача як постійного лісокористувача, є обґрунтованим.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.(постанова Верховного суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу. Відповідачем не надано суду доказів належної організації охорони лісового масиву, у межах якого виявлено самовільну порубку, зокрема: доказів проведення систематичних обходів лісової охорони; журналів патрулювання; доказів встановлення фактів незаконної рубки безпосередньо працівниками відповідача; документів щодо вжиття профілактичних заходів із недопущення самовільних рубок; доказів належного контролю за ввіреною лісовою ділянкою.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та шкодою, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Судом першої інстанції встановлено, що незаконну рубку 28 дерев виявлено під час обстеження території Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України», тобто на території, яка перебувала у віданні відповідача як постійного лісокористувача.

Водночас відповідачем не надано належних і допустимих доказів, що ним було забезпечено належну охорону відповідної лісової ділянки та вжито достатніх і ефективних заходів для запобігання незаконної рубки.

При цьому для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди не є необхідним встановлення того, що працівники відповідача безпосередньо вчинили незаконну рубку або сприяли її вчиненню. Визначальним є встановлення факту неналежного виконання відповідачем передбаченого законом обов`язку щодо охорони та захисту лісів, унаслідок чого незаконна рубка на підконтрольній йому території залишилася невиявленою та неприпиненою.

Натомість відповідачем не доведено, що до моменту виявлення правопорушення ним здійснювався належний систематичний контроль за відповідною територією, проводилися регулярні обходи та патрулювання, а також вживалися інші заходи, спрямовані на попередження та своєчасне виявлення незаконних рубок.

Причинний зв`язок у цьому випадку полягає не в безпосередньому вчиненні відповідачем незаконної рубки, а в тому, що його протиправна бездіяльність, яка виразилася у неналежному забезпеченні охорони та контролю за лісовою ділянкою, створила умови, за яких незаконна рубка дерев невстановленими особами стала можливою та залишилася невиявленою до моменту проведення обстеження.

При цьому відповідач не довів, що незаконна рубка сталася виключно внаслідок обставин, які перебували поза межами його можливості впливу, або що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для належного виконання обов`язку з охорони лісу.

Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт незаконної рубки третіми особами не може свідчити про протиправну бездіяльність відповідача, ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи відповідальності постійного лісокористувача, оскільки така відповідальність у даному випадку пов`язується не з безпосереднім заподіянням шкоди шляхом незаконної рубки, а з неналежним виконанням установленого законом обов`язку щодо охорони та збереження лісу.

Невжиття відповідачем достатніх заходів охорони лісу, відсутність ефективного патрулювання та контролю за лісовими ділянками перебувають у прямому причинному зв`язку із заподіянням шкоди державі, оскільки така бездіяльність уможливила незаконне вирубування дерев невстановленими особами.

За умови належного виконання відповідачем покладених законом обов`язків незаконна рубка могла бути своєчасно виявлена, припинена або попереджена.

З огляду на це апелянтом не спростовано правомірність висновків суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»).

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання визначення розміру шкоди, дослідив та надав оцінку, зокрема, таким доказам: акту обстеження місця події від 06.11.2023, висновку експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення судової економічної експертизи №СЕ-19/107-24/58-ЕК від 03.04.2024, а також іншим матеріалам кримінального провадження №12023071160000791 від 16.11.2023.

Із акту обстеження Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України» від 06.11.2023 вбачається що під час проведення обстеження зафіксовано факт незаконної порубки 28 дерев породи бук, верба, береза у кварталі 22 Груниківського лісництва філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України», а також проведено заміри пнів незаконно зрубаних дерев за участю інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Закарпатської області. Вказані дані стали вихідними показниками для проведення судової економічної експертизи.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неналежності та недопустимості акта обстеження від 06.11.2023, оскільки такі доводи фактично зводяться до окремих зауважень щодо його оформлення та змісту, однак самі по собі не свідчать про недостовірність зафіксованих у ньому обставин.

Зокрема, посилання апелянта на відсутність у акті відомостей про участь представника лісокористувача, недостатню деталізацію проведення замірів, окремих, а також невстановлення безпосередньо в акті винних осіб не спростовують самого факту виявлення незаконної рубки.

Апелянтом не доведено, що зазначені ним недоліки свідчать про порушення такої обов`язкової процедури складення акту, недотримання якої відповідно до закону тягне за собою недопустимість цього доказу.

При цьому акт обстеження не є ізольованим доказом, на якому ґрунтуються висновки суду. Зафіксовані в ньому обставини оцінювалися судом у сукупності з попневим переліком, розрахунком розміру заподіяної шкоди, матеріалами кримінального провадження та висновком експерта від 03.04.2024 № СЕ-19/107-24/58-ЕК.

Крім того апелянт, посилаючись на недоліки акту та інших первинних матеріалів, не навів конкретних даних, які б свідчили про неправильність визначеної кількості незаконно зрубаних дерев, місця вчинення рубки або розміру заподіяної шкоди, не подав альтернативного розрахунку та не надав належних доказів на спростування відповідних відомостей

Визначальним у цьому спорі є встановлення факту незаконної рубки, розміру заподіяної нею шкоди, покладених на відповідача обов`язків щодо охорони лісу та їх неналежного виконання, а також причинного зв`язку між відповідною бездіяльністю та заподіяною шкодою.

Отже, наведені в апеляційній скарзі зауваження до акту обстеження не спростовують його доказового значення та не нівелюють інших доказів, якими підтверджуються встановлені судом обставини.

З огляду на це наведені доводи є незгодою апелянта з оцінкою доказів, однак не містять належного спростування висновків суду першої інстанції щодо факту незаконної рубки, розміру завданої шкоди та неналежного виконання відповідачем обов`язків з охорони лісу.

У відомостях попневого переліку філії «Брустурянське ЛМГ» ДП «Ліси України» встановлено самовільну рубку дерев породи «Бук» в кількості 18 шт. (діаметрами пнів: до 10 см - 2 шт., 11 см - 1 шт., 12 см - 2 шт., 13 см - 1 шт., 16 см - 1 шт., 19 см - 1 шт., 22 см - 1 шт., 24 см - 2 шт., 27 см - 1 шт., 28 см - 1 шт., 30 см - 1 шт., 32 см - 1 шт., 34 см - 1 шт., 36 см- 1 шт., 42 см - 1 шт.), породи «Верба» в кількості 8 шт. (діаметрами пнів: 12 см - 2 шт., 19 см - 2 шт., 20 см - 1 шт., 24 см - 2 шт., 25 см - 1 шт.), /а.с. 3/. породи «Береза» в кількості 2 шт. (діаметрами пнів: 26 см - 1 шт., 38 см - 1 шт.)

Висновком судової економічної експертизи №СЕ-19/107-24/58-ЕК від 03.04.2024 встановлено розмір шкоди, заподіяної незаконною рубкою 28 дерев породи бук, верба, береза, який визначено згідно з додатком 1 до постанови КМУ від 10.05.2022 №575. Експертом наведено розрахунок шкоди щодо кожного незаконно зрубаного дерева із урахуванням діаметра пнів, а загальний розмір шкоди визначено у сумі 1 287 927,12 грн.

Доводи апелянта про те, що висновок експерта не може бути належним доказом через відсутність безпосереднього натурного обстеження, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до положень процесуального закону експерт має право проводити дослідження на підставі наданих йому матеріалів кримінального провадження, якщо такі матеріали містять достатні вихідні дані для проведення відповідних розрахунків.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

Сукупний зміст цих документів містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував визначені експертом вихідні дані, правильність застосованих такс або розрахунок суми шкоди. Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи у справі відповідачем також не заявлялося.

За таких обставин колегія суддів вважає, що надані у справі докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними для висновку про доведеність факту заподіяння шкоди у розмірі 1 287 927,12 грн, а доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.07.2026 у справі №907/373/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 11.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

Р.В. Міліціанов