Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №372/5671/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/5671/26

Провадження 2-о-138/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю заявниці ОСОБА_1 ,

представника заявниці ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про продовження обмежувального припису, заінтересована особа – ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про продовження дії обмежувального припису, стосовно ОСОБА_3 внаслідок вчинення систематичного психологічного, фізичного насильства та не виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від від 27 березня 2026 року у справі № 372/1798/26 (провадження № 2-о-65/26), яким видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки:

- заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- заборонити розшукувати, переслідувати ОСОБА_1 , очікувати її біля місця проживання, місця роботи або в інших місцях її частого перебування, а також у будь-який спосіб намагатися встановити з нею контакт особисто або через третіх осіб;

- заборонити наближення на 50 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 .

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07.09.2026 року відкрито провадження по зазначеній вище справі.

У судовому засіданні заявниця свої вимоги про подовження обмежувального припису підтримала повністю, посилаючись на систематичне порушення колишнім чоловіком встановлених судом обмежень, примушування до спілкування, переслідування, вчинення кримінального правопорушення відносно неї, негативний вплив його протиправної поведінки на її здоров`я.

Представник заявниці заяву підтримав, посилаючись на її відповідність закону на потребу захисту заявниці від переслідувань колишнього чоловіка.

Заінтересована особа повідомлявся належним чином про дату, час, місце проведення судового засідання, однак не з`явився, причину неявки не повідомив, заяв, клопотань чи заперечень суду не представив.

Вислухавши заявницю та її представника, дослідивши наявні у матералах справи докази, суд вважав заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2026 року у справі № 372/1798/26 (провадження № 2-о-65/26) заяву ОСОБА_1 задоволено та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком на шість місяців.

Зазначеним рішенням ОСОБА_3 заборонено: вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; розшукувати, переслідувати заявницю, очікувати її біля місця проживання, місця роботи або в інших місцях її частого перебування та у будь-який спосіб намагатися встановити з нею контакт; наближатися на відстань менше 50 метрів до місця проживання (перебування), роботи та інших місць частого відвідування ОСОБА_1 .

Повний текст рішення складено 01 квітня 2026 року. 07 квітня 2026 року ОСОБА_3 ознайомлено з обмежувальним приписом під підпис та вручено йому копію судового рішення, а також взято на профілактичний облік за категорією «Кривдник». Отже, заінтересована особа достовірно знала про встановлені судом заборони, їх зміст і наслідки невиконання.

Однак уже 16 квітня 2026 року, тобто під час дії припису та після особистого ознайомлення з ним, ОСОБА_3 порушив встановлені судом обмеження. Заява ОСОБА_1 про цей факт була прийнята Обухівським районним управлінням поліції та зареєстрована в журналі єдиного обліку за № 8932, що підтверджується талоном-повідомленням.

З листа ГУНП у Київській області від 27 серпня 2026 року № 218028-2026 вбачається, що після надходження рішення суду працівники поліції проводили з ОСОБА_3 профілактичну роботу, роз`яснювали йому зміст припису та відповідальність за його порушення, здійснювали профілактичні відвідування і перевірки. Водночас за інформацією поліції за фактом невиконання ОСОБА_3 вимог обмежувального припису та вчинення дій, що свідчили про порушення встановлених судом обмежень, 08 травня 2026 року відкрито кримінальне провадження за статтею 390-1 Кримінального кодексу України.

Таким чином, навіть чинний судовий припис, офіційне попередження про кримінальну відповідальність, профілактичний облік та контроль поліції не забезпечили припинення протиправної поведінки ОСОБА_3 . Факт порушення ним припису невдовзі після ознайомлення з рішенням суду свідчить про збереження реального ризику продовження або повторення насильства, переслідування та небажаних контактів після завершення строку первісного припису.

Ризики для заявниці посилюються тим, що ОСОБА_3 проживає з нею в одному будинку, у зв`язку з чим має постійну об`єктивну можливість наближатися до її житла, очікувати її, переслідувати та встановлювати небажаний контакт. Раніше встановлені судом обставини насильства мали тривалий, системний, нав`язливий та небезпечний характер, включали психологічне і фізичне насильство, погрози, переслідування, а також насильницькі дії сексуального характеру. Кримінальне провадження № 42026112340000015 від 21 січня 2026 року за цими обставинами триває.

Мета первісного обмежувального припису — забезпечення безпеки заявниці та запобігання повторному насильству — залишається актуальною. Закінчення його строку без продовження усуне чинні правові заборони саме тоді, коли поведінка кривдника та порушення ним припису підтверджують наявність подальшого ризику. Продовження тих самих заходів ще на шість місяців є необхідним, пропорційним та найменш обтяжливим способом забезпечити особисту безпеку ОСОБА_1 .

Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно із ст. 350-7 ЦПК України за заявою осіб, визначених статтею 350-2 цього кодексу, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого рішенням суду згідно з частиною другою статті 350-6 цього кодексу.

Правовідносини, що склалися між учасниками справи, зокрема заявницею та заінтересованою особою регулюються спеціальним Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов`язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов`язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

07.11.2011 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07.12.2017 прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - колишнє подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються в цьому ж законі, зокрема: домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;

-економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

-психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

-фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, моржування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Водночас суд зауважує, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення.

Долучені письмові докази по справі, надані пояснення у судовому засіданні свідчать про продовження конфліктних взаємовідносини між сторонами, і можуть розцінюватись судом як домашнє насильство, проте не підтверджують конкретних фактів вчинення кримінальних правопорушень. З огляду на наявні у справі письмові докази суд вважає, що заявницею в процесі розгляду справи доведено існування загрози вчинення заінтересованою особою протиправних дій у майбутньому.

Суд приймає до уваги, що достатньою підставою для задоволення такої заяви є невиконання рішення суду про встановлення обмежувального припису та існування обґрунтованого побоювання вчинення повторного насильства зі сторони заінтересованої особи у майбутньому, що у цій справи доведено.

Відповідно до п.7, 9 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи; оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що за результатами судового розгляду встановлено, що заінтереосвана особа не виконував у повному обсязі рішення суду, яким був виданий обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав, чим продовжує чинити домашнє насильство психологічного характеру відносно заявниці.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

- заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

- усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

- заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

- заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Вирішуючи питання про наявність підстав для продовження дії обмежувального припису, суд виходить із того, що визначальним критерієм для застосування такого спеціального заходу є не лише встановлення окремих фактів протиправної поведінки заінтересованої особи протягом строку дії попереднього припису, а насамперед оцінка ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та необхідність забезпечення безпеки постраждалої особи.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 квітня 2022 року у справі № 754/2917/21 (провадження № 61-11795св21).

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення щодо застосування обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, під якою закон розуміє оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Верховний Суд у справі № 754/2917/21 визнав обґрунтованим продовження обмежувального припису на шість місяців, оскільки встановлені обставини свідчили про невиконання кривдником раніше встановленого обмежувального припису та збереження вірогідності продовження і повторного вчинення домашнього насильства. Верховний Суд погодився з висновком про те, що належна оцінка такої вірогідності, здійснена на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, становить достатню правову підставу для продовження дії обмежувального припису.

Таким чином, при вирішенні питання про продовження обмежувального припису суд має оцінювати не лише те, чи було протягом попереднього періоду зафіксовано новий завершений епізод домашнього насильства, а всю сукупність обставин, які характеризують поведінку заінтересованої особи та дозволяють визначити, чи припинили існувати ризики, для усунення яких відповідний припис було застосовано.

Саме по собі тимчасове припинення активних проявів насильницької поведінки під час дії встановлених судом заборон не свідчить автоматично про усунення відповідних ризиків, оскільки така поведінка може бути наслідком дії самого обмежувального припису. Інше тлумачення фактично призводило б до ситуації, за якої ефективність застосованого судом заходу захисту використовувалася б як аргумент на користь його припинення, незважаючи на збереження обставин, які свідчать про реальну можливість відновлення насильницької поведінки після припинення відповідних обмежень.

Тому предметом оцінки суду при продовженні обмежувального припису є насамперед актуальність ризику на майбутнє. Для цього мають значення характер та систематичність попередньої поведінки кривдника, обставини, які стали підставою для первісної видачі припису, поведінка особи протягом строку його дії, дотримання нею встановлених судом обмежень, наявність спроб контакту, переслідування, погроз чи інших форм психологічного тиску, ставлення особи до попередніх проявів насильства, а також інші обставини, які в сукупності дозволяють оцінити ймовірність повторення такої поведінки.

Отже, якщо обставини справи свідчать, що ризики, які стали підставою для первісного застосування обмежувального припису, не усунуті та після припинення встановлених судом обмежень існує реальна ймовірність відновлення небезпечної для постраждалої особи поведінки, продовження обмежувального припису відповідає його превентивній природі та меті — забезпеченню безпеки постраждалої особи.

З огляду на зазначене вище, суд вважає, що є підстави для задоволення заявлених вимог щодо продовження дії обмежувального припису із збереженям раніше встановлених обмежень, запропнований у заяві шестимісячний строк продовження обмежень з врахуванням встановлених під час судового розгляду обставин є достатнім і обгрунтованим.

Згідно ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про обмеження припису відносяться на рахунок держави.

Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 350-1-350-8, 352-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Заяву задовольнити повністю.

Продовжити обмежувальний припис, виданий рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2026 року у справі № 372/1798/26 (провадження № 2-о-65/26) стосовно ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) строком на шість місяців, встановленого зазначеним рішенням суду, тобто з 28 вересня 2026 року до 27 березня 2027 року включно, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, а саме:

- заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- заборонити розшукувати, переслідувати ОСОБА_1 , очікувати її біля місця проживання, місця роботи або в інших місцях її частого перебування, а також у будь-який спосіб намагатися встановити з нею контакт особисто або через третіх осіб;

- заборонити наближення на 50 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 .

Рішення суду про видачу обмежувального припису допустити до негайного виконання.

Про видачу обмежувального припису повідомити Обухівське районне управління поліції ГУ НП у Київській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області.

Попередити ОСОБА_3 про те, що за умисне невиконання обмежувальних приписів передбачається кримінальна відповідальність за ст.390-1 КК України.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко