Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №372/24/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/24/26

Провадження 2-846/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Обухівської міської ради Київської області, третя особа – ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Обухівської міської ради Київської області, в якому просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті матері — ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на земельну ділянку площею 0,139 га для ведення садівництва, розташовану на території Обухівської міської ради Київської області (ОТГ с. Нещерів), право на яку підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії КВ, виданим 24 червня 1997 року на підставі рішення Нещерівської сільської Ради народних депутатів від 11 квітня 1994 року № 40.

В обґрунтування позову зазначив, що його батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_5 на підставі рішення Нещерівської сільської Ради народних депутатів від 11 квітня 1994 року № 40 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,139 га, розташовану на території Нещерівської сільської ради, с/т «Стугна», для ведення садівництва. ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто після смерті ОСОБА_5 , на його ім`я було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії КВ. Позивач стверджував, що після смерті ОСОБА_5 його дружина та мати позивача ОСОБА_4 прийняла спадщину після чоловіка, однак за життя право власності на зазначену земельну ділянку в порядку спадкування на своє ім`я не оформила. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті відкрилася спадщина. Позивач зазначав, що він як спадкоємець за законом після смерті матері у встановлений законодавством шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався, однак фактично прийняв спадщину відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР 1963 року шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. На підтвердження цих обставин позивач посилався, зокрема, на довідку Київської обласної громадської організації «СТУГНА-2» від 19 жовтня 2025 року, згідно з якою він одноособово щонайпізніше з 1999 року фактично здійснював користування та управління земельною ділянкою площею 0,139 га, а також на перебування у нього правовстановлюючого документа на земельну ділянку.

07.01.2026 року було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі.

24.02.2026 року було винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про участь у судовому засдіанні в режимі відеоконференції.

06.03.2026 року було винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про участь у судовому засдіанні в режимі відеоконференції.

08.06.2026 року винесено ухвалу про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

20.07.2026 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на неможливість оформлення спадщини у позасудовому порядку.

Представник відповідача Обухівської міської ради Київської області у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заперечень щодо позову не подав, просив вирішити справу відповідно до вимог закону, поклавшись на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, заяв, пояснень або заперечень щодо позовних вимог суду не подав, своєї позиції щодо предмета спору не повідомив.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної та спадкової справ, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи питання про належність сторін та кола учасників справи суд зважає на таке.

У позовній заяві позивач також посилався на відсутність інших спадкоємців, які у встановленому законом порядку заявили права на спадкове майно.

Посилаючись на фактичне прийняття спадщини та неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Під час розгляду справи судом досліджено матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_4 .

Із матеріалів спадкової справи встановлено, що 21 червня 2002 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася її дочка ОСОБА_6 , яка повідомила про наявність двох інших спадкоємців першої черги – своїх братів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 не видавалося.

26 березня 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою у межах спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , при цьому у своїй заяві відомостей про інших спадкоємців не зазначив. Постановою державного нотаріуса від 22 липня 2025 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з мотивів пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини.

Таким чином, під час розгляду справи встановлено обставини щодо кола спадкоємців, які не відповідали викладеному у позовній заяві твердженню про відсутність інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Аналогічні недостовірні твердження зазначені були позивачем і у заяві про прицняття спадщини, наявній у матералах спадкової справи.

У підготовчому судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо залучення до участі у справі ОСОБА_3 . Представник позивача проти його залучення як співвідповідача заперечив. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 08 червня 2026 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Разом із тим право на судовий захист передбачає необхідність встановлення не лише наявності у позивача відповідного права чи інтересу, але й особи, якою таке право порушується, не визнається або оспорюється та яка внаслідок цього повинна відповідати за заявленою позивачем матеріально-правовою вимогою.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть.

На підставі рішення Нещерівської сільської Ради народних депутатів від 11 квітня 1994 року № 40 йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,139 га для ведення садівництва.

24 червня 1997 року на ім`я ОСОБА_5 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії КВ.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки спадщина після її смерті відкрилася до набрання чинності ЦК України 2003 року, правовідносини щодо прийняття цієї спадщини регулюються нормами ЦК Української РСР 1963 року, чинними на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги в рівних частках є діти, дружина і батьки померлого.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК Української РСР було передбачено, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Як установлено судом із матеріалів спадкової справи, після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 її дочка ОСОБА_6 подала заяву про прийняття спадщини. З урахуванням дати смерті спадкодавця — 23 грудня 2001 року — така заява подана у межах установленого статтею 549 ЦК Української РСР шестимісячного строку. Отже, ОСОБА_6 вчинила прямо передбачену законом дію, яка свідчить про прийняття нею спадщини. Обставина, що свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 у подальшому не видавалося, не спростовує факту прийняття нею спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину є оформленням спадкових прав, тоді як відповідно до статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття.

Таким чином, матеріалами спадкової справи достовірно встановлено наявність іншого спадкоємця, який у встановленому законом порядку та строк прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Ця обставина має визначальне значення для встановлення належного суб`єктного складу сторін у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. Визначення відповідачів є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Неналежним відповідачем є особа, залучена позивачем як відповідач, стосовно якої під час розгляду справи встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленою вимогою.

За змістом частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції до закінчення підготовчого провадження має право за клопотанням позивача залучити до участі у справі співвідповідача, а якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, — за клопотанням позивача замінити первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, процесуальним законом не передбачено права суду з власної ініціативи визначати замість позивача особу, до якої повинна бути пред`явлена матеріально-правова вимога, замінювати неналежного відповідача належним або залучати співвідповідача всупереч волевиявленню позивача.

У спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину.

Відповідний орган місцевого самоврядування може бути належним відповідачем у такій категорії спорів за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

У цій справі таких обставин не встановлено.

Навпаки, матеріалами спадкової справи підтверджено, що ОСОБА_6 , будучи дочкою спадкодавця, 21 червня 2002 року у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Отже, наявність спадкоємця, який прийняв спадщину, виключає можливість вважати Обухівську міську раду Київської області належним відповідачем лише з огляду на розташування спірної земельної ділянки на території відповідної територіальної громади.

Судом не встановлено, що спірне спадкове майно було визнано відумерлим, перейшло у комунальну власність територіальної громади або що Обухівська міська рада Київської області набула будь-яких прав щодо цього майна.

Так само матеріали справи не містять доказів того, що саме Обухівська міська рада не визнає чи оспорює спадкові права позивача.

Навпаки, відповідач заперечень проти позову не подав, просив розглянути справу без участі його представника та вирішити спір відповідно до вимог закону, поклавшись на розсуд суду.

Однак така процесуальна позиція відповідача сама по собі не є підставою для задоволення позову та не усуває обов`язку суду перевірити належність суб`єктного складу сторін.

Відсутність заперечень неналежного відповідача не може перетворити його на належного відповідача у матеріально-правовому спорі.

Вимога позивача спрямована на визнання за ним права приватної власності на всю земельну ділянку площею 0,139 га в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Задоволення такої вимоги за встановленої судом наявності іншого спадкоємця, який прийняв спадщину, безпосередньо стосувалося б обсягу спадкових прав останнього.

Тому матеріально-правовий спір щодо належності спадкового майна існує не між позивачем та територіальною громадою, а пов`язаний насамперед із правами особи, яка прийняла спадщину.

Сам факт відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав позивача також не створює матеріально-правового спору між ним та Обухівською міською радою.

Постанова нотаріуса від 22 липня 2025 року свідчить про неможливість оформлення заявником спадкових прав у нотаріальному порядку з указаних нотаріусом підстав, однак не визначає належного відповідача у майбутньому судовому спорі.

Належність відповідача визначається характером спірного матеріального правовідношення та тим, чиї права й обов`язки безпосередньо протистоять заявленій позивачем вимозі.

При цьому суд враховує, що 26 березня 2025 року, звертаючись у межах спадкової справи, ОСОБА_2 відомостей про інших спадкоємців не зазначив.

Водночас спадкова справа вже містила подану 21 червня 2002 року заяву ОСОБА_6 про прийняття спадщини.

У позовній заяві позивач також виходив із відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, однак під час судового розгляду таке твердження не знайшло підтвердження та спростовується матеріалами спадкової справи.

Після дослідження цих матеріалів додаткових доказів, які б спростовували факт подання ОСОБА_6 заяви про прийняття спадщини, свідчили про її відмову від прийнятої спадщини, неприйняття спадщини або існування інших обставин, за яких Обухівська міська рада могла б вважатися належним відповідачем, учасниками справи суду не подано.

Щодо участі у справі ОСОБА_3 як третьої особи суд зазначає наступне. У підготовчому засіданні судом було поставлено на обговорення питання про його залучення до участі у справі як співвідповідача, проти чого представник позивача заперечив. З огляду на заперечення позивача ухвалою суду від 08 червня 2026 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоч він є таким саме спадкоємцем першої черги після смерті матері.

За таких обставин суд не вправі самостійно змінювати визначений позивачем суб`єктний склад сторін та пред`являти від його імені позовні вимоги до іншої особи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Якщо під час розгляду справи суд встановив, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а позивач у встановленому процесуальним законом порядку не ініціював заміну такого відповідача або залучення належного співвідповідача, суд вирішує спір у визначеному позивачем суб`єктному складі та відмовляє у задоволенні позову до неналежного відповідача.

Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову з цієї підстави не є висновком про відсутність у ОСОБА_2 будь-яких спадкових прав після смерті ОСОБА_4 .

Остаточне встановлення наявності та обсягу спадкових прав позивача, їх співвідношення з правами іншого спадкоємця та вирішення питання про належність спірної земельної ділянки потребує розгляду спору за належного суб`єктного складу сторін.

Надання судом остаточної оцінки цим обставинам у цій справі фактично означало б вирішення питання про права особи, яка прийняла спадщину, без пред`явлення до такої особи відповідної матеріально-правової вимоги.

З цих же підстав суд не надає правової оцінки іншим доводам позову по суті спадкових прав позивача, оскільки встановлена неналежність відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем суб`єктного складу сторін, дослідивши матеріали спадкової справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд встановив, що Обухівська міська рада Київської області не є суб`єктом спірного спадкового матеріального правовідношення та не є особою, яка повинна відповідати за заявленою позивачем вимогою.

Наявність іншого спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, виключає визначення територіальної громади належним відповідачем за заявленою вимогою.

Відтак позов ОСОБА_2 пред`явлено до неналежного відповідача, що за встановлених обставин є самостійною та достатньою підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 51, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 ЦПК України, ст.ст. 328, 316, 1216, 1217, 1218, 1222, 1268 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Обухівської міської ради Київської області, третя особа – ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко