Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №466/5010/20 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 466/5010/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання – Федак В.В.

за участю представників сторін:

від позивача – Гриниха Х. А.

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» (вх. ЗАГС №01-05/2650/26 від 10.08.2026)

на ухвалу Господарського суду Львівської області (Яворський Б.І.) від 28.07.2026

у справі №466/5010/20

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг», м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівлязахід», м. Львів,

про припинення права власності шляхом скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання усунути перешкоди у розпорядженні земельними ділянками

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №466/5010/20 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівлязахід» про:

- припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» на нежитлову будівлю загальною площею 49,9 кв.м шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на таку з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» усунути перешкоди Львівській міській раді у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м.Львів, вул. Мазепи, 13, шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі загальною площею 49,9 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, 13.

- припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівлязахід» на нежитлову будівлю загальною площею 20,8 кв.м шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на таку з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівлязахід» усунути перешкоди Львівській міській раді у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, 13, шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі загальною площею 20,8 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, 13.

26.06.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення технічних характеристик спірних об`єктів, а саме: конструктивних властивостей та зв`язку із земельною ділянкою, і просить доручити проведення такої експертизи експертам Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, оскільки територіальний інститут перезавантажений. На вирішення експерта просить поставити наступні запитання:

1) Чи наявний у об`єктів загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові нерозривний зв`язок із земельною ділянкою?

2) Чи можуть об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові бути переміщені у просторі та встановлені у іншому місці без зміни свого функціонального призначення?

3) Чи мають об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові характерні ознаки тимчасової споруди?

03.07.2026 відповідач 1 подав заяву щодо клопотання позивача про призначення у справі експертизи та вказав, що встановлення чи спірні об`єкти є нерухомими майном чи ні має значення для правильного вирішення спору. У висновку експерта №023/22, проведеного на замовлення відповідачів, зазначено, що нежитлова будівля літ «В-1» є нерухомим майном, однак позивач заперечує вказаний висновок, тому вважає доцільним призначити у справі судову експертизу та просить запитання, запропоновані позивачем, доповнити запитанням: «Чи є об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові нерухомим майном?» Просить при цьому при визначенні експертної установи керуватись місцем розташування досліджуваного об`єкта, а обґрунтування щодо зайнятості експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз вважає необґрунтованим.

06.07.2026 відповідач 2 подав заяву з обґрунтуваннями щодо призначення судової експертизи близькими за змістом до заяви відповідача 1.

Водночас відповідач 1 у підготовчому засіданні 28.07.2026 не заперечив проти поставлених позивачем запитань та запропонував додаткове запитання на вирішення експерта, і повідомив, що у цій частині експертизи здійснить оплату, проте просив суд доручити проведення судової експертизи працівникам Львівського НДІСУ.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 28.07.2026 у справі №466/5010/20 задовольнив клопотання Львівської міської ради про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Призначив у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручив фахівцям Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.На вирішення експерта поставив питання: 1) Чи наявний у об`єктів загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові нерозривний зв`язок із земельною ділянкою? 2) Чи можуть об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові бути переміщені у просторі та встановлені у іншому місці без зміни свого функціонального призначення? 3) Чи мають об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові характерні ознаки тимчасової споруди? 4) Чи є об`єкти загальною площею 20,8 кв.м. та 49,9 кв.м. по вул. Мазепи, 13 у м. Львові нерухомим майном?.Оплату за проведення судової експертизи в частині поставлених запитань №1-3 поклав на Львівську міську раду, а в частині запитання №4 – на ТОВ «Балатонторг». З урахуванням цього зобов`язав судового експерта відповідним чином сформувати рахунки для оплати за проведення експертизи і надіслати Львівській міській раді та ТОВ «Балатонторг». Попередив судового експерта про відповідальність, передбачену ст. ст. 384, 385 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. На час проведення судової експертизи провадження у справі № 466/5010/20 зупинив.Матеріали справи №466/5010/20 надіслав Закарпатському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвала суду першої інстанції мотивована необхідністю призначення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, зокрема щодо технічних характеристик спірних об`єктів, їх нерозривного зв`язку із земельною ділянкою, можливості переміщення та наявності ознак тимчасових споруд чи нерухомого майна, необхідні спеціальні знання. Враховуючи наявність спору між сторонами щодо зазначених обставин та заперечення позивачем висновку експерта №023/22, суд дійшов висновку про необхідність проведення судової експертизи.

10.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2026 у справі №466/5010/20.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2026 у справі №466/5010/20; призначив розгляд справи на 10.09.2026 о 10 год 00 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання №4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував у Господарського суду Львівської області матеріали справи №466/5010/20.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» просить змінити ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2026 у справі №466/5010/20 в частині доручення проведення судової будівельно-технічної експертизи фахівцям Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, проведення експертизи доручити фахівцям Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на такі обставини: суд першої інстанції без належного обґрунтування визначив для проведення експертизи Закарпатське відділення Львівського НДІСЕ та не мотивував відхилення пропозиції відповідачів щодо Львівського НДІСЕ; доводи про завантаженість Львівського НДІСЕ не підтверджують необхідності проведення експертизи Закарпатським відділенням, оскільки наведені статистичні дані стосуються інституту загалом; проведення експертизи Львівським НДІСЕ є територіально та економічно доцільнішим, оскільки спірні об`єкти розташовані у м. Львові, що дасть змогу зменшити витрати, пов`язані з її проведенням; неврахування пропозиції відповідачів щодо експертної установи, на думку скаржника, порушує принципи змагальності та рівності учасників процесу.

26.08.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця позивача подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що за відсутності взаємної згоди сторін суд відповідно до ч. 3 ст. 99 ГПК України мав право самостійно визначити експертну установу; Закарпатське відділення Львівського НДІСЕ є належною спеціалізованою установою та має відповідних фахівців, а територіальне розташування спірних об`єктів у м. Львові не зумовлює обов`язкового проведення експертизи у Львівському НДІСЕ. Апелянт не довів неможливості проведення експертизи визначеною установою, відсутності у зазначеної установи відповідної компетенції чи порушення його процесуальних прав, а тому підстав для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції немає.

09.09.2026 через підсистему «Електронний суд» представник скаржника Алексаєнко А. А. подав клопотання про відкладення розгляду справи №466/5010/20 за апеляційною скаргою ТОВ «Балатонторг» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2026 у зв`язку з виникненням непередбачуваних сімейних обставин.

Також 09.09.2026 представниця відповідача 1 – Пилип?як О. П. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці.

Колегією суддів в судовому засіданні відмовлено в задоволенні клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи.

При цьому судом враховано, що процесуальний порядок відкладення розгляду справ на стадії апеляційного перегляду судового рішення врегульовано ч. 1 ст. 270 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи. Складовою частиною принципу верховенства права є застосування принципу правової визначеності res judicata, який в контексті права на оскарження судового рішення визначає, що "у кожній справі національні суди мають перевіряти чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності)" (рішення від 03.04.2008 року у справі “Пономарьов проти України”, пункт 41).

Відтак, здійснюючи правосуддя, суд наділений повноваженнями, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, надати оцінку наведеним учасником справи обставинам на предмет поважності причин неявки в судове засідання, оцінити чи задоволення такого клопотання не буде втручанням у принцип юридичної визначеності, врахувати баланс суспільного та приватного інтересу.

У справі “Пелевін проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17.01.1970, пункт 25). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", від 28.05.1985, пункт 57, Серія А, №93, та Рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними.

Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з заявою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами.

Колегія суддів констатує, що не можуть бути оцінені на предмет поважності обставини, не підтверджені належними доказами, зокрема, обставини перебування у відпустці та невизначені сімейні обставини, про які зазначено у відповідних клопотаннях відповідачів.

Відтак, судом не встановлено обставин, з якими положення ч. 1 ст. 270 ГПК України пов`язують можливість відкладення розгляду справи.

Крім того, колегією суддів враховано, що до однієї з основоположних засад господарського судочинства віднесено своєчасність розгляду спорів, а відтак, враховуючи передбачений положеннями ч. 2 ст. 273 ГПК України тридцяти денний строк апеляційного перегляду ухвал суду, відкладення розгляду справи поза межами цього строку наведеним засадам не відповідатиме та свідчитиме про порушення процесуальних прав іншої сторони спору.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

10.09.2026 в судовому засіданні взяла участь представниця позивача, яка підтримала позицію, висловлену у відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За змістом системного аналізу приписів ст. ст. 86, 236, 277 ГПК України, з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов`язок всебічно та повно з`ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.

Отже, суд, розглядаючи справу, має вживати заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов`язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.

Одним із засобів встановлення обставин справи є висновок судового експерта (п.2 ч.2 ст. 73 ГПК України).

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За приписами частини 2 статті 110 Господарського процесуального кодексу України призначення експертизи у справі є способом забезпечення доказів у справі, що здійснюється судом за заявою учасника справи.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Відповідно до частини першої статті 98 ГПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 зазначив, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, при цьому предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Умови, за настання яких суд призначає судову експертизу, визначені статтею 99 ГПК.

Відповідно до частини першої статті 99 ГПК суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 26.10.2022 у справі №904/5077/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Суд відзначає, що висновок експерта є одним із джерел одержання доказів, спростувати який іншими доказами, без проведення інших спеціальних досліджень (додаткової, повторної експертизи, тощо) досить непросто. Висновок експерта є доволі специфічним видом доказу, при його оцінці необхідно враховувати, що на відміну від інших доказів, він з`являться тоді, коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх у добровільному порядку неможливо, а тому висновок експерта може виступати тим об`єктивним критерієм, який допоможе встановити фактичні обставини спору.

Тобто, вирішуючи питання про призначення експертизи суд повинен оцінити відповідність поставлених питань у клопотанні про призначення експертизи та виду експертного дослідження підставам і предмету поданого позову, в тому числі можливість встановити обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного суду, викладеної у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Встановлено, що предметом спору у справі є, зокрема, вимоги Львівської міської ради про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівлязахід» на нежитлові будівлі та зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованих нежитлових будівель.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення технічних характеристик спірних об`єктів, зокрема їх нерозривного зв`язку із земельною ділянкою, можливості переміщення у просторі без зміни функціонального призначення та наявності характерних ознак тимчасової споруди.

Водночас відповідач 1 заперечень щодо необхідності проведення експертизи не заявляв, погодився із поставленими позивачем питаннями та запропонував додаткове питання щодо того, чи є спірні об`єкти нерухомим майном. Відповідач 2 також подав заяву з обґрунтуваннями щодо призначення судової експертизи.

Таким чином, між учасниками справи фактично наявний спір щодо технічних характеристик спірних об`єктів та обставин, що мають значення для визначення їх статусу як нерухомого майна.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Надаючи в межах доводів апеляційної скарги оцінку оскаржуваній ухвалі в частині визначення судом першої інстанції експертної установи, якій доручено її проведення колегія суддів апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 99 ГПК при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Отже, за відсутності взаємної згоди сторін щодо експертної установи суд наділений повноваженнями визначити установу, якій доручається проведення експертизи, з урахуванням обставин конкретної справи.

При цьому наведене положення процесуального закону не передбачає пріоритету експертної установи, запропонованої однією зі сторін, перед іншою установою, якщо між сторонами відсутня взаємна згода. Суд, здійснюючи правосуддя, має забезпечити проведення експертизи належним суб`єктом судово-експертної діяльності, виходячи з необхідності встановлення обставин, що мають значення для справи, та з урахуванням конкретних обставин її розгляду.

У цьому контексті суд виходить із того, що за відсутності узгодженого сторонами вибору експертної установи суд має право самостійно визначити відповідну установу. Такий підхід безпосередньо випливає з частини третьої статті 99 ГПК України. Водночас визначення іншої установи не може свідчити про порушення принципів змагальності чи рівності сторін, оскільки є реалізацією прямо передбачених законом процесуальних повноважень суду.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач 1 у підготовчому засіданні 28.07.2026 не заперечив проти поставлених позивачем перед експертом питань та запропонував додаткове запитання для вирішення експерта, і повідомив, що в цій частині експертизи проведе оплату, проте просив суд доручити проведення судової експертизи працівникам Львівського НДІСЕ.

Водночас суд першої інстанції визначив експертною установою Закарпатське відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції без належного обґрунтування визначив експертною установою Закарпатське відділення Львівського НДІСЕ, не мотивував відхилення пропозиції відповідачів щодо Львівського НДІСЕ, а проведення експертизи Львівським НДІСЕ є територіально ближчим та економічно доцільнішим, оскільки спірні об`єкти розташовані у м. Львові.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить з такого.

За змістом статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці з відповідних галузей знань.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

При цьому апелянтом не наведено обставин та не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність у Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз необхідних фахівців або компетенції для проведення призначеної судом будівельно-технічної експертизи.

Розташування спірних об`єктів у м. Львові не зумовлює обов`язкового проведення експертизи Львівським НДІСЕ та не позбавляє суд права визначити іншу належну експертну установу.

У постанові від 02.04.2025 у справі №704/88/19 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо обрана сторонами експертна установа не наділена правом проводити певний вид експертизи, суд може самостійно визначити іншу експертну установу, яка має необхідні повноваження, якщо проведення експертизи є необхідним для правильного вирішення спору. Такий підхід спрямований не на надання переваги певній стороні, а на забезпечення ефективного проведення експертного дослідження та правильного вирішення справи.

З огляду на це, вирішальним для оцінки правомірності визначення експертної установи є не її територіальна близькість, а її належність до суб`єктів, які відповідно до закону мають право здійснювати відповідний вид судової експертизи, наявність необхідної компетенції та можливість проведення експертного дослідження.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість посилання на завантаженість Львівського НДІСЕ, колегія суддів зазначає таке.

Пункт 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, встановлює порядок погодження строків проведення експертизи, а також можливість зміни експертної установи у випадках, визначених законом.

Зокрема цей пункт визначає, що строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати 90 календарних днів.

У випадках, коли визначені законом строки є меншими ніж строки проведення судової експертизи, передбачені цією Інструкцією, строк проведення судової експертизи не може перевищувати визначені законом строки.

У разі значного завантаження експерта (за наявності у нього на виконанні одночасно понад десять експертиз, у тому числі комісійних та комплексних) більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів.

У разі відмови органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб`єктам судово-експертної діяльності, визначеним у статті 7 Закону України "Про судову експертизу".

У контексті цих положень Суд зазначає, що процесуальний закон не містить заборони щодо зміни експертної установи в разі, коли проведення такої експертизи, яка є необхідною для розгляду справи по суті, є неможливим у розумні строки.

Подібний висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у cправі № 922/3982/23.

Таким чином, за наявності обставин, які ускладнюють проведення експертизи тією установою, яку призначено судом в оскаржуваній ухвалі, суд не позбавлений можливості, в тому числі, за клопотанням сторони справи таку установу змінити.

Водночас, зазначені обставини мають бути встановлені на підставі належних доказів, а не припущень.

Посилання скаржника на більшу територіальну або економічну зручність іншої експертної установи не є належним доказом неможливості чи істотного ускладнення проведення експертизи установою, визначеною судом. Для зміни експертної установи мають існувати об`єктивні обставини, які перешкоджають проведенню експертного дослідження або свідчать про неможливість його виконання у розумний строк.

У цій справі апелянтом не доведено, що проведення призначеної експертизи Закарпатським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз є неможливим, істотно ускладненим або таким, що призведе до порушення розумних строків розгляду справи.

Проведення експертизи Львівським НДІСЕ не свідчить про незаконність чи необґрунтованість вибору судом першої інстанції іншої експертної установи, яка відповідно до закону має право здійснювати судово-експертну діяльність.

При цьому відсутність у мотивувальній частині ухвали детального порівняння усіх можливих експертних установ також не свідчить про незаконність ухвали, якщо судом встановлено наявність правових підстав для призначення експертизи та визначено установу, яка відповідно до закону має право провести відповідний вид експертного дослідження.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не навів достатніх мотивів відхилення пропозиції щодо проведення експертизи Львівським НДІСЕ, колегія суддів зазначає, що частина третя статті 99 ГПК України не встановлює обов`язку суду наводити окреме детальне обґрунтування переваги однієї експертної установи над кожною іншою можливою установою у випадку, коли сторони не досягли взаємної згоди щодо її визначення.

Водночас судове рішення має містити мотиви, з яких суд виходив при вирішенні відповідного процесуального питання, та відповідати критеріям законності й обґрунтованості.

У даному випадку місцевий господарський суд встановив необхідність проведення експертизи, визначив її вид, сформулював питання, які підлягають вирішенню експертом, визначив експертну установу та поклав витрати на проведення експертизи на відповідних учасників справи.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції діяв довільно або поза межами наданих йому законом повноважень.

При цьому доводи апелянта про те, що суд, визначивши експертну установу, порушив принципи змагальності та рівності учасників процесу, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відтак, реалізація судом повноважень, прямо передбачених частиною третьою статті 99 ГПК України, за відсутності взаємної згоди сторін щодо експертної установи, не може розглядатися як порушення принципу змагальності чи рівності учасників справи.

Навпаки, визначення судом експертної установи у такому випадку є реалізацією його процесуальних повноважень, спрямованих на забезпечення проведення необхідного експертного дослідження та всебічного встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідач 1, звертаючись із пропозицією доручити проведення експертизи Львівському НДІСЕ, не позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права щодо участі у дослідженні та оцінці висновку експерта після його надходження до суду. Сам факт незгоди сторони з визначеною судом експертною установою не є самостійною підставою для зміни такої установи.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, призначаючи судову будівельно-технічну експертизу та визначаючи експертною установою Закарпатське відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень.

При цьому апелянтом не доведено, що визначення зазначеної експертної установи порушує його процесуальні права, принципи змагальності та рівності учасників судового процесу або перешкоджає проведенню експертизи у справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що не дають підстав вважати, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права або з неправильним застосуванням норм матеріального права

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене вище, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими процесуальним законом пов`язується скасування ухвали суду, відтак оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балатонторг» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.07.2026 у справі №466/5010/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено 11.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

Р.В. Міліціанов